Судові справи Укртрансгазу йдуть на поправку

Юрій Котнюк, ЮВУ

У березні цього року наша газета розповідала про одну з типових схем заволодіння грошима підприємств державної форми власності під виглядом поставок їм фіктивними фірмами неіснуючих товарів і надання неіснуючих послуг (ЮВУ, No 10/2018 р.). У ролі потерпілого виступало Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», а знаряддям зловмисників були товариства з обмеженою відповідальністю «Турботрейд» і «Турболінкс». Тоді становище державної корпорації виглядало доволі похмуро: в лютому Київський апеляційний господарський суд своїми постановами залишив без змін три рішення судів першої інстанції про стягнення з неї в сумарному обчисленні близько 360 мільйонів гривень. За півроку ситуація суттєво змінилася і Верховний Суд скасував згадані вище судові акти, направивши всі три справи на новий розгляд. І от 4 жовтня Господарський суд Київської області, розглянувши одну з них, відмовив у задоволенні позову ТОВ «Турботрейд» про стягнення з Укртрансгазу 90 млн гривень.

Газотранспортна система — улюблена годівничка можновладців

Висвітлюючи дану справу не можна не сказати кілька слів про те, як ця державна корпорація дійшла до такого життя. Всім відомо, що Укртрансгаз є найприбутковішим підрозділом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Його доходи від транзиту російського газу в Європу покривають не лише збиткове транспортування блакитного палива внутрішніми трубопроводами в межах території України, а й реалізацію його за пільговими цінами для житлово-комунального сектора. Мало того, ці прибутки давали можливість заробляти «легкий хліб» цілій купі комерційних структур, що належали представникам найближчого оточення кожного нового глави держави, тож недарма дану галузь промисловості завжди вважали президентським бізнесом.

Якщо вірити засобам масової інформації, при Януковичі одну з його ніш займав нічим до того не примітний донецький бізнесмен Руслан Циплаков, головною конкурентною перевагою якого була дружба з молодшим сином колишнього президента Віктором. Під його дахом було створено чотири ТОВ: «Промінвеставтоматика», «Укртурборемонт» і вже згадані вище «Турботрейд» із «Турболінксом». Журналісти розкопали, що їхніми формальними засновниками були пенсіонери, мешканці «хрущівок» з околиці Макіївки, які підробляли нічними сторожами, а от за адресу слугувала колишня школа в Донецьку, класи якої були перетворені на складські приміщення. Але такий непоказний зовнішній вигляд не завадив їм протягом 2010—2013 років на організованих Укртрансгазом тендерних конкурсах виграти контракти на закупівлю товарів і послуг аж на два з половиною мільярди гривень. Характерна деталь: у жодних інших тендерах, окрім укртрансгазівських, ці товариства участі не брали, а в тих, в яких брали, ця четвірка розігрувала перемогу між собою, оскільки виставлений на конкурс предмет закупівлі мав настільки унікально-оригінальні характеристики, що інші гравці навіть не подавали заявок.

Старі схеми знайшли нових господарів

Невдовзі після повалення режиму Януковича, а саме 10 квітня 2014 року, Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом розкрадання державних коштів службовими особами Нафтогазу й Укртрансгазу. В його короткій фабулі було написано, що зловмисники здійснювали закупівлю товарів і послуг за завищеними цінами в низки підконтрольних їм підприємств, у довжелезному переліку яких було згадано й нашу четвірку. Але за чотири з половиною роки нікому з цих службових осіб не було повідомлено про підозру, вже не кажучи про обвинувальні вироки, а покинуті Циплаковим товариства (сам він втік у Росію) підібрав якийсь інший господар, який, найнявши юристів, у наступному, 2015 році, почав активно подавати до господарських судів позови про стягнення з Укртрансгазу сотень мільйонів гривень, несплачених відповідачем за, нібито, поставлені товари й надані послуги. А оскільки всі ці справи одна за другою вигравалися ним як у першій, так і в другій інстанціях, то це наштовхувало на думку про те, що новий оператор даних фіктивний фірм є настільки впливовою людиною, що контролює судову систему держави. Ця обставина давала недоброзичливцям підстави кивати на Банкову.

Із текстів судових актів можна дізнатися, що 16 листопада між ТОВ «Турботрейд» і Укртрансгазом в особі його філії, що називається виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» було укладено договір про поставку семи комплектів досить специфічного обладнання, яке включало в себе шафи автоматики, модулі збору, обробки й архівування інформації, монтажні комплекси та інші елементи. Все це на папері було поставлено у визначений договором термін у січні 2013 року і прийнято замовником без жодних зауважень, але рахунки на суму 45 мільйонів гривень так і не були сплачені. Тож тепер позивач просив суд стягнути з Укртрансгазу вищеназвану суму й плюс до того інфляційні втрати і три відсотки річних.

Перше коло було провальним для держави

Третіми особами у справі виступали Нафтогаз разом з Міністерством енергетики і вугільної промисловості України, а крім того, в процесі брала участь прокуратура Київської області. Але така представницька, на перший погляд, компанія якимсь дивом спромоглася програти позов такому, здавалося б, нікчемному опоненту. З тексту рішення неозброєним оком видно, що табір позивача фактично грав у піддавки. Попервах Укртрансгаз навіть не заперечував сам факт поставки обладнання, котрий, як запевняло «Турботрейд», підтверджувався податковими, видатковими і товарно-транспортними накладними. Натомість юристи державної корпорації затялися марнувати сили й час для доведення своєї точки зору по двох пунктах. Перший полягав у тому, що Укртрансгаз не розплатився за поставлене позивачем обладнання не зі своєї вини, а в силу непереборних обставин, бо Нафтогаз, як материнська компанія, не затвердив йому фінансові плани на 2013—2014 рік, а без цих планів йому ніяк не можна було тратити гроші. Другий був пов’язаний із безуспішним спробами довести, що обладнання було йому поставлене за завищеними цінами, у зв’язку з чим вони подали клопотання про призначення комплексної судової товарознавчої та економічної експертизи.

Із першого питання суд відповів, що відповідно до чинної нормативної бази, Укртрансгаз до затвердження фінансових планів не мав права укладати договори про закупівлю товарів або принаймні давати відмашку на їх поставку. Про це докладно написано в одному профільному нормативно правовому акті з дуже довгою назвою — Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств. Він затверджений наказом Міністерства економіки України від 21.06.2005 р. No 173 і, якщо коротко, то в даному випадку його зміст зводиться до фрази «Немає грошей — не замовляй обід у Метрополі».

По другому питанню ухвалою суду було доручено провести відповідне дослідження спочатку Київському, потім Дніпропетровському і врешті-решт Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз, але всі вони дали однотипну відповідь, що з наданих на дослідження документів, вони не можуть встановити ринкову вартість даного обладнання, а тому не можуть дати відповідь на питання, чи є завищеним ціна на нього. Питання про фіктивність доставки обладнання на центральний склад «Укргазенергосервісу», розташованому в містечку Боярка під Києвом, в ухвалі суду не ставилося, але експерти, дотримуючись своїх правил складання висновку експертизи, написали, що в обсязі наданих для дослідження документів виконання договору в частині поставки товару підтверджено належним чином складеними документами бухгалтерського і податкового обліку — причому як з боку ТОВ «Турботрейд», так і ПАТ «Укртрансгаз».

Шукайте істину в деталях

Оскільки названі доводи відповідача було спростовано, а інших доказів не надано, то 12 липня 2016 р. Господарський суд Київської області вирішив задовольнити позов «Турботрейда» і стягнути з Укртрансгазу 90 мільйонів гривень, з яких 45 млн грн складав основний борг, а решта — «хвости». Ухвалою Київського апеляційного господарського суду воно було залишене без змін, після чого, здавалося, із суто юридичної точки зору, ніщо не могло завадити плутягам виграти процес в останній інстанції. Але в справу втрутилася дуже висока політика — ще вища ніж та, на рівні якої вирішував питання реальний оператор «Турботрейду», «Турболінксу» та інших фіктивних фірм зі спадщини Януковича.

Справа в тому, що навесні цього року стало зрозуміло, що російський Газпром до кінця 2019 року таки добудує свій «Північний потік-2» і в подальшому свій основний транзит до Європи спрямує не через Україну, а через Балтійське море. Це, звичайно, не означає, що українські магістральні газопроводи зовсім залишаться без роботи — вони, швидше за все, й після 2019 р. будуть качати газ для Італії та низки інших країн, але Німеччина для нашого транзиту буде втрачена назавжди, тож минулорічних трьох мільярдів доларів Укртрансгазу вже не бачити як своїх вух. Все це означало, що ця державна корпорація вже не зможе бути такою щедрою дійною коровою, навіть для дуже високопоставлених ділків. Після цього і прокуратура почала діяти активніше, і Верховний Суд як по команді почав скасовувати рішення судів нижчих інстанцій, хоча ще 2 березня 2018 року в іншій справі (No 911/1407/15) за позовом «Турботрейду» до Укртрансгазу, ціна якого становила 92 млн грн, ним було ухвалено рішення не на користь держави.

Так, 5 червня постановою Верховного Суду були скасовані вказані вище рішення Господарського суду Київської області і постанову Київського апеляційного господарського суду. Пояснюючи свій вердикт, колегія суддів написала, що судами попередніх інстанцій не було надано правову оцінку фактам фіктивності та безтоварності господарських операцій з поставки обладнання. Після такої недвозначної вказівки суддя Тарас Лилак досить швидко розгледів докази, які давали підстави для відмови в задоволенні позову «Турботрейду». Як ви розумієте, тодішні чиновники Укртрансгазу, які при Януковичі діяли у змові з менеджерами «Турботрейду», складали папери таким, чином, щоби зовні складалося враження про реальність поставок обладнання, але дотриматися всіх до останньої вимог десятків нормативно-правових актів все одно проблематично навіть дуже старанній людині.

Ми згадаємо лише один момент. Як це не дивно, але досі чинною є Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року. Відповідно до її вимог приймання продукції має оформлюватися актом, який у матеріалах справи був відсутній. Цей недолік у комплексі з іншими виявленими недоліками якраз і дозволив Господарському суду Київської області під час нового розгляду справи ухвалити рішення від 4 жовтня, яким «Турботрейду» було відмовлено в задоволенні його позову.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути