Законодавство
Електронне декларування: пауза, яка може затягнутися…
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Четвертого грудня Верховна Рада, повернувши кримінальну відповідальність за неправильне декларування, хоча й частково, але все ж таки подолала наслідки рішення Конституційного Суду України від 27.10.2020 р., яким була визнана нечинною низка положень антикорупційних законів. Це, звичайно, лише півсправи, оскільки без реанімації скасованих статей Закону «Про запобігання корупції» неможливо буде зібрати такі докази винуватості зловмисників, які будуть визнані в суді належними й допустимими. Разом із тим і такої напівперемоги цілком вистачить, аби в західних партнерів України склалося враження, буцімто керівництво держави незворотним курсом веде її в європейському напрямку.
Стаття 366-1 у дзеркалі статистики
Прийнятим минулої п’ятниці законом формально було виконано рішення КСУ й вилучено з Кримінального кодексу статтю 366-1 «Декларування недостовірної» інформації», але фактично замість неї з’явилися дві статті аналогічного змісту: 366-2 і 366-3, які окремо встановлюють відповідальність за неправдиве декларування й відмову від подання декларації. Ними ж передбачене покарання у виді штрафу, громадських робіт чи обмеження волі з одночасною забороною протягом певного строку обіймати певні посади чи займатися певними видами діяльності. Тобто санкція у виді позбавлення волі на строк до двох років, яка була до цього, виявилася викинутою за борт.
Автори законопроекту намагалися сформувати в суспільстві враження, ніби громадські роботи для чиновників — це щось нове, чого вони мають боятися як вогню. Насправді це далеко не так, про що свідчить судова практика. Стаття 366-1 з’явилася в Кримінальному кодексі України в грудні 2014 року, коли було прийнято Закон «Про запобігання корупції», у прикінцевих положеннях якого були внесені зміни й доповнення до низки інших нормативно-правових актів. У 2016 році Верховна Рада ухвалила нову редакцію даної статті, санкція якої відтоді містила три основні види покарання — штраф, громадські роботи й позбавлення волі, а, крім того, ще й додаткове покарання у виді заборони на строк до трьох років обіймати певні посади або займатися певними видами діяльності. Таким чином, із точки зору судової статистики для практичного дослідження мають значення дані за 2017–2019 роки.
Перший рік, судячи з усього, можна назвати «пристрілочним» — за тими матеріалами, які надійшли до судів, у 2017 році було прийнято 78 рішень, з яких 7 — обвинувальні вироки, а решта — постанови про закриття кримінальних проваджень, переважно у зв’язку з дієвим каяттям. Зате в наступному, 2018, році правоохоронна машина запрацювала в цьому напрямку на повну потужність: було ухвалено 499 постанов про закриття справ, 1 виправдувальний і аж 33 обвинувальні вироки. За змістом їх резолютивних частин до сплати штрафу була засуджена одна особа, до громадських робіт — 20 підсудних, а до позбавлення волі — дванадцять, з яких п’ятеро були звільнені від відбування покарання з випробуванням, семеро — у зв’язку з амністією, тобто у в’язницю не сів ніхто. У 2019 році за декларування недостовірної інформації вироками судів було засуджено вже 50 осіб, із них 8 — до штрафу, 32 — до громадських робіт, 10 — до позбавлення волі, але з названих вище причин до закритих установ пенітенціарної системи також не потрапив ніхто, а стосовно 360 зловмисників були ухвалені постанови про закриття кримінального провадження у зв’язку з дієвим каяттям, передачею на поруки чи зміною обстановки.
Для порівняння зазначимо, що за всі види посадових злочинів, які охоплюються статтями з 364 по 369-2, наприклад, у 2019 році було засуджено 885 осіб, а стосовно 816 осіб ухвалено постанови про закриття справ. З цього можна зробити висновок, що стаття про недостовірне декларування виконувала здебільшого профілактичну функцію — її придумали не для того, аби реально саджати, а для того, щоб лякати, оскільки страх втратити посаду через наявність судимості за вчинення посадового злочину стимулюватиме людину до правильного заповнення декларації.
Імітація діяльності
Отже, тепер цю функцію виконуватимуть новоспечені статті 366-2 і 366-3, але й вони лишатимуться мертвими, поки Верховна Рада не поверне Національному агентству з питань запобігання корупції його повноваження, які містилися в тих положеннях 12-ти статей Закону «Про запобігання корупції», які рішенням КСУ були визнані нечинними. Зробити це буде непросто. На думку політичних аналітиків, увесь цей сир-бор нерозривно пов’язаний із активізацією проросійського лобі, причому не лише в парламенті, а й в Офісі Президента, де останнім часом все частіше лунають голоси про необхідність ліквідації «режиму зовнішнього управління». Жовтневе рішення КСУ, яке наробило стільки галасу, було, напевне, пробною кулею, а в перспективних планах замовників стояло визнання неконституційними законів про Вищий антикорупційний суд і ринок землі, а кінцевою метою було розсварити керівництво України із західними партнерами й кинути його в обійми Кремля.
Із цієї позиції легко пояснити, чому першу реакцію Офісу Президента на рішення КСУ можна охарактеризувати як імітацію діяльності, оскільки штатні юристи згаданої установи мають неабиякий досвід ліквідації подібних криз. Аби переконатися в цьому, варто пригадати події дворічної давності: 26 лютого 2019 року Конституційний Суд України визнав нечинною статтю 368-2 Кримінального кодексу — «Незаконне збагачення», санкція якої передбачала позбавлення волі на строк від двох до десяти років. Ціна питання, як бачите, була вищою. Однак уже наступного дня за підписом тодішнього Президента України Петра Порошенка до парламенту надійшов законопроект № 10110, в якому пропонувалося внести до Кримінального кодексу України статтю 368-5, назва і зміст якої були аналогічними назві й змісту статті 368-2, яка за день до того була визнана КСУ неконституційною. Правда, між реєстрацією ідеї і втіленням її у життя минуло вісім місяців, причому внаслідок ухвалення Верховною Радою іншого законопроекту (№ 1031) іншого змісту, автором якого був уже не П. Порошенко, а новий президент В. Зеленський. Проте факт залишається фактом: з осені 2019 року в тілі ККУ є стаття 368-5 під назвою «незаконне збагачення», санкцією якої передбачено від п’яти до десяти років позбавлення волі.
Рішення без обґрунтування
Аналізуючи ті події, легко припустити, що вже через кілька годин після отримання тексту жовтневого рішення КСУ, юристи Офісу Президента могли «накидати» законопроект, в якому під іншим номерами реанімувалися б усі визнані нечинними положення Закону «Про запобігання корупції» та Кримінального кодексу. Завдання полегшувалося тим, що в рішенні КСУ від 27.10.2020 р. фактично не було викладено вартих серйозної уваги претензій до зазначених вище норм. Визначальною рисою даного вердикту слід назвати відсутність його обґрунтування. Так, три четверті тексту мотивувальної частини рішення заповнені розлогими витягами із законів, судових рішень і правових висновків міжнародних організацій про те, яке важливе значення для демократичного устрою суспільства має незалежність судової гілки влади й неприпустимість втручання інших її гілок у діяльність судів і суддів. Далі коротенький аналіз оскаржуваних положень Закону «Про запобігання корупції»: раз, мовляв, НАЗК контролює процес декларування та здійснює моніторинг способу життя осіб, зобов’язаних подавати декларації, в тому числі й служителів Феміди, значить воно має можливість здійснювати контроль за суддями і впливати на їх діяльність. А відтак норми закону, які надають йому таку можливість, необхідно визнати неконституційними. Тобто позбавити агентство зазначених повноважень, причому не лише стосовно суддів, а й усіх інших суб’єктів декларування — народних депутатів, державних службовців, чиновників органів місцевої влади тощо. Керуючись цією логікою, можна й патрульну поліцію позбавити повноважень контролювати дотримання правил дорожнього руху, учасниками якого також є й судді.
З приводу статті 366-1 мотивація була ще коротшою: на думку суддів КСУ, декларування недостовірної інформації, звичайно, є порушенням закону, але не настільки небезпечним для суспільства, щоб відносити його до категорії кримінального правопорушення — вистачить, мовляв, для цього й інших видів юридичної відповідальності. При цьому судді не стали обтяжувати себе роботою назвати хоча б критерії суспільної небезпечності діяння, наявність якої, власне, й відрізняє звичайне порушення закону від кримінально караного злочину. Таке недбале обґрунтування рішення викликало обурення серед самих суддів КСУ: четверо (з п’ятнадцяти) яких, а саме Сергій Головатий, Віктор Колісник, Василь Лемак та Олег Первомайський, не голосувавши за нього, офіційно виклали свої розбіжні чи окремі думки, в яких, так би мовити, розклали даний вердикт по полицях й визнали його таким, що суперечить здоровому глузду.
Процес ліквідації результатів роботи вже не спинити
Таким чином, юристам Офісу Президента не було потреби аж надто вже ламати голову над конструкцією законопроекту, який би дезавуював неоднозначне рішення КСУ. Але натомість 29 жовтня до Верховної Ради зайшов президентський проект Закону «Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства» (№ 4288), який пропонував визнати рішення КСУ нікчемним, а повноваження його членів — припиненими. Той, хто його писав, явно хотів виставити главу держави на посміховисько, оскільки такий законопроект сприяв не швидкому подоланню кризи, а ще більшому її затягуванню. Не набагато кращим виявився й зареєстрований 3 листопада парламентською канцелярією законопроект № 4304, автором якого був спікер Дмитро Разумков та ще сотня народних депутатів. Цей документ пропонував одним лише реченням відновити дію тих статей закону й кодексу, які були визнані неконституційними рішенням КСУ, через що цілком справедливо отримав негативну оцінку Головного науково-експертного управління ВРУ.
По цьому альтернативні законопроекти стали реєструвати всі, кому не ліньки, а тому їх кількість дуже скоро перевалила через цифру десять. А поки тривали жваві дискусії, почався незворотний процес ліквідації результатів кількарічної роботи антикорупційних органів по лінії електронного декларування, а це, зокрема, п’ять ухвалених обвинувальних вироків Вищого антикорупційного суду, тринадцять справ, які перебували на розгляді ВАКС і 110 кримінальних проваджень, які за даною статтею розслідували детективи НАБУ: всі ці вердикти мають бути скасованими, а провадження — закритими. Нові ж статті запрацюють після внесення змін до Закону «Про запобігання корупції», один із проектів яких зареєстровано у Верховній Раді 7 грудня під номером 4470.
Джерело: Юридичний вісник України
