Судова практика
Кошти, набуті на підставі скасованого пізніше рішення суду про стягнення заробітної плати, не підлягають поверненню як безпідставно набуте майно
6 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 711/3248/18 задовольнив касаційну скаргу працівника на рішення судів про стягнення з нього виплаченої за рішенням суду середньої заробітної плати.
Державний технологічний університет звернувся до працівника про повернення безпідставно набутих грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що за рішенням районного суду на користь працівника з ДТУ стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Проте апеляційним судом це рішення скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що підставою для набуття працівником права на грошові кошти було рішення районного суду, яке скасовано, тому підстава отримання вказаних коштів відпала.
У касаційній скарзі працівник зазначав, що судами безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, оскільки норми зазначених статей регулюють зобов`язання з безпідставного набуття або зберігання майна як одного із виду позадоговірних зобов`язань.
Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, до спірних відносин застосував норми ст. 1212 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не лише за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Разом із тим у ст. 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тлумачення ст. 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 р. у справі № 6-91цс14 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 р. у справі № 753/15556/15-ц.
Доказів про набуття працівником грошових коштів у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.
Суди першої та апеляційної інстанцій вказаного не врахували та, задовольняючи позовні вимоги ДТУ, помилково вважали, що наявні передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог ст. 1212 ЦК України.
Незважаючи на те, що апеляційним судом рішення районного суду скасовано і у задоволенні позовних вимог працівника до ДТУ про стягнення середнього заробітку за час виконання рішення суду відмовлено, проте на підставі вимог ст. 1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають.
Підготував Леонід Лазебний
