Connect with us

Думка експерта

Право на життя, смертна кара і властивості кримінального права

Смертна кара – проблема, яка з багатьох зрозумілих причин постійно обговорюється на всіх етапах розвитку людської цивілізації. Приводом для чергового предметного звернення до цієї проблеми стала травнева (ц.р.) доповідь відомої організації «Міжнародна Амністія» (англ. Amnesty International) щодо загальної ситуації зі смертною карою в світі в минулому році. Такі щорічні доповіді цієї організації, які включають у себе дуже багато різнопланової інформації, дають змогу більш глибокого обговорення смертної кари за багатьма напрямками. Для України це набуває підвищеної важливості у зв’язку з воєнною агресією та тими бойовими діями, які відбуваються на її території та які породжують значні страждання для населення і збитки для держави, що, безумовно, потребує спеціальної правової оцінки. Своїми думками з проблем «взаємовідносин» права на життя, смертною карою та природою кримінального права ділиться доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент НАПрН України, вчений секретар Південного регіонального центру НАПрНУ, завідувач лабораторії «Інновації у сфері кримінальної юстиції» НУ «Одеська юридична академія» Євген СТРЕЛЬЦОВ.

Вступ

Захист життя конкретної особи, цивільного населення як більш загальної категорії, усіх громадян конкретної держави, людства в цілому завжди потрібно розглядати, як одне з основних, якщо не основне, завдання конкретної держави та міждержавних угрупувань. Так повинно бути завжди, але особливо це набуває соціальної гостроти, коли вчиняються воєнні злочини, які, як збиральне поняття, визнаються особливо тяжкими порушеннями міжнародного гуманітарного права й відбуваються під час ведення воєнних (бойових) дій та наслідком яких, у першу чергу, є вбивства цивільного населення, військовополонених та інших категорій таких постраждалих. Так, на березень 2023 р., за даними ООН, в Україні загинуло 8 тисяч 173 цивільних громадян і ще 13 тисяч 620 було поранено. Серед загиблих – 3,6 тисячі чоловіків, 2,1 тисячі жінок і майже 500 дітей. Причиною загибелі більшості цивільних осіб (94%) стала вибухова зброя з великою зоною ураження. Ще 6% загинули через міни та вибухонебезпечні предмети (Скільки цивільних українців загинуло за час повномасштабної війни). У таких умовах засоби кримінально-правової охорони від подібних діянь та пряме покарання осіб, які вчинять такі посягання на життя та здоров’я, повинні завжди застосовуватися і бути пропорційними характеру й ступеню тяжкості протиправних діянь. Саме воєнна безпека України, як основна складова загальнонаціональної безпеки, є сьогодні однією із засадничих умов реалізації права українського народу на самовизначення, збереження української держави та забезпечення її сталого розвитку на основі найвищих цінностей демократії, верховенства права, свободи, гідності, безпеки і процвітання громадян усіх національностей.

Читайте також: Перезавантаження мозку як вид кримінального покарання

Тому аналіз кримінально-правової охорони життя, особливо з урахуванням таких значущих подій сьогодення, дає змогу для послідовних міркувань стосовно реальних соціально-правових можливостей кримінального права (не поділяючи його в цьому випадку на право та законодавство) протидіяти таким вчинкам, оцінки його соціально-правових властивостей реалізації таких заходів (реальних, а не надуманих), надання правовій політиці, в тому числі і кримінально-правовій, дійсних важелів для впливу на такі негативні процеси в їх системному розумінні. Тим більше, що смертна кара, на якій буде зосереджено основну увагу, особливо в першій частині цієї публікації, виступає найдавнішим та «найвідчутнішим» виразом кримінального права, що підкреслює «зримий» взаємозв’язок між конкретними кримінально-правовими приписами та сутністю і властивостями кримінального права в цілому, що, в свою чергу, надає більшої виразності даному аналізу. Саме виходячи з цього, це есе буде складатися з двох «взаємопов’язаних» частин: частини І – міркування про смертну кару, частини ІІ – роздуми про властивості (в загальному розумінні) кримінального права. При цьому, у першій частині матеріал матиме більш фактичний та описовий характер. Це, в свою чергу, дасть необхідні підстави для аналітичнішого аналізу цієї проблеми в другий частині. Отже:

Частина І: Смертна кара в загальному розумінні та практичній реалізації

І.І. Право на життя та право на його позбавлення

У ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому право на життя – це невід’ємне право кожної людини, яке охороняється законом. Зміст його полягає в тому, що ніхто не може бути протиправно позбавлений життя, що накладає на державу обов’язки всіляко охороняти дане право. В ст. 27 Конституції України визначено ряд важливих положень з цього приводу, зокрема: 1) кожна людина має невід’ємне право на життя; 2) ніхто не може бути свавільно позбавлений життя; 3) обов’язок держави – захищати життя людини; 4) кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Вважається, що право на життя вперше було проголошено та закріплено як природне право в Декларації незалежності США від 4 липня 1776 року. В ХХ сторіччі внаслідок трагічних подій Другої світової війни Генеральна Асамблея ООН у 1948 році ухвалила Загальну декларацію прав людини, у ст. 3 якої закріплено, що: «Кожна людина має право на життя, на свободу та на особисту недоторканність». В 1950 році вже в рамках Ради Європи було прийнято Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (набрала чинності в Україні 11.09.1997 р.) зі змінами та доповненнями, де це положення також знайшло своє закріплення. До таких основоположних міжнародно-правових документів також потрібно віднести укладений у рамках ООН у 1966 році Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, в якому проголошується, що життя є невід’ємним правом кожної людини, яке охороняється законом.

Водночас, будь-яка людина може бути позбавлена і права на життя, і безпосередньо самого життя в реальному розумінні цього. При цьому, як відомо, позбавлення права на життя, в першу чергу, з позицій державного регламентування, може бути законним (правомірним) та незаконним (протиправним). До правомірного позбавлення життя відносять смертну кару (далі більш детально); озброєну боротьбу з агресором (Стратегія воєнної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 121/2021); такі заходи, як визначається в Конвенції про захист прав людини та основних свобод, можливі й тоді, коли вони є наслідком виключно необхідного застосування сили: «a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства; b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою; c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання» (ч. 2 ст. 2). Питання, що викликають певні дискусії стосовно права на життя, виникають при оцінці евтаназії як, умовно кажучи, процесу «примусового» закінчення життя або аборту, під час правової оцінки якого потрібно чітко визначитися з моментом початку «самостійного» життя людського плоду в утробі матері тощо.

До протиправних форм позбавлення життя людини в загальному визначенні традиційно відносять: убивства (умисні та необережні); тілесні ушкодження, які призводять до смерті потерпілого; порушення відповідних правил (будівельних, медично-санітарних, руху транспорту та ін.), які теж призводять до таких наслідків тощо. І саме в таких випадках починається обговорення проблеми законної (легальної) пропорційної «відповіді» держави на такі значні кримінально-протиправні посягання.

І.2. Смертна кара в загальному розумінні

Смертна кара, якщо звернутися до історії, один із найдавніших видів покарання. Її виникнення пов’язують із реалізацією принципу таліону (лат. talis — такий же): «око за око, зуб за зуб», але не на первіснообщинному етапі розвитку, а вже на етапі виникнення державних утворень. Свою роль у цьому відіграв також звичай «кровної помсти», який існував у багатьох народів і реалізацію якого взяли на себе й державні утворення, застосовуючи смертну кару. При цьому, незважаючи на те, що потім у багатьох державах принцип таліону набував й іншого зовнішнього виразу (наприклад, під час призначення покарання за економічні кримінально-протиправні посягання, на мою думку, зберігається принцип вже «фінансового» таліону), смертна кара зберігається й до сьогодні. Хоча, і ця думка буде неодноразово звучати, в світі існували й існують наразі різні державні позиції стосовно легітимності смертної кари та її можливої «заміни».

Смертна кара у видимій ретроспективі розвитку людської цивілізації мала різний характер правового закріплення та різні види її реалізації (виконання). Наприклад, Кодекс Хаммурапі, який є стародавньою законодавчою пам’яткою, що містить 282 вавилонські закони, написаний приблизно в 1772 р. до н.е., відомий тим, що при встановленні покарання в ньому домінував саме принцип «око за око» для відновлення, як вважалося, справедливості. В цьому кодексі для досягнення такої мети була передбачена смертна кара за 25 різних злочинів, у тому числі за подружню зраду або втечу рабів.

Читайте також: Корупціонери мають бути покарані

У цілому, в загальному розумінні, смертною карою вважається позбавлення людини життя як вид покарання, узаконений державою і здійснюваний за вироком суду, що набув чинності, або (так було в історії, в тому числі і в нашій недавній) за рішенням інших державних або військових органів. Людська історія знає близько 30 видів виконання смертної кари. Це, наприклад, кидання до хижаків, гільйотинування, заливання в горло киплячої олії або розплавленого металу, замуровування, колесування, повішення за ребро, четвертування, поховання живцем, посадка на кіл, зварювання в окропі, спалення живцем, утоплення тощо. Добре відомий у Вавилоні, Греції, Палестині, Карфагені такий вид кари, як розп’яття, яке найбільшого поширення набуло в Стародавньому Римі, де воно стало основним видом жорстокого, ганебного та болісного виконання смертної кари.

На сучасному етапі розвитку людства продовжують існувати різні види виконання смертної кари (інколи при визначенні реалізації цього виду покарання вимальовується і термін «страта»), в тому числі й достатньо варварські, наприклад, розстріл, повішення, забивання камінням (або «лапідація» від лат. lapis, lapidis – «каміння»), смертельна ін’єкція, електричний стілець, обезголовлення, газова камера. За даними Міжнародної Амністії в 2018 році в світі були застосовані такі види смертної кари: повішення (10 держав), розстріл (6 держав), смертельна ін’єкція (4 держави), обезголовлення (тільки Саудівська Аравія) та електричний стілець, який, до речі, вперше був застосований у 1890 році (тільки в США). Кажучи про види смертної кари, можливо звернутися до окремих видів її виконання. Наприклад, забивання камінням, як вид покарання, може бути призначений за окремі види діянь, які можуть навіть не вважатися злочинними в інших державах. Наприклад, забивання камінням передбачений у кримінальному праві Брунею за подружню зраду та содомію. У таких країнах, як Іран, Саудівська Аравія, Ємен, Судан, Мавританія, Нігерія та Сомалі, так само одностатеві стосунки караються смертною карою. Процедура забивання камінням зазвичай виглядає так: засудженого закопують у землю, на поверхні залишається лише голова, потім люди кидають каміння.

Стосовно використання гільйотини, як окремого виду виконання смертної кари, ми схильні думати про гільйотину, як про реліквію минулих часів, але це не так: вона не пішла в небуття разом із Французькою революцією. Наприклад, гільйотина широко використовувалася нацистами під час Другої світової війни. Також Франція продовжувала використовувати гільйотину для виконання смертної кари практично ще 200 років після того, як королева Франції та Наварри, дружина короля Франції Людовика, була засуджена Конвентом і втратила голову на гільйотині. Останньою людиною у Франції, яка була страчена на гільйотині у 1977 році (!), став уродженець Тунісу Хаміда Джандубі, якого було покарано за тортури та вбивство його колишньої дівчини. У 1981 році новообраний президент Франсуа Міттеран заборонив цей вид покарання.

У цілому потрібно зазначити, що на даному етапі розвитку людської цивілізації смертна кара закріплена в кримінальному праві цілої низки держав, незважаючи на всі критичні зауваження з цього приводу, причому правове визначення наявності смертної кари існує не тільки на рівні певної групи держав (про це далі), а й має своє закріплення на міжнародному рівні. Так, у ч. 1 ст. 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено, що виконання смертного вироку суду можливе після визнання такої особи винною «у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання». Міжнародний пакт про громадянські та політичні права ООН (набрав чинності в Україні 23 березня 1976 року) «додатково» закріплює, що «смертні вироки можуть виноситися лише за найтяжчі злочини»; при цьому кожен, хто засуджений до такого покарання, «має право просити про помилування або пом’якшення вироку». Є певні обмеження щодо застосування смертної кари й стосовно окремих категорій осіб (ст. 6). Потрібно враховувати, що взагалі існують так звані «Міжнародні стандарти стосовно смертної кари» ООН, Ради Європи, Європейського Союзу, ОБСЄ, в яких систематизовані загальні правила стосовно цього виду покарання, його застосування, практичного виконання та ін.

Безумовно, в загальному визначенні прийнято вважати, що смертна кара – це так звана гранична форма позбавлення людини її прав, у першу чергу, права на життя, яке проголошене Загальною декларацією прав людини ООН (Сьогодні Всесвітній день за скасування смертної кари). Саме це положення підтримується та реалізується в загальній більшості держав світу. В зв’язку з цим, Всесвітній день боротьби за скасування смертної кари був проголошений у 2002 році, а 27 вересня 2007 року Рада Європи офіційно проголосила Європейським днем проти смертної кари. Причому відсутність смертної кари є обов’язковою умовою перебування в Раді Європи. У будь-якому разі, в цьому регіоні сьогодні тільки у Білорусі реально існує смертна кара.

На сьогодні є певні особливості в регламентації застосування смертної кари, що може бути корисним і для нас. Наприклад, в Ізраїлі смертна кара застосовується лише у воєнний час. Був один виняток із цього правила, коли стратили нациста Адольфа Ейхмана поза воєнним часом – у 1962 році, але за злочини, котрі він вчинив під час Другої світової війни.

Є ще Китай, який щороку, як вважається, страчує більше людей, ніж будь-які інші країни світу разом. Точні цифри невідомі, оскільки Китай вважає, що вирок та виконання смертної кари є державною таємницею. Тому відомості про це певною мірою відрізняються, але більшість дослідників цієї проблеми вважають, що це приблизно 3 000 осіб на рік. Традиційно такі вбивства проводилися у вигляді розстрілу, але в наш час смертельна ін’єкція також стала дуже популярною (швидше за все тому, що вона дозволяє владі отримувати прибуток від продажу органів засуджених). Змінюється й організація виконання смертної кари. Наприклад, не так давно у Китаї почали використовувати для цього мобільні фургони – невеликі автобуси, які можуть подорожувати в сільських місцевостях країни, де немає іншої можливості провести виконання смертної кари. Загалом, у Китаї існує достатньо багато злочинних діянь, за які передбачається смертна кара, причому не тільки за державні злочини або злочини проти життя, а й, зокрема, за ухилення від сплати податків, контрафакцію тощо. До 1977 року ця кара могла бути призначеною й за вбивство панди.

В Україні в чинному Кримінальному кодексі 2001 року смертної кари як виду кримінального покарання не існує. Цей вид покарання був передбачений попереднім Кримінальним кодексом 1960 року, але мораторій на його виконання почав діяти з 1995 року. А 29 грудня 1999 року Конституційний Суд визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, а в подальшому Законом «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року № 1483-III смертна кара була замінена довічним позбавленням волі. Таким чином, в Україні вже майже тридцять років, як смертної кари немає.

Водночас, тим більше в юридичному середовищі, потрібно враховувати, що, як уже вказувалося, різні держави на різних континентах, в тому числі й розвинуті та демократичні, не так уже й «одностайно-негативно» відносяться до цього виду покарання і мають, з їх точки зору, достатні аргументи щодо збереження цього виду покарання. Наприклад, один з основних аргументів полягає в тому, що смертна кара – це не тільки державна «помста» за вчинення тяжкого злочину, а й певний фактор, який утримує інших осіб від вчинення подібних злочинів, хоча цьому є й заперечення. Існують певні заперечення й стосовно аргументів так званого економічного характеру. Так, дослідження, які з цього приводу були проведені в США, засвідчили, що вся процедура, пов’язана зі смертною карою, коштує значно більше, ніж, наприклад, процедура, пов’язана з довічним ув’язненням. Наводяться відомості, що довічне ув’язнення на одну людину коштує цій державі 740 тисяч доларів, а смертна кара – більше мільйона. Гроші, при цьому, йдуть не лише на кулі чи смертельну ін’єкцію, а й на суди, апеляції, адвокатів та утримання ув’язненого, чому надається дуже велике значення саме у зв’язку з цим видом покарання. Додам, що смертний вирок у США дозволено в 31-му штаті, при цьому, враховуючи особливості кримінального права США, чіткого, так би мовити єдиного, визначення, «за що» можуть позбавити життя, немає. Таке рішення кожен штат ухвалює окремо.

І.3. Смертна кара в практичній реалізації

За даними вже згадуваної організації «Міжнародна Амністія» в 2022 році в 20-ти державах світу було страчено 883 особи (такі відомості можуть бути занижені певними державами), що на 53 відсотки більше, ніж у 2021-му. Загалом – це найвища кількість застосування смертної кари з 2017 року. Втім, у 2016 році, а це вже за межами вказаної «п’ятирічки», в 23-х державах стратили, за офіційними даними, 1 032 людини. Стосовно 2022 року, то вказується, що 90 відсотків таких вироків було виконано в Ірані, Саудівській Аравії та Єгипті. Так, наприклад, в Ірані в 2022-му стратили 573 особи, з яких: 279 осіб, засуджених за вбивства, 255 – за злочини, пов’язані з наркотиками, 21 – за зґвалтування та 18 – за ворожу діяльність проти Бога. До останньої категорії увійшли дві особи, затримані на антиурядових протестах.

У Саудівській Аравії кількість страт зросла втричі: з 65 – у 2021 році до 196 – у 2022-му. Загалом, це найбільша кількість страчених осіб у цій державі за 30 останніх років. Наприклад, тільки за один день у березні 2022-го в цій державі стратили 81 особу. В Єгипті в минулому році стратили 24 особи. Якщо продовжувати, то в Іраку було зафіксовано 11 страт, у Кувейті – 7, на Палестинських територіях – 5, в Ємені – 4, в Сінгапурі стратили 11 людей, хоча в 2021 році офіційно страт у цій державі не було. Також одну смертну кару виконали в Білорусі. В США у 2022 році стратили 18 людей, що на 7 осіб більше, ніж у 2021 році. До цього потрібно додати, що в низці держав, зокрема в Пакистані, Папуа-Новій Гвінеї, Південній Кореї, Шрі-Ланці, Тайвані, Таїланді та Тонзі, на сьогодні вже приблизно 28 тисяч осіб (можливо, ці відомості занижені), вже засуджені й очікують смертної кари. Правозахисники зазначають, що, наприклад, і в Таджикистані також «міркують» над скасуванням мораторію на страту.

Більш предметний аналіз злочинів, за які призначалася смертна кара, свідчить, що, наприклад, зафіксована кількість людей, страчених за кримінально-протиправні діяння, які пов’язані з наркотиками, зросла більш ніж удвічі в 2022 році порівняно з 2021-м. Такі страти були зафіксовані в Китаї і Саудівській Аравії (по 57), Ірані (255) та Сінгапурі (11) і склали 37% від загальної кількості в світі. Незважаючи на суспільну небезпеку діянь, пов’язаних із незаконними діями з наркотиками, вважається, що такі вироки порушують міжнародно-правові стандарти, якими передбачено, що судові страти мають здійснюватися лише за найтяжчі злочини, пов’язані, в першу чергу, з умисними вбивствами.

Говорячи про смертну кару на більш загальному рівні, потрібно відмітити, що в багатьох державах, де є смертна кара, вона не має чіткого законодавчого визначення, в першу чергу, в кримінальному праві. Тому, для певної уніфікації, можливо вважати, що смертна кара – це правомірне заподіяння смерті особі як вид покарання за вчинення особливо тяжкого злочину. Оскільки смертна кара є одним із видів кримінального покарання, вона повинна мати всі загальні ознаки кримінального покарання, зокрема, це є міра державного примусу, що призначається за вироком суду та застосовується стосовно особи, визнаної винною в скоєнні особливо тяжкого злочину.

При цьому, якщо так можливо стверджувати, то не все так «похмуро» в цьому світі. По-перше, незважаючи на збільшення кількості страт за останні п’ять років, загальна кількість зареєстрованих смертних вироків, які були винесені, залишилася практично незмінною, навіть із невеликим зменшенням – з 2 052-х страт у 2021 році до 2 016 таких випадків у 2022-му.

З’являються, як вважає Міжнародна Амністія, й предметні позитивні тенденції. Так, Казахстан, Папуа-Нова Гвінея, Сьєрра-Леоне та Центральноафриканська Республіка скасували смертну кару за всі злочини. Екваторіальна Гвінея та Замбія скасували смертну кару лише за загальнокримінальні злочини. Окрім того, Ліберія і Гана також зробили законодавчі кроки до скасування смертної кари, а влада Шрі-Ланки й Мальдівських островів заявила, що не вдаватиметься до виконання смертних вироків. Законопроекти про скасування обов’язкової смертної кари були також внесені на розгляд до парламенту Малайзії. Завершуючи цю частину публікації, потрібно визначити, що в цілому всі держави світу поділяють на чотири групи (щодо їх ставлення до смертної кари), де: 1) смертна кара є законним заходом покарання та застосовується; 2) смертна кара де-юре дозволена, але не застосовується на практиці; 3) смертна кара скасована за всі злочини, за винятком скоєних в особливих обставинах (наприклад, як вказувалося, в Ізраїлі під час війни); 4) смертна кара повністю заборонена.

(Далі – буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.