Юридична практика
Умови тримання під вартою
ЄСПЛ вперше визнав цивільний позов ефективним засобом захисту у справах про умови тримання під вартою
Маргарита Сокоренко,
уповноважена у справах Європейського суду з прав людини
15 жовтня ЄСПЛ виніс рішення у справі «Закутній та інші проти України» (заява № 52652/20 та ще 7 заяв). Це не чергове рішення «про погані камери». Це важливий розвиток у рішеннях щодо умов тримання в Україні після пілотного «Сукачова». Саме рішення досить об’ємне, тому навіть стислий аналіз виходить немалим.
Контекст: чому це було потрібно
У 2020 році у пілотному рішенні «Сукачов проти України» ЄСПЛ визнав структурну проблему умов тримання в Україні. Він зобов’язав державу запровадити превентивні та компенсаторні засоби юридичного захисту. Відтоді, за даними самого Суду:
- зареєстровано понад 1 700 нових заяв проти України щодо умов тримання;
- порушення констатовано за понад 800 заявами;
- станом на травень 2026 року на розгляді залишалося понад 700 таких заяв.
Комітет міністрів Ради Європи у вересні 2025 року з жалем констатував, що спеціального компенсаторного механізму досі немає. Водночас із 2004 року в Цивільному кодексі діють ст.ст. 1173 і 1174 ЦК. Вони передбачають відповідальність держави за шкоду, завдану органами влади та посадовими особами, незалежно від їхньої вини. Українські суди, насамперед Верховний Суд, поступово почали застосовувати ці норми до позовів колишніх ув’язнених. Питання полягало в тому, чи визнає Страсбург цей шлях ефективним.
Обставини справи
Вісім заявників трималися в Дніпровській установі виконання покарань (№ 4), у секторі максимального рівня безпеки Городищенської виправної колонії (№ 96) та в Київському СІЗО. Періоди тримання — від п’яти з половиною місяців до понад десяти років. Усі вони скаржилися на погані умови тримання (переповненість, погану вентиляцію, тютюновий дим, антисанітарію, відсутність гарячої води та засобів гігієни, погане харчування, обмежений доступ до душу й прогулянок). Усі звернулися до українських судів із позовами за ст.ст. 1173 і 1174 ЦК:
– семеро виграли: суди визнали, що умови принижували їхню гідність і суперечили ст. 3 Конвенції, але присудили по 4 000 – 5 000 грн;
– четвертому заявнику відмовили з формальної підстави: установа виконання покарань — окрема юридична особа, «установа, а не орган», тож спеціальний режим відповідальності держави на неї нібито не поширюється.
Троє заявників спершу пройшли адміністративні суди, щоб визнати бездіяльність колонії протиправною, і лише потім подали цивільні позови.
Головне: цивільний позов тепер визнається ефективним засобом захисту за скаргами на умови тримання. ЄСПЛ дійшов висновку, що цивільний позов за ст.ст. 1173 і 1174 ЦК «тепер може вважатися в принципі належним засобом отримання відшкодування» для осіб, які вже не тримаються в неналежних умовах (п. 152).
ЄСПЛ перевірив засіб за п’ятьма критеріями. Доступність — так. Позовна давність — три роки, і цей строк Суд вважає розумним. Для триваючої ситуації строк рахується від дня, коли тримання в поганих умовах закінчилося. Позови звільнені від судового збору (ч. 2 ст. 3 Закону «Про судовий збір»). Суд окремо відзначив це як суттєву перевагу для ув’язнених, які зазвичай не мають коштів.
Відмову четвертому заявнику через статус «окремої юрособи» Суд розкритикував. Він зазначив, що в Україні «особливо значна кількість органів публічної влади зі статусом окремої юридичної особи». Така організація не повинна покладати на позивача тягар шукати «правильного» відповідача. Держава, навпаки, має позитивний обов’язок допомагати його визначити (п. 137). Суд схвально відзначив, що Верховний Суд у справах інших заявників таке обмежувальне тлумачення відкинув.
Тягар доведення — не надмірний. Позивачі спиралися на доступні їм докази: описи умов, показання співкамерників, довідки установ, звіти Омбудсмана. Окремо Суд відзначив принцип «незалежно від вини» у ст.ст. 1173 і 1174 ЦК. Погані умови зазвичай є наслідком системних проблем, а не провини конкретної посадової особи.
Стандарт перевірки — відповідає Конвенції. Українські суди не обмежуються формальною перевіркою відповідності нормативам. Вони застосовують ст. 3 Конвенції як норму прямої дії й посилаються на практику ЄСПЛ і стандарти ЄКПТ.
Читайте також: «Кліматичне» рішення ЄСПЛ – небезпечний прецедент
Процесуальні гарантії і строки — прийнятні. Провадження в трьох інстанціях тривали до 2 років 7 місяців. Якщо ж людина спершу йшла до адміністративного суду, загальний строк сягав 4 років 2 місяців. Суд закликав державу впорядкувати практику, щоб відшкодування присуджували в межах однієї процедури і, по можливості, без проходження всіх трьох інстанцій.
Розмір відшкодування — низький
Це головна проблема, і Суд говорить про неї прямо. Поріг — 2 євро за кожен день. Уперше для України Суд назвав конкретну цифру. Відправна точка для відшкодування на національному рівні — не менше 2 євро за кожен день тримання в умовах, несумісних зі ст. 3 Конвенції (п. 113). Будь-яка менша сума, за винятком виняткових обставин, «створюватиме ризик підриву самої суті такого засобу».
Що присуджували українські суди: у справах заявників — від 0,04 до 0,74 євро на день; у новішій практиці, яку проаналізував Суд, — від 0,27 до 1,43 євро на день; навіть найкращі рішення 2026 року, по 50 000 грн за 6–10 років, становлять приблизно чверть або третину порогу.
Для порівняння, як Суд оцінював інші країни: Італія — 8 євро на день: достатньо; Угорщина — 4–5,30 євро на день: достатньо; Бельгія — близько 3,40 євро на день: достатньо; Румунія — 1,10 євро на день: недостатньо; Естонія — 1–2,60 євро на день: недостатньо. Поріг для України значно нижчий, бо Суд враховує економічні реалії держави (п. 112).
Читайте також: Коли скальпель стає кухонним ножем. Як українські суди вміло спотворюють практику ЄСПЛ
Якщо вдома присудили мало, ЄСПЛ присудить різницю. У відомій справі «Мостаччуоло проти Італії» Велика палата зменшувала справедливу сатисфакцію приблизно на 55% для тих, хто вже отримав відшкодування вдома. У «Закутньому» ЄСПЛ від такого зменшення свідомо відмовився (п. 160). Доки суми, присуджувані на національному рівні, не досягатимуть рівня, необхідного для забезпечення належного відшкодування (для України поріг — 2 євро на день), Суд присуджуватиме різницю між отриманим вдома і повним розміром своєї звичайної сатисфакції.
Чому немає порушення ст. 13?
Порушення ст. 3 Суд констатував щодо всіх восьми заявників. Семеро не втратили статусу жертви, бо національні суми були явно недостатніми. Четвертому відмовили з формальних підстав.
Водночас порушення ст. 13 Суд не встановив. Він розмежував ефективність засобу «в принципі» та його ефективність у конкретній справі (пп. 132, 155–156). Засіб в принципі працює, а недостатність сум у цих справах уже врахована тим, що заявники зберегли статус жертви й отримують компенсацію через рішення ЄСПЛ.
Логіка Суду: субсидіарність
Ключову думку ЄСПЛ сформулював у пп. 144 і 150–151. Національні суди ближчі до людей, вони краще оцінюють докази, розглядають справи рідною мовою і швидше. Але щоб сформувати послідовну практику, судам потрібна достатня кількість справ. Поки люди йшли напряму до Страсбурга, українська практика розвивалася повільно.
Тому ЄСПЛ дає національним судам можливість взяти на себе свою основну роль, але під його керівництвом і остаточним наглядом. Він прямо називає це певним «запасом довіри», подібним до того, який раніше виявляв до інших держав щодо нових засобів захисту.
Чого це рішення не змінює? Обов’язок держави виконати пілотне рішення «Сукачов» — зменшити переповненість, покращити умови, запровадити превентивні заходи — залишається. Оцінювати ці заходи й надалі буде Комітет міністрів (п. 154).
Замість висновків
ЄСПЛ не видав Україні беззастережний фільтр для скарг на неналежні умови тримання. Це радше випробувальний строк, і робота з вирішення системних проблем у групі «Сукачов» має продовжуватись. Окремо дякую Верховному Суду. Саме його практика стала головним аргументом для Страсбурга.
Читайте також: Зберігання медичних даних: як ЄСПЛ захищає військовозобов’язаних та військовослужбовців
І великій команді Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ — чимало часу та зусиль було покладено на підготовку позиції, що «цивільний позов про відшкодування шкоди за українським законодавством ТЕПЕР може вважатися в принципі належним засобом отримання відшкодування» для осіб, які більше не тримаються в неналежних умовах (п. 152). Важливо: рішення ще не остаточне.
Джерело: Юридичний вісник України
