Судова практика
Скасування обвинувального вироку апеляційним судом на підставі дослідження не всіх доказів, покладених судом першої інстанції в основу вироку, є підставою для скасування його рішення
20 березня 2018 р. Верховний Суд у справі № 204/3519/16-к задовольнив касаційні скарги потерпілого та прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою було закрито кримінальне провадження.
Вироком місцевого суду водія засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік та звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на 2 роки за те, що він на порушення ПДР, керуючи автомобілем, перевозив пасажира поза кабіною автомобіля – катав пасажира, який, будучи на лижах, тримався за мотузки прикріплені до автомобіля. В подальшому, під час катання, не врахувавши дорожню обстановку, не побачивши, що пасажир впав і заплутався у мотузках, продовжив рух, в результаті чого потерпілий ударився в електроопору та отримав тяжке тілесне ушкодження.
Ухвалою апеляційного суду обвинуваченого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення та закрито кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.
У касаційних скаргах прокурор та потерпілий наполягали, що апеляційний суд, на порушення вимог кримінального процесуального закону, не надавши належної оцінки доказам у їх сукупності, ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення про закриття провадження
Верховний Суд відзначив, що виходячи зі змісту норм ст.ст. 23, 86 КПК докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, а отже, судове рішення не може бути визнано законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.
Колегія суддів ВС нагадала, що недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження, а тому така засада виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За матеріалами справи ВС встановив, що апеляційний суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону, оскільки допустився протиріччя зазначивши, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам, так як має місце неповнота судового розгляду та формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, в якому суд послався на п. 21.11 Правил дорожнього руху, який був порушений обвинуваченим.
Водночас, суд апеляційної інстанції, встановивши неповноту судового розгляду обмежився лише допитом обвинуваченого та потерпілого, і не дослідив безпосередньо інші докази, які були покладені судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, дійшовши висновку про відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, тобто без безпосереднього дослідження доказів надавши їм іншу оцінку ніж ту, яку дав суд першої інстанції.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, призначивши новий розгляд.
Підготував Леонід Лазебний
