Connect with us

Судова практика

Судові справи Укртрансгазу йдуть на поправку

Юрій Котнюк, ЮВУ

У березні цього року наша газета розповідала про одну з типових схем заволодіння грошима підприємств державної форми власності під виглядом поставок їм фіктивними фірмами неіснуючих товарів і надання неіснуючих послуг (ЮВУ, No 10/2018 р.). У ролі потерпілого виступало Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», а знаряддям зловмисників були товариства з обмеженою відповідальністю «Турботрейд» і «Турболінкс». Тоді становище державної корпорації виглядало доволі похмуро: в лютому Київський апеляційний господарський суд своїми постановами залишив без змін три рішення судів першої інстанції про стягнення з неї в сумарному обчисленні близько 360 мільйонів гривень. За півроку ситуація суттєво змінилася і Верховний Суд скасував згадані вище судові акти, направивши всі три справи на новий розгляд. І от 4 жовтня Господарський суд Київської області, розглянувши одну з них, відмовив у задоволенні позову ТОВ «Турботрейд» про стягнення з Укртрансгазу 90 млн гривень.

Газотранспортна система — улюблена годівничка можновладців

Висвітлюючи дану справу не можна не сказати кілька слів про те, як ця державна корпорація дійшла до такого життя. Всім відомо, що Укртрансгаз є найприбутковішим підрозділом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Його доходи від транзиту російського газу в Європу покривають не лише збиткове транспортування блакитного палива внутрішніми трубопроводами в межах території України, а й реалізацію його за пільговими цінами для житлово-комунального сектора. Мало того, ці прибутки давали можливість заробляти «легкий хліб» цілій купі комерційних структур, що належали представникам найближчого оточення кожного нового глави держави, тож недарма дану галузь промисловості завжди вважали президентським бізнесом.

Якщо вірити засобам масової інформації, при Януковичі одну з його ніш займав нічим до того не примітний донецький бізнесмен Руслан Циплаков, головною конкурентною перевагою якого була дружба з молодшим сином колишнього президента Віктором. Під його дахом було створено чотири ТОВ: «Промінвеставтоматика», «Укртурборемонт» і вже згадані вище «Турботрейд» із «Турболінксом». Журналісти розкопали, що їхніми формальними засновниками були пенсіонери, мешканці «хрущівок» з околиці Макіївки, які підробляли нічними сторожами, а от за адресу слугувала колишня школа в Донецьку, класи якої були перетворені на складські приміщення. Але такий непоказний зовнішній вигляд не завадив їм протягом 2010—2013 років на організованих Укртрансгазом тендерних конкурсах виграти контракти на закупівлю товарів і послуг аж на два з половиною мільярди гривень. Характерна деталь: у жодних інших тендерах, окрім укртрансгазівських, ці товариства участі не брали, а в тих, в яких брали, ця четвірка розігрувала перемогу між собою, оскільки виставлений на конкурс предмет закупівлі мав настільки унікально-оригінальні характеристики, що інші гравці навіть не подавали заявок.

Старі схеми знайшли нових господарів

Невдовзі після повалення режиму Януковича, а саме 10 квітня 2014 року, Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом розкрадання державних коштів службовими особами Нафтогазу й Укртрансгазу. В його короткій фабулі було написано, що зловмисники здійснювали закупівлю товарів і послуг за завищеними цінами в низки підконтрольних їм підприємств, у довжелезному переліку яких було згадано й нашу четвірку. Але за чотири з половиною роки нікому з цих службових осіб не було повідомлено про підозру, вже не кажучи про обвинувальні вироки, а покинуті Циплаковим товариства (сам він втік у Росію) підібрав якийсь інший господар, який, найнявши юристів, у наступному, 2015 році, почав активно подавати до господарських судів позови про стягнення з Укртрансгазу сотень мільйонів гривень, несплачених відповідачем за, нібито, поставлені товари й надані послуги. А оскільки всі ці справи одна за другою вигравалися ним як у першій, так і в другій інстанціях, то це наштовхувало на думку про те, що новий оператор даних фіктивний фірм є настільки впливовою людиною, що контролює судову систему держави. Ця обставина давала недоброзичливцям підстави кивати на Банкову.

Із текстів судових актів можна дізнатися, що 16 листопада між ТОВ «Турботрейд» і Укртрансгазом в особі його філії, що називається виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» було укладено договір про поставку семи комплектів досить специфічного обладнання, яке включало в себе шафи автоматики, модулі збору, обробки й архівування інформації, монтажні комплекси та інші елементи. Все це на папері було поставлено у визначений договором термін у січні 2013 року і прийнято замовником без жодних зауважень, але рахунки на суму 45 мільйонів гривень так і не були сплачені. Тож тепер позивач просив суд стягнути з Укртрансгазу вищеназвану суму й плюс до того інфляційні втрати і три відсотки річних.

Перше коло було провальним для держави

Третіми особами у справі виступали Нафтогаз разом з Міністерством енергетики і вугільної промисловості України, а крім того, в процесі брала участь прокуратура Київської області. Але така представницька, на перший погляд, компанія якимсь дивом спромоглася програти позов такому, здавалося б, нікчемному опоненту. З тексту рішення неозброєним оком видно, що табір позивача фактично грав у піддавки. Попервах Укртрансгаз навіть не заперечував сам факт поставки обладнання, котрий, як запевняло «Турботрейд», підтверджувався податковими, видатковими і товарно-транспортними накладними. Натомість юристи державної корпорації затялися марнувати сили й час для доведення своєї точки зору по двох пунктах. Перший полягав у тому, що Укртрансгаз не розплатився за поставлене позивачем обладнання не зі своєї вини, а в силу непереборних обставин, бо Нафтогаз, як материнська компанія, не затвердив йому фінансові плани на 2013—2014 рік, а без цих планів йому ніяк не можна було тратити гроші. Другий був пов’язаний із безуспішним спробами довести, що обладнання було йому поставлене за завищеними цінами, у зв’язку з чим вони подали клопотання про призначення комплексної судової товарознавчої та економічної експертизи.

Із першого питання суд відповів, що відповідно до чинної нормативної бази, Укртрансгаз до затвердження фінансових планів не мав права укладати договори про закупівлю товарів або принаймні давати відмашку на їх поставку. Про це докладно написано в одному профільному нормативно правовому акті з дуже довгою назвою — Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств. Він затверджений наказом Міністерства економіки України від 21.06.2005 р. No 173 і, якщо коротко, то в даному випадку його зміст зводиться до фрази «Немає грошей — не замовляй обід у Метрополі».

По другому питанню ухвалою суду було доручено провести відповідне дослідження спочатку Київському, потім Дніпропетровському і врешті-решт Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз, але всі вони дали однотипну відповідь, що з наданих на дослідження документів, вони не можуть встановити ринкову вартість даного обладнання, а тому не можуть дати відповідь на питання, чи є завищеним ціна на нього. Питання про фіктивність доставки обладнання на центральний склад «Укргазенергосервісу», розташованому в містечку Боярка під Києвом, в ухвалі суду не ставилося, але експерти, дотримуючись своїх правил складання висновку експертизи, написали, що в обсязі наданих для дослідження документів виконання договору в частині поставки товару підтверджено належним чином складеними документами бухгалтерського і податкового обліку — причому як з боку ТОВ «Турботрейд», так і ПАТ «Укртрансгаз».

Шукайте істину в деталях

Оскільки названі доводи відповідача було спростовано, а інших доказів не надано, то 12 липня 2016 р. Господарський суд Київської області вирішив задовольнити позов «Турботрейда» і стягнути з Укртрансгазу 90 мільйонів гривень, з яких 45 млн грн складав основний борг, а решта — «хвости». Ухвалою Київського апеляційного господарського суду воно було залишене без змін, після чого, здавалося, із суто юридичної точки зору, ніщо не могло завадити плутягам виграти процес в останній інстанції. Але в справу втрутилася дуже висока політика — ще вища ніж та, на рівні якої вирішував питання реальний оператор «Турботрейду», «Турболінксу» та інших фіктивних фірм зі спадщини Януковича.

Справа в тому, що навесні цього року стало зрозуміло, що російський Газпром до кінця 2019 року таки добудує свій «Північний потік-2» і в подальшому свій основний транзит до Європи спрямує не через Україну, а через Балтійське море. Це, звичайно, не означає, що українські магістральні газопроводи зовсім залишаться без роботи — вони, швидше за все, й після 2019 р. будуть качати газ для Італії та низки інших країн, але Німеччина для нашого транзиту буде втрачена назавжди, тож минулорічних трьох мільярдів доларів Укртрансгазу вже не бачити як своїх вух. Все це означало, що ця державна корпорація вже не зможе бути такою щедрою дійною коровою, навіть для дуже високопоставлених ділків. Після цього і прокуратура почала діяти активніше, і Верховний Суд як по команді почав скасовувати рішення судів нижчих інстанцій, хоча ще 2 березня 2018 року в іншій справі (No 911/1407/15) за позовом «Турботрейду» до Укртрансгазу, ціна якого становила 92 млн грн, ним було ухвалено рішення не на користь держави.

Так, 5 червня постановою Верховного Суду були скасовані вказані вище рішення Господарського суду Київської області і постанову Київського апеляційного господарського суду. Пояснюючи свій вердикт, колегія суддів написала, що судами попередніх інстанцій не було надано правову оцінку фактам фіктивності та безтоварності господарських операцій з поставки обладнання. Після такої недвозначної вказівки суддя Тарас Лилак досить швидко розгледів докази, які давали підстави для відмови в задоволенні позову «Турботрейду». Як ви розумієте, тодішні чиновники Укртрансгазу, які при Януковичі діяли у змові з менеджерами «Турботрейду», складали папери таким, чином, щоби зовні складалося враження про реальність поставок обладнання, але дотриматися всіх до останньої вимог десятків нормативно-правових актів все одно проблематично навіть дуже старанній людині.

Ми згадаємо лише один момент. Як це не дивно, але досі чинною є Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року. Відповідно до її вимог приймання продукції має оформлюватися актом, який у матеріалах справи був відсутній. Цей недолік у комплексі з іншими виявленими недоліками якраз і дозволив Господарському суду Київської області під час нового розгляду справи ухвалити рішення від 4 жовтня, яким «Турботрейду» було відмовлено в задоволенні його позову.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Тимошенко судиться з урядом

Юристи команди Юлії Тимошенко подали до Окружного адміністративного суду м. Києва позов щодо порушення урядом, Пенсійним фондом і Мінсоцполітики права громадян на мінімальну пенсію.

«Ми вимагаємо визнати незаконними всі рішення уряду для тих пенсіонерів, кому вони весь рік платили менше за прожитковий мінімум — 3 094 грн», — наголосила лідер «Батьківщини» після подання позову. Тимошенко нагадала, що законом передбачені розміри прожиткового мінімуму для різних категорій громадян, нижче якого платити зарплати і пенсії заборонено. Відтак, яким би маленьким не був стаж у пенсіонера, йому не можна заплатити менше ніж 3 094 гривні.

Натомість весь останній рік уряд на базі бюджету, який він проштовхнув через парламент, мільйонам українців платив занижені пенсії. Посадовці КМУ порушили закон і Конституцію, започаткувавши безмежну корупцію на грошах держбюджету, а пенсіонерам недоплатили чимало грошей», — сказала Ю. Тиможенко, додавши, що сьогодні понад 70% пенсіонерів отримують пенсії, нижчі за прожитковий мінімум.

Лідер «Батьківщини» нагадала, що її команда вже довела в судах незаконність і безпідставність постанов уряду про підвищення цін на газ для населення. «Ми впевнені, що таке саме рішення буде ухвалено і за «пенсійним» позовом, і пенсії будуть перераховані», — заявила Ю. Тимошенко.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Суд дозволив визначати зарплату українцям в іноземній валюті

У трудовому договорі сторони можуть визначити розмір зарплати в гривні із зазначенням еквівалента суми в іноземній валюті, що не суперечить Цивільному кодексу України.

Відповідне рішення ухвалила колегія суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду. У постанові від 26 червня роз’яснено, що закон передбачає обов’язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, проте не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов’язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

У справі, що розглядала трудовий договір у першій редакції (яку компанія визнавала), передбачає застосування обмінного курсу євро на день платежу при визначенні розміру заробітної плати, яка належить до виплати в гривні, в зв’язку з чим заробітна плата заступника директора товариства повинна була відповідати за розміром еквіваленту 7,872 тисячі євро в гривні на дату виплати. ВС вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що виконання положень додаткової угоди спонукає компанію порушувати Податковий кодекс і зобов’язує платити штрафні санкції, оскільки алгоритм нарахування зарплати заступнику директора після укладення додаткової угоди не змінився — протягом всього періоду трудових відносин між сторонами при визначенні розміру зарплати, що виплачується в гривні, підлягав застосуванню обмінний курс євро на день платежу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Покусали безпритульні собаки: хто за це має відповідати?

Сергій ТЕНЬКОВ, експерт «Юридичного вісника України»

Вимушене співіснування людей і безпритульних тварин у місті досить часто стає причиною конфліктів, становить загрозу безпеці людей. Тварини захищають територію, яку вважають своєю, керуються природними інстинктами. Люди мають право на захист свого здоров’я і життя, керуються при цьому законами. Та на практиці виникає слушне питання: а хто конкретно несе відповідальність за безпеку оточуючого нас середовища?

Вказана проблема стала предметом розгляду в постанові Верховного Суду (далі – ВС) від 21.01.2019 р. у справі № 503/361/17.

Обставини справи

Тридцятого травня 2017 року позивачка відвідувала місцеве комунальне підприємство. Коли поверталася додому, на неї напала зграя агресивних бродячих собак, які повалили її на землю і почали кусати за ноги. Самостійно відбитися від собак позивачка не могла, і напад собак був припинений лише завдяки працівникам комунального підприємства та небайдужим перехожим. Викликали сина постраждалої, який доставив її в лікарню. У лікарні позивачці було надано першу медичну допомогу та поміщено на стаціонарне лікування, після якого вона ще близько трьох місяців знаходилася на амбулаторному лікуванні. Діагноз – укушені рани обох стоп та гомілок, що підтверджується медичними довідками.

Позивачка звернулась до суду з позовом до Кодимської міської ради Одеської області, на території якої відбувся вказаний вище напад собак. У позовній заяві зазначалося, що цим нападом позивачці була спричинена матеріальна шкода, яка полягає в здійсненні витрат на лікування, в розмірі 2 337,00 грн. Йшлося про витрати на придбання медичних препаратів за призначенням лікаря, що підтверджується наявними у справі фіскальними чеками аптечних закладів.

Також потерпіла зазнала моральних страждань, які полягали в тому, що на момент нападу вона перебувала в шоковому стані, пережила реальну загрозу своєму життю, а також три місяці була практично прикута до ліжка, що порушило її звичний спосіб життя. Моральна шкода виразилася в тому, що позивачка дуже злякалася тварин у момент нападу на неї й усвідомленні того, що не може самостійно чинити їм опір, оскільки, будучи людиною поважного віку (на момент нападу їй виповнилося 88 років), не мала достатньо фізичних сил для опору. Жінка змушена була терпіти фізичний біль, була обмежена в можливості вільно пересуватися та потребувала стороннього догляду. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює в 5 тисяч гривень.

Вказані суми позивачка просила стягнути з Кодимської міської ради Одеської області. Рішенням місцевого райсуду в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що встановлено факт заподіяння позивачу тілесних ушкоджень, спричинених укусами собаки, проте позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами, що її покусала саме безпритульна собака, а не собака, яка перебуває в чиїй-небудь власності. Також, на думку суду, не доведено, що шкода заподіяна з вини відповідача або внаслідок його незаконних рішень, дій чи бездіяльності, а тому відповідач не повинен нести відповідальності за заподіяну позивачу матеріальну та моральну шкоду.

Рішенням апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено.

Кодимська міська рада Одеської області подала на рішення апеляційного суду касаційну скаргу до Верховного Суду.

Правова позиція ВС

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу відповідача і дійшов таких висновків. За частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

  1. якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
  2.  якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
  3. в інших випадках, встановлених законом.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є правильним, оскільки органом місцевого самоврядування – Кодимською міською радою Одеської області була допущена бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров’я жителів територіальної громади, унаслідок якої позивачка зазнала тілесних ушкоджень. ВС дійшов висновку, що розмір завданої матеріальної шкоди в сумі 2 337,00 грн судом апеляційної інстанції вирахувано правильно та підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Стягуючи моральну шкоду в сумі 5 тисяч грн, суд апеляційної інстанції врахував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, врахував стан здоров’я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її житті та стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

На думку Верховного Суду, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, якими в повному обсязі з’ясовані права та обов’язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Далі ВС послався на практику Європейського суду з прав людини і вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги і різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що вбачається в статті 6 Конвенції, може бути з’ясоване тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі вказаного вище та відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду про стягнення з Кодимської міської ради Одеської області на користь позивачки 2 337,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5 тисяч грн на відшкодування моральної шкоди – без змін.

Коментар і рекомендації

На жаль, частина важливих положень оскаржуваної постанови апеляційного суду лишилася поза оцінкою Верховного Суду, хоча ці положення є актуальними для розгляду подібних справ, і про них варто знати потерпілим від нападу безпритульних тварин. Натомість ВС послався на практику Європейського суду з прав людини і вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Між тим, важливе значення при розгляді подібних справ має ознайомлення потерпілого-позивача і суду з актами органів місцевої влади з приводу безпритульних тварин. Так, у наведеній справі апеляційний суд дослідив Правила тримання собак, котів і хижих тварин на території м. Кодима, затверджені виконавчим комітетом відповідача у справі – Кодимської міської ради. Згідно з цими правилами регулювання чисельності безпритульних тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини, покладено на службу районної ветеринарної медицини, яка створена органом місцевого самоврядування й підзвітна та підконтрольна йому.

Серед іншого на підставі і цього документа апеляційний суд дійшов висновку, що відповідальність за неналежне виконання цією службою покладених на неї завдань повинна бути покладена на орган місцевого самоврядування – Кодимську міську раду.

Відповідач також посилався на те, що територія, на якій стався напад собак на позивачку, є прибудинковою територією ОСББ «…» і саме це об’єднання має нести відповідальність за заподіяння шкоди позивачці. Апеляційний суд ретельно дослідив цю обставину. Згідно з довідкою, ОСББ не подавало на затвердження Кодимської міської ради проект землеустрою і визначення в натурі меж прибудинкової території. У зв’язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що межі прибудинкової території не визначені, отже, вказана територія є землями міської ради – відповідача.

Принципове і практичне значення для розгляду подібних справ має спростування апеляційним судом висновку районного суду про те, що собака, яка покусала позивачку, перебуває у чиїй-небудь власності. Тобто фактично йшлося про те, що місцева рада за таких умов є неналежним відповідачем. Апеляційний суд зазначив, що подібне твердження не підтверджується доказами і господар собаки, якщо такий є, не встановлений, а отже, належність собаки конкретній особі є лише припущенням, на якому не може ґрунтуватися рішення суду.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не звернув у наведеному контексті уваги на те, що Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначено поняття безпритульних тварин. Так, статтею 24 Закону встановлено, що собаки, незалежно від породи, належності та призначення, в тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.

Таким чином, йдеться про певну презумпцію за цією категорією справ – агресивна тварина вважається безпритульною, якщо в суді не доведено протилежне.

При розгляді коментованої справи в суді встановлено, що роботу із забезпечення безпеки громадян – членів територіальної громади м. Кодима від несприятливого впливу на їхню життєдіяльність безпритульних тварин служба районної ветеринарної медицини належним чином не проводить, а орган місцевого самоврядування – Кодимська міська рада – відповідач, якій ця служба підзвітна й підпорядкована, належним чином її роботу не контролює і не організовує. Внаслідок неконтрольованого розмноження безпритульних тварин, зокрема собак, у місті утворилася значна їх популяція, собаки збираються в зграї і становлять загрозу населенню.

На підставі встановлених фактів апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем була допущена бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров’я жителів територіальної громади.

За наведених рішень апеляційного суду і ВС можна, на нашу думку, зробити ще один важливий висновок. Істотне значення для встановлення винного у завданій нападом безпритульних тварин шкоді має з’ясування того, на чиїй саме території такий напад відбувся. Уся територія міста, що не закріплена за певними власниками або користувачами, визнається територією, підконтрольною місцевій владі, і саме вона має відповідати тут за безпеку, санітарний стан. Якщо ж буде встановлена належність певної території конкретним власникам або користувачам (згідно відповідної землевпорядної документації – ОСББ, установи, підприємства), то тягар відповідальності покладається на них.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді