Судова практика
Вимоги позивача про заборону проводити слідчі дії не підлягають розгляду в жодному судочинстві
Позовна вимога про надання відповіді на запитання про причини невнесення відомостей в ЄРДР не може бути самостійним предметом розгляду ні в загальному, ні в адміністративному суді
30 січня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 818/1526/18 (провадження № 11-1263апп18) за позовом фізичної особи до начальника Лебединського відділення поліції ГУ НП в Сумській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити дії.
Позивач просив суд адміністративної юрисдикції: визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Лебединського ВП, що полягає у ненаданні відповіді на питання/пункти 2-5 та невиконанні вимог, викладених у пунктах 3, 5 його заяви; зобов’язати відповідача надати відповідь на питання/пункти 2, 4 цієї заяви.
Неправомірну бездіяльність позивач убачав у тому, що відповідач провів перевірку викладених у його заяві питань, одне з яких стосувалося повідомлення про злочин, на підставі Закону від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян», проте без внесення відповідних відомостей до ЄРДР, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 214 КПК України, за якими здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до ЄРДР або без такого внесення не допускається.
При цьому відповіді на п.п. 2-5 заяви відповідач не надав, до участі в перевірці позивача не залучив, хоча у п. 2 своєї заяви позивач ставив питання про детальне обґрунтування мотивів невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР з посиланням на нормативно-правові акти, якщо такі обставини матимуть місце.
Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 20 квітня 2018 р., яку Харківський апеляційний адміністративний суд залишив без змін, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС, оскільки позов не належить до розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У касаційній скарзі позивач просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, бо вважав помилковими висновки судів про те, що спір у цій справі належить розглядати в порядку кримінального, а не адміністративного судочинства, оскільки його предметом є бездіяльність відповідача щодо розгляду звернення, яку позивач оскаржував з мотивів порушення суб’єктом владних повноважень норм Конституції України та Закону «Про звернення громадян».
Велика Палата зробила висновок, що саме в рамках кримінального провадження слідчий суддя має з’ясовувати обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов’язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Отже, норми Закону «Про звернення громадян» до п. 2 заяви позивача застосовані бути не могли.
Крім того, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності в частині ненадання відповіді на п. 2 заяви та зобов’язання надати цю відповідь у порядку, передбаченому згаданим Законом, не може бути заявлена за правилами кримінального судочинства. А тому ця позовна вимога не може бути самостійним предметом розгляду ні в загальному, ні в адміністративному суді.
У п. 3 своєї заяви позивач вимагав заборонити проводити будь-які інші дії, пов’язані з його зверненням, у тому числі робити перевірки, збирати докази чи опитувати осіб до внесення відомостей про кримінальне правопорушення у ЄРДР. З цього приводу Велика Палата зазначила, що вимога позивача про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо невиконання вимоги також не може бути самостійним предметом розгляду в суді, оскільки вимоги позивача у п. 3 пов’язані з вимогою у п. 1 заяви та стосуються здійснення контролю за діяльністю особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, за допомогою непередбачених кримінальним процесуальним законом засобів.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги стосовно визнання неправомірною бездіяльності відповідача, визнання неправомірним невиконання вимог, викладених у п. 3 цієї заяви, а також зобов’язання надати відповідь на її п. 2 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Водночас, такі вимоги не можуть розглядатися і в порядку кримінального судочинства. Тому у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог позивача слід тлумачити як таке, що стосується й тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в жодній юрисдикції.
Висновки судів про те, що вимоги позивача в цій частині можуть бути розглянуті в порядку КПК України є помилковими.
Стосовно позовних вимог позивача в частині визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Лебединського ВП, що полягала у ненаданні відповіді на поставлені у п. 4, 5 питання, невиконанні вимоги, викладеної у п. 5, та зобов’язання відповідача надати відповідь на наведене у п. 4 цієї заяви питання, то, як убачається зі змісту заяви, в її п.п. 4 і 5 позивач просив назвати осіб, які ініціювали й виконали перевірку за його заявою, зазначити норми законів, якими працівники Лебединського ВП керувалися під час проведення перевірки, та залучити його до цієї перевірки.
На думку Великої Палати, в розумінні наведеної вище ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» указані вимоги підлягають розгляду в порядку, визначеному цим Законом. Аналіз обставин справи та норм Закону «Про звернення громадян» дав підстави Великій Палаті дійти висновку, що спір у частині позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності відповідача як суб’єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій та зобов’язання надати відповідь на п. 4 підлягає розгляду за правилами КАС України.
Підготував Леонід Лазебний
