Судові справи Укртрансгазу йдуть на поправку | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Судові справи Укртрансгазу йдуть на поправку

Опубліковано

on

Юрій Котнюк, ЮВУ

У березні цього року наша газета розповідала про одну з типових схем заволодіння грошима підприємств державної форми власності під виглядом поставок їм фіктивними фірмами неіснуючих товарів і надання неіснуючих послуг (ЮВУ, No 10/2018 р.). У ролі потерпілого виступало Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», а знаряддям зловмисників були товариства з обмеженою відповідальністю «Турботрейд» і «Турболінкс». Тоді становище державної корпорації виглядало доволі похмуро: в лютому Київський апеляційний господарський суд своїми постановами залишив без змін три рішення судів першої інстанції про стягнення з неї в сумарному обчисленні близько 360 мільйонів гривень. За півроку ситуація суттєво змінилася і Верховний Суд скасував згадані вище судові акти, направивши всі три справи на новий розгляд. І от 4 жовтня Господарський суд Київської області, розглянувши одну з них, відмовив у задоволенні позову ТОВ «Турботрейд» про стягнення з Укртрансгазу 90 млн гривень.

Газотранспортна система — улюблена годівничка можновладців

Висвітлюючи дану справу не можна не сказати кілька слів про те, як ця державна корпорація дійшла до такого життя. Всім відомо, що Укртрансгаз є найприбутковішим підрозділом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Його доходи від транзиту російського газу в Європу покривають не лише збиткове транспортування блакитного палива внутрішніми трубопроводами в межах території України, а й реалізацію його за пільговими цінами для житлово-комунального сектора. Мало того, ці прибутки давали можливість заробляти «легкий хліб» цілій купі комерційних структур, що належали представникам найближчого оточення кожного нового глави держави, тож недарма дану галузь промисловості завжди вважали президентським бізнесом.

Якщо вірити засобам масової інформації, при Януковичі одну з його ніш займав нічим до того не примітний донецький бізнесмен Руслан Циплаков, головною конкурентною перевагою якого була дружба з молодшим сином колишнього президента Віктором. Під його дахом було створено чотири ТОВ: «Промінвеставтоматика», «Укртурборемонт» і вже згадані вище «Турботрейд» із «Турболінксом». Журналісти розкопали, що їхніми формальними засновниками були пенсіонери, мешканці «хрущівок» з околиці Макіївки, які підробляли нічними сторожами, а от за адресу слугувала колишня школа в Донецьку, класи якої були перетворені на складські приміщення. Але такий непоказний зовнішній вигляд не завадив їм протягом 2010—2013 років на організованих Укртрансгазом тендерних конкурсах виграти контракти на закупівлю товарів і послуг аж на два з половиною мільярди гривень. Характерна деталь: у жодних інших тендерах, окрім укртрансгазівських, ці товариства участі не брали, а в тих, в яких брали, ця четвірка розігрувала перемогу між собою, оскільки виставлений на конкурс предмет закупівлі мав настільки унікально-оригінальні характеристики, що інші гравці навіть не подавали заявок.

Старі схеми знайшли нових господарів

Невдовзі після повалення режиму Януковича, а саме 10 квітня 2014 року, Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом розкрадання державних коштів службовими особами Нафтогазу й Укртрансгазу. В його короткій фабулі було написано, що зловмисники здійснювали закупівлю товарів і послуг за завищеними цінами в низки підконтрольних їм підприємств, у довжелезному переліку яких було згадано й нашу четвірку. Але за чотири з половиною роки нікому з цих службових осіб не було повідомлено про підозру, вже не кажучи про обвинувальні вироки, а покинуті Циплаковим товариства (сам він втік у Росію) підібрав якийсь інший господар, який, найнявши юристів, у наступному, 2015 році, почав активно подавати до господарських судів позови про стягнення з Укртрансгазу сотень мільйонів гривень, несплачених відповідачем за, нібито, поставлені товари й надані послуги. А оскільки всі ці справи одна за другою вигравалися ним як у першій, так і в другій інстанціях, то це наштовхувало на думку про те, що новий оператор даних фіктивний фірм є настільки впливовою людиною, що контролює судову систему держави. Ця обставина давала недоброзичливцям підстави кивати на Банкову.

Із текстів судових актів можна дізнатися, що 16 листопада між ТОВ «Турботрейд» і Укртрансгазом в особі його філії, що називається виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» було укладено договір про поставку семи комплектів досить специфічного обладнання, яке включало в себе шафи автоматики, модулі збору, обробки й архівування інформації, монтажні комплекси та інші елементи. Все це на папері було поставлено у визначений договором термін у січні 2013 року і прийнято замовником без жодних зауважень, але рахунки на суму 45 мільйонів гривень так і не були сплачені. Тож тепер позивач просив суд стягнути з Укртрансгазу вищеназвану суму й плюс до того інфляційні втрати і три відсотки річних.

Перше коло було провальним для держави

Третіми особами у справі виступали Нафтогаз разом з Міністерством енергетики і вугільної промисловості України, а крім того, в процесі брала участь прокуратура Київської області. Але така представницька, на перший погляд, компанія якимсь дивом спромоглася програти позов такому, здавалося б, нікчемному опоненту. З тексту рішення неозброєним оком видно, що табір позивача фактично грав у піддавки. Попервах Укртрансгаз навіть не заперечував сам факт поставки обладнання, котрий, як запевняло «Турботрейд», підтверджувався податковими, видатковими і товарно-транспортними накладними. Натомість юристи державної корпорації затялися марнувати сили й час для доведення своєї точки зору по двох пунктах. Перший полягав у тому, що Укртрансгаз не розплатився за поставлене позивачем обладнання не зі своєї вини, а в силу непереборних обставин, бо Нафтогаз, як материнська компанія, не затвердив йому фінансові плани на 2013—2014 рік, а без цих планів йому ніяк не можна було тратити гроші. Другий був пов’язаний із безуспішним спробами довести, що обладнання було йому поставлене за завищеними цінами, у зв’язку з чим вони подали клопотання про призначення комплексної судової товарознавчої та економічної експертизи.

Із першого питання суд відповів, що відповідно до чинної нормативної бази, Укртрансгаз до затвердження фінансових планів не мав права укладати договори про закупівлю товарів або принаймні давати відмашку на їх поставку. Про це докладно написано в одному профільному нормативно правовому акті з дуже довгою назвою — Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств. Він затверджений наказом Міністерства економіки України від 21.06.2005 р. No 173 і, якщо коротко, то в даному випадку його зміст зводиться до фрази «Немає грошей — не замовляй обід у Метрополі».

По другому питанню ухвалою суду було доручено провести відповідне дослідження спочатку Київському, потім Дніпропетровському і врешті-решт Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз, але всі вони дали однотипну відповідь, що з наданих на дослідження документів, вони не можуть встановити ринкову вартість даного обладнання, а тому не можуть дати відповідь на питання, чи є завищеним ціна на нього. Питання про фіктивність доставки обладнання на центральний склад «Укргазенергосервісу», розташованому в містечку Боярка під Києвом, в ухвалі суду не ставилося, але експерти, дотримуючись своїх правил складання висновку експертизи, написали, що в обсязі наданих для дослідження документів виконання договору в частині поставки товару підтверджено належним чином складеними документами бухгалтерського і податкового обліку — причому як з боку ТОВ «Турботрейд», так і ПАТ «Укртрансгаз».

Шукайте істину в деталях

Оскільки названі доводи відповідача було спростовано, а інших доказів не надано, то 12 липня 2016 р. Господарський суд Київської області вирішив задовольнити позов «Турботрейда» і стягнути з Укртрансгазу 90 мільйонів гривень, з яких 45 млн грн складав основний борг, а решта — «хвости». Ухвалою Київського апеляційного господарського суду воно було залишене без змін, після чого, здавалося, із суто юридичної точки зору, ніщо не могло завадити плутягам виграти процес в останній інстанції. Але в справу втрутилася дуже висока політика — ще вища ніж та, на рівні якої вирішував питання реальний оператор «Турботрейду», «Турболінксу» та інших фіктивних фірм зі спадщини Януковича.

Справа в тому, що навесні цього року стало зрозуміло, що російський Газпром до кінця 2019 року таки добудує свій «Північний потік-2» і в подальшому свій основний транзит до Європи спрямує не через Україну, а через Балтійське море. Це, звичайно, не означає, що українські магістральні газопроводи зовсім залишаться без роботи — вони, швидше за все, й після 2019 р. будуть качати газ для Італії та низки інших країн, але Німеччина для нашого транзиту буде втрачена назавжди, тож минулорічних трьох мільярдів доларів Укртрансгазу вже не бачити як своїх вух. Все це означало, що ця державна корпорація вже не зможе бути такою щедрою дійною коровою, навіть для дуже високопоставлених ділків. Після цього і прокуратура почала діяти активніше, і Верховний Суд як по команді почав скасовувати рішення судів нижчих інстанцій, хоча ще 2 березня 2018 року в іншій справі (No 911/1407/15) за позовом «Турботрейду» до Укртрансгазу, ціна якого становила 92 млн грн, ним було ухвалено рішення не на користь держави.

Так, 5 червня постановою Верховного Суду були скасовані вказані вище рішення Господарського суду Київської області і постанову Київського апеляційного господарського суду. Пояснюючи свій вердикт, колегія суддів написала, що судами попередніх інстанцій не було надано правову оцінку фактам фіктивності та безтоварності господарських операцій з поставки обладнання. Після такої недвозначної вказівки суддя Тарас Лилак досить швидко розгледів докази, які давали підстави для відмови в задоволенні позову «Турботрейду». Як ви розумієте, тодішні чиновники Укртрансгазу, які при Януковичі діяли у змові з менеджерами «Турботрейду», складали папери таким, чином, щоби зовні складалося враження про реальність поставок обладнання, але дотриматися всіх до останньої вимог десятків нормативно-правових актів все одно проблематично навіть дуже старанній людині.

Ми згадаємо лише один момент. Як це не дивно, але досі чинною є Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року. Відповідно до її вимог приймання продукції має оформлюватися актом, який у матеріалах справи був відсутній. Цей недолік у комплексі з іншими виявленими недоліками якраз і дозволив Господарському суду Київської області під час нового розгляду справи ухвалити рішення від 4 жовтня, яким «Турботрейду» було відмовлено в задоволенні його позову.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Оскарження звіту про оцінку майна в рамках виконавчого провадження

Опубліковано

on

Євген МОРОЗОВ, адвокат

Рецензування або оскарження в судовому порядку результатів оцінки майна боржника в рамках виконавчого провадження.

Суть питання

Тринадцятого березня минулого року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 914/881/17, провадження № 12-18гс18 (ЄДРСРУ № 72819699) досліджувала питання щодо оскарження звіту про оцінку майна в рамках виконавчого провадження. Суд вказав, що правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені законом № 2658-III. Згідно з частиною четвертою статті 3 цього закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі й може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону № 2658-III). Відповідно до статті 33 вказаного закону спори, пов’язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб’єкти оціночної діяльності — суб’єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ’єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону. Відтак чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ’єктивність оцінки майна) ним своїх обов’язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з його оцінки суб’єктом оціночної діяльнос ті суб’єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб’єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов’язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Важливо. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов’язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Тому доводи про можливість розгляду справи у спорі про визнання недійсним звіту про оцінку майна в господарському суді Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані. Відповідно до пунктів 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних пов новажень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм правазві

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 711/650/13-ц (провадження № 61-1186св17), у постанові від 30.07.2018 р. у справі № 23/100-12 та інших.

Враховуючи той факт, що Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори про визнання недійсним звіту про оцінку майна не можуть бути розглянуті й у порядку іншого судочинства в учасників провадження є декілька шляхів.

Рецензування

Законом передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади й місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб’єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Отже, рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки. Однак, на відміну від попередньої редакції Закону Украї ни «Про виконавче провадження» (1999 р.), у новій редакції закону відсутнє таке поняття, як рецензування, тобто тепер оскаржити результати оцінки майна боржника можна виключно в судовому порядку: «…у разі, якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення (ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження») та «спори, пов’язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку» (ст. 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні).

Судове оскарження

Для прикладу візьмемо постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 р. у справі № 760/16747/18, апеляційне провадження № 22-ц/824/526/2019 (ЄДРСРУ № 79427964). Оскільки предметом даної справи було визнання неправомірними дій державного виконавця та визнання протиправною оцінки майна згідно зі звітом доводи апеляційної скарги про те, що здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання звіту недійсним неможливо, колегія суддів відхиляє…

З урахуванням вказаного вище, а також відповідної судової практики вбачається, що суди розглядають оцінку майна, незалежно від суб’єкта її проведення, як процесуальну дію державного виконавця, а отже, вказують на відповідний порядок такого оскарження, передбачений ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (Стаття 74. Оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби). Адже згідно зі ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження й потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна — суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання.

Як зазначено у п. 8 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/59, зареєстрованого в Мін’юсті 02.04.2012 року № 489/20802 в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2832/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції Украї ни 30.09.2016 року № 1302/29432, для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження й потребують спеціальних знань, виконавець із власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності — кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) — суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання, а також у разі потреби — перекладача.

А учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання (ч. 1 ст. 14 Закону).

Висновок

Незважаючи на те, що в новому Законі України «Про виконавче провадження» не передбачено такої процедури, як рецензування звіту про оцінку майна, однак експерт керується ще й Законом «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою КМУ від 10 вересня 2003 № 1440, то на погляд автора, рецензування звіту оцінки майна є ефективним законодавчо встановленим способом спростування цих результатів. Більше того, редакція нового Закону України «Про виконавче провадження» вже чітко регламентує судове оскарження визначення вартості чи оцінки майна, однак не розкриває чіткого порядку такого оскарження, а тому ще одним ефективним способом є судове оскарження оцінки майна, як процесуальної дії державного виконавця.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Норми статті про незаконне збагачення не порушували презумпцію невинуватості

Опубліковано

on

Суддя Конституційного Суду України Сергій Петрович Головатий надав Розбіжну думку щодо винесеного рішення від 26 лютого 2019 р. № 1-р/2019 у справі неконституційності ст. 368-2 Кримінального кодексу України (справа № 1-135/2018(5846/17).

У своїй Розбіжній думці С. Головатий вказав, що не голосував разом із більшістю за визнання спірної статті неконституційною з таких міркувань.

Рішення № 1-р/2019 мотивовано тим, що ст. 368-2 КК не відповідає приписам ч. 1 ст. 8, ст. 62, ч. 1 ст. 63 Конституції України.

Припис «збільшення активів у значному розмірі, законність підстав набуття у власність яких не підтверджено доказами» достатньо чітко можна тлумачити як такий, що передбачає настання кримінальної відповідальності лише тоді, коли доведено, що збільшення активів не могло статись з використанням законних доходів. Тому, лише після перевірки всіх можливих способів їх набуття підтверджується, що певна обвинувачена особа не могла отримати значну суму доходу від своєї діяльності, не забороненої законом.

Суб’єкт ст. 368-2 КК спеціальний – особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.  А державні посадові особи обізнані про підвищені стандарти доброчесності, а також про відповідні обов’язки щодо декларування та обґрунтування свого доходу.

Положення спірної статті жодним чином не дає підстав для припущення, що сторона захисту несе тягар доведення невинуватості. Приписи статті стосувалися доказів, на підставі яких мало бути підтверджено відсутність законних джерел набуття активів. Такі докази, за правилами кримінального провадження, повинні збирати та подавати суду органи публічного обвинувачення.

Натомість КСУ сприйняв статтю 368-2 ККУ як таку, що допускає самообвинувачення. Її приписи «per se» не встановлюють будь-якого тягаря доведення щодо надання доказів. Попри це, навіть якщо вимагалось надання пояснень, це не становило б порушення права не свідчити проти самого себе.

Наразі Розбіжна думка є неповною, невдовзі з’явиться її завершений варіант.

Читати далі

Судова практика

Несплата за оренду земельної ділянки – не завжди правопорушення

Опубліковано

on

Леонід Лазебний, журналіст, головний редактор інформаційно-правової платформи ActiveLex

Для відшкодування шкоди у разі несплати за оренду необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Але якщо користування земельною ділянкою не було протиправним, вина неплатника значення не має.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» (відповідач), набувши право власності на об’єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, не оформило належним чином, не зареєструвало речові права на земельну ділянку та протягом певного періоду не вносило орендну плату за користування нею.

Міська рада (позивач) звернулася з позовом про стягнення 6 150 799,96 грн безпідставно збережених коштів несплаченої орендної плати.

Місцевий суд присудив стягнути суму заборгованості, оскільки відповідач не уклав договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно та не сплачував за користування ділянкою, таким чином безпідставно отримавши дохід, а позивач втратив належне йому майно – орендну плату за користування земельною ділянкою, що підлягає відшкодуванню йому на підставі ст.ст. 1212 – 1214 Цивільного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції рішення скасовано з посиланням на те, що в матеріалах справи не містилося доказів фактичного користування відповідачем земельною ділянкою в більшому розмірі, ніж визначено договорами купівлі-продажу, а тому немає й підстав для стягнення з нього безпідставно набутих коштів у розмірі орендної плати, бо у відповідача не виникло обов’язку з відшкодування збитків за самовільне зайняття земельної ділянки.

У касаційній скарзі позивач наполягав, що відповідач не оформив право користування земельною ділянкою комунальної власності і використовував її без належних підстав, звертаючи увагу суду на кондикційність спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 р. по справі № 922/3412/17 зазначила, що для кондикційних зобов’язань, які характеризуються приростом майна в його набувача без достатніх правових підстав, вина, як обставина, не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття / збереження майна однією особою за рахунок іншої (глава 83 ЦК).

Судами було встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на певній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу.

Виникнення права власності на будівлю не є підставою виникнення права оренди земельної ділянки, на якій розміщено об’єкт, та яка не була відведена в оренду попередньому власнику (продавцеві нерухомого майна).

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі договору з моменту його державної реєстрації. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК не вважається правопорушенням відсутність у власника будівлі зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника, і на якій розташоване це нерухоме майно.

Під час укладення договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договору купівлі-продажу, до покупця нерухомого майна не перейшло. Тому відповідач користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави та мав заплатити за користування.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів ст.ст. 1212 – 1214 ЦК, оскільки для кондикційних вини користувача встановлено не було.

Натомість суд другої інстанції без належного обґрунтування вирішив, що оскільки всіх елементів складу цивільного правопорушення немає, орендна плата за користування земельною ділянкою стягненню не підлягає.

Велика Палата зробила висновок, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки зобов’язаний повернути кошти її власнику на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦКУ.

Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу – постанову апеляційного суду скасувала та передала справу до цього ж суду на новий розгляд.

Рішення в ЄДР СР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78297802

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.