ВІДНОВЛЕННЯ ДОВІРИ ДО БАНКІВ

У п’ятницю, 6 вересня, в Київському регіональному центрі Національної академії правових наук України відбудеться круглий стіл на тему «Відновлення довіри до банків». У дискусії візьмуть участь знані науковці, представники банківської системи та експерти. Нижче ми подаємо тези доповідей, які планується обговорити під час круглого столу.

Наталія КУЗНЄЦОВА: «Захист прав клієнтів банку та правовласників як складова відновлення довіри до фінустанов»

Суспільно-політичні зміни в усіх органах влади в Україні знайшли широку підтримку населення. Реалізація задекларованих новою владою змін потребує відновлення довіри до державних інститутів, серед яких чільне місце посідає банківський сектор.

У 2014—2016 рр. банківський сектор вітчизняної економіки зазнав чи не найглибшої кризи за часи незалежності України. За статистичними даними Національного банку України, станом на 1 січня 2014 року, кількість банківських установ становила 180.

Протягом вказаних років в Україні були віднесені до категорії неплатоспроможних 87 банків. У наступні два роки до них додалися ще 15 банків.

Основними причинами сучасних тенденцій у банківському секторі України насамперед є відтік строкових депозитів із банківської системи та концентрація здебільшого короткострокових вкладів на вимогу; зниження обсягу капіталів банків; погіршення якості їх кредитних портфелів; непрозорість структури власності банківських установ тощо. Безсумнівно, все це вплинуло на рівень довіри до банківської системи.

Логіка Національного банку України в цьому напрямі є зрозумілою. Так, звітність кредитних установ не відображала дійсного стану речей. Деякі фінансові установи відверто використовували механізмі банківської системи для кримінального збагачення. Але, як свідчить судова практика, така політика державного регулятора виявилася сумнівною. Так, за відкритими даними Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на сьогоднішній день відносно 22 банків, які знаходяться в процесі ліквідації, подані позови про оскарження рішень НБУ і Фонду про виведення цих банків з ринку. Загалом щодо таких фінустанов продовжуються 36 судових процесів. При цьому в 10 випадках суди вже прийняли рішення про відновлення діяльності банків та про скасування рішень про їх виведення з ринку. Зазначимо, що дані рішення набули законної сили. Одним із таких прикладів слід навести судове рішення Великої Палати Верховного Суду у справі ПАТ «Златобанк», яким визнано неправомірним віднесення банківської установи до категорії неплатоспроможних, скасування банківської ліцензії, введення тимчасової адміністрації та інші супутні рішення.

І тут постає інше питання, яке не менш болюче впливає на рівень довіри суспільства до банківської системи. Це питання захисту інтересів кредитної установи щодо якої прийняті відповідні неправомірні рішення, а також вкладників такої банківської установи, інтереси яких більш не забезпечуються фінансовими гарантіями Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Справа в тому, що виведення банківської установи з ринку відбувається за чітко нормативно визначеним алгоритмом. Відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо НБУ після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди Національним банком України та за умови відкликання банківської ліцензії. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено НБУ до категорії проблемних або неплатоспроможних, Національний банк та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вживають щодо нього заходи, передбачені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі — Фонд). При цьому припинення здійснення банківської діяльності може супроводжуватися як припиненням юридичної особи, так і без цього «аргументу».

Із дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку та органів контролю. Фонд набуває ці повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до дня її припинення. В звичайному розвитку процедури виведення банку з ринку Фонд бере на себе зобов’язання щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втраті майна та збитків банку, проведення розрахунків з кредиторами, стягнення заборгованості з боржників.

Ситуація ускладняється в разі визнання протиправними рішень, які стали підставою введення Фондом в банк тимчасової адміністрації. З цього моменту він втрачає контрольні функції, передбачені процедурою виведення банку з ринку, та повертає відповідні повноваження органу управління акціонерним товариством. Але головним при цьому стають два моменти. По-перше, банківська діяльність юридичної особи, щодо якої прийнято неправомірне (скасоване в подальшому судом) рішення про виведення банку з ринку, не відновлюється. По-друге, така юридична особа не має права використовувати в своєму найменуванні слово «банк».

Отже, правомірні дії такої юридичної особи полягатимуть у зміні видів її діяльності та зміні назви. В наведеному контексті виникає проблема збереження обсягу майнових прав і обов’язків банківської установи, виведення з ринку якої було перервано визнанням неправомірним започаткування такої процедури. Чи можемо ми вести мову про правонаступництво між банківською установою, яка існувала до початку процедури виведення банку з ринку та відповідною юридичною особою, яка продовжує своє існування після припинення такої процедури через її неправомірність, змінивши лише свою назву? На нормативному рівні відповіді на таке питання немає. Законодавець не передбачає такої варіативної ситуації при виведені банку з ринку. Як уже зазначалося припинення банківської діяльності відбувається з ініціативи власників банку або за рішенням державного регулятора.

На наш погляд, від такої невизначеності страждають не лише банківська установа, активи якої частково перебува ючи під управлінням Фонду були переформатовані в силу завдань Фонду, не тільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який, почавши процедуру виведення банку з ринку, вже здійснює гарантійне відшкодування вкладникам банку відповідних регламентних сум за відсутності належних правових підстав, а й клієнти такого банку, правовий статус якого залишається невизначеним. Усе це вимагає прискіпливого аналізу як із позиції теорії права, так і з економічної точки зору з метою аргументованого та виваженого впливу на формування єдиної судової практики.

Володимир СТЕЛЬМАХ: «Поточна проблематика банківського сектора економіки»

Офіційні дані сьогодні дійсно говорять про зростання економіки. У порівнянні з показниками 2015 р. реальний ВВП зріс на 15,2%, а номінальний — на 170%. За підсумками 2018 р. очікується зростання ВВП в порівнянні з 2017 р., на рівні 3,4% (зараз Держстат веде підрахунки). Позитивна й динаміка індексу цін. Адже в 2015 р. інфляція в країні досягала 43,3%, а в 2018 р. — 9,8%. При цьому протягом усього минулого року спостерігався приріст експорту товарів, що для економіки є величезним плюсом.

Для реалізації грошово-кредитної політики країни такий показник дуже важливий. Для економіки оптимальний рівень річної інфляції в межах 3–5%. Ми бачимо, що індекс цін поступово знижується, і в НБУ зараз закладають цільовий рівень 2020 р. — 5%. Гадаю, досягти цього показника цілком реально.

Щодо власне банків, то можна сказати, що вони відновлюються після кризи. Це підтверджує й результат системи за 2018 р.: прибуток у 21,7 млрд грн, приріст обсягу депозитів фізосіб — 14,8%. Також минулого року банки активізували кредитування, і йдеться не лише про споживче кредитування, а й про кредитування компаній.

Болючим питанням для системи залишається велика частка непрацюючих кредитів, токсичних активів. На початок 2019 р. 52,8% кредитів у банках становили непрацюючі кредити, хоча в кожному окремому банку ситуація відрізняється. Але все ж для кращого функціонування фінустанов та активізації кредитування вкрай важливо, щоб рівень проблемних кредитів знизився хоча б до 30–40%, а також, аби всі токсичні кредити були покриті резервами. Ось тоді можна говорити про повне відновлення банків після кризи.

У період «банкопаду» ринок полишили 96 банків, втрати від цього оцінюються в 1,5 трлн грн. Але не лише в грошах вимірюються втрати, адже це і крах приватних бізнесів, безробіття, зниження ВВП… Впевнені, що можна було здійснити низку заходів, щоб не допустити банкрутства такої кількості банків.

Далі. Оскільки в багатьох випадках «падіння» банків було пов’язано з токсичними активами, що утворилися в зв’язку з втратою Криму і Донбасу (і відсутністю платежів по кредитах, виданих на тих територіях), необхідно було провести аудит ефективності банківських портфелів активів. Цей аудит мав показати, скільки активів реально є токсичними з об’єктивних причин (анексія Криму та війна на Сході). І в подальшому треба було б працювати з рештою портфеля кредитів — тих, які видавалися на підконтрольній території.

Якщо ж банк навіть після детального аудиту та проведених заходів щодо його оздоровлення не може бути визнаний платоспроможним, то у Нацбанку має бути інструментарій для вирішення даної проблеми. Наприклад, можна продати банк новим інвесторам, перетворити його на фінансову компанію, передати портфель проблемних кредитів банку в спеціальну колекторську компанію, щоб максимально звільнити банк від непрацюючого портфеля. Шкода, але цього не відбувалося. Нацбанк просто визнавав банки неплатоспроможними і відправляв їх Фонду гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО), який далі розбирався з активами та зобов’язаннями, які йому дісталися, на власний розсуд.

Відповідальність власників банків виражається в тому, що вони втрачають свій капітал, інвестований у банк, коли банк виводять з ринку. Але якщо менеджер і власник — це одна особа, і слідство доведе, що менеджер керував банком, порушуючи закон, тоді вирішувати справу повинен суд. Із чиновниками — те саме: якщо банк був виведений з ринку без адекватної причини, мають бути проведені слідчі дії. І суд зобов’язаний ухвалити рішення, як саме такий чиновник буде відповідати за прийняття неправомірних рішень про виведення банку з ринку.

А існуючу в країні систему гарантування вкладів слід оцінити вкрай негативно. У Фонду занадто багато функцій, тоді як основною є одна — виплата вкладникам гарантованої суми в 200 тисяч гривень. Необхідна реорганізація системи таким чином, щоб НБУ, прийнявши рішення про відкликання ліцензії, спрямовував до суду подання про конкретний банк для винесення судом рішення про те, що буде з цим банком. І суд далі ухвалює рішення про початок процедури реорганізації такого банку або процедури його банкрутства.

В іншому випадку призначається арбітражний керуючий, який несе відповідальність за розпорядження майном і активами банку. Всі основні питання щодо банку, який НБУ вирішує вивести з ринку, має вирішувати суд.

Антон МОНАЄНКО: «Відновлення банківської ліцензії в разі визнання рішень державного регулятора про її позбавлення неправомірним»

Ведення банківської діяльності регламентовано Законом України «Про банки і банківську діяльність». Банківською діяльністю є залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Право здійснення банківської діяльності належить банку, як юридичній особі, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Відповідно до статті 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг (залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб, відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу), розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик тощо. Порядок реєстрації та ліцензування банків визначається положенням про реєстрацію та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, прийнятим відповідно до постанови Правління НБУ № 149 від 22 грудня 2018 року «Про затвердження Положення про ліцензування банків».

Вказане Положення розроблено відповідно до вимог Закону «Про банки і банківську діяльність» з метою визначення порядку та умов реєстрації банків, видачі банківської ліцензії, визначення вимог щодо початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг, порядку припинення здійснення банківської діяльності без припинення юридичної особи, ліквідації банку за рішенням його власників тощо. В примусовому порядку припинення банківської діяльності здійснюється через механізм, визначений у статті 77 Закону «Про банки і банківську діяльність». Згідно з її положеннями, крім рішення власників, банк може бути ліквідований у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Виведення неплатоспроможного банку з ринку в примусовому порядку — поза волею його власників — здійснюється на підставі відповідного положення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 5 липня 2012 року.

Таким чином, діюче законодавство України в банківський сфері встановлює порядок добровільного набуття права на здійснення банківської діяльності, припинення здійснення банківської діяльності за рішенням власників, а також примусове виведення банку з ринку в разі його неплатоспроможності в спосіб, визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Стаття 79 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» передбачає право банку або інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб. Результатом такого оскарження у визначений законом порядок та спосіб має стати інверсія наслідку протиправної діяльності НБУ, тобто реституція.

Повноваження НБУ встановлені Законом «Про Національний банк України». Відповідно до статей 15, 55, 61 цього Закону Національний банк України приймає рішення щодо банківського регулювання та нагляду про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних, здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом «Про банки і банківську діяльність» тощо. Згідно зі статтею 66 вказаного Закону державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у формах адмі ністративного та індикативного регулювання, серед яких, зокрема, ліцензування діяльності банку, встановлення вимог та обмежень щодо їх діяльності, нагляд за діяльністю. Із питань, віднесених до його компетенції, Національний банк України, відповідно до закону, видає нормативно­правові акти, які є обов’язковими для органів державної влади та місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Отже, чинним законодавством України встановлені межі повноважень НБУ в сфері ліцензування банківської діяльності. Вони зводяться до надання такої ліцензії за встановленою процеду рою, відкликання банківської ліцензії з підстав, визначених законом. При цьому надання банківської ліцензії відбувається шляхом первинного набуття права на здійснення банківської діяльності через виконання умов дотримання банківської правосуб’єктності юридичної особи. Колізійність таких меж полягає в наявності правового механізму отримання банківської ліцензії (стаття 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), механізму відкликання такої ліцензії (стаття 77 цього закону) за відсутності нормативної визначеності існування і функціонування компенсаторного механізму забезпечення прав і охоронних інтересів осіб в результаті протиправної діяльності НБУ, що є необхідним інструментом реалізації принципу верховенства права в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 6 Конституції України. Тобто, в разі визнання протиправним і скасування акта Національного банку України, яким відізвано банківську ліцензію у кредитної установи, виключено її з Державного реєстру банків, подальше поновлення права фінустанови на здійснення такої діяльності шляхом відновлення її стану, що передував порушенню, унеможливлено. Відсутність у законодавстві відповідного механізму є порушенням умов виконання позитивних зобов’язань держави Україна, що передбачено статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Дотриманням позитивних зобов’язань держави має бути нормативне визначення процедури відновлення права юридичної особи здійснювати банківську діяльність у разі протиправного позбавлення її такої можливості.

Станіслав АРЖЕВІТІН: «Довіра до національної грошової одиниці дорівнює довірі до банків як фінансових установ»

Довіра в суспільстві до банківського сектору формується залежно від двох взаємопов’язаних аспектів — довіри до національної грошової одиниці і довіри до банків як фінансових інститутів.

1. Щодо стабільності гривні.

Запорукою довіри до гривні є її стабільність. Відповідно до банківського законодавства стабільність грошової одиниці вимірюється здатністю НБУ досягати встановлених кількісних цілей з інфляції. Основні засади грошово­кредитної політики встановлювали на попередні роки такі цілі щодо інфляції: 2014 р. — 9%(+2%), фактична інфляція склала 25%, 2015 р. — 9%, фактична інфляція склала — 43%, на 2016 р. Радою НБУ інфляційні цілі не були встановлені взагалі, 2017 р. — 8%(+/– 2%), фактична інфляція склала 13,7%, 2018 р. — 6%(+/–2%), фактична інфляція склала 9,8%, 2019 р. і надалі — 5%(+/–1%), фактична інфляція, за прогнозами НБУ, сягне 6,3%, за прогнозами уряду — 7,4%. Висновок: за останні 5 років Національний банк України жодного разу не досягнув встановлених кількісних цілей з інфляції, а суспільство отримало багаторазове знецінення гривні до долара та підвищення споживчих цін.

Крім того, ми маємо український варіант — «паперову» інфляцію (за яку звітують чинов ники і яку, нібито, контролюють відповідні держрегулятори), та іншу — «реальну» інфляцію, за якою живуть українці, оплачуючи безкінечно зростаючі ціни на товари та послуги. Виявилося, що монетарний режим «інфляційного таргетування» НБУ не має нічого спільного з реальністю, за якою живуть наші громадяни.

З іншого боку, оголошувані НБУ орієнтири щодо темпів зростання цін практично не викликають жодного суспільного інтересу і довіри в суспільстві. Населення орієнтується на динаміку валютного курсу, а НБУ продовжує боротися з ІСЦ (індексом споживчих цін), про що пересічні громадяни навіть і не здогадуються. Інколи керівництво НБУ дає посили суспільству — «відповідаємо за цінову стабільність» і «не є відповідальними за курс». Або чи може пересічний українець зрозуміти для себе мету головної політики центрального банку країни, прочитавши: «Цінова стабільність — збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом підтримання в середньостроковій перспективі низьких, стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін».

Суспільну реакцію на цю ситуацію у фінансовому секторі можна виміряти традиційно депозитною поведінкою населення. Загалом частка строкових депозитів значно зменшилася, а термін нових депозитів наразі переважно не перевищує 6 місяців (близько 70%). Реальний обсяг грошової маси (з урахуванням інфляції) з початку 2014 року скоротився на 45,5%. Саме тому залишки за кредитами в кооперативний сектор у національній валюті в порівнянні з 2014 р. не зросли, а навіть скоротилися на 4,1%, в іноземній валюті — відповідно, на 54%. Банківський сектор кредитує переважно фізичних осіб (90% кредитів припадає на поточне споживання) та вкладає сотні мільярдів гривень в ОВДПУ (КМУ) та депозитні сертифікати НБУ.

2. Щодо фінансово-банківської стабільності.

За стабільність банківської системи відповідає центральний банк країни. Постає питання: чи довіряє суспільство вітчизняним банкам у той час, коли держава в особі Національного банку України в реальній дійсності підриває й руйнує цю довіру. За останні 5 років банківський сектор скоротився зі 180 до 76 банків. Держава і суспільство в результаті галопуючого закриття банків понесли колосальні збитки. За оцінкою самого НБУ, прямі втрати від банківської кризи станом на 2016 р. склали близько 40% ВВП. По 15 банках, в тому числі і по найбільшому з них — Приватбанку, прийняті судові ухвали щодо протиправності рішень НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про віднесення таких банків до категорії неплатоспроможних і введення в них тимчасових адмі ністрацій та/або відкликання банківської ліцензії чи ліквідації банку. В таких судових процесах перебувають 22 банки, а загалом справи проваджуються по 36 судових процесах.

Ця проблема є дуже актуальною для України і не врегульованою відповідними законодавчими й нормативними актами. Європейським Союзом, директивою № 59 2014 року про відновлення платоспроможності та врегулювання неплатоспроможності банків зазначена проблема відновлення функціонування банківських установ, щодо яких в судовому порядку скасовані відповідні постанови центральних банків, врегульована рекомендаціями через запровадження на національних рівнях відповідних законодавчих норм. Наших законодавців у цьому юридичному аспекті очікує попереду велика робота.

Отже, враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що головний банк нашої країни як регулятор і наглядовий орган держави не став гарантом забезпечення безпеки і надійності діяльності банків. Для прикладу, в кінці 2016 року Центром «Соціальний моніторинг» та Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка спільно з відділом моніторингових досліджень соціально­економічних трансформацій Інституту економіки та прогнозування НАН проведено моніторингове опитування населення України у всіх областях (крім тимчасово окупованих) щодо довіри до Національного банку України. Воно засвідчило, що повністю голові НБУ довіряє всього 1%, «скоріше довіряю» — 5%. Негативний баланс довіри до голови НБУ — «мінус 77%». Голові НБУ, як головному банкіру країни, довірили б свої гроші менше 4% населення.

В цілому ж, за опитуваннями, Національному банку України довіряють лише 12% населення.

3. Немонетарні чинники впливу на довіру учасників фінансових ринків. Крім монетарних (банківських) чинників, на довіру, а отже, і на попит на гроші, впливають і немонетарні: політична і соціальна ситуація в країні, відкритість державних регуляторів фінансових ринків, тінізація економіки, корумпованість та олігархізація органів влади та інші чинники, доступність фінансових послуг, кількість відділень банків на 1 000 квадратних кілометрів, кількість відділень банків на 100 тисяч дорослого населення, фінансової грамотності населення, етичний банкінг і корпоративна соціальна відповідальність, неефективна судова система по захисту прав споживачів фінансових послуг, монетизація соціальних цінностей (рівень пенсій, держкомпенсацій, прожиткових мінімумів, держгарантії Фонду гарантування вкладів населення тощо), прозорість та публічність фінансових інститутів, девальваційні очікування та багато інших чинників.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути