Судова практика
Повідомляти іноземного суб’єкта господарювання про кожне судове засідання та зупиняти щоразу провадження у справі не обов’язково
9 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/3980/16 скасував рішення апеляційного суду, який зупинив провадження у справі до виконання доручення, яке вже було виконане.
Національний банк України звернувся до суду з позовом до Компанії «Pora Trading Limited» про звернення стягнення за договором застави корпоративних прав на корпоративні права в ТОВ «Мегаполісжитлобуд».
Рішенням Господарського суду позов задоволено.
Апеляційним судом провадження у справі зупинено до виконання доручення про вручення судових документів або повідомлення про неможливість такого вручення, оскільки відповідач у даній справі є нерезидентом, а тому з метою його належного повідомлення про наявність спору існує необхідність вручення документів відповідачу шляхом направлення судового доручення компетентному органу, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає зупиненню на підставі п. 4. ч. 1. ст. 228 ГПК України.
У касаційній скарзі НБУ зазначав, що у суду апеляційної інстанції не було підстав для повторного направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення документів у зв`язку з тим, що судом вже були вжиті заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Направляючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, Верховний Суд зазначив, що як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач є нерезидентом (Республіка Кіпр), який не має свого представництва на території України, є юридичною особою, що створена й існує за законодавством Кіпру.
Статтею 365 ГПК України передбачено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Частинами 1,2 ст. 367 ГПК України встановлено право, а не обов’язок суду звертатися у разі необхідності, з урахуванням обставин конкретної справи та вимог закону, до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з судовим дорученням.
У п. 4 ч. 1 ст. 228 ГПК України передбачено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у разі звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» від 19 жовтня 2000 р.
З інформації, розміщеної на офіційному сайті Постійного бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права, вбачається, що Нотою, датованою 5 січня 1984 р., уряд Кіпру зазначив, що не заперечує проти способів передачі документів особам, які перебувають на території його країни безпосередньо поштою, відповідно до положень ст. 10 Конвенції.
Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень ч. 1 ст. 15 Конвенції, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про неможливість розгляду цієї справи до виконання доручення про вручення судових документів або повідомлення про неможливість такого вручення, залишив поза увагою, що він вже вживав заходів відповідно до вимог ГПК України та Конвенції, пов’язаних з повідомленням відповідача (нерезидента) про розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою вручення відповідачу судових документів та повідомлення останнього про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, з урахуванням наведених вище положень законодавства та міжнародних договорів здійснив відправлення судових документів відповідачу через центральний орган Республіки Кіпр.
Згідно з підтвердженням про вручення судових документів за кордоном головний реєстратор Верховного Суду Кіпру засвідчив, що копії судових документів вручені в офісі Компанії відповідальній особі і вручення було виконано відповідно до вимог законодавства та практики Верховного Суду Кіпру.
Наведеним підтверджується, що відповідач у цій справі обізнаний щодо розгляду в суді апеляційної інстанції справи за його участі.
У свою чергу, Верховний Суд дотримується висновку, що ані норми чинного процесуального законодавства України, ані приписи міжнародних договорів, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб`єкта господарювання про кожне наступне судове засідання у справі шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення документів нерезиденту України та зупинення щоразу провадження у справі, що, у свою чергу, призводить до порушення розумного строку розгляду справи.
Підготував Леонід Лазебний
