Законопроект № 2314: чому суддям «дають по руках»?

Антоніна СЛАВІЦЬКА,
адвокат

Цікавий «кейс» розгортається нині довкола херсонського порту. І навіть не так довкола самого порту, як довкола вже ухваленого президентського законопроекту № 2314. Як пов’язаний порт та законодавче дітище гаранта? Дуже просто. Адже законопроект знадобився, щоб унеможливити ситуації, коли суд зупиняє рішення щодо результатів торгів, аукціонів чи конкурсних процедур, які ініціює держава. Тобто, як у випадку із херсонським портом. Але — про все по порядку.

Отже, жив-був Херсонський морський торгівельний порт. Його було вирішено передати в концесію, для чого й проведено відповідний конкурс. Конкурс виграла компанія ТОВ «Рисоіл-Херсон», яка запропонувала найкращі умови — так в усякому разі стверджують в уряді. Прем’єр-міністр Олексій Гончарук заанонсував, що компанія-інвестор вкладе понад 18 мільйонів гривень в місцеву інфраструктуру.

Оскільки прем’єр усе схвалив, міністерство інфраструктури затвердило результати конкурсу. З чим, однак, не погодилося ТОВ «Спеціальна компанія морський порт Херсон». Як це заведено в цивілізованих країнах, товариство звернулося до суду — розібрати цю суперечку. Вивчивши питання, Шостий апеляційний адмінсуд Києва забезпечив позов за зверненням товариства й зупинив дію наказу міністерства.

Поки що все — у правових рамках. Як і бажання міністерства інфраструктури оскаржити судове рішення. В уряді мають таке право й можуть звертатися до наступної судової інстанції. Але тут якраз у сюжет і втручається законопроект № 2314.

Про що він? Про «незначні» зміни до Кодексу адміністративного судочинства, як, власне, і до Господарського процесуального кодексу. Пропонується позбавити можливості позивача в забезпеченні позову, якщо у справі йдеться про тендер, аукціон, торги, конкурси та інші публічні процедури, проведені державою. Ось така от опція — вимикати Феміду тоді, коли державі це невигідно.

А тепер наступне запитання: чому чинити так із правосуддям — погана ідея? Тому, що в цьому випадку анулюються задекларовані в Конституції гарантії людини і громадянина на поновлення порушених прав. Після підписання законопроекту Президентом, вочевидь, учасники судового процесу стануть нерівними перед законом і судом. Один із них, тобто держава, отримає преференції, яких не буде в іншої сторони. Держава опиниться недоторканою, які б дії не вчинялися з її благословення.

А між тим у 129-тій статті Конституції сказано, що однією з основних засад судочинства є «рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом». Власне, саме цю норму фактично й перекреслює вказаний закон Зеленського.

Окремо варто зазначити, що є й рішення КСУ від 19 жовтня 2009 року, яким визнана неконституційною заборона суду здійснювати забезпечення позову. Якщо вся ця казуїстика є заскладною для випускників «трускавецької школи життя», скажімо простіше: так робити не можна.

Але чому все саме так? А тому, що на кону не лише Херсонський морський торгівельний порт, а й інші ласі об’єкти. Як відомо, ще з часів Порошенка-Яценюка- Гройсмана Кабмін марить так званою великою приватизацією. Ці марення — як китайський коронавірус — передалися і нинішньому уряду. В нього є свій перелік об’єктів, які хочуть продати або в інакший спосіб змінити їхню форму власності.

Але й це ще не все. Не забуваймо, що головна новація, яку Зе-команда прагне привнести в наше сьогодення — це продаж землі. Ось де ключ до розуміння всіх останніх процесів, включно із протиправними законодавчими ініціативами Президента. Тільки уявімо собі, скільки роботи додасться адміністративному та господарському судочинству в тому випадку, якщо законопроект про продаж землі таки буде ухвалено. Уявімо, скількома позовами будуть завалені суди, коли землю почнуть продавати й купувати. Конфлікту інтересів тут не уникнути, правових суперечок — так само. Аби вирішити все одним махом, влада й лобіює нові норми, котрі дозволять поставити державу над законом.

Забезпечення судом позову досі було можливістю оперативно зреагувати на правопорушення. Нині ж така можливість може зникнути. Бо навіть якщо суд із часом прийме рішення на користь особи, виконати його буде неможливо. Зрозуміло, що влада, яка з усіх сил штовхає крізь парламент закон про землю, не зупиниться ні перед чим. Для неї шляху назад уже немає. Продаж землі — це й шанс наповнити діряву скарбницю, і реверанс у бік західних кредиторів, від яких залежить надходження нових позик.

Без грошей надто скоро стане очевидним, що дефіцит бюджету в нас величезний, а падіння промислового виробництва — загрозливе. Що біля керма — команда не зовсім професіоналів, і що соціальні виплати можуть призупинитися або, щонайменше, стати нерегулярними та несвоєчасними.

Політологи справедливо зауважують, що рейтинг «Слуги народу» стрімко обвалиться тоді, коли його помилки боляче вдарять по кишені середньостатистичних громадян. Поки що всі секс-скандали, всі телеграм-канали з їхніми розвінчаннями, всі секретні бесіди недолугих чиновників, викладені в мережу, не справляють належного враження на обивателя, бо це не стосується його напряму. Зовсім іншою стане ситуація, коли населенню буде бракувати коштів на найнеобхідніше.

В цьому випадку влада попрощається з владою — даруйте за таку тавтологію.

І на завершення кілька слів про українські суди. Так, вони далеко неідеальні. Так, вони бувають фігурантами корупційних скандалів. Але це поки що — наш єдиний шанс на справедливість, особливо за умов, коли владі глибоко байдуже до своїх громадян.

До речі, влада заборгувала дещо і самим судам. Було обіцяно не заморожувати заробітні плати. Є борги і перед громадянами. Так само було обіцяно зменшити ставки судових зборів, але обіцянки лишилися обіцянками. Судитися в Україні дорого й довго. Все робиться для того, щоб відібрати у людей можливість звернутися до суду. А із законопроектом № 2314, який вже фактично закон, бо направлений на підпис гаранту — ця можливість взагалі множиться на нуль.

Черчіль колись сказав: «Демократія — це найгірша форма правління, якщо не рахувати решту». Суд як місце, де вирішуються спори, також, можливо, в сучасних реаліях — не найкращий інструмент для досягнення справедливості (надто багато залежить тут від особистісного фактору), але альтернативи йому людство ще не вигадало.

Тож правосуддя варто не добивати, а вдосконалювати. Хоча б тому, що, цілком імовірно, колись його послугами доведеться скористатися й нинішній владі.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути