Судова практика
Не існує норм, якими понятому прямо забороняється виконувати законні прохання співробітників правоохоронних органів при проведенні слідчих (розшукових) дій
26 грудня 2019 р. Верховний Суд у справі № 521/8853/15 відмовив у задоволенні касаційної скарги засудженого, який доводив, що виправдувальний вирок неправомірно скасовано на підставі недопустимого доказу.
Обвинувачений, перебуваючи за адресою свого місця проживання, що знаходиться поблизу військового аеродрому, з метою сканування та прослуховування радіостанцій та переговорів військовослужбовців ЗСУ сконструював радіоскануючий пристрій, здійснював фотозйомку літаків та подій, що відбувалися на території аеродрому, з метою подальшої передачі представнику терористичної організації «ДНР». Також, не маючи передбаченого законом дозволу на придбання та зберігання бойових припасів, зберігав за місцем свого проживання дві гранати та шістнадцять бойових набоїв.
Вироком суду першої інстанції його було визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК, та виправдано у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості.
Вироком суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу прокурора було задоволено частково, скасовано вирок місцевого суду в частині виправдання та засуджено обвинуваченого за ч. 1 ст. 263 КК.
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що апеляційним судом було безпідставно скасовано виправдувальний вирок з посиланням на доказ (протокол обшуку), який місцевим судом було визнано недопустимим.
Верховний Суд, дослідивши касаційну скаргу, зазначив, що місцевий суд, виправдовуючи особу за ч. 1 ст. 263 КК у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості, послався на те, що фактичне вилучення гранат та бойових припасів під час обшуку у квартирі засудженого відбувалося з грубим порушенням процесуального закону, оскільки виявлення зазначених заборонених предметів було здійснено не слідчим, а безпосередньо понятим, котрий, виконуючи прохання слідчого, дістав із полиці пакунок, у якому містилися гранати та боєприпаси.
Суд першої інстанції визнав протокол обшуку недопустимим доказом, при цьому інших даних, які би свідчили про належність указаних предметів саме засудженому, а не іншим особам, суд не встановив. Оцінивши подані стороною обвинувачення докази, місцевий суд дійшов висновку про відсутність фактичних даних, які би підтверджували винуватість підсудного у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.
Перевіряючи вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що місцевий суд помилково трактував факт залучення понятого до активної участі у проведенні слідчої дії як порушення процесуального закону та безпідставно визнав отримані під час обшуку речові докази неналежними.
Колегія суддів ВС погодилася із висновками апеляційного суду і зазначила, що понятий, який запрошується до проведення слідчої (розшукової) дії, безпосередньо бере в ній участь, а в кримінальному процесуальному законі відсутні конкретні норми, якими понятому забороняється виконувати законні прохання співробітників правоохоронних органів при проведенні слідчих (розшукових) дій.
При цьому понятий, який на прохання слідчого дістав з полиці заборонені до обігу бойові припаси, діяв не на власний розсуд, а на прохання особи правоохоронного органу. Дістаючи вказані предмети, понятий засвідчив, що такі предмети не підкинуті працівниками правоохоронного органу, а перебували в квартирі, яку обшукують, поставив у протоколі свій підпис, а також підтвердив це у суді першої і апеляційної інстанцій під час його допиту у якості свідка.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що докази, наявні в кримінальному провадженні, є допустимими.
Підготував Ярослав Степанніков
