Судова практика
Незаконне заволодіння майном через платіжні інструменти чи засоби авторизації кваліфікується як крадіжка
Кримінальні правопорушення з використанням платіжних інструментів та цифрових активів: автоматизоване заволодіння майном (коштами, цифровими активами) без психологічного впливу на особу утворює склад крадіжки, а не шахрайства
2 листопада 2026 р. Об’єднана палата ККС Верховного Суду у справі № 755/8937/21 частково задовольнила касаційну скаргу захисника на судові рішення, якими обвинуваченого визнано винуватим за ч. 3 ст. 190 КК (шахрайство) та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Він викрав кошти клієнтів банку за допомогою скімера та мінікамери, які встановив на банкомат для зчитування даних карток.
Суд першої інстанції визнав винуватим обвинуваченого за ч.ч. 2, 3 ст. 15, ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 190, ч.ч. 1, 2 ст. 200, ч.ч. 1, 2 ст. 361 КК (шахрайство).
Апеляційний суд змінив цей вирок та кваліфікував дії обвинуваченого за ч.ч. 2, 3 ст. 15, ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 190 КК (у редакції Закону від 22 листопада 2018 р. № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень»). У решті вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник зазначив, що обвинувачений не вчиняв інкримінованих правопорушень, оскільки під час їх скоєння перебував за кордоном, а докази у провадженні є недопустимими через порушення права на захист.
Прокурор у судовому засіданні наполягав на необхідності висновків ОП щодо правової кваліфікації дій винної особи, яка заволодіває коштами шляхом впливу на технічні системи.
Верховний Суд зазначив, що обов’язковою ознакою шахрайства є заволодіння майном шляхом обману або зловживання довірою. Вони передбачають інформаційний вплив на власника чи розпорядника, через який у потерпілого виникає хибне уявлення про дійсність. Унаслідок цього він свідомо і добровільно передає майно або право на нього.
Технічні пристрої, програми, банкомати та інформаційні системи не мають свідомості й працюють лише за алгоритмами. Подання системі підробленого платіжного інструмента чи несанкціоноване введення чужих реквізитів або ПІН-коду не є обманом. Система не може бути «введена в оману», а лише звіряє цифровий код із базою даних і виконує задану дію. У таких випадках немає впливу на свідомість людини, а є протиправне використання алгоритмів системи для протиправного заволодіння майном.
Верховний Суд підкреслив, що адресатом обману може бути виключно людина, наділена психікою та свідомістю (узгоджується з постановою ОП ВС від 17 жовтня 2022 р. у справі № 686/13801/16-к).
У разі крадіжки (ст. 185 КК) майно вибуває з володіння таємно, коли власник чи уповноважена особа не усвідомлюють протиправного вилучення в момент його вчинення. Автоматизоване зняття або переказ коштів через скомпрометовані засоби авторизації відбувається непомітно для власника рахунку та банку, що повністю відповідає ознакам таємного викрадення чужого майна.
На цій основі Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування ст. 185 КК, згідно з яким несанкціоноване заволодіння чужим майном (коштами, цифровими активами) за допомогою засобів авторизації або платіжних інструментів без інформаційного впливу на свідомість і волю власника, що зумовив би добровільну передачу майна, кваліфікується як крадіжка.
У цьому провадженні дії обвинуваченого були спрямовані на алгоритми банківської системи, а не безпосередньо на свідомість фізичних осіб.
Отже, Об’єднана палата ККС ВС частково задовольнила касаційну скаргу, скасувала судові рішення та призначила новий розгляд в апеляційному суді.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.







