Подвійне покарання за одне порушення — суди досі не визначилися

Сергій Теньков, експерт ЮВУ

Досі залишається дискусійною можливість застосування штрафу і пені за одне й те саме порушення, особливо, коли це передбачено договором. Причина такої правової невизначеності — різні тлумачення ст. 61 Конституції України.

Як трактує дану проблему чинне законодавство?

Конституція передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. — поп bis in idem — «двічі за одне і те саме не карають»). Відповідно є думка про неможливість з цієї причини одночасного застосування штрафу і пені до порушників договорів, хоча сторони Й домовились про це у самому договорі. З іншого боку аналітики звертають увагу на те, що вищезгадана стаття 61 міститься у розділі «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України. Тому її положення стосуються лише фізичних, а не юридичних осіб.

Згідно із положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові В разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Суди не мають єдиної практики

Отже, чи можна передбачити в договорі можливість застосування штрафу і пені за одне й те саме порушення? Суди з наведеного питання і дотепер остаточно не визначилися. Так, Вищий господарський суд України (далі — ВГСУ) в оглядовому листі «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 29.04.2013 р. No 01­06/767/2013 зазначив наступне. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України (п. 4). Так, на думку ВГСУ можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов’язань (пов’язаних з інтересами держави) передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України (далі — ГК України). В інших випадках порушення господарських зобов’язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ВГСУ дійшов виснову, що штраф і пеня не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. При цьому зроблено посилання на аналогічні правові позиції Верховного Суду України (далі — ВСУ), викладені в постановах від 27.04.2012 р. У справі No 06/5026/1052/2011, від 30.05.2011 р. у справі No 42/252, від 09.04.2012 р. у справі No 20/246-08.

Проте, надалі ВСУ змінив свою правову позицію з цього питання в постанові від 11.10.2017 року в справі No 6-1374цс17. З урахуванням змісту договору та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня, на думку ВСУ, є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення — строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором — свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

У свою чергу саме на таку правову позицію ВСУ послався, зокрема, Апеляційний суд Чернівецької області в своїй постанові від 23.01.2018 р. у справі No 720/949/17. Зазначено, що рішення суду першої інстанції щодо стягнення передбачених договором пені та штрафу суперечать закону.

Цікаво, що перед цим Київський апеляційний господарський суд у своїй постанові 1.02.2017 р. у справі No 910/15982/16 дійшов висновку, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором штрафу та пені НЕ суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Плутанина в правозастосуванні

Плутанина в правозастосуванні посилюється відповідними невдалими формулюваннями у ГК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 230 штрафними санкціями в цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. При буквальному тлумаченні цієї норми виходить, що маємо вже три самостійних види штрафних санкцій — окремо неустойка, окремо штраф і пеня. При цьому незрозуміло чим, наприклад, відрізняється неустойка, як самостійний за нормами ГК вид штрафних санкцій, від штрафу і пені? Натомість у ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема, в разі прострочення виконання. Виходить, неустойка це загальне поняття, що складається із штрафу та пені. Тобто зовсім не так, як за нормами ГК України.

Варто звернути увагу й на те, що в податкових відносинах Податковий кодекс України досить часто передбачає одночасне застосування пені та штрафу (за несплату податків), в тому числі, і для фізичних осіб, тобто застосовується подвійна фінансова відповідальність за одне порушення. Характерно, що ніяких суперечностей із положеннями ст.61 Конституції в цьому не вбачається.

Коментар і рекомендації

Якщо сторони бажають передбачити в своєму договорі можливість застосування і штрафу, і пені за одне й те саме порушення, то, щоб уникнути можливих помилок у випадку виникнення судового спору, варто взяти до уваги наступне.

Відповідно до положення ч. 4 ст. 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Втім, суперечливість і мінливість судової практики, в тому числі й самого ВС, лишається, на жаль, поширеним явищем. В оновлених процесуальних кодексах тепер передбачені певні процедури, які дозволять Верховному Суду змінювати свої правові позиції, викладені у власних постановах перед цим. Так, у ч. 2 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) передбачено наступне щодо розгляду проблемних касаційних справ ВСУ. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в складі колегії суддів з іншої палати або в складі іншої палати чи об’єднаної палати. Отже, аби уникнути помилок при укладенні договору слід регулярно моніторити практику ВС на відповідних сайтах, щоб не пропустити чергову зміну правових позицій.

Головна проблема наведених у цій публікації справ — можливість або неможливість для сторін договору реалізувати на практиці загальні засади цивільного законодавства, передбачені в ст. 3 ЦК України. Йдеться, насамперед, про принцип свободи договору, додатково передбачений положеннями ст. 627 ЦК України. Наприклад, сторони вирішили посилити відповідальність за порушення умов свого ж договору, тому передбачили і штраф, і пеню — обопільно дали на це свою згоду. А суди вважають, що це порушує Конституцію — подвійна відповідальність. При цьому поза увагою судів лишається той факт, що сторони договору таку відповідальність беруть на себе добровільно, реалізують свої права. Так само взагалі ніяк не оцінюється та обставина, що стаття 61 з її забороною на подвійну юридичну відповідальність одного виду за одне й те саме правопорушення розміщена в розділі «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України. Тому її положення стосуються лише фізичних, а не юридичних осіб. Судячи з усього, у ст. 61 Конституції не йдеться про випадки договірного застосування штрафних санкцій у господарських відносинах.

Поки що практично відсутня судова практика з приводу застосування положень ч. 3 ст. 6 ЦК України. А там передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При встановленні в договорі, крім штрафу, ще й пені за одне й те саме порушення, слід враховувати, що на підставі ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. На практиці виникає слушне питання: а чи можливе встановлення пені за порушення не грошового зобов’язання? Наприклад, за затримку передачі покупцю товару або надання певної послуги, закінчення робіт. Якщо звернутися до відповідних норм ГК України (статті 230, 231), то ніяких заборон на встановлення пені за порушення негрошового зобов’язання цим кодексом не передбачено.

Судова практика по-різному вирішує цю проблему. У будь-якому випадку, передбачаючи в договорі пеню за негрошове зобов’язання варто послатися на вже згадану ст. 6 ЦК України (сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд).

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути