Судова практика
Особа, вселена до квартири на підставі чинного ордеру, має право звернутися до суду з вимогою про виселення тих, хто мешкає у ній без законних підстав
27 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справі № 501/3431/15-ц залишив без змін рішення, яким задавлено позов про виселення осіб, які проживали в квартирі без законної підстави.
Особа, яка була вселена до квартири на підставі ордеру, звернулась до суду з позовом до особи, яка була зареєстрована у квартирі, про виселення, скасування реєстрації та стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що міською радою позивачу видано ордер на його вселення з родиною у складі трьох осіб до кімнати квартири у будинку для малосімейних. У зв`язку з відсутністю водовідведення та централізованого опалення позивач тимчасово не проживав у ній. У подальшому до зазначеної квартири з порушенням вимог законодавства, без відповідного ордера, вселився і був зареєстрований відповідач.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач був відсутнім у спірній квартирі без поважних причин протягом 24 років, тому він підлягав визнанню таким, що втратив право користування квартирою з підстав, передбачених ст. 71 ЖК УРСР.
Апеляційним судом рішення міського суду скасовано, позов задоволено частково – зобов`язано виселити відповідача зі спірної квартири.
У касаційній скарзі відповідач зазначав, що ухвалюючи рішення про виселення, апеляційний суд послався на ч. 3 ст. 116 ЖК УР, при цьому позивач як на підставу свого позовну посилався на порушення вимог про вселення в гуртожиток на підставі спеціального ордеру, порушення при реєстрації відповідача, передбаченої ст. 47 ЖК УРСР норми житлової площі на одну особу та вимагав відновлення його житлових прав з посиланням на п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ордер, виданий позивачу для сім`ї із трьох осіб на право зайняття кімнати у квартирі, є чинним, не оскаржений та не визнаний недійсним.
Матеріали справи не містять доказів визнання позивача або членів його сім`ї такими, що втратили право на користування приміщенням спірної квартири в судовому порядку, як і не містять доказів вселення відповідача у спірну квартиру на законних підставах.
Таким чином, позивач як особа, яка була вселена у спірну квартиру на законних підставах, обґрунтовано звернулася до суду з позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення відповідача.
Доводи касаційної скарги про те, що при поданні позову позивач не зазначав ст. 116 ЖК УРСР як правову підставу виселення, тому суд апеляційної інстанції, застосувавши вказану норму, вийшов за межі позовних вимог, є необґрунтованими, оскільки згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Підготував Леонід Лазебний
