Судові справи Укртрансгазу йдуть на поправку | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Судові справи Укртрансгазу йдуть на поправку

Опубліковано

on

Юрій Котнюк, ЮВУ

У березні цього року наша газета розповідала про одну з типових схем заволодіння грошима підприємств державної форми власності під виглядом поставок їм фіктивними фірмами неіснуючих товарів і надання неіснуючих послуг (ЮВУ, No 10/2018 р.). У ролі потерпілого виступало Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», а знаряддям зловмисників були товариства з обмеженою відповідальністю «Турботрейд» і «Турболінкс». Тоді становище державної корпорації виглядало доволі похмуро: в лютому Київський апеляційний господарський суд своїми постановами залишив без змін три рішення судів першої інстанції про стягнення з неї в сумарному обчисленні близько 360 мільйонів гривень. За півроку ситуація суттєво змінилася і Верховний Суд скасував згадані вище судові акти, направивши всі три справи на новий розгляд. І от 4 жовтня Господарський суд Київської області, розглянувши одну з них, відмовив у задоволенні позову ТОВ «Турботрейд» про стягнення з Укртрансгазу 90 млн гривень.

Газотранспортна система — улюблена годівничка можновладців

Висвітлюючи дану справу не можна не сказати кілька слів про те, як ця державна корпорація дійшла до такого життя. Всім відомо, що Укртрансгаз є найприбутковішим підрозділом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Його доходи від транзиту російського газу в Європу покривають не лише збиткове транспортування блакитного палива внутрішніми трубопроводами в межах території України, а й реалізацію його за пільговими цінами для житлово-комунального сектора. Мало того, ці прибутки давали можливість заробляти «легкий хліб» цілій купі комерційних структур, що належали представникам найближчого оточення кожного нового глави держави, тож недарма дану галузь промисловості завжди вважали президентським бізнесом.

Якщо вірити засобам масової інформації, при Януковичі одну з його ніш займав нічим до того не примітний донецький бізнесмен Руслан Циплаков, головною конкурентною перевагою якого була дружба з молодшим сином колишнього президента Віктором. Під його дахом було створено чотири ТОВ: «Промінвеставтоматика», «Укртурборемонт» і вже згадані вище «Турботрейд» із «Турболінксом». Журналісти розкопали, що їхніми формальними засновниками були пенсіонери, мешканці «хрущівок» з околиці Макіївки, які підробляли нічними сторожами, а от за адресу слугувала колишня школа в Донецьку, класи якої були перетворені на складські приміщення. Але такий непоказний зовнішній вигляд не завадив їм протягом 2010—2013 років на організованих Укртрансгазом тендерних конкурсах виграти контракти на закупівлю товарів і послуг аж на два з половиною мільярди гривень. Характерна деталь: у жодних інших тендерах, окрім укртрансгазівських, ці товариства участі не брали, а в тих, в яких брали, ця четвірка розігрувала перемогу між собою, оскільки виставлений на конкурс предмет закупівлі мав настільки унікально-оригінальні характеристики, що інші гравці навіть не подавали заявок.

Старі схеми знайшли нових господарів

Невдовзі після повалення режиму Януковича, а саме 10 квітня 2014 року, Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом розкрадання державних коштів службовими особами Нафтогазу й Укртрансгазу. В його короткій фабулі було написано, що зловмисники здійснювали закупівлю товарів і послуг за завищеними цінами в низки підконтрольних їм підприємств, у довжелезному переліку яких було згадано й нашу четвірку. Але за чотири з половиною роки нікому з цих службових осіб не було повідомлено про підозру, вже не кажучи про обвинувальні вироки, а покинуті Циплаковим товариства (сам він втік у Росію) підібрав якийсь інший господар, який, найнявши юристів, у наступному, 2015 році, почав активно подавати до господарських судів позови про стягнення з Укртрансгазу сотень мільйонів гривень, несплачених відповідачем за, нібито, поставлені товари й надані послуги. А оскільки всі ці справи одна за другою вигравалися ним як у першій, так і в другій інстанціях, то це наштовхувало на думку про те, що новий оператор даних фіктивний фірм є настільки впливовою людиною, що контролює судову систему держави. Ця обставина давала недоброзичливцям підстави кивати на Банкову.

Із текстів судових актів можна дізнатися, що 16 листопада між ТОВ «Турботрейд» і Укртрансгазом в особі його філії, що називається виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» було укладено договір про поставку семи комплектів досить специфічного обладнання, яке включало в себе шафи автоматики, модулі збору, обробки й архівування інформації, монтажні комплекси та інші елементи. Все це на папері було поставлено у визначений договором термін у січні 2013 року і прийнято замовником без жодних зауважень, але рахунки на суму 45 мільйонів гривень так і не були сплачені. Тож тепер позивач просив суд стягнути з Укртрансгазу вищеназвану суму й плюс до того інфляційні втрати і три відсотки річних.

Перше коло було провальним для держави

Третіми особами у справі виступали Нафтогаз разом з Міністерством енергетики і вугільної промисловості України, а крім того, в процесі брала участь прокуратура Київської області. Але така представницька, на перший погляд, компанія якимсь дивом спромоглася програти позов такому, здавалося б, нікчемному опоненту. З тексту рішення неозброєним оком видно, що табір позивача фактично грав у піддавки. Попервах Укртрансгаз навіть не заперечував сам факт поставки обладнання, котрий, як запевняло «Турботрейд», підтверджувався податковими, видатковими і товарно-транспортними накладними. Натомість юристи державної корпорації затялися марнувати сили й час для доведення своєї точки зору по двох пунктах. Перший полягав у тому, що Укртрансгаз не розплатився за поставлене позивачем обладнання не зі своєї вини, а в силу непереборних обставин, бо Нафтогаз, як материнська компанія, не затвердив йому фінансові плани на 2013—2014 рік, а без цих планів йому ніяк не можна було тратити гроші. Другий був пов’язаний із безуспішним спробами довести, що обладнання було йому поставлене за завищеними цінами, у зв’язку з чим вони подали клопотання про призначення комплексної судової товарознавчої та економічної експертизи.

Із першого питання суд відповів, що відповідно до чинної нормативної бази, Укртрансгаз до затвердження фінансових планів не мав права укладати договори про закупівлю товарів або принаймні давати відмашку на їх поставку. Про це докладно написано в одному профільному нормативно правовому акті з дуже довгою назвою — Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств. Він затверджений наказом Міністерства економіки України від 21.06.2005 р. No 173 і, якщо коротко, то в даному випадку його зміст зводиться до фрази «Немає грошей — не замовляй обід у Метрополі».

По другому питанню ухвалою суду було доручено провести відповідне дослідження спочатку Київському, потім Дніпропетровському і врешті-решт Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз, але всі вони дали однотипну відповідь, що з наданих на дослідження документів, вони не можуть встановити ринкову вартість даного обладнання, а тому не можуть дати відповідь на питання, чи є завищеним ціна на нього. Питання про фіктивність доставки обладнання на центральний склад «Укргазенергосервісу», розташованому в містечку Боярка під Києвом, в ухвалі суду не ставилося, але експерти, дотримуючись своїх правил складання висновку експертизи, написали, що в обсязі наданих для дослідження документів виконання договору в частині поставки товару підтверджено належним чином складеними документами бухгалтерського і податкового обліку — причому як з боку ТОВ «Турботрейд», так і ПАТ «Укртрансгаз».

Шукайте істину в деталях

Оскільки названі доводи відповідача було спростовано, а інших доказів не надано, то 12 липня 2016 р. Господарський суд Київської області вирішив задовольнити позов «Турботрейда» і стягнути з Укртрансгазу 90 мільйонів гривень, з яких 45 млн грн складав основний борг, а решта — «хвости». Ухвалою Київського апеляційного господарського суду воно було залишене без змін, після чого, здавалося, із суто юридичної точки зору, ніщо не могло завадити плутягам виграти процес в останній інстанції. Але в справу втрутилася дуже висока політика — ще вища ніж та, на рівні якої вирішував питання реальний оператор «Турботрейду», «Турболінксу» та інших фіктивних фірм зі спадщини Януковича.

Справа в тому, що навесні цього року стало зрозуміло, що російський Газпром до кінця 2019 року таки добудує свій «Північний потік-2» і в подальшому свій основний транзит до Європи спрямує не через Україну, а через Балтійське море. Це, звичайно, не означає, що українські магістральні газопроводи зовсім залишаться без роботи — вони, швидше за все, й після 2019 р. будуть качати газ для Італії та низки інших країн, але Німеччина для нашого транзиту буде втрачена назавжди, тож минулорічних трьох мільярдів доларів Укртрансгазу вже не бачити як своїх вух. Все це означало, що ця державна корпорація вже не зможе бути такою щедрою дійною коровою, навіть для дуже високопоставлених ділків. Після цього і прокуратура почала діяти активніше, і Верховний Суд як по команді почав скасовувати рішення судів нижчих інстанцій, хоча ще 2 березня 2018 року в іншій справі (No 911/1407/15) за позовом «Турботрейду» до Укртрансгазу, ціна якого становила 92 млн грн, ним було ухвалено рішення не на користь держави.

Так, 5 червня постановою Верховного Суду були скасовані вказані вище рішення Господарського суду Київської області і постанову Київського апеляційного господарського суду. Пояснюючи свій вердикт, колегія суддів написала, що судами попередніх інстанцій не було надано правову оцінку фактам фіктивності та безтоварності господарських операцій з поставки обладнання. Після такої недвозначної вказівки суддя Тарас Лилак досить швидко розгледів докази, які давали підстави для відмови в задоволенні позову «Турботрейду». Як ви розумієте, тодішні чиновники Укртрансгазу, які при Януковичі діяли у змові з менеджерами «Турботрейду», складали папери таким, чином, щоби зовні складалося враження про реальність поставок обладнання, але дотриматися всіх до останньої вимог десятків нормативно-правових актів все одно проблематично навіть дуже старанній людині.

Ми згадаємо лише один момент. Як це не дивно, але досі чинною є Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року. Відповідно до її вимог приймання продукції має оформлюватися актом, який у матеріалах справи був відсутній. Цей недолік у комплексі з іншими виявленими недоліками якраз і дозволив Господарському суду Київської області під час нового розгляду справи ухвалити рішення від 4 жовтня, яким «Турботрейду» було відмовлено в задоволенні його позову.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Адміністративний арешт – тільки після апеляційного оскарження

Опубліковано

on

От

Леонід Лазебний

Конституційний Суд України визнав непропорційним та необґрунтованим негайне виконання постанови місцевого загального суду про накладення стягнення у виді адміністративного арешту як такого, що не є суспільно необхідним та не узгоджується з принципом верховенства права.

Частиною 1 ст. 294 КпАП встановлено, що постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого ст. 32 або ст. 32-1 Кодексу, тобто адміністративного арешту – найсуворішого з основних адміністративних стягнень, яке призначається лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб.

За ст. 326 Кодексу постанова суду про застосування адміністративного арешту та арешту з утриманням на гауптвахті виконується негайно після її винесення.

23 листопада 2018 р. Конституційний Суд України (далі – КС, Суд) ухвалив рішення № 10-р/2018 у справі № 1-12/2018(3911/15) щодо відповідності ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України положень ч. 1 ст. 294 та ст. 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – Кодекс, КУпАП).

Суть адміністративного арешту визначена Судом як тимчасове обмеженням, зокрема гарантованого ч. 1 ст. 29 Основного Закону, права на свободу та особисту недоторканність, оскільки осіб, притягнутих до арешту, тримають під вартою, піддають особистому огляду, використовують на фізичних роботах без виплати заробітної плати за місцем постійної роботи під час перебування під адміністративним арештом (ч. 1 ст. 327, ч. 1, ч. 3 ст. 328 КУпАП).

КС зазначив, що до основних засад судочинства належить, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та в певних випадках – на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Право на судовий захист передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує таке право, яке за змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення КС від 7 травня 2002 р. № 8-рп/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення КСУ від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003).

Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

Проаналізувавши ст.ст. 294, 326 КУпАП, Суд зробив висновок, що постанови загального суду про адміністративний арешт набирають законної сили в момент їх винесення та виконуються негайно.

Водночас у КУпАП безпосередньо не встановлено моменту набрання законної сили постановою про застосування адміністративного стягнення, що передбачено ст. 32 Кодексу, а у законодавчих актах України не визначено поняття набрання судовим рішенням законної сили, проте містяться лише норми, з яких випливають деякі його ознаки.

Велика палата КС, на підставі аналізу положень ГПК, ЦПК, тощо, вказала, що набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей. Основною з цих властивостей є обов’язковість, як сутнісна ознака судового рішення як акту правосуддя.

КС відмітив, що встановлене ч. 1 ст. 294 Кодексу загальне правило забезпечує юридичну визначеність і стабільність у суспільних правовідносинах, оскільки за ч. 8 цієї статті набрання чинності постановою відбувається не раніше закінчення строку на її апеляційне оскарження. Порядок же набрання чинності постановою місцевого загального суду про застосування адміністративного арешту є законодавчим винятком із цього правила.

Зокрема, копія постанови суду вручається або надсилається особі, щодо якої її винесено, протягом 3 днів. Така особа, упродовж 10 днів з дня винесення постанови може подати апеляційну скаргу до місцевого суду, який у 3-денний строк надсилає її з матеріалами справи до апеляційного суду. Суддя другої інстанції має здійснити перегляд справи протягом 20 днів з дня її надходження та в результаті може, зокрема, скасувати постанову та закрити провадження у справі. Скасування постанови про адміністративний арешт із на наступним закриттям справи має наслідком відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконним накладенням стягнення.

Велика палата КС зауважила, що співставлення строків реалізації права на апеляційне оскарження зі строками арешту за ст. 32, показує, що особа, піддана арешту, відбуде строк повністю ще до перегляду справи апеляційним судом.

У випадку незаконного застосування адміністративного арешту неможливо буде ні запобігти негативним індивідуальним наслідкам такої судової помилки, ні відновити в судовому порядку порушене право на свободу та особисту недоторканність.

Таким чином, оспорювані положення Кодексу фактично знижують ефективність судового захисту на стадії апеляційного перегляду справ про адміністративні правопорушення, за які призначено адміністративний арешт, чим звужують зміст прав, гарантованих Конституцією України.

Обмеження прав і свобод є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абз. 6 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 19 жовтня 2009 р. № 26-рп/2009).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 294, ст. 326 Кодексу, якими передбачено, що постанова суду про застосування адміністративного арешту набирає законної сили в момент її винесення та виконується негайно, встановлюють обмеження прав на судовий захист та апеляційний перегляд справи, гарантованих ч. 3 ст. 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України.

Зазначене обмеження конституційних прав не є пропорційним, обґрунтованим або суспільно необхідним та не узгоджується з принципом верховенства права.

Отже Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) оскаржувані норми ст. 294, ст. 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Повне рішення Конституційного Суду України – за посиланням

Читати далі

Судова практика

Підтверджувати стаж – спочатку на спеціальну комісію, а потім в суд

Опубліковано

on

От

Леонід Лазебний

В разі незгоди з рішенням органу, який призначає пенсії, особа має право звернутися за захистом свого права в суд, але не з заявою про встановлення факту трудових відносин, що дають право призначення пенсії, в цивільному судочинстві, а зі скаргою на рішення органу Пенсійного фонду за правилами адміністративного судочинства.

Громадянка звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що вона працювала дояркою в колгоспі «Зоря комунізму» в період з 1 липня 1982 р. по першу дату його реорганізації 5 лютого 1993 р. в КСП «Зоря», що згодом вдруге реорганізовано 29 лютого 2000 р. в СВК «Зоря» по 30 квітня 2010 р. включно, з виконанням у всі ці періоди норми обслуговування корів не менш як 33 голови.

Відповідно, загальний стаж роботи заявниці становив більше 20 років, згідно із записами у трудовій книжці, а після досягненні нею 50-річного віку вона здобула право на пільговий вихід на пенсію,

В управлінні Пенсійного фонду заявниці відмовили у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв’язку з відсутністю у неї документів, що підтверджують виконання встановлених норм обслуговування корів.

Проте, заявник не мала можливості отримати довідку для підтвердження спеціального стажу роботи, оскільки постановою господарського суду Черкаської області СВК «Зоря» визнано банкрутом, а посадовими особами документи підприємства арбітражному керуючому (ліквідатору) передані не були.

Місцевий суд  заяву задовольнив та встановив указаний факт, мотивуючи рішення тим, що встановлення такого факту необхідне заявниці для реалізації права на отримання пенсії за пільговими умовами, зокрема пославшись на п. 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспника», якою встановлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Ухвалою апеляційного суду за скаргою Пенсійного фонду скасовано рішення першої інстанції з огляду на те, що така заява не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а заявниця повинна була на виконання «Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років» (далі – Порядок про підтвердження), звернутися до Пенсійного фонду для розгляду вказаного питання спеціально створеною комісією.

У касаційній скарзі заявниця просила скасувати ухвалу суду другої інстанції через порушення норми процесуального права, зокрема  вважала необґрунтованим висновок про те, що суд першої інстанції перебрав на себе повноваження та здійснив функції державного органу. А також наполягала на праві самостійно обирати способи захисту невизнаних та порушених прав.

8 жовтня 2018 р. Верховний Суд постановою у справі № 706/1637/16-ц підтримав позицію апеляційного суду вказав, що згідно з п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабміну від 12 серпня 1993 р. № 637, у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або їх правонаступників.

Якщо документи не збереглися, підтвердження трудового стажу провадиться міськими відділами соціального захисту населення на підставі показань свідків; у інших випадках наявність певного стажу роботи визначається у порядку, передбаченому законодавством, що регулює правовідносини, з якими пов’язана необхідність встановлення цього стажу.

Так, за п. 3 Порядку підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що надають таке право.

Отже, для встановлення факту на підтвердження періодів роботи при ліквідації підприємства та без визначення правонаступника законом встановлено окремий порядок, з урахуванням якого заявник мала б звернутися до спеціальної комісії, а за результатами прийняття нею відповідного рішення, – оскаржити його до Пенсійного фонду України або до суду.

Тому Верховний Суд, закриваючи провадження у справі, вирішив, що апеляційний суд правильно застосував положення п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК, дійшовши обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки фактично стосуються рішень та дій управління Пенсійного фонду, його посадових осіб та віднесені до компетенції спеціально створеної пенсійним фондом комісії.

Враховуючи діючий порядок, отримавши відмову органу, який призначає пенсії, в разі незгоди з його рішенням, на підставі ст. 105 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ч. 2 ст. 124 Конституції України особа має право звернутися за захистом свого права в суд, але не з заявою про встановлення факту трудових відносин, що дають право призначення пенсії на пільгових умовах, а зі скаргою на рішення органу Пенсійного фонду України за правилами адміністративного судочинства.

Рішення в ЄДР СР: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77009116

Читати далі

Судова практика

Битви за полтавські вуглеводні, або Як Генпрокуратура програла газове родовище

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого місяця держава в особі Генеральної прокуратури програла приватному бізнесу ще одне газове родовище: 17 жовтня Окружний адміністративний суд Києва відмовив їй у задоволенні позову до Державної служби геології та надр України про скасування спеціального дозволу на розробку надр Свистунківсько-Червонолуцької площі, який у травні 2017 р. було видано товариству з обмеженою відповідальністю «Аркона Газ-Енергія».

Несплата податків вилізла Укрнафті боком

Роль потерпілого в цій історії випала публічному акціонерному товариству «Укрнафта», в якому державна доля складає 50 відсотків плюс одна акція, а 42 % належить різним компаніям, об’єднаним у групу «Приват». Правда, засоби масової інформації вже не одне десятиліття не втомлюються повторювати, що насправді менеджмент компанії контролюється не державою, а саме групою «Приват», а тому дуже часто його дії спрямовані на користь «Привату» й на шкоду країні. Та оскільки обвинувальних вироків за зловживання службовим становищем із цього приводу нікому ухвалено не було, то виходитимо з того, що Укрнафта є все ж таки державною компанією, навіть якщо вона державна лише наполовину.

Отже, в липні 2004 року Укрнафта (без аукціону) одержала дозвіл на геологічне вивчення й дослідно-промислову розробку терміном на 10 років розташованого в Лохвицькому й Гадяцькому районах Полтавської області Свистунківсько-Краснолуцького родовища. Як стверджують представники Укрнафти, протягом цього періоду компанія витратила на розвідку надр значні гроші, та коли закінчився відведений строк, вона чомусь не поспішала одержати ліцензію вже не лише на дослідно-промисловий, а на суто промислову розробку з метою комерційного видобування вуглеводнів, тобто природного газу й газового конденсату. А коли схаменулася, вже було пізно — в неї з’явився дуже серйозний конкурент. Правда, якщо зовні глянути на цього суперника, яким є ТОВ «Аркона Газ-Енергія», то може скластися думка, ніби він яйця виїденого не вартий. Але зовнішнє враження оманливе, бо насправді за цією конторою «Рога і копита», як стверджують ЗМІ, стоять юристи з оточення глави держави.

Тут необхідно зазначити, що існує Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами, котрий затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 р. No 615 і який визначає критерії, за якими та чи інша компанія може без аукціону отримати ліцензію на видобування корисних копалин. У ньому є пункти про те, в яких випадках у наданні спецдозволу може бути відмовлено. Один із них, наприклад, стосується тих заявників, про яких у правоохоронних органів є інформація, що вони причетні до фінансування тероризму. До Укрнафти він, звичайно, ніякого відношення не має, але пряме відношення до неї має інший пункт, в якому йдеться про наявність у претендента боргу зі сплати загальнодержавних податків і зборів. І ось тут компанії було за що переживати, бо за нею рахувався податковий борг у сумі 11 мільярдів гривень, який сформувався в той період, коли фактичний власник групи «Приват» Ігор Коломойський був головою Дніпропетровської облдержадміністрації, мав чимало прихильників у центральних органах влади, в тому числі й Державній фіскальній службі, а тому менеджери Укрнафти вирішили, що для них закон не писаний і їм платити ренту на видобуток нафти й газу зовсім необов’язково. Але маятник хитнувся і такий правовий нігілізм виліз компанії боком.

Запаси родовища можуть бути заниженими

Як відомо, видачею спеціальних дозволів на користування надрами займається Державна служба геології та надр України (Держгеонадра), яка є центральним органом виконавчої влади, чия діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра екології та природних ресурсів. Так от, коли ПАТ «Укрнафта» одержувала від цього органу відмову за відмовою, її конкурент ТОВ «Аркона Газ-Енергія» крок за кроком набував підстави для одержання в користування без аукціону того самого Свистунківсько-Червонолуцького родовища.

Тут нам знову доведеться процитувати згаданий вище Порядок No 615, а саме підпункт 1 його пункту 8, де сказано, що без проведення аукціону дозвіл надається в тому випадку, якщо заявник за власні кошти здійснив геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасах корисних копалин, який затверджено Державною комісією України по запасам корисних копалин, яка функціонує при Держгеонадра. Звичайно, у «Аркони» не було фахівців для того, щоби провести таку складну роботу, зате в її засновників були гроші, аби замовити це в спеціалізованих закладах. Серед них варто назвати Державне науково-виробниче підприємство «Державний інформаційно-геологічний фонд України», з яким було укладено договір про купівлю-продаж права на користування геологічною інформацією». Наступним етапом було Державне геологічне підприємство «Геолекспертиза», з яким було укладено договір про надання послуг з експертизи вартості пакету геологічних матеріалів. Потім дійшла черга до Національної акціонерної компанії «Надра України», яка має дочірнє підприємство під назвою «Чернігівнафтогазгеологія» — з ним було укладено договір про надання послуг із користування геологічною інформацією. А на завершальному етапі претенденту пособило інше дочірнє підприємство НАК «Надра України» — «Український геологічний науково-виробничий центр», фахівці якого написали тематичний звіт під назвою «Геолого-економічна оцінка Свинтунківсько-Червонолуцького газоконденсатного родовища.

У вересні 2016 року наданий «Арконою» пакет документів був схвалений і затверджений рішенням колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин, причому в ньому було написано, що за величиною балансових запасів вуглеводнів родовище слід віднести до категорії дуже дрібних, а за складністю геологічної будови — до дуже складних. У тексті рішення конкретних цифр не названо, але із засобів масової інформації можна дізнатися, що в замовленому бізнесменами й затвердженому вищезгаданою держкомісією висновку зазначено, що з цього родовища можна видобути 320 мільйонів кубічних метрів природного газу. Представники Укрнафти вважають дану цифру заниженою і запевняють, що дай їм дозвіл, вони би на цій ділянці дістали би з-під землі 1,6 млрд м3, тобто вп’ятеро більше.

За справу взялася Генпрокуратура

Можливо, істина лежить десь посередині, але керівництво Укрнафти вирішило, що ця шкірка варта вичинки. Принаймні в тому плані, аби оскаржити в суді наказ Держгеонадра від 15 травня 2017 р. про надання ТОВ «Аркона Газ-Енергія» спецдозволу на геологічне вивчення і промислову розробку Свистунківсько-Червололуцького газоконденсатного родовища. Представників цієї компанії зрозуміти можна, адже Укрнафта витратила гроші на дослідження ділянки, а зібраною геологічною інформацією скористалася зовсім інша фірма. Але не так вирішив суд, який докладно пояснив позивачеві, що він не є тою особою, яка може оскаржувати рішення про надання державним органом ліцензії тій чи іншій приватній фірмі, навіть якщо остання є її конкурентом. Укрнафта, мовляв, може оскаржувати відмову Держгеонадра надати дозвіл особисто їй, а от оскаржувати рішення про видачу дозволу комусь іншому може лише прокурор. Саме тому Окружний адміністративний суд Києва ухвалою від 19 грудня 2017 року постановив залишити адміністративний позов без розгляду.

Тоді Укрнафта вирішила діяти через прокурора: в листі, адресованому очільнику ГПУ Юрію Луценку, зазначалося, що ТОВ «Аркона Газ-Енергія» заплатила за ліцензію лише символічні 3,8 мільйонів гривень, а от якщо дозвіл на користування цими надрами був би виставлений на аукціон, держава за нього могла би отримати 45—110 мільйонів гривень. Даний лист, очевидно з подачі його авторів, одразу ж став надбанням ЗМІ, які не забарилися поглузувати з цього приводу. Ще б пак: з одного боку фірма, яка через панамські офшори контролюється особами, наближеними до влади, а з іншого — Юрій Луценко, якого Банкова із такими важкими потугами протягнула на посаду Генпрокурора. То хіба ж ворон ворону око виклює?

Проте адресат Укрнафти присоромив глузувальників й один із його заступників таки подав до Окружного адміністративного суду Києва позов, в якому просив визнати протиправним і скасувати спірний наказ Держгеонадра про надання спецдозволу, а сам спецдозвіл, який на той момент уже був на руках у ТОВ «Аркона Газ-Енергія», визнати недійсним. Мотивуючи свою позицію, позивач зазначив, що надані бізнесменами документи не відповідали критеріям, визначеним у Порядку No 615, але в ході процесу чи то не зміг, чи то навмисне не заходів надати суду переконливі докази того, що насправді підрахунок був висмоктаний з пальця. А тому суддя Марина Бояринцева написала, що судом не встановлено передбачених Порядком No 615 обставин, які б унеможливлювали надання спецдозволу «Арконі», й ухвалила в задоволенні позову відмовити.

Проте програш у першій інстанції ще не означає програшу всього процесу. Через два дні після того, як суд прийняв це рішення, урядом було прийняте рішення про підвищення цін на газ, причому нині вже всім зрозуміло, що воно не останнє, як би не переконував у зворотному Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. З одного боку, мало приємного в тому, що дорожчатимуть комунальні послуги, але з іншого— немає худа без добра, можливо, нарешті, припинить своє існування такий собі «суспільний договір» між владою і народом, коли влада дає народу хабар у вигляді дешевого газу, а народ, у свою чергу, дає можливість представникам влади безкарно розкрадати суспільну власність. У першу чергу це стосується багатства надр України.

Маючи дешевий газ, населення за великим рахунком, крізь пальці дивилося на те, що найкращі газові родовища України задарма роздавалися різним олігархам. Тепер воно, можливо, буде більш вимогливішим у цьому питанні, і тоді у прокурорів з’явиться більше стимулів знаходити й надавати суду переконливі аргументи стосовно того, що Держгеонадра неправильно робило, коли роздавало бізнесменам без аукціонів поклади газу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.