Думка експерта
Спеціальне розслідування виборів Президента США: від інавгурації до імпічменту – один крок?
Частина I
«Жоден у цій країні не є над законом»
(Із рішення Верховного Суду США у справі «United states v. Lee» (1882 р.)
Олександр ДУДОРОВ, доктор юридичних наук, професор, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (м. Сєвєродонецьк)
Той, хто корупційним чином перешкоджає, впливає або втручається в будь-яке офіційне провадження чи намагається зробити це, буде оштрафований або позбавлений волі на строк до 20 років, або до нього будуть застосовані обидва покарання (§ 1512 (с) (2) федерального КК США). Саме цей та декілька інших параграфів були покладені в основу юридичного аналізу, викладеному в Звіті Спеціального прокурора Роберта Мюллера. Його команда намагалася відшукати відповідь на одне з ключових питань американського сьогодення, а чи порушив діючий Президент США Дональд Трамп федеральні кримінально-правові заборони під час офіційного розслідування щодо можливого втручання РФ у президентські вибори 2016 р.?
Дмитро КАМЕНСЬКИЙ,
кандидат юридичних наук, доцент,
завідувач кафедри правознавства Бердянського державного педагогічного університету, викладач школи права Стетсонського університету
(м. Галфпорт, США
З історії питання
Сімнадцятого травня заступник Генерального прокурора США Род Розенштайн видав наказ про призначення колишнього директора ФБР Роберта Мюллера Спеціальним прокурором (Special Counsel) (тимчасова слідча посада з особ ливими повноваженнями у межах структури Генеральної прокуратури) для проведення спеціального розслідування у справі про втручання РФ у вибори США 2016 р. Через 22 місяці потому, а саме 22 березня 2019 р. комісія Мюллера подала докладний (448 сторінок) звіт про результати розслідування (далі — Звіт). Повний текст Звіту, оприлюдненого 18 квітня 2019 р., англійською мовою з необхідними редагуваннями, здійсненими з метою захисту прав окремих осіб та інтересів розслідувань, що продовжуються, можна знайти на сайті Міністерства юстиції США.
29 травня Роберт Мюллер виступив перед журналістами із стислою публічною доповіддю про результати проведеного розслідування. Потім, 24 липня, колишній спеціальний прокурор дав свідчення членам комітету з питань правосуддя та комітету з питань розвідки Палати представників Конгресу США щодо змісту свого розслідування та складеного за його результатами Звіту. Під час обох виступів прокурор ще раз підкреслив переконаність своїх колег у правильності ключових висновків, зроблених під час майже дворічного розслідування. Наразі неябиякий резонанс в американському суспільстві навколо звіту Мюллера, його поточних та прогнозованих наслідків для Президента США, політичних процесів у Вашингтоні та, врешті-решт, кожного американця не вщухає. Це дає серйозний привід деяким коментаторам спекулювати на тему того, що «справа Трампа» триватиме ще не один місяць, можливо, не один рік, привертаючи до себе постійну увагу мільйонів глядачів і читачів ЗМІ в США та по всьому світі.
Одразу хочеться висловити особисте враження від Звіту — багато в чому унікального документа. Він сприймається без перебільшення як захоплюючий політичний трилер із вдало інтегрованими елементами глибокого юридичного аналізу та органічним висвітленням морального клімату у владних колах США. Кожна прочитана сторінка якісного, відшліфованого тексту спонукає ознайомитися з наступною.
Відповідно до § 600.4(a) Кодексу федеральних правил (англ. — Code of Federal Regulations; комплекс федеральних норм адміністративного характеру) офіційні повноваження Спеціального прокурора визначаються Генеральним прокурором США. У цій нормі також передбачено, що перед Спеціальним прокурором повинно бути поставлене конкретне питання, яке потребує розслідування (перевірки), його повноваження охоплюють й кримінальне переслідування тих федеральних злочинів, які були вчинені під час та з метою перешкоджання його офіційній діяльності, зокрема таких, як завідомо неправдиві свідчення, перешкоджання правосуддю, знищення доказів і вплив на свідків.
Звіт Мюллера складається з двох томів. У томі I викладено змістовний юридичний аналіз питання про можливе втручання РФ у президентські виборчі перегони в США. Мюллер дав ствердну відповідь на це питання. Конкретні форми й способи реалізації відповідного плану докладно описані у Звіті. Головний же висновок полягає в тому, що зовнішнє втручання у виборчий процес з боку РФ мало місце, і воно істотно вплинуло на політичні погляди та поведінку частини американських виборців на остаточні результати президентських виборів 2016 р. Серед іншого, команда Спеціального прокурора встановила численні зв’язки між представниками виборчого штабу Трампа та особами, пов’язаними з російським керівництвом. Такі зв’язки включали пропозиції росіян допомогти кампанії в той чи інший спосіб. У деяких випадках штаб Трампа погодився на ці пропозиції, в інших відмовився від зовнішньої допомоги. Водночас, за результатами розслідування, не було встановлено, що виборча кампанія Трампа координувала або безпосередньо вступила у змову з урядом РФ у частині впливу (втручання) на виборчий процес (с. 173 тому І Звіту).
У томі II Звіту наводиться докладний опис подій, пов’язаних із спробами Президента Трампа вплинути на своїх підлеглих та інших осіб із метою зняти з себе будь-які підозри в змові з РФ під час виборчої кампанії 2016 р. Зробимо застереження: ми в жодному разі не ставили за мету зануритися у політичні хитросплетіння ситуації, пов’язаної з виборами 2016 р., та їхніми наслідками. Політичні інтриги й суспільний резонанс навколо цих подій регулярно висвітлюються ЗМІ, зокрема вітчизняними. Натомість ми, прагнучи висвітлити суто юридичний бік теми, розглянемо питання порушення окремих кримінально-правових заборон і можливості їхнього застосування за результатами проведеного Мюллером розслідування.
Досліджувана кримінально-правова матерія та особливості фактичних обставин, які піддавалися юридичному аналізу
Крім заборони перешкоджання правосуддю, іншими трьома кримінально-правовими нормами, що фігурували в розслідуванні Мюллера, були такі:
1) спроба корупційним шляхом або шляхом застосування погрози чи сили, або шляхом використання будь-якого погрозливого листа чи повідомлення вплинути, залякати або перешкодити присяжному чи офіцеру, чи будь-якому суду Сполучених Штатів, чи офіцеру, який може виступити перед будь-яким суддею магістрату Сполучених Штатів або іншим магістратом, який виконує свої обов’язки, під час виконання свого обов’язку (§ 1503 КК США);
2) спроба корупційним шляхом або шляхом застосування погрози чи сили, або шляхом використання будь-якого погрозливого листа або повідомлення вплинути чи перешкодити належному виконанню вимог закону, на підставі якого здійснюється провадження у будь-якому департаменті чи агентстві Сполучених Штатів, або вплинути чи перешкодити належному здійсненню розслідування чи запиту з боку будь-якої Палати Конгресу чи будь-якого комітету будь-якої Палати, чи будь-яким спільним комітетом Конгресу (§ 1505 КК США);
3) свідоме використання залякування, погрози, обману або корупційного впливу на іншу особу з метою: а) вплинути, затримати або запобігти свідченню будь-якої особи в офіційному провадженні; б) викликати або спонукати будь-яку особу відмовитися від свідчень або вилучити запис, документ чи інший об’єкт із офіційного провадження, змінити, знищити, спотворити або приховати об’єкт з метою зниження цілісності або доступності об’єкта для використання в офіційному провадженні; в) ухилитися від виконання умов юридичного провадження, що вимагає від особи як свідка з’явитися, або пред’явити запис, документ чи інший об’єкт в офіційному провадженні; г) бути відсутнім в процесі, до якого така особа залучена (викликана) в установленому порядку; д) перешкоджати, затримувати або заважати повідомленню правоохоронному органу чи судді Сполучених Штатів інформації, яка стосується ймовірного вчинення федерального злочину.
Привертає до себе увагу та обставина, що поняття «перешкоджання правосуддю» є системоутворювальним — воно характеризує посягання на встановлений законом порядок діяльності не лише судових, а й загалом правоохоронних органів, а також на законну діяльність органів федеральної влади (на правильність такого тлумачення вказує, зокрема, посилання на провадження у будь-якому департаменті чи агентстві Сполучених Штатів у § 1505 і на будь-яке офіційне провадження в § 1512 КК США).
Трьома обов’язковими елементами, які утворюють загальний та спеціальні склади кримінально караного перешкоджання правосуддю, виступають: 1) акт поведінки, що утворює перешкоджання; 2) зв’язок такого акту з відповідним офіційним провадженням чи розслідуванням; 3) злочинний намір (тобто умисел). Відповідно, аналітичний блок Звіту значною мірою побудований на зіставленні установлених слідством фактичних обставин із зазначеними елементами федеральних злочинів.
Звіт Мюллера буквально «рясніє» посиланнями на судові прецеденти, які інтерпретують певні аспекти відповідних кримінально-правових заборон. Такий підхід є звичним для держави загального права; причому він властивий як судовим рішенням, так й іншим правозастосовним актам.
Кінцевою метою комплексного юридичного аналізу, поданого на сторінках Звіту, був пошук відповіді на питання — чи перешкоджав Президент Трамп офіційному розслідуванню щодо ймовірного втручання РФ у президентські вибори 2016 р. в США. Відповідь, як буде зазначено нижче, виявилася несподівано неоднозначною. Дещо нестандартною особливістю висвітлюваного розслідування стало те, що фактичними обставинами, на яких ґрунтувався аналіз порушення кримінально-правових заборон, присвячених втручанню в правосуддя, виступили здебільшого дані з відкритих джерел: повідомлення у соціальній мережі мікроблогів «Twitter» кандидата, а згодом Президента Трампа, його інтерв’ю та інтерв’ю членів його команди агентствам новин й інтернет-виданням, аналітичні публікації у друкованих ЗМІ тощо. Ці джерела інформації сукупно становили до двох третин доказової бази, на яких ґрунтувалося розслідування.
Команда помічників Спеціального прокурора зібрала й піддала аналізу докази про декілька подій, пов’язаних із ймовірним порушенням федеральних заборон щодо втручання в правосуддя, участь в яких брав особисто Президент:
1) приватна вечеря Дональда Трампа 27 січня 2017 р. з колишнім директором ФБР Джеймсом Комі, під час якої Президент запитав про його персональну лояльність після того, як Міністерство юстиції повідомило Білий Дім про зміст контактів між колишнім радником з питань національної безпеки Майклом Флінном і послом РФ, які заперечувалися американцем;
2) особиста зустріч Президента 14 лютого 2017 р. із Джеймсом Комі, під час якої Президент попросив його не здійснювати кримінальне розслідування щодо звільненого радника з питань національної оборони Майкла Флінна;
3) особисті звернення Президента до Джеймса Комі з вимогою публічно повідомити про те, що Президент не був у статусі підозрюваного в розслідуванні ФБР і, відповідно, «зняти» з Президента, за його власним висловлюванням, «хмару» підозри та суспільної недовіри;
4) звернення Президента до директорів Національного розвідувального управління, Агентства національної безпеки та ЦРУ стосовно здійснюваного ФБР розслідування у справі про втручання РФ у президентські вибори 2016 р.;
5) обґрунтування Президентом причин звільнення директора ФБР Джеймса Комі 9 травня 2017 р., включаючи заяви, які можна інтерпретувати як підтвердження того, що розслідування ФБР втручання РФ у вибори стало однією з причин звільнення;
6) ймовірна участь Президента у створенні публічного повідомлення про зустріч 9 червня 2016 р. у бізнес-центрі «Trump Tower» в м. Нью-Йорк між російськими представниками та ключовими представниками виборчого штабу Трампа, під час якої йшлося виключно про перспективи усиновлення російських дітей американцями (інше, не пов’язане з виборами, актуальне питання зовнішньої політики між США та РФ), хоча насправді під час зустрічі росіяни запропонували передати інформацію, що дискредитувала кандидата від Демократичної партії Гілларі Клінтон.
Звільнення Президентом США директора ФБР — один з епізодів ймовірного втручання очільника держави в офіційне розслідування: кримінальноправові аспекти
Усі шість перерахованих епізодів ймовірного порушення федеральних заборон щодо втручання в правосуддя, участь в яких брав особисто Президент Трамп, докладно висвітлені та піддані кримінально-правовому аналізу в Звіті. Для прикладу зупинимося на одному з них — на звільненні директора ФБР Джеймса Комі (с. 74–77, том ІІ Звіту). При цьому (так само, як і щодо п’яти інших епізодів) професійний інтерес викликає послідовний аналіз трьох згаданих вище обов’язкових елементів, які сукупно утворюють злочинне перешкоджання правосуддю.
1. Акт поведінки (діяння), що утворює втручання. У Звіті зазначено, що звільнення Президентом директора ФБР Комі фактично відсторонило уповноважену особу високого рангу, яка контролювала розслідування ФБР стосовно втручання РФ у вибори 2016 р., Президенту було відомо про напрям цього розслідування та особисту роль Комі в ньому. На думку Спеціального прокурора, звільнення Комі повинно було б кваліфікуватися як акт втручання в офіційне розслідування в тому разі, якщо такий акт вольової поведінки мав би своїм очікуваним (прогнозованим) результатом втручання або перешкоджання офіційному розслідуванню (наприклад, якщо звільнення мало б своїм наслідком істотну затримку або порушення розслідування, або надання Президенту можливості призначити нового директора ФБР, який обрав би інший підхід до здійснення розслідування і Президент сприйняв би його як більш вдалий для захисту своїх особистих інтересів). Відповідні обставини, пов’язані з цим ключовим аспектом, включають питання, чи могли дії Президента перешкодити директору-наступнику або іншим працівникам правоохоронних органів у проведенні відповідного розслідування.
Президент раптово звільнив Джеймса Комі, не надавши йому можливість власноруч подати у відставку, заборонив доступ у штаб-квартиру ФБР і критикував його публічно, називаючи «показушником», і стверджуючи, що під його керівництвом ФБР діяло в режимі хаосу. Після звільнення Комі Президент також оприлюднив серію публічних заяв, які гостро критикували розслідування. Наприклад, через три дні після звільнення Комі Президент назвав розслідування «полюванням на відьом» і запитав: «Коли ж це скінчиться?» Ці дії в своїй сукупності, зазначив Мюллер, мали потенційну можливість вплинути на розслідування, продовжене вже наступним директором ФБР.
Водночас, як визнав Спеціальний прокурор, аналізуючи події, що супроводжували звільнення, очікуваний ефект від усунення директора ФБР не обов’язково означав перешкоджання ФБР продовжувати розслідування. Адже воно, як правило, здійснюється під оперативним керівництвом агентів значно нижчого управлінського рівня, ніж директор чи його заступники. Білий Дім наступного дня після звільнення Джеймса Комі оприлюднив заяву для преси, в якій було зазначено, що розслідування триватиме, незважаючи на цю подію. Було також встановлено, що радники Трампа попереджали Президента про те, що він може звільнити директора ФБР, однак не може «звільнити» саме Бюро як правоохоронний орган. Більше того, у своєму інтерв’ю 11 травня 2017 р. на каналі «NBC» Президент заявив, що він цілком усвідомлював, коли ухвалював рішення звільнити Комі, що цей наказ може ускладнити та затягнути розслідування, тобто не заперечував проти його продовження.
2. Зв’язок з офіційним провадженням (розслідуванням). Такий зв’язок був би наявним у випадку, якщо засідання Великого журі (колегія присяжних засідателів, яка визначає обґрунтованість й доцільність пред’явлення особі офіційних звинувачень) чи кримінальне переслідування, що стало результатом проведеного ФБР розслідування, було об’єктивно передбачуваним і фактично передбачалося Президентом під час звільнення Джеймса Комі. Декілька фактів могли, на думку Спеціального прокурора, свідчити на користь такого висновку. Так, на момент звільнення Комі Велике журі ще не почало досліджувати докази, пов’язані з «російським» розслідуванням, і жодної повістки видано не було. Однак 20 березня 2017 р. Комі оголосив, що ФБР розслідує втручання РФ у вибори, включаючи з’ясування того, чи були при цьому вчинені федеральні злочини. Також було відомо, що ФБР як частину справи розслідувало хакерські атаки на комп’ютери й сервери Національного комітету Демократичної партії США, що є загальновизнаним порушенням кримінального закону. Тобто будь-яка зацікавлена особа, включаючи Президента США, могла усвідомлювати, що здійснювана ФБР перевірка мала усі шанси перерости в повноцінне кримінальне розслідування.
3. Злочинний намір (умисел). Цей елемент став одним із найскладніших для встановлення — представники команди Спеціального прокурора не змогли остаточно визначити, якими мотивами керувався та які цілі переслідував Президент, коли здійснював звільнення директора ФБР. Так, значна кількість зібраних доказів свідчила про те, що каталізатором рішення Президента було гостре небажання директора ФБР публічно заявити про те, що особисто глава держави не перебував під слідством, незважаючи на неодноразові прохання Трампа публічно висловити таке застереження (як з’ясувалося згодом, Дональд Трамп безпосередньо був одним із фігурантів розслідування — а саме підозрюваним — фактично із самого початку). Зокрема, за тиждень до звіту директора ФБР перед комітетом Сенату США з питань правосуддя, запланованого на 3 травня 2017 р., Президент повідомив головному юридичному раднику Білого Дому — якщо Джеймс Комі нарешті публічно не заявить, що розслідування не стосується Президента особисто, це стане останньою краплею.
Трамп неодноразово скаржився своїм підлеглим на те, що розслідування ФБР і «нависання хмари» підозри безпосередньо над Президентом шкодить його репутації, іміджу США й істотно заважає вибудовувати зовнішні політичні відносини з іншими країнами, включаючи РФ. Під час комітетських слухань 3 травня 2017 р. Джеймс Комі відмовився відповідати на питання, чи є особисто Президент США фігурантом розслідування. Така відмова обурила Президента. Показово, що під час приватної вечері 27 січня 2019 р. Трамп безпосередньо вимагав від директора ФБР персональної лояльності, однак той запевнив Президента в тому, що він може розраховувати лише на чесність й порядність з його боку. Врешті-решт, офіс Спеціального прокурора так і не зміг обґрунтовано визначити головну причину звільнення директора ФБР, пославшись на те, що зібрані докази не давали цілісної картини про те, чи були мотиви господаря Білого Дому винятково особистими, політичними або комбінованими.
«Український слід» у відповідях американського Президента
Починаючи з грудня 2017 р. офіс Спеціального прокурора більше року намагався отримати згоду від Президента дати усні свідчення у справі. При цьому персональному адвокату Президента повідомили, що усне інтерв’ю є життєво необхідним для розслідування, а також, що очільник держави є особою, чия поведінка охоплюється розслідуванням, здійснюваним Великим журі. Однак Президент не погодився на усне інтерв’ю. Тому йому були надіслані письмові запитання, які стосувалися конкретних обставин у межах розслідуваної діяльності, відповіді на які були отримані наприкінці листопада 2018 р.
Після ознайомлення з відповідями команда Роберта Мюллера зробила висновок про їхню неконкретизованість, неоднозначність, а в деяких місцях — відверті прогалини. Зокрема, у понад тридцяти відповідях Президент зазначив, що він не пригадує чи не пам’ятає події минулого; чимало інших відповідей були неповними або неточними. Коли ж Спеціальний прокурор знову звернувся до Президента через його адвоката з проханням провести усне інтерв’ю лише в межах змісту неточних (неповних) відповідей, він знову отримав відмову.
Визнаючи той факт, що надані Президентом письмові відповіді були неповними, і те, що він добровільно не погодиться надати усні свідчення, Спеціальний прокурор розглянув питання про можливість вручення главі держави повістки з метою примусити дати усні відповіді. Однак зіставивши, з одного боку, перспективу тривалого конституційного процесу навколо складного (і наразі безпрецедентного) питання про можливість примусового виклику Президента для надання усних свідчень, а з іншого, знач ний прогрес розслідування на підставі вже зібраних доказів, Роберт Мюллер вирішив, що в інтересах розслідування входити в конституційний «клінч» з очільником держави немає сенсу.
Цікаво, що окремі письмово сформульовані відповіді Президента США стосувалися подій в Україні, зокрема, через діяльність колишнього керівника виборчої кампанії Трампа Пола Манафорта. Так, Президент написав, що: 1) був обізнаний про те, що Пол Манафорт здійснював міжнародну консультативну роботу, і за деякий час до виходу того із кампанії дізнався про те, що він якимось чином пов’язаний з окремими особами в Україні; 2) не знав про те, що Пол Манафорт пропонував російському громадянину Олегу Деріпасці проміжні звіти про хід кампанії Трампа; 3) не пригадував, щоб Манафорт або хтось інший, пов’язаний із виборчою кампанією Трампа, надсилав або наказував іншим особам надсилати внутрішню інформацію про перебіг виборчої компанії Трампа будь-кому в Україні чи Росії; 4) не пригадував, щоб Пол Манафорт повідомляв йому якісь особливі позиції, на підтримку яких з боку Сполучених Штатів розраховувала Україна чи РФ.
Джерело: Юридичний вісник України
