Сильна і слабка сторони Європи: як ЄС перемогти популістів?

Нільс МАЄР-ОЛЕНДОРФ, директор програми «International and European Governance» Берлінського екологічного інституту

Таких тісних зв’язків, як зараз, в Європі не було ніколи. Системи національної економіки держав—членів ЄС практично невіддільні одна від одної.

Через спільний внутрішній ринок і ланцюжки поставок відносини на ринку праці між європейськими країнами часто є настільки ж тісними, як і всередині цих країн. Мільйони громадян ЄС проводять свою відпустку або їздять на роботу в іншу країну—член ЄС. Сотні тисяч студентів щороку навчаються в Європі за межами країни свого проживання.

Європа пронизана тісними зв’язками не лише на рівні повсякденного життя. Країни ЄС тісно співпрацюють майже в усіх напрямах політики. Наприклад, у сфері кліматичної та енергетичної політики: у 2017 і 2018 роках ЄС реалізував радикальну реформу в сфері торгівлі квотами на шкідливі викиди. Ще один приклад — регулювання фінансового ринку: після фінансової кризи ЄС переглянув правила і норми з регулювання фінансового ринку й створив органи нагляду, забезпечивши їх широкими повноваженнями.

На порядку денному Ради ЄС та Європейського парламенту незмінно присутні питання законодавчого характеру, переговори з яких відбуваються згідно з прийнятим усіма порядком. Усе це відбувається майже непомітно, тож стало буденним явищем.

ЄС, що розділився на кілька таборів

І все ж у політичній дискусії переважає інша картина: ЄС, що розділився на кілька таборів. Ці табори згідно з поширеними уявленнями протистоять один одному як непримиренні антагоністи: прогресисти проти популістів, федералісти проти націоналістів, Макрон проти Сальвіні.

І праві, і ліві рівною мірою самі культивують цей антагонізм. Сальвіні вважає себе визволителем Європи від брюссельської бюрократії. Після падіння Берлінської стіни він хоче домогтися і краху «Брюссельського валу».

Орбан бачить у собі захисника Європи і християнства від намірів ліберальної й позбавленої ідентичності еліти, а також її слухняного інструменту — ЄС.

На лівому фланзі Ді Майо звинувачує ЄС у ринковому тероризмі. Але такий антагонізм підтримують не лише праві й ліві, а час від часу і центристи: Макрону подобається фігурувати в якості головного опонента Сальвіні й Орбана.

Президент Франції і всі, хто підігрує антагонізму, потрапляють у пастку — вони ведуть дискусію на території політичного противника. Зосередження уваги на існуючих протилежностях часто є виправданим. Авторитарні переконання Орбана і Сальвіні несумісні з базовими цінностями ЄС. Так звана кампанія «Стоп Сорос!» і законотворчість угорського уряду є діаметрально протилежними базовими правилами ЄС, так само як і висловлювання Сальвіні на адресу італійської юстиції.

Заяви урядів Угорщини чи Польщі про ігнорування рішень Європейського суду з питань політики щодо біженців або судової реформи — це атака на підвалини ЄС. У політиці з питань біженців існують глибокі суперечності. Полеміка навколо державного бюджету Італії продемонструвала й розкол у політичній полеміці на рівні ЄС, об умовлений проблемою євро.

Водночас концентрація уваги на суперечностях може посилити інтерес з боку громадськості до ЄС, мобілізувати виборців та підвищити їхню активність на майбутніх виборах до Європейського парламенту. Створює вона і проблеми для ЄС, причому з трьох причин. По-перше, привертання загальної уваги до суперечностей дає можливість противникам ЄС вести гру на своєму полі. Сальвіні й Орбан справляють сильне враження на багатьох виборців, коли вдаються до різкої риторики, пронизаної емоціями. «Ми», а не «вони», народ, а не еліти, Європа націй, а не Об’єднані Штати Європи. Ці протиставлення є живильним середовищем Орбана і Сальвіні. Вони фігурують у заголовках преси. З цієї причини обидва роблять ставку на ескалацію, провокації і поляризацію, наприклад, у суперечці про державний бюджет Італії або в питанні політики щодо біженців.

Обговорення складних конкретних питань, що не допускають гострого протистояння, для обох — швидше гра на чужому полі. Макрон і всі, хто роз ігрує карту протистояння, потрапляють у пастку — вони ведуть бої на території політичного противника.

По-друге, загострення уваги на суперечностях підкреслює відмінності й затінює загальні риси повсякденного життя в Європі. Тим самим майже втрачаються з виду сильні сторони ЄС: вирішення практичних проблем, яке може завершитися успіхом лише в разі спільних зусиль і для якого необхідна співпраця на рівні інституцій; пошук компромісів у спокійній обстановці й спільна робота над конкретними питаннями протягом тривалих періодів.

По- третє, загострення уваги на суперечностях наводить на думку, що ЄС є ліберальним за своєю сутністю задумом. Почасти це вірно, зокрема, якщо йдеться про економічну політику ЄС.

Але якщо брати полеміку в її абсолютному вимірі, то це все ж не так. Навіть економічна політика в ЄС не є виключно ліберальною за своїм характером. Вона містить безліч норм і правил зі сфери екологічної, соціальної політики, а також політики у сфері трудових відносин, які не мають нічого спільного з ліберальною економічною теорією і вільною грою ринкових сил.

У тих сферах політики, які особливо важливі в дискусії про переваги ліберального підходу в порівнянні з неліберальним, наприклад, у питаннях про аборти або одностатеві шлюби, ЄС майже позбавлений повноважень. Іншими словами, ЄС надає достатньо свободи для ліберальної, консервативної або соціал-демократичної політики. Він не є ліберальним проектом. Такий нейтралітет важливий для легітимності ЄС. Таким чином, проповідники антагонізму розкручують помилкове уявлення про Євросоюз як породження ліберальної фантазії.

Що треба змінити?

Тому для ЄС і співпраці в Європі важливо поліпшити якість полеміки або ж її формат. Замість суперечностей і високих понять полеміка про майбутнє ЄС має вестися в межах постановки практичних запитань: чи можуть держави поодинці впоратися з міжнародною злочинністю? Чи в змозі вони своїми силами зупинити зміни клімату?

Як членам ЄС забезпечити можливість участі в ухваленні рішень, що визначають подальший розвиток світу? Практичні питання, на відміну від антагонізмів типу «ми», а не «вони» або «Європа націй, а не Об’єднані Штати Європи», ведуть до позитивної відповіді, якщо розмова заходить про ЄС.

Жодна держава не може самостійно впоратися з проблемою зміни клімату або транскордонної злочинності. На відміну від США чи Китаю, жоден член ЄС не в змозі формувати міжнародну політику. Це можна робити лише в складі ЄС. А співпраця в ньому, своєю чергою, успішно працює лише за умови демократичної легітимності всіх національних урядів.

Таким чином, практичні питання є найкращою основою для конструктивної полеміки про майбутнє ЄС, його сильні і слабкі сторони. Вони надають ЄС право гри на своєму полі.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути