Судова практика
Зміна умов господарських договорів у судовому порядку
Антон ДІДЕНКО,
адвокат, експерт із законодавства
у сфері здійснення судочинства
Практика розгляду судами спорів щодо зміни умов договору: правове обґрунтування вимог, предмет доказування, пропозиція іншій стороні щодо зміни договору, способи захисту прав.
Аналізуючи практику укладення та виконання господарських договорів, слід дійти висновку, що одним із найпроблемніших питань є внесення судом змін до договору на вимогу однієї зі сторін. Як свідчить аналіз судової практики, така категорія спорів є проблемною та суди доволі неохоче задовольняють подібні позовні вимоги.
Така ситуація викликана цілою низкою факторів. До їх числа належить і наявність певного конфлікту між принципом свободи договору (ст. 3 ЦК) та таким способом захисту прав, як внесення змін до договору за рішенням суду. Свою роль відіграє й те, що норми Цивільного та Господарського кодексів України лише в загальних рисах регулюють підстави та механізм внесення судом змін до договору. Не останнє значення має й те, що Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює особливі підстави внесення змін до договору, які істотно відрізняються від підстав, визначених ЦК та ГК.
У даній статті наведений аналіз норм права та судової практики їх застосування, аби допомогти читачеві напрацювати правильну стратегію судового захисту та належним чином обґрунтувати в суді свої позовні вимоги.
І. Правове обґрунтування позовних вимог та предмет доказування в справі.
Мною невипадково об’єднано цих два питання в один блок, адже лише ретельно проаналізувавши відповідні норми матеріального права можливо визначити те коло обставин, які зобов’язаний довести позивач у ході розгляду справи. Передусім слід зазначити, що питання зміни договору в судовому порядку врегульовано положеннями статей 651 — 653 ЦК та статтею 188 ГК.
Закон передбачає такі самостійні підстави для зміни договору:
1) істотне порушення договору другою стороною;
2) істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору;
3) інші випадки, встановлені договором або законом.
Звертаючись із відповідним позовом до суду, у першу чергу слід визначитися із конкретною підставою для зміни договору з числа наведених. Варто зазначити, що кожна з цих підстав передбачає своє окреме коло обставин, які входять до предмету доказування, а тому позивачу доцільно не змішувати всі підстави в одному позові, як це досить часто відбувається на практиці.
1.1. Істотне порушення договору другою стороною.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК). Отже, умовно предмет доказування в справі необхідно умовно розділити на два окремих питання — порушення договору іншою стороною та наявність завданої цим шкоди.
Яскравим прикладом того, що не кожна справа зазначеної категорії містить докази саме порушення договору іншою стороною, є справа № 902/364/19, що розглядалася ВС. У межах цієї справи позивач посилався на несправедливі й невигідні умови договору та просив суд змінити їх. Заразом ВС відзначив, що позивач не обґрунтував, а апеляційний суд не встановив, які саме умови договору порушив відповідач та в чому полягає таке порушення. Верховним Судом у постановах від 29.08.2018 р. у справі № 910/20898/17 та від 18.02.2020 р., справа № 902/364/19 було акцентовано увагу на таких обставинах, які підлягають доказуванню в межах даної категорії справ: «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з’ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також встановити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».
Отже, з урахуванням вимог закону та судової практики, доведенню позивачем підлягають такі обставини: порушення умов договору іншою стороною; наявність шкоди у виді реальних збитків чи упущеної вигоди, завданої потерпілій стороні таким порушенням; неможливість потерпілій стороні отримати очікуване за договором внаслідок завданої шкоди; співвідношення (істотна різниця) між правомірно очікуваним стороною результатом виконання договору та можливим наявним результатом, з урахуванням завданої шкоди. Водночас слушно буде відзначити, що шкода можлива не лише в грошовому виразі, але й у випадку, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору (постанова по справі № 902/364/19).
1.2. Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 2 ст. 651 ЦК).
Аналіз змісту законодавчих норм дає підстави для висновку, що позивач зобов’язаний довести всю сукупність таких обставин:
а) зміна обставин в дійсності мала місце й вона є настільки істотною, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали би договір або уклали його на інших умовах;
б) відсутність згоди сторін щодо приведення договору у відповідність до нових обставин, що змінилися (важливим є дотримання визначеної ст. 188 ГК процедури ініціювання змін до договору, про що буде зазначено далі);
в) розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом;
г) наявність одночасно таких обставин:
— у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
— зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
— виконання договору порушило би співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
— із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Аналіз судової практики свідчить, що в багатьох випадках підставою для відмови в задоволенні відповідного позову є те, що позивач не наводить у своєму позові та не обґрунтовує доказами наявність наведених вище обставин. Приклад такого міститься в постанові Великої Палати ВС від 12.02.2019 р. у справі № 914/2649/17.
ВП Верховного Суду акцентувала увагу на положеннях частини четвертої статті 652 ЦК України, за змістом якої зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Тобто по суті ВП ВС наголосив на презумпції необхідності розірвання договору у випадку істотної зміни обставин. Підставами відступу від такої презумпції є виключно доведення позивачем того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Саме ненаведення позивачем таких виняткових випадків і слугувало підставою для відмови у позові ВП ВС. Слід відзначити, що сама по собі постанова Великої Палати Верховного Суду є досить спірною в контексті її висновків щодо застосування норм права.
Позовні вимоги, серед іншого, були обґрунтовані із посиланням на норми спеціального закону, які передбачали зміну умов договору в разі зміни вартості предмета оренди та суми орендної плати. Відтак, у даному випадку доцільно говорити про зміну договору не в зв’язку з істотною зміною обставин (ст. 652 ЦК), а в зв’язку з наявністю інших обставин, передбачених законом (ч. 2 ст. 651 ЦК).
Варто відзначити, що ця постанова слугує прикладом того випадку, коли більш чітке формулювання позивачем законодавчого обґрунтування позовних вимог цілком вірогідно змінило би результат розгляду справи на його користь. Але заразом висновки ВП ВС щодо тлумачення статті 652 ЦК є абсолютно коректними.
Отже, як висновок можливо ще раз підкреслити, що перед поданням позову доцільно визначитися із конкретною (з числа наведених) підставою для внесення зміни до договору. Необхідно зібрати докази на підтвердження кожної з перелічених обставин, доказування яких є необхідним для внесення змін до договору в судовому порядку.
У цьому контексті слід акцентувати увагу на висновках Верховного Суду, наведених у постанові від 27.08.2019 р. по справі № 922/2743/18: «оскільки свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства, ніхто не може бути зобов’язаний укласти договір без законодавчо встановлених підстав для цього».
ІІ. Пропозиція іншій стороні щодо зміни умов договору.
За змістом статті 188 ГК сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору, або в разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Отже, важливе значення має саме дотримання зацікавленою стороною зазначеної в ГК процедури зміни договору. Сторона, яка бажає змінити договір, повинна надіслати іншій стороні пропозиції щодо зміни. Щодо форми таких пропозицій, то слід дійти висновку, що доречно викладати їх у формі додаткової угоди про зміну договору, підписаної ініціюючою стороною.
До неї варто додати супровідний лист з обґрунтуванням запропонованих змін, а також запропонувати розумний строк для підписання додаткової угоди контрагентом, який має складати не менше 20 днів, як це передбачено статтею 188 ГК.
На необхідності дотримання визначеної статтею 188 ГК процедури внесення змін до договору акцентував увагу Верховний Суд у постанові від 23.04.2019 р. по справі № 916/743/18. А в постанові від 27.08.2019 р. у справі № 922/2743/18 ВС відзначив, що в тому разі, якщо певний механізм укладення додаткової угоди передбачають умови самого договору, то необхідно дотримуватися таких умов. При цьому вважаю за необхідне відзначити, що як Велика Палата ВС, так і ВС висловлювалися щодо того, що недотримання визначеної статтею 188 ГК процедури не позбавляє сторони права на звернення до суду (постанови у справах 914/2649/17 та 28/5005/640/2012, відповідно).
Водночас слід брати до уваги, що ці рішення було ухвалено в справах зі специфічними правовідносинами (оренда землі та нерухомого майна), які врегульовані спеціальним законодавством. А тому безумовне поширення цих висновків на інші види договірних правовідносин, на мою думку, є передчасним.
ІІІ. Особливості внесення в судовому порядку змін до договору, укладеного за процедурою публічної закупівлі.
Важливе значення має те, що Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює вичерпний перелік підстав для зміни договору, укладеного за наслідками публічної закупівлі. Я не буду перераховувати всі ці підстави або цитувати норму, а зазначу лише, що до таких підстав зміни договору належать, зокрема, зміна ціни у зв’язку зі зміною ставок податків і зборів пропор ційно до змін таких ставок, а також зміна встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти тощо.
Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 р. у справі № 916/1491/17, з аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» випливає те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, різновидом яких є тендерні закупівлі, та повинні застосовуватися переважно щодо норм ЦК України (статті 651) та ГК України (стаття 188), які визначають загальну процедуру внесення змін до договору. Відтак, якщо спеціальною нормою права (частиною четвертою статті 36 «Про публічні закупівлі») заборонено укладення умов договору про публічні закупівлі, які відрізняються від умов тендерної пропозиції, та заборонено вносити зміни до договору, окрім певного переліку таких змін, то внесення змін до такого договору поза межами переліку, передбаченого частиною четвертою статті 36 Закону, означатиме нікчемність змін до договору відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі».
IV. Правильний спосіб судового захисту прав.
Досить часто проблему утворює й питання обрання правильного способу судового захисту прав. Зокрема, яким чином слід сформулювати позовні вимоги:
— просити суд змінити договір згідно із запропонованою позивачем редакцією його умов;
— вимагати зобов’язання сторони підписати додаткову угоду до договору (попередньо направлену відповідачеві в порядку ст. 188 ГК);
— або ж просити суд визнати додаткову угоду укладеною.
Системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що правильним буде саме просити суд змінити спірні умови договору та викласти їх у певній редакції. Згідно з частиною другою статті 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, зміна правовідношення. З цього можливо зробити висновок, що саме суд своїм рішенням змінює відповідну умову договору (правовідношення), а не зобов’язує сторони здійснити це.
Такий висновок узгоджується з приписами частини третьої статті 653 ЦК, за змістом яких якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Тобто закон пов’язує зміну договору саме з моментом набрання рішенням суду законної сили, а не з моментом подальшого виконання такого рішення сторонами — підписанням угоди.
Що ж стосується визнання укладеною додаткової угоди, то це теж не є правильним. Як відомо, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК). Додаткова угода щодо зміни умов основного договором за своєю суттю також є правочином та різновидом договору. А тому підміна одного юридичного факту — укладення правочину шляхом досягнення сторонами згоди щодо його умов, на інший юридичний факт — зміну правовідношення судом у зв’язку з наявністю спору, не може бути коректним способом вирішення цього питання.
З урахуванням наведеного вважаю, що прикладом правильного способу захисту прав може слугувати постанова Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. по вже згаданій справі № 914/2649/17.
Суд постановив задовольнити позовні вимоги, внести зміни в договір та викласти спірний пункт договору в запропонованій позивачем редакції.
Джерело: Юридичний вісник України
