Думка експерта
Нездійсненні бажання чергового «реформатора»
Олексій БАГАНЕЦЬ, заступник Генерального прокурора
(2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України
Ліквідація військової прокуратури, жорстка відповідальність для суддів, очищення прокуратури — майбутні плани команди ЗЕ?
Останнім часом одразу декілька періодичних друкованих видань, телеканалів, радіо та й просто окремих журналістів цікавилися моїми враженнями від заяв команди нового Президента України, в тому числі й самого Володимира Олександровича, з приводу їх планів перезапустити чи змінити пріоритети в діяльності як органів прокуратури, так і інших органів правопорядку, зокрема й антикорупційних.
Одразу скажу, що я не налаштований з цього приводу на голослівну критику дій, а тим більше, намірів нової влади. Стояв і стою до сьогоднішнього дня на тій позиції, що я підтримую їхні обіцянки по наведенню правопорядку в державі, в тому числі й щодо посилення боротьби зі злочинністю та корупцією. І буду в цьому їм допомагати чи ділом, чи словами.
Так, ще в червні цього року саме для команди нового Президента я розробив і видав Концепцію вдосконалення діяльності правоохоронних органів, в якій чітко виклав свої пропозиції щодо посилення ефективності і законності в роботі органів прокуратури та правопорядку. Цю свою програму дій я презентував на засіданні Світового конгресу українських юристів, куди, до речі, запрошував і представника Президента України у Верховній Раді.
А тому, коли я чую про деякі наміри нової влади «перезавантажити» діяльність органів прокуратури, про чергові зміни в її діяльності, тим більше — через непрофесійні оцінки діяльності тих чи інших правоохоронних органів та проведені в них «реформи», я не можу змовчати про їх відверту помилковість, що неминуче потягне за собою шкідливі наслідки.
І коли мене попросили прокоментувати з цього приводу інтерв’ю заступника глави Офісу Президента Руслана Рябошапки, то я, в свою чергу, попросив не сприймати мої критичні зауваження щодо змісту цієї розмови як якісь особисті претензії саме до особи цього співрозмовника 24 каналу.
Які зміни потрібно впровадити?
Я повністю підтримую тези Р. Рябошапки про те, що проведені реформи нічого в державі не змінили, а навпаки — в деяких випадках навіть погіршили ситуацію. Його твердження чи висновки про те, що судді всіх рівнів відчувають безкарність, й тому приймають явно неправосудні рішення, що як у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії суддів, так і у Вищій Раді правосуддя повинні бути порядні, доброчесні і професійні люди, що, дійсно, не потрібна чергова переатестація суддів, що й так призвела до величезної кад рової проблеми, особливо в судах першої інстанції, де все ще не вистачає до половини суддів, що діяльність прокуратури повинна бути зосереджена на виконанні завдань кримінального процесу, що її треба переорієнтувати на захист прав і свобод громадян, що потрібно оновити керівництво не тільки ГПУ, а й обласних та місцевих прокуратур, причому дуже швидко за особистим рішенням Генпрокурора, що потрібно рухатися далі шляхом створення одноосібних правоохоронних органів, які б керувалися однією людиною, а не так, як це в ДБР, де керівник повинен узгоджувати свої дії і рішення із своїми заступниками, що роботу НАБУ і САП як у цілому, так і їх керівників потрібно оцінювати за результатами роботи, що НАЗК повинно теж очолюватися однією людиною і нести відповідальність за антикорупційну політику в державі, в тому числі моніторити проблеми корупції, запобігати й очищати публічну службу від недобросовісних людей та запобігати політичній корупції, займатися топ-корупцією, топ-чиновниками і топ-політиками, — я також підтримую.
А тепер про те із його слів, що я не можу підтримати ні за яких умов. Перш за все мене неприємно вразив тон, в якому заступник глави Офісу Президента супроводжував свої слова про «нав’язування і впровадження» так званих змін «вогнем і мечем», а тим більше, навіть залякував тим, що він не радив би нікому опиратися цим «змінам», що ВККСУ — це жертва таких змін номер один тощо, що «ми занадто довго слідували, можливо, найкращим світовим стандартам щодо захисту суддів і, врешті-решт, це призвело до того, що ми їх захищали від усього, окрім неформального впливу з-за меж правової системи» і так далі. Така поведінка чиновника офісу глави держави явно виходить за межі його повноважень, як мінімум.
Відповідальність для суддів
Далі — не можу не відреагувати на його заяву про те, що судді повинні зрозуміти, що жодне їх незаконне рішення не залишиться без відповіді. Ви лише вслухайтесь у зміст цих слів: «Тільки з’явилося незаконне рішення — негайна реакція, 30–45 днів — і суддя має бути позбавлений посади». А як же тоді бути з вимогами ст. 126 Конституції України, яка передбачає, що суддю не може бути притягнено до відповідальності за ухвалення ним судового рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Я також сумніваюся, чи призведуть до покращення законослухняності суддів такі заклики заступника Глави Офісу Президента: «Декілька таких жорстких швидких рішень — і побачимо: судді дуже швидко відреагують і відмовляться від своєї порочної практики». Скажу більше, такими непродуманими підходами тих же суддів можна ще більше залякати — вони й законні рішення будуть боятися виносити, як це, до речі, має місце й сьогодні. Я лише можу уявити собі, що рано чи пізно судді почнуть виносити масу виправдувальних вироків у справах, де (я знаю це достовірно) відсутні будь-які докази вини обвинувачених. І що тоді чекає на них при таких підходах до оцінки діяльності суддів? Особливо, якщо врахувати, що і до ВККСУ і ВРП обиратимуться люди, яких добиратимуть туди так звані члени «авторитетних громадських організацій», як їх називає цей чиновник Офісу Президента, а ми їх усіх уже знаємо з часу початку існування НАБУ, відомо й те, що вони фінансуються з-за кордону, а тим більше — Громадська рада міжнародних експертів, тобто взагалі чисто іноземні громадяни.
Не викликають у мене довіри й оприлюднені названим вище представником ОП плани про об’єднання двох окружних адміністративних судів в м. Києві та злиття двох місцевих судів — Печерського і Шевченківського районів Києва, що, до речі, в останні два роки намагався зробити і попередній глава держави, виключно з тим, щоб призначити туди лише йому лояльних суддів, навіть незважаючи на те, що цей процес, знову ж таки, буде відбуватися під «прискіпливим контролем» як міжнародних, так і вітчизняних громадських експертів. А обіцянки Р. Рябошапки сформувати такий склад суддів згаданих двох судів, рішення яких після цього, начебто, не підлягатимуть жодній критиці, звучать як нездійсненне бажання чергового «реформатора».
Виходячи з його нещодавнього інтерв’ю, я ще раз переконався, що один з основних претендентів у крісло Генерального прокурора взагалі не має будь-якої уяви про дійсні проблеми органів прокуратури та їх причини. Особливо, це видно з його ж запевнень про те, що зміни в діяльності органів прокуратури «ними» вже «розроблені», що з цього приводу «вони» проводять консультації з громадськістю (скоріше всього, із так званими «грантоїдами») та з «нашими міжнародними партнерами».
Я можу лише уявити, які це були поради. Хотілося б все-таки, щоб наш новий Президент врахував ті «реформи», які проводив у прокуратурі його попередник та до чого вони призвели. Посилання Р. Рябошапки на наявність скарг на органи прокуратури аж ніяк не є свідченням чи доказом того, що вона погано працює, а тим більше — що той чи інший прокурор є корупціонером. З цього приводу В. Зеленський під час зустрічі з керівництвом прокуратури області в Черкасах дуже влучно відрізав подібні заяви одного з присутніх, запропонувавши цій особі назвати свої ім’я і прізвище та надати докази корумпованості прокурора області, а також написати відповідну заяву. Це дійсно європейський підхід до оцінки подібних звинувачень у корупції, в цьому випадку Володимир Олександрович повів себе як справжній юрист.
Чергове «оновлення» органів прокуратури
Також уже в чергове хочу спростовувати відверту брехню про те, що «оновлення» системи прокуратури не було. Нагадаю всім і названому вище чиновнику про проведені з цього приводу «конкурси» в 2015 році та перепризначення всіх працівників місцевих прокуратур, навіть у порушення процедури, передбаченої вже «реформованим» по-європейськи новим Законом «Про прокуратуру», яким до таких конкурсів були допущені всі бажаючі, в тому числі так звані «нові обличчя», без будь-якого попереднього навчання в Академії прокуратури. До відома: майже всі ці нові «прокурори», які були відібрані таким чином у місцеві прокуратури, в подальшому не витримали навантажень у роботі й звільнилися за власним бажанням. Впевнений, що точно так відбудеться і в майбутньому з черговим новим конкурсом по відбору у місцеві прокуратури, що обіцяє Р. Рябошапка, якщо не вжити попередньо цілу низку заходів щодо покращення діяльності органів прокуратури. До речі, про які зміни в майбутньому можна говорити, якщо чергові його нічим не підкріплені бажання і заклики завести в органи прокуратури якомога більше людей, які раніше не мали прокурорського досвіду, нічим не відрізняють того ж Р. Рябошапку від нинішнього Генпрокурора Ю. Луценка, який також був призначений на цю посаду як людина, яка не мала прокурорського досвіду, теж зробила все для того, аби призначити на прокурорські посади, в тому числі й керівні, побільше «нових облич», і тепер ми побачили, до чого це призвело.
Про те, що цей претендент на посаду Генпрокурора майже нічим не відрізняється від нинішнього її очільника і взагалі не орієнтується в діяльності органів прокуратури, свідчать і його безапеляційні заяви про недоцільність існування військової прокуратури. До речі, у мене також маса претензій до вибіркової діяльності військових прокурорів на чолі з А. Матіосом, особливо, що стосується його прагнення розслідувати кримінальні провадження про злочини не своєї підслідності, але то вже інша тема. Але до тих пір, поки в державі війна, доки у військах і військових формуваннях вчиняються злочини, безумовно потрібна й військова прокуратура. Скажу більше, що для цього потрібно атестувати й слідчих у ДБР, які повинні перебувати на військовій службі за контрактом, щоб розслідувати злочини проти порядку несення військової служби. Це — безсумнівно.
Ще одним свідченням відсутності в цього чиновника Офісу Президента професійного досвіду в сфері слідчої та прокурорської діяльності є повне нерозуміння ним організації роботи не лише в прокуратурі, а й в органах досудового розслідування, коли він порівняв діяльність керівництва ДБР, де до сьогодні його директор повинен, всупереч здоровому глузду, всі свої дії й рішення узгоджувати зі своїми заступниками, із діяльністю Центральної виборчої комісії. Я вже мовчу про те, що саме з метою перешкоджання ефективній діяльності ДБР у боротьбі зі злочинністю у вищих ешелонах влади Верховною Радою України попереднього скликання були непомітно внесені зміни в закон про ДБР, якими, на відміну від директора, його заступників, котрим значно більше довіряла попередня влада, необґрунтовано визнано керівниками органу досудового розслідування. Але цих «недоречностей» у законодавстві претендент на посаду Генпрокурора мабуть теж не знає.
НАБУ і САП не потребують змін?
Той факт, що наші антикорупційні органи (НАБУ і САП) явно працюють під контролем іноземних держав, що загрожує, на думку багатьох експертів, незалежності нашої країни (в чому особисто я також не сумніваюся) — теж чомусь не визнав вказаний посадовець, але, на відміну від думки суспільства, «помітив» більш активну діяльність НАБУ і САП після їх зустрічі з новообраним Президентом. При цьому, правда, не уточнив, на чому базується такий висновок.
До речі, на жаль, посадовець так і не зрозумів прихованої іронії в словах журналіста, коли той поцікавився, що мав на увазі Президент України, пообіцявши, що скоро в нас буде «своя» прокуратура і «своя» поліція. Не можна погодитися із тим, що даний чиновник Офісу Президента назвав НАЗК ледь не координатором взаємодії між НАБУ, САП та АРМА, хоча у відповідності до вимог діючого Закону «Про прокуратуру» саме прокуратура продовжує координувати діяльність всіх правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.
Нехай уже мене вибачає Р. Рябошапка, але він мені знову нагадав Ю. Луценка тим, що пообіцяв до кінця року винесення Вищим антикорупційним судом декількох десятків вироків у справах, розслідуваних НАБУ і САП, при цьому навіть послався на якийсь невідомий для нього документ, в якому, начебто, Україна взяла не себе зобов’язання до кінця року винести цим судом 20 чи 25 вироків!
Й останнє, що стривожило не лише мене, а й інших експертів — це заява заступника керівника Офісу Президента про те, що команда нового Президента України вже підготувала, ви лише вдумайтесь, більше сотні «першочергових» законопроектів! Я можу лише уявити якість таких нормативних документів, особливо враховуючи поспішність і рівень підготовки нових парламентарів від партії «Слуга народу», тим паче беручи до уваги таку заяву останнього: «Я вже перейшов ту стадію, коли в мене було якесь побоювання, крім знань і навиків, вже немає і страху!».
Джерело: Юридичний вісник України
