Судова практика
Потерпілий претензій не має. Як Нафтогаз на кримінальному полі бою програв фірташівському «Запоріжгазу» 6,7 мільйона гривень
Юрій Котнюк, ЮВУ
Третього вересня Орджонікідзевський районний суд Запоріжжя, можна сказати, поховав доволі резонансну справу, пов’язану з викраденням чотирьох мільйонів кубометрів природного газу під приводом його витоку в атмосферу під час аварій трубопроводів, яких насправді не було. Головний підозрюваний — голова правління Публічного акціонерного товариства «Запоріжгаз» Олег Мизик був звільнений від кримінальної відповідальності через відмову потерпілого від обвинувачення. В ролі потерпілого в даному випадку виступало очолюване ним підприємство, яке внаслідок його дій зазнало збитків на суму 27 мільйонів гривень. Також на роль потерпілого претендувала Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», якій належить 25 відсотків акцій даного товариства, але ухвалою суду їй у цьому було відмовлено.
Багатообіцяючий початок
Сама подія злочину мала місце в жовтні-грудні 2014 року, коли, за вказівкою Мизика, який на той час також був лише виконуючим обов’язки голови правління «Запоріжгазу», тамтешні клерки написали в звітах неправдиву інформацію про завищені виробничо-технологічні втрати (ВТВ) газу внаслідок аварій, а також намалювали відповідні папери, які засвідчували сам факт таких аварій. Так, обсяг ВТВ у цьому кварталі мав би становити 1,5 млн м3 на суму 9,7 млн грн, а написали, ніби 5,4 млн м3 на суму 36,3 млн грн. Таким чином, близько чотирьох мільйонів кубометрів на папері вилетіли в небо, а насправді, як написано в тексті обвинувального акта, були передані невстановленим споживачам, які одержали неправомірну вигоду у вигляді звільнення від його оплати.
Зазначимо, що ці махінації не були пов’язані з нецільовим використанням дешевого соціального газу для потреб комерційних споживачів. Тут зовсім інша справа, оскільки газ для таких потреб дане товариство в той час уже придбавало за суто комерційними цінами. На перший погляд, може здатися, ніби керівник товариства обікрав своїх роботодавців-акціонерів, і слідчі органи з цим погоджуються, але з одним уточненням: не всіх акціонерів, а лише одного з них, а саме Нафтогаз, якому належить четверта частина акцій. Решта ж три чверті опосередковано належить «віденському в’язню» Дмитру Фірташу, і саме він, на думку працівників СБУ, прямо чи непрямо був зацікавлений у даній оборудці. Таким чином, у дурнях мав лишитися виключно Нафтогаз, а оскільки всі сто відсотків самого Нафтогазу належать державі і кожний громадянин України є своєрідним його акціонером, то можна вважати, що обікрасти хотіли всіх нас.
Інформація про аварії, яких насправді не було, доволі швидко стала відома чекістам, оскільки серед працівників цього облгазу було чимало людей, критично налаштованих до Мизика, які категорично не сприймали таку його політику, відмовлялися підписувати фальсифіковані документи, змушені були під його тиском звільнитися з роботи і в подальшому дали на допитах офіційні свідчення проти нього. Попервах оперативно-розшукова справа велася за ознаками статті 113 Кримінального кодексу України — «Диверсія». Можливо, інформатори дещо перебільшили, а можливо, Мизик і справді планував здійснити кілька вибухів на газопроводах для того, щоб мати привід списати ще кілька мільйонів кубометрів.
А 26 травня 2015 року слідчим відділом прокуратури Запорізької області на підставі повідомлення оперативного підрозділу УСБУ в Запорізькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості щодо привласнення посадовими особами ПАТ «Запоріжгаз» грошових коштів НАК «Нафтогаз України», тобто скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 КК України, в якій ідеться про заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем.
Далі цікавий процесуальний момент — 21 липня того ж року прокурором Запорізької області Олександром Шацьким проведення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні було доручене слідчим слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області. Це було мотивоване тим, що зловмисники не належали до категорій осіб, чиї діяння підслідні органам прокуратури, а здійснення розслідування в ньому слідчими органів внутрішніх справ могло бути неефективним.
Обсяг обвинувачень значно «схуднув»
Як це не прикро, але слід визнати, що в даному конкретному випадку слідство, проведене органами безпеки, також важко назвати ефективним. Так, через три з лишком роки, а саме 22 грудня 2018 року, злочин було перекваліфіковано на статтю 364-1 «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», зокрема її частину другу, де вилка санкції коливається від 6,8 тисяч гривень штрафу до шести років позбавлення волі. Попередня ж кваліфікація передбачала від семи до дванадцяти років ув’язнення з конфіскацією майна, тож різниця вбачається суттєвою.
А 28 грудня того ж року Олега Мизика було повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 364-1 ККУ, до якої додали ще й обвинувачення в службовому підробленні (ст. 366 ККУ), яке за теперішніх часів зовсім не вважається чимсь серйозним. Ще через деякий час, 12 і 25 січня 2019 року, ухвалами слідчого судді Жовтневого районного суду Запоріжжя підозрюваному було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання і відсторонено від посади.
Примітний факт: враховуючи резонанс даної справи, бажання здійснити відеозйомку в залі судових засідань виявили співробітники Запорізької регіональної дирекції новин ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» і місцевого каналу «Січ-ТВ». Адвокати Мизика заперечували, посилаючись на те, що в ході розгляду справи будуть розголошені конфіденційні дані про вік і стан здоров’я підозрюваного, однак суддя Максим Антоненко вирішив, що оприлюднення зазначених відомостей про Мизика не принизить його гідність і не розголосить обставини особистого чи сімейного життя, а тому дав телекамерам своє добро.
В апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду Запорізької області, адвокати зловмисника лякали тим, що суддя Антоненко, відсторонивши від посади голову правління, який єдиний має право цифрового електронного підпису платіжних документів від імені ПАТ «Запоріжгаз», залишив вибухонебезпечне підприємство в дуже скрутному становищі, оскільки воно тепер не зможе здійснювати закупівлю матеріалів для проведення ремонтних робіт, а також поставив під загрозу зриву успішне завершення опалювального сезону, вже не кажучи про сплату податків і зборів та виплату зарплат 1 800 працівникам очолюваного ним підприємства.
У відповідь на це колегія суддів слушно зауважила, що вищим органом ПАТ «Запоріжгаз» є загальні збори акціонерів, які вкупі з Наглядовою радою можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, зокрема надати право електронного підпису першому заступнику голови правління чи будь-кому з інших заступників. Урешті-решт, рішенням Наглядової ради призначити виконуючого обов’язки голови правління товариства, що виключить всі перелічені в апеляційній скарзі негативні наслідки.
Провальний фінал
В обвинувальному акті було ретельно досліджено, як підозрюваний своїми діями порушив вимоги «Положення про порядок обліку обсягів розбалансування природного газу в газорозподільних мережах», затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України № 112 від 25.02.2004 р., а також наказу цього ж відомства № 264 від 30.05.2003 р. «Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами». Було, зокрема, встановлено, що Мизик надав вказівки посадовим особам регіональних управлінь експлуатації газового господарства вносити в журнали реєстрації аварійних заявок аварійно-диспетчерської служби відомості щодо адрес пошкодження газопроводів, їх діаметрів та тривалості витоку природного газу, причому таким чином, щоб у сумі цифри втрат збігалися з цифрами, намальованими в центральному офісі цієї доволі потужної газконтори. Загалом до обвинувального акта були додані 45 томів справи і кілька десятків коробок із розсекреченими матеріалами не гласних оперативно-розшукових заходів, тож робота, начебто, була проведена велика.
Але з найголовнішим у правоохоронних органів вийшла прикра промашка: коли слідчий СБУ звернувся до суду з погодженим прокурором клопотанням про накладення арешту на нерухоме майно підозрюваного й належні йому транспортні засоби, йому в цьому було відмовлено, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який цивільний позов, заявлений потерпілим чи прокурором. Щодо потерпілого все зрозуміло — ні Мизик, який де-факто керував «Запоріжгазом», ні Фірташ, якому він фактично належав, зовсім не збиралися подавати ніякі позови. А от щодо прокурора, то це був явний натяк на те, що реальним потерпілим даної оборудки був Нафтогаз — державне підприємство, цивільні позови в інтересах якого в рамках кримінального провадження може подавати лише прокурор.
Правда, прокурором у судовому засіданні було надано проект цивільного позову, який буде поданий в інтересах ПАТ «Нафтогаз України» до Олега Мизика, причому без зазначення дати його подання. Однак суддям цей аргумент видався непереконливим і вони написали, що накладення арешту на майно з метою забезпечення кримінального провадження на підставі того, що потерпілим, можливо, буде пред’явлено цивільний позов, не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та не входить до переліку підстав, за якими може бути накладено арешт на майно.
Таким чином, за відсутності цивільного позову на суму, що становить четверту частину за вданих «Запоріжгазу» збитків, суд відмовив у задоволенні клопотання Нафтогазу про визнання його потерпілим. Тож, виходячи з цих обставин, немає нічого дивного в тому, що судом було задоволено клопотання представника, так би мовити, законного потерпілого публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» — адвоката Сергія Ткаченка про закриття кримінального провадження, а потім і звільнено Олега Мизика від кримінальної відповідальності.
У правоохоронних органів є шанс виправити свої недоробки в суді апеляційної інстанції.
Джерело: Юридичний вісник України
