Енергетичні махінації Спроба обнулити рішення судів, ухвалених за позовами НАБУ, зазнала краху

Юрій КОТНЮК, ЮВУ

У вересні Єдиний державний реєстр судових рішень нарешті опублікував доволі прецедентний вердикт, який стосується подальшої долі господарських справ, ініційованих Національним антикорупційним бюро України. Йдеться про ухвалу Верховного Суду від 27 серпня, якою було відмовлено в задоволенні заяви черкаського Публічного акціонерного товариства «Азот» про перегляд за виключними обставинами однієї давно програної ним справи. А виключною обставиною стало рішення Конституційного Суду України про скасування норми закону про НАБУ, якою даному відомству надавалося право подавати до господарських судів позови про розірвання правочинів, укладених державними підприємствами.

Борги переводилися на фіктивну фірму

Для того, аби краще зрозуміти ситуацію, розповімо про одну кримінально-корупційну схему, яка доволі успішно практикувалася протягом останніх років у сфері електроенергетики. На даний момент державі ще належать контрольні пакети акцій низки так званих енергодистрибуційних компаній, більш відомих у народі як обленерго. Їх призначення полягає в тому, щоби придбавати електроенергію в енергогенеруючих компаній, яким належать електростанції, і продавати її споживачам, розташованим на території їх обслуговування.

І ось олігархи, яким належать найбільш енергомісткі промислові підприємства, придумали спосіб, як за неї не платити. Для цього була створена фіктивна фірма з гучною назвою Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Електромережа», яку очолив такий собі Дмитро Крючков, котрий примудрився побути народним депутатом Верховної Ради V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко». Як відомо, це був найкоротший парламент в новітній історії України: через те, що неймовірна кількість народних обранців зрадила своїх виборців і перекинулася на бік грошовитої фракції «Партії Регіонів», тодішній Президент Віктор Ющенко у 2007 році змушений був її розпустити і призначити дострокові вибори. Крючков у цій історії, м’яко кажучи, показав себе з далеко не кращого боку, тож Юлія Тимошенко в подальшому ніколи більше його до своїх передвиборчих списків не включала. Але на пам’ять від тих часів цьому пройдисвітові назавжди залишився факт перебування в статусі народного депутата, що мало надати певну ілюзію солідності й надійності очолюваної ним компанії.

Так от ця компанія з якогось переляку раптом стала придбавати боргові зобов’язання найбільших споживачів електроенергії перед обленерго, у зв’язку з чим у 2015 році стали масово укладатися тристоронні договори про переведення боргу. Один із таких договорів було укладено між ПАТ «Запорізький завод феросплавів», ВАТ «Запоріжжяобленерго» і ПрАТ «ХК «Енергомережа». Сума боргу — 164 мільйони гривень. Ситуація, сподіваюся, зрозуміла. З одного боку — Запорізький завод феросплавів –дуже енергомістке підприємство, одне з найбільших у вітчизняній металургійній галузі, яке фактично належить Ігорю Коломойському. З другого — «Запоріжжяобленерго», 60 відсотків акцій якої належить державі. З третього — фіктивна «Енергомережа», в якої за душею ні гроша, окрім короткострокового депутатства її генерального директора. І ось внаслідок цієї маніпуляції виходило так, що завод уже нічого не винен державному обленерго, яке тепер має пред’являти свої претензії «Рогам і копитам», з яких нема чого взяти. І таких от боргів Крючков по всій країні перед різними належними державі обленерго набрав на суму більше двох мільярдів гривень.

За наведення порядку в галузі взялося НАБУ

Зрозуміло, що такий фокус неможливо було провернути без санкції керівництва Міністерства енергетики і вугільної промисловості України: або самого тодішнього міністра Володимира Демчишина, або когось із його заступників. Коли ж уряд Яценюка пішов у відставку й обленерго, виконуючи команду нового міністра почали витребувати борги з «Енергомережі», з’ясувалося те, що взагалі-то було відомо із самого початку — з неї нема чого взяти. Розслідувати цю справу взялося щойно створене НАБУ, яке в липні 2016 року відкрило низку проваджень за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, у якій ідеться про заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем.

Коли стало гаряче, Дмитро Крючков дременув за кордон, був оголошений в розшук, затриманий правоохоронними органами Німеччини й екстрадований в Україну, але 22 квітня 2019 року вийшов на волю під заставу 7 мільйонів гривень, які йому визначив Солом’янський районний суд Києва, хоча прокурор просив 346 мільйонів. А поки його ловили, НАБУ, користуючись правом, яке було йому надано пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», подало до Господарського суду позов про визнання недійсним згаданого вище договору про переведення боргу.

Аби не занурюватися надто глибоко в нетрі Закону України «Про електроенергетику», коротко зазначимо, що відповідно до його положень електричний струм є специфічним товаром, промислові споживачі якого наділені низкою обов’язків, один із яких полягає в тому, що за спожиту ними енергію вони мають платити гроші на спеціальний рахунок у визначену державою банківську установу, причому платити має безпосередній споживач і ніхто, крім нього. Тобто жодних переведень боргу чи його переуступок закон не дозволяє.

Попри ці чіткі й зрозумілі положення судова справа йшла не дуже гладко. Так, Господарський суд Києва своїм рішенням від 29 червня 2017 року в задоволенні позову НАБУ відмовив. Його помилку виправила колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, яка своєю постановою від 16 листопада того ж року скасувала вердикт суду першої інстанції й ухвалила нове рішення, яким задовольнила позов. Постановою Верховного Суду від 4 квітня 2018 року вона була залишена без змін.

Олігархи проявили зворушливу єдність

Таким чином Запорізький завод феросплавів мусив таки заплатити 164 мільйони гривень за спожитий струм. І тоді він, не інакше, як від великої образи, подав до КСУ конституційну скаргу, яка стосувалася правомірності того самого пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України “Про Національне анткорупційне бюро України», в якому була прописана компетенція даного відомства подавати до суду позови про визнання недійсними угод. Аналітики одразу ж побачили в цьому «руку Коломойського», а політологи почали робити прогнози з приводу того, що згаданий олігарх буде грати неабияку роль у політиці нового глави держави.

Доказова база КСУ грунтувалася на положеннях статті 131-1 Конституції України, відповідно до якої, зокрема, прокуратура, окрім іншого, здійснює ще й представництво інтересів держави в суді, але у виключних випадках. Й хоча Основний Закон не містить прямої заборони іншим державним органам виконувати дану функцію, судді розтлумачили його так, що жоден орган, окрім прокуратури, не може здійснювати представництво державних інтересів у суді. Висновок доволі небезспірний. Такий же небезспірний, як і висновок КСУ 17-річної давності, який дозволяв Леоніду Кучмі обиратися втретє на головну посаду країни, бо згідно логіки суддів виходить, що «один плюс один дорівнює один».

Але, як би там не було, маємо те, що маємо: рішення КСУ є остаточним й оскарженню не підлягає. Його, правда, можна ігнорувати, як це неодноразово робилося в нашій історії з мовчазної згоди найвищих посадових осіб держави, але якщо обійтися без цих крайнощів, то доведеться погодитися з тим, що відтепер ініціювати денонсацію сумнівних угод державних підприємств з комерційними структурами можуть або органи прокуратури, або самі державні підприємства, або засновники цих підприємств, які, зазвичай належать до числа різних міністерств і відомств, тобто державних органів, котрі, з точки зору КСУ, мають право здійснювати представництво державних інтересів у суді, але виключно зі своїх вузькопрофільних питань.

Підсумки судово-позовної роботи Національного антикорупційного бюро нещодавно було оприлюднено його управлінням зовнішніх комунікацій. Так, із січня 2016 року по червень 2019-го цим відомством було подано до господарських судів 44 позови про визнання недійсними договорів, які були укладені керівниками державних підприємств. Станом на 15 серпня 2019 р. із названої кількості позовів господарськими судами України було задоволено 36. За ухваленими ними рішеннями було визнано недійсними 102 правочини, що створило передумови для повернення на користь держави 6,39 мільярдів гривень.

У згаданому рішенні КСУ чітко написано, що воно набирає сили з моменту ухвалення, тобто, як і будь-який інший нормативний акт, зворотної сили не має. А за долю судових рішень, ухвалених за позовами НАБУ, що вже пройшли всі три інстанції, начебто переживати не варто. Але з будь-якого правила є винятки і, згідно Конституції України, закон усе ж таки іноді може мати зворотну силу, якщо це звільняє осіб від відповідальності або пом’якшує її становище. Маючи таку зачіпку, керівники комерційних структур, які мали зиск від виконання вигідних для них, але невигідних державі договорів із держпідприємствами, звичайно, не стали упускати можливість переглянути судові рішення даної категорії за так званими виключними обставинами, після чого масово почали подавати до Верховного Суду заяви відповідного змісту.

У цих своєрідних перегонах першою до фінішу дійшла заява не Запорізького заводу феросплавів, а іншого гіганту індустрії, належного іншому олігарху. Це й був черкаський «Азот», реальним власником якого вважається хімічний магнат України Дмитро Фірташ, який нині перебуває у Відні й очікує вирішення питання про його екстрадицію в США.

Але повернімося на береги Дніпра. Згадане підприємство в аналогічний спосіб уклало з «Енергомережею» і місцевим «Черкасиобленерго» (71 відсоток акцій якого належить державі) аж 18 тристоронніх договорів про переведення боргу. Всі вони також за позовами НАБУ були визнані недійсними, і в усіх випадках законність судових рішень була поставлена під сумнів. Проте недолуга спроба повернути назад колесо історії зазнала краху: колегія суддів Верховного Суду вирішила, що підстав для розгляду заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами немає.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути