Судова практика
Неповернена своєчасно сума попередньої оплати є грошовим зобов’язанням, на яке можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних
22 вересня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/631/19 відступила від правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України у випадку прострочення зобов’язання з повернення суми попередньої оплати товару.
Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до Державного підприємства про стягнення з відповідача 3 865 700,89 грн через належне виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу попередньої оплати за укладеним сторонами форвардним контрактом, а також порушенням відповідачем зобов`язань у частині поставки оплаченого ТОВ бурштину-сирцю, внаслідок чого позивач на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України вимагав повернення суми попередньої оплати з нарахованими штрафом, пенею, інфляційними втратами та 3 % річних.
Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, зазначивши про те, що повернення суми попередньої оплати за договором поставки не є грошовим зобов’язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.
У касаційній скарзі ТОВ зазначало, що суди дійшли до помилкового висновку, що обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) – це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов’язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 р. у справі № 910/12382/17).
Згідно зі ст. 625 ЦК України стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
За змістом ст.ст. 509, 524, 533–535 і 625 ЦК України грошовим є зобов’язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов’язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов’язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 р. у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 р. у справі № 686/21962/15-ц.
У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов’язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов’язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Тобто правовідношення, в якому у зв’язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов’язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов’язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Отже, у цій справі суди попередніх інстанцій помилково вважали, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У зв’язку із цим Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне відступити від протилежних висновків щодо застосування норми права (ст. 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 р. у справі № 921/266/13-г/7 та від 18 жовтня 2017 р. у справі № 910/8318/16; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 7 березня 2018 р. у справі № 910/23585/16, від 14 березня 2018 р. у справі № 910/24853/13, від 26 жовтня 2018 р. у справі № 910/1775/18, від 20 листопада 2018 р. у справі № 916/75/18, від 21 червня 2019 р. у справі № 910/9288/18, від 1 липня 2019 р. у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 р. у справі № 922/1151/18, від 17 жовтня 2018 р. у справі № 923/1151/17, від 18 грудня 2019 р. у справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 р. у справі № 745/26/16-ц.
Підготував Леонід Лазебний
