Судова практика
Збір за зберігання вантажів сплачується незалежно від місця їх затримки, коли доставку вантажу ускладнено з вини одержувача чи відправника
18 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 908/1795/19 погодився з висновками судів про підставність застосування до відповідача двократного розміру збору за зберігання вантажу.
АТ «Українська залізниця в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» звернулося до суду з позовом до ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» про стягнення плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу та збору за зберігання вантажів у двократному розмірі.
Між позивачем та відповідачем як власником колії було укладено договір про експлуатацію залізничної під’їзної колії. Відповідно до перевізних накладних залізницею прийнято до перевезення вагони на адресу відповідача. Вагони з вантажем були затримані на шляху, про що складений акт затримки вагонів. За увесь час затримки вагонів на підходах до станції призначення з вини вантажовласника нараховано плату за користування вагонами.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено.
У касаційній скарзі відповідач доводив неправильність застосування судами ч. 1 ст. 238, ст. 240 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт», п. 22, 36, 46, 48, 71, 119 Статуту залізниць, п. 6, 8, 9 Правил користування вагонами і контейнерами, п. 1, 2, 7, 32 Правил видачі вантажів, п. 8 Правил зберігання вантажів, а також порушення приписів ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 236 ГПК України при вирішенні спору щодо підставності стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, в тому числі у двократному розмірі.
З огляду на встановлені судами обставини, зокрема затримку вагонів у зв’язку із скупченням на станції призначення вагонів, які прибули на адресу відповідача раніше, внаслідок їх неприйняття відповідачем та несвоєчасним вивільненням колій від адресованого йому вантажу, тобто з вини відповідача-вантажоодержувача, Верховний Суд погодився з висновками судів про обґрунтованість позовних вимог залізниці про стягнення з відповідача плати за користування вагонами за весь час використання спірних вагонів залізниці, у тому числі за період затримки вагонів позивачем з вини відповідача.
Згідно з положеннями Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457 (п. 36) та Правил зберігання вантажів (п. 8) збір за зберігання вантажів, у тому числі збільшений до двократного розміру, сплачується незалежно від місця затримки вантажів (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), коли доставка вантажу на станцію призначення є ускладненою з вини одержувача (відправника).
Пункт 36 Статуту залізниць як спеціальна норма, що визначає підвищену санкцію (можливість двократного нарахування збору за зберігання вантажу) за окреме порушення, допущене вантажоодержувачем (створення вантажоодержувачем ускладнень на станції призначення з його вини), не передбачає винятку із загального правила щодо можливості її застосування незалежно від місця затримки вагонів (на станції призначення чи на станціях, які є під’їзними на маршруті прямування вагонів).
Зважаючи на таке правове регулювання порядку та підстав застосування залізницею двократного розміру збору за зберігання вантажу, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій та залишив їх без змін.
Підготував Леонід Лазебний
