Юридична практика
Санкційний комплаєнс в практиці Верховного Суду: Земельні спори за участю ПрАТ «Київстар»
Санкції є одним із найвпливовіших, але водночас суперечливих інструментів сучасних відносин. Хоча зазвичай очікується, що вони відображатимуть стратегічні цілі держави та суспільний консенсус, їхнє впровадження нерідко супроводжується суттєвими правовими й інституційними викликами. Випадок України демонструє парадоксальну ситуацію: попри широку суспільну підтримку обмеження права власності на стратегічні активи для осіб, пов’язаних із росією, практичне застосування санкцій залишається вибірковим і непослідовним.
Спираючись на законодавство, судову практику та задокументовані випадки, пов’язані з великими інфраструктурними активами, у статті стверджується, що українські органи влади в низці випадків не забезпечили належного застосування чинних правових механізмів, фактично ігноруючи базові європейські принципи санкційної політики. Аналіз виявляє розбіжності між задекларованою політикою України та практикою її реалізації. У статті зроблено висновок, що ефективна санкційна політика потребує не лише належної законодавчої бази, а й інституційної доброчесності, незалежності і компетентності судової влади та послідовної політичної волі.
В Україні питання санкцій та конфіскації активів набуло особливої актуальності в умовах триваючої збройної агресії російської федерації. Попри проведені законодавчі реформи, зокрема запровадження механізмів конфіскації активів осіб, щодо яких застосовано санкції (Закон України №2257 від 12 травня 2022 року), практична реалізація відповідних механізмів залишається непослідовною та суперечливою.
Хоча частину майна було конфісковано, значні стратегічні активи, зокрема підприємства енергетичного сектору та об’єкти телекомунікаційної інфраструктури, і надалі перебувають під контролем осіб, пов’язаних із російською федерацією. Окремі рішення українських адміністративних і судових органів, ухвалені на користь російських громадян або афілійованих із ними суб’єктів, зокрема щодо надання дозволів на відчуження активів, придбання нового майна, скасування арештів та затягування передачі права власності на об’єкти критичної інфраструктури, викликають занепокоєння стосовно вибіркового застосування законодавства та наявності інституційних вразливостей у механізмі санкційної політики держави.
Попри те, що конфіскували кілька готелів і торгових центрів, дійсно великі і критично важливі інфраструктурні об’єкти на п’ятий рік війни залишаються власністю росіян. Так, питання повернення в державну власність колишніх обленерго невизначено затягнулося. Більше того, замість конфіскації процес набув зворотного руху.
За дивним збігом обставин, 25 червня 2024 року слідчий суддя Вищого Антикорупційного суду (ВАКС) скасував арешт облгазів у справі №991/3183/24, створивши дуже суперечливий прецедент. Невдовзі вже слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ухвалою від 29.11.2024 року у справі №761/44888/24 скасував арешт активів Фрідмана та інших, пов’язаних з ПрАТ «Київстар» росіян.
Ці судові рішення викликають занепокоєння щодо вибіркового застосування законодавства та наявності інституційних вразливостей української судової системи. Особливо показовим у цьому контексті є контраст із практикою інших юрисдикцій.
Так, 20 листопада 2024 року Високий суд Лондона відхилив апеляцію компанії LetterOne. Компанія, що належить тим самим підсанкційним особам — Михайлу Фрідману та іншим, — оскаржувала рішення уряду Великої Британії, ухвалене відповідно до Закону про національну безпеку та інвестиції, яким було передбачено примусове відчуження телекомунікаційного провайдера.
Водночас в Україні компанія LetterOne та підсанкційні російські олігархи зберігають контрольний пакет акцій ПрАТ «Київстар». За погодженням з українськими посадовими особами вони безперешкодно здійснили відчуження частини своїх активів, а також у значних масштабах набувають нові — особливо цінні та стратегічно важливі — активи.
Наприкінці 2023 року Україна скасувала арешт 19,8% акцій телекомунікаційного оператора ТОВ «Лайфселл», торгова марка «ЛАЙФ». Ця частка українських активів підсанкційних російських олігархів, вартістю за різними оцінками від 500 млн євро до 1,5 млрд євро, була ними успішно продана. Про це, зокрема, повідомив BLOOMBERG, ще раз підкреслюючи, що інформація про належність цього українського активу російським підсанкційним олігархам є широковідомою. Росіяни не лише вільно і вигідно продають свої українські активи, а й успішно купують нові.
Український медичний сервіс Helsi, придбаний через «Київстар» за понад US$15 мільйонів, перебуває під контролем підсанкційних росіян із серпня 2022 року. Згодом ці самі особи за US$158 млн отримали контроль над українським сервісом Uklon. Раніше цього 2026 року ними також було придбано за US$160 млн Tabletki.ua — одну з провідних онлайн-платформ для пошуку та замовлення лікарських засобів в аптеках по всій Україні. Нещодавні здобутки «дрібніших» активів включають сонячну електростанцію в Житомирській області потужністю 12,947 МВт, придбану за US$8,24 млн у грудні 2025 року, а також регіонального інтернет-провайдера в Кіровоградській області, придбаного за US$10 млн у лютому 2026 року. Така невідповідність демонструє розрив між задекларованою санкційною політикою України та практикою її реалізації.
Читайте також: Як російські олігархи набувають українську землю: роль і участь українського Верховного Суду
Замість ефективного застосування чинного законодавства з метою конфіскації активів осіб, щодо власників яких запроваджено санкції, окремі дії державних органів, навпаки, могли сприяти реструктуризації та збереженню таких активів, а також активному збільшенню обсягу власності росіян в Україні. Це порушує ширші питання щодо якості державного управління, інституційної спроможності та послідовності реалізації санкційної політики в Україні.
Особливо цинічною є позиція Верховного Суду України. Попри встановлені лондонськими судами факти кінцевого бенефіціарного володіння (КБВ/UBO) російськими підсанкційними олігархами контрольним пакетом акцій єдиного акціонера ПрАТ «Київстар», українські господарські суди різних інстанцій вперто встають на захист інтересів росіян, діючи навіть всупереч усталеній судовій практиці Вищого антикорупційного суду.
Зокрема, постановою від 2 квітня 2024 року Вищого антикорупційного суду по справі №991/8725/23, за участю самого Shell Overseas Investments B.V., закріплено розуміння (тлумачення) категорії «опосередкованого вчинення дій, тотожних здійсненню права розпорядження активами». Судом, серед іншого, підкреслено, що законодавець виділив таку категорію активів як «активи, щодо яких особа прямо або опосередковано вчиняє дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними» з метою охоплення майна, яке формально не належить суб`єкту (підсанкційній особі), але він неформалізовано контролює це майно, визначає його фактичну та/чи юридичну долю, тобто розпоряджається ним. Дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, в контексті змісту та обсягу санкцій, на переконання Суду, повинні трактуватися ширше передбаченої статтею 317 Цивільного кодексу України складової права власності.
На момент розгляду цієї справи структура власності підсанкційного російського бізнесмена Худайнатова в спільному з Shell українському товаристві була прихована значно складніше, ніж структура власності Фрідмана та Авена у «Київстар». Більше того, проведено «розмиття» частки підсанкційної особи з 49% до 2,56% з пропорційним збільшенням частки Shell до 97,44%. Незважаючи на це, Суд постановив зареєструвати 49% частки у статутному капіталі ТОВ «Альянс Холдинг» за державою Україна. Це рішення суду вже виконано, акції зареєстровані за державою Україна і передані ФДМУ. Навіть пересічному громадянину зрозуміла і помітна різниця між публічністю дійсно міжнародної компанії SHELL та московським VimpelCom, що лише в 2017 році змінив назву на VEON Ltd.
Сьогодні, попри пряму заборону на придбання українських земель і участь у приватизації для російських олігархів (Укази Президента України №726/2022 та №727/2022 від 19 жовтня 2022 року), вони продовжують експансію. Знову ж таки через ПрАТ «Київстар», приватизують українські землі (справи №926/844/25; №926/814/25) та намагаються через суд «віджати» ще більше, але вже приватної землі (справи №926/3602/23; №926/3604/23; № 926/3616/23). При цьому, позиція деяких українських суддів, які послідовно і наполегливо приймають рішення на користь підсанкційних російських олігархів, м’яко кажучи, дуже дивує. У свою чергу Верховний Суд невиправдано затягує вирішення абсолютно очевидних справ щодо протиправного заволодіння ПрАТ «Київстар» українськими землями, напевно, розуміючи результат розгляду ймовірних скарг на свої рішення в Суді справедливості Європейського Союзу (CJEU).
Читайте також: В дохід держави може бути стягнуто все одержане за правочинами, вчиненими всупереч санкціям і з метою обходу блокування активів
Формально санкційний режим визнано елементом публічного порядку України, а виконання рішень або вчинення правочинів на користь підсанкційних осіб може суперечити такому публічному порядку. Теоретичні дискусії та засідання робочих груп щодо меж судового контролю під час застосування санкцій, запроваджених РНБО України та введених у дію указами Президента України, все ще тривають. Певним досягненням у формуванні судової практики стала постанова Верховного Суду від 31 березня 2026 року у справі № 910/11526/24, в якій суд сформулював правову позицію про те, що переоформлення активів з метою обходу санкцій є порушенням публічного порядку, а відповідні правочини є нікчемними.
Водночас численні судові рішення у справах, що стосуються укладення правочинів щодо набуття активів в інтересах підсанкційних осіб, зокрема земельних ділянок, наразі знаходять підтримку у господарських судах різних інстанцій. При цьому суди у таких справах явно не забезпечують належного застосування комплексу правових, організаційних та контрольних заходів, спрямованих на дотримання санкційного законодавства та запобігання прямому чи опосередкованому порушенню санкційних режимів (санкційного комплаєнсу). Санкційний комплаєнс навіть не є предметом обговорення Верховного Суду на спеціалізованих науково-практичних конференціях; складається враження, що за відсутності визнання проблеми вона ніби перестає існувати, що нагадує поведінку відомого птаха, який ховає голову в пісок.
Порушуючи принцип Jura novit curia («Суд знає закон»), суди не здійснюють перевірку контрагентів за санкційними списками (США, ЄС, Велика Британія, Україна тощо); не проводять встановлення кінцевих бенефіціарних власників (КБВ/UBO), обмежуючись заявленими вимогами і доводами сторін; відсутній аналіз структури власності сторін щодо яких поширюється санкційний режим. На шляху до «європейських стандартів» правосуддя, досі невирішеною є необхідність прийняття офіційних документів як належних і допустимих доказів мовою оригіналу, хоча би англійською; ширше застосування оригінальних документів, розміщених в мережі інтернет на офіційних ресурсах компетентних органів іноземних держав. (Далі буде…)
Василь ГОСТЮК, к.ю.н., L.L.M. International Business Law
Джерело: Юридичний вісник України
