«Скриня Пандори» від КСУ, або Дещо про право, народ і справедливість

Ірина ФРІЗ,
народний депутат України

Роботи в суддів Конституційного Суду в 2017 році було небагато. За цей період вони прийняли лише три рішення. Це — найнижчий показник ефективності роботи з початку існування цього органу з 1997 року. При цьому в грудні 2017-го «під ялинку» КСУ прийняв рішення, яке суперечить не лише здоровому глузду і духу права в демократичній державі, але й, напевно, є найбільш контрреволюційним за всі останні роки.

Мова про рішення, яким визнана неконституційною норма закону, згідно якої не може бути обрано чи призначено на посаду керівника вищого навчального закладу особу, яка голосувала за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року. Високопосадовці в мантіях обґрунтували своє рішення тим, що депутатів не можна переслідувати чи карати за голосування, а також зробили вигляд, що їм невідомо, що таке «диктаторські закони». Суддям здалося, що вони можуть через чотири роки після смертей на Майдані плюнути в душу всім тим, хто виборював право на свободу та гідність. Фактичне розмежування понять «право» та «справедливість» характерне для всієї новітньої історії України. Вони довго жили поруч, інколи перетинаючись, інколи

розходячись. Але в 2013–2014 роках право в державі взагалі перестало слугувати справедливості. Шістнадцятого січня 2014 року закон остаточно почав обслуговувати інтереси виключно диктаторського режиму, нехтуючи інтересами народу. Право та справедливість перестали існувати в одній системі. Було перейдено червону лінію, за якою закінчувалися демократія, парламентаризм, Конституція, правова держава.

Чи відповідають ці процеси нормам та духу нашої Конституції? Ні. Чи відповідають вони загальноприйнятим цивілізаційним демократичним нормам? Знову ж ні. Це зрозуміло кожній адекватній людині, яка не втратила здатності критично мислити.

Тому для чого ці ігри? Для чого робити вигляд, що Конституційний Суд не знає, що таке «диктаторські закони»? Повний їх перелік відображений у нормах українського права, а назва є загальновживаною. Напевно, немає нікого в нашій державі, хто б не знав, що таке «диктаторські закони» і що відбулося на початку 2014 року в Україні.

Позиція суддів Конституційного Суду нагадує фарисеїв із Нового Заповіту. Ті також чіплялися за мертві норми, вигадуючи причини, і займалися крутійством зі словами, ігноруючи суть і зміст зрозумілих усім процесів. Вони були далекими від простих людей і врешті-решт канули в лету.

Сучасні фарисеї з Конституційного Суду вважають, що народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті. Це дійсно норма Конституції, як і слова присяги, в яких народний обранець клянеться «виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників». Можливо, хтось забув норму Основного Закону, згідно якої «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». А може хтось не хоче згадувати про те, що «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами»? Врешті-решт, що «ніхто не може узурпувати державну владу».

На початку 2014 року відбулася спроба узурпації влади в інтересах вузького прошарку людей в Україні. Я маю на увазі Януковича та його кліку. Це було пряме порушення прав людини, Конституції, демократичного ладу в державі. Чи хтось у Конституційному Суді, можливо, сумнівається в цьому?

Не хочу гратися в альтернативну історію, але уявіть на хвилину, що відбулося б, якби люди не знесли режим Януковича в 2014 і диктатор пішов далі. Апетит, як відомо, приходить під час їжі і заборона основних громадянських прав стала б трендом. Мені навіть важко уявити якими були б наступні дії злочинного режиму по обмеженню прав людини. Переконана, що всі вони були б підкріплені «законами», слухняно проголосованими маріонетками в Раді, документами людожерськими та антинародними по своїй суті.

Адже парламентаризм у січні 2014 року фактично помер, а Верховна Рада перетворилася на простий придаток авторитарного режиму, в якого була лише одна функція — легітимізувати рішення, які надходили б із Межигір’я і Москви.

Думаю, в Кремлі знайшлося б багато «цікавих» законодавчих ідей щодо зміни правового поля України, які мали за мету перетворення її де-факто на провінцію Росії й подальшу розправу з усіма незгодними. Мені здається, що в таких умовах фарисеї в мантіях із КСУ швиденько б знайшли потрібну «букву закону», яка б пояснювала необхідність нових норм. Адже справедливість закону в січні 2014 року померла.

Це рішення Конституційного Суду відкриває «скриню Пандори». По суті йдеться не лише про один конкретний закон. Створено правове кліше, згідно якого можна пустити під укіс усі напрацьовані норми по люстрації і декомунізації. Якщо ви думаєте, що вони не працюють, то як тоді можна пояснити потуги перефарбованих «регіоналів» та «любителів «руського міра» по намаганню відмінити їх? У мене також є багато питань щодо практичної реалізації цих норм. Але в цілому вони працюють і це факт. А отже, грудневе рішення Конституційного Суду — це удар «під дих» українській державі.

У мене нема сумнівів у тому, що це рішення є політизованим за своєю суттю і не слугує інтересам України. Зауважу, що лише три судді КСУ виступили проти нього відкрито як справжні патріоти.

Ми всі багато пережили після Революції Гідності. І незважаючи на всі помилки, негаразди та конфлікти, вистояли перед лицем сильного й підступного ворога та продовжуємо свою боротьбу із зовнішнім агресором. Ми вистояли, бо віримо в те, що зможемо побудувати сильну, демократичну та заможну державу, де носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, де справедливість і закон не протирічать один одному, де право ніколи не буде слугувати інтересам диктатора, де фарисеї в мантіях будуть вигнані із храму правосуддя.

Я точно знаю, що так буде. Тож гуртуймося й борімося!

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути