Судова практика
Помилковими виявилися висновки судів, що внаслідок укладення інвестиційного договору виникають виключно майнові зобов’язання
Інвестиційний договір як специфічний вид цивільно-правового договору може включати положення різних видів цивільно-правових угод залежно від предмета і цілей інвестування, передбачати як грошові, так і майнові права (обов’язки) сторін договору
29 січня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 916/4644/15 (провадження № 12-114гс18) за заявою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Південбуд» про визнання банкрутом.
У цій справі заявники – фізичні особи обґрунтовували свої вимоги невиконанням боржником зобов’язань за договорами про співпрацю з інвестування та будівництва житлового будинку та про пайову участь у будівництві житлового будинку, заявили грошову вимогу до боржника у розмірі 26 574 902,60 грн, в якій просили визнати ці грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Південбуд».
Суди першої та другої інстанцій відмовили у визнані кредиторських вимог, вказали, що відносно боржника введено процедуру розпорядження майном, яка не припиняє його підприємницьку діяльність, і, як наслідок, зобов’язання боржника за договорами з заявниками підлягають виконанню в натурі, а боржник зобов’язаний передати у власність цим фізичним особам як інвесторам квартири після введення будинку в експлуатацію.
У заяві з грошовими вимогами кредитори посилались на невиконання боржником зобов’язань з будівництва об’єкта та передачі квартири, отже, у кредиторів є вимоги до боржника щодо передачі квартири, а кредитори з речово-правовими вимогами не можуть звертатися до боржника та брати участь у справі про банкрутство.
У касаційній скарзі один із заявників наполягав, що кредитор має право звернутися до боржника з грошовими вимогами, якщо відповідно до норм цивільного законодавства кредитор вправі обрати спосіб захисту свого цивільного права та заявити вимогу про повернення коштів, унесених ним як передоплату за виконання певних робіт, передачу майна.
Справу було передано на розгляд Великої Палати з урахуванням висновків касаційного суду про те, що ця справа містить виключну правову проблему, яка полягає у відсутності єдиного підходу до вирішення спорів та встановлення правової природи вимог (грошових або майнових), які виникають у справах про банкрутство, щодо звернення фізичних осіб – вкладників (інвесторів) у справі про банкрутство забудовника, тоді як укладені між боржником та кредитором інвестиційні договори продовжують діяти і щодо боржника ще не введено ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.
Велика Палата зазначила, що оскільки Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» – це спеціальний закон, який регулює правовідносини грошового характеру та пов’язує можливість участі особи у справі про банкрутство в статусі кредитора, за наявності в неї вимог до боржника саме грошового характеру.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (у редакції, чинній на момент укладання договорів), що визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Об’єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, зокрема, об’єкти житлового будівництва, інші об’єкти власності, а також майнові права (ст. 2 Закону). За змістом ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (у відповідній редакції) всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб’єктів інвестиційної діяльності (ст. 9 Закону). Інвестиційний договір як окремий вид цивільно-правових договорів може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмета і цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном).
Отже, зазначений договір передбачає як грошові, так майнові права (обов’язки) сторін договору.
З огляду на викладене Велика Палата не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що внаслідок укладення інвестиційного договору між боржником та скаржниками виникли виключно майнові зобов’язання, а їх вимоги мають речово-правовий характер, оскільки це спростовується як змістом заяв про визнання вимог, так і аналізом норм права про правову природу інвестиційного договору, який поєднує положення низки різних договорів, передбачених ЦК України, та може бути підставою виникнення у його сторін також грошових зобов’язань.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали та постанови в частині відмови у задоволенні заяв кредиторів про грошові вимоги до ТОВ «Південбуд» з направленням справи на новий розгляд у частині розгляду заяв скаржників до суду першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
