Думка експерта
Кримінально-правова протидія контрабанді лісу: очікування, реалії, перспективи (частина 2)
Закінчення. Початок
Олександр ДУДОРОВ,
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (м. Сєвєродонецьк)
Роман МОВЧАН,
доктор юридичних наук, доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця)
Про проблему довільності кількісних
показників, передбачених ст. 201-1 КК
Ми вже неодноразово звертали увагу на притаманну чинному КК проблему довільності кількісних показників криміноутворювальних і кваліфікуючих ознак складів кримінальних правопорушень, без розв’язання якої годі й вести мову про соціальну обумовленість кримінально-правових заборон. Вказана проблема вкотре знайшла своє відображення при конструюванні ст. 201-1 КК.
У п. 2 примітки первинної редакції ст. 201-1 Кримінального кодексу показники передбачених у ч. 2 та ч. 3 великого та особливо великого розмірів закріплювалися на рівні 1 та 2-х тисяч НМДГ, відповідно. Для розуміння логіки подальших дій парламентарів варто зазначити те, що крім доповнення КК ст. 201-1, ухвалення Закону від 6 вересня 2018 р. призвело й до зміни ст. 246 КК, у новій редакції якої було максимально формалізовано оцінний до цього показник криміноутворювальної ознаки у виді «істотної шкоди» (2 тисячі і більше НМДГ), а також диференційовану відповідальність за дії, що спричинили «тяжкі наслідки», якими повинні були вважатися такі наслідки, які вже у 5 тис. разів і більше перевищують НМДГ.
Проблема, однак, полягала в тому, що ці показники вчергове були взяті «зі стелі» і, як наслідок, абсолютно не враховували реалії правозастосування, зокрема той факт, що розмір шкоди, розцінюваний правозастосувачами як свідчення її істотності з погляду кваліфікації за попередньою редакцією ст. 246 КК, зазвичай складав 7–10 тисяч гривень. Як бачимо, показник такої шкоди є приблизно в 200 (!) разів меншим, ніж закріплений Законом від 6 вересня 2018 р., що навряд чи узгоджувалося із задекларованим розробниками законопроекту посиленням кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу.
Врешті-решт очевидну завищеність закріплених у п. 1 примітки ст. 246 КК кількісних показників зрозуміли й народні депутати, що стало підставою для розроблення законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів». У Пояснювальній записці до нього ми нарешті зустріли хоча б якесь обґрунтування позиції суб’єктів законодавчої ініціативи, які вказали на те, що:
– по-перше, в лісах державних лісогосподарських підприємств, що належать до сфери управління Держлісагентства, за 2018 р. обсяг незаконних рубок склав 17,7 тис. м3 деревини на суму заподіяної шкоди 116,7 млн грн, що в загальному на 1 м3 незаконної рубки дорівнює 6 582,73 грн заподіяної шкоди;
– по-друге, для того, щоб порушник був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 246 КК, мінімальний обсяг незаконної рубки, скоєної ним, повинен становити понад 292 м3 ;
– по-третє, згідно з лісотаксаційними показниками середній обсяг деревини пристигаючого або стиглого деревостану складає 250–300 м3 на 1 га, а отже, порушнику необхідно одночасно зрізати близько 1 га лісу, щоб була правова підстава для оголошення йому підозри у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 КК.
Зважаючи на представлені аргументи, розробники законопроекту, який набув статусу Закону від 25 квітня 2019 р., домоглися не лише уточнення передбачених п. 1 і п. 2 примітки ст. 246 КК показників істотної та тяжкої шкоди, які були зменшені до 20 та 60 НМДГ, відповідно, а й аналогічної корекції показників, передбачених ст. 201-1 КК великого та особливо великого розмірів, показники яких відтоді й дотепер закріплені на рівні 18 та 36 НМДГ, відповідно. У зв’язку з цими законодавчими «перипетіями» у нас виникло декілька запитань.
1. Чому наведена вище важлива інформація не була врахована раніше, тобто ще при ухваленні Закону від 6 вересня 2018 р.? Нерозуміння цього лише посилюється, якщо взяти до уваги ту обставину, що з 10 ініціаторів законопроекту, ухваленого як Закон 16 квітня 2019 р., відразу шість (В. В. Галасюк, М. В. Єфімов, С. І. Кіраль, Г. Г. Кривошея, О. В. Кужель, О. І. Нечаєв) були розробниками й законопроєкту, прийнятого як Закон від 6 вересня 2018 р.;
2. Про яку стабільність і соціальну обумовленість кримінального закону може йтися, якщо кількісні показники криміноутворювальних (ст. 246 КК) і кваліфікуючих (як ст. 201-1, так і ст. 246 КК) ознак складів злочинів одномоментно змінюються в понад 50 (ст. 201-1 КК) або навіть 100 (ст. 246 КК) разів? Виходить, що до цього моменту (до набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) у відповідних нормах закріплювалися показники, які від обґрунтованих відрізнялися саме в 50 і 100 разів, відповідно?
3. Чому передбачені як раніше, так і наразі в ст. 201-1 та 246 КК параметри жодним чином не корелюють між собою? Ми цілком свідомі того, що в ст. 201-1 Кримінального кодексу відповідні показники позначають вартість деревини, яка виступає підставою для диференціації кримінальної відповідальності, а в ст. 246 КК — показник шкоди, яка є не лише кваліфікуючою, а й криміноутворювальною ознакою. Незважаючи на це, ми не знайшли аргументів проти уніфікації показників, закріплених у цих однорідних, як випливає зі змісту ч. 2 ст. 201-1 КК, складах злочинів. Невже ситуація принципово б змінилася, якби в ст. 201-1 КК параметри відповідних показників склали не 18 та 36 НМДГ, а, як і в ст. 246 КК, 20 та 60 НМДГ, відповідно?
До речі, з позиції системності кримінального закону не можемо зрозуміти й того, чому в ст. 201-1 КК повторними (ч. 2) вважаються дії, вчинені особою, яка раніше вчинила не лише злочин, передбачений цією нормою, а й ст. 246 КК (як і ст. 201 КК), тоді як у ст. 246 Кримінального кодексу (ч. 2) — лише особою, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею? Враховуючи визнану самим законодавцем однорідність й очевидну взаємообувленість розглядуваних посягань, логічні пояснення такого рішення навряд чи існують.
Про проблеми конструювання санкцій
ст. 201-1 КК і деякі реалії правозастосування
Необхідність обґрунтованого вище хоча б часткового збільшення передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 201-1 КК показників великого та особливо великих розмірів пояснюється не лише вимогами системності, а й тим, що цей крок дозволить бодай мінімально (хоч явно недостатньо) «згладити» невідповідність між суспільною небезпекою діянь, описаних у цих нормах, і суворістю передбачених ними основних покарань.
Мова, зокрема, про те, що з урахуванням закріпленого у п. 2 примітки показника «особливо великого розміру» на сьогодні особі, яка вчинила контрабанду деревини, вартість якої перевищує 40 860 грн (ч. 3 ст. 201-1 КК), як основне покарання може бути призначено лише (!) позбавлення волі на строк від 10 до 12 років. Але чи можна суспільну небезпеку такої поведінки вважати хоча б приблизно співмірною із суспільною небезпекою, наприклад, умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), розбою, вчиненого із проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК), катування, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК), терористичного акту, який призвів до каліцтва десятків людей (ч. 3 ст. 258 КК), тощо, за вчинення яких передбачено менш суворі покарання. До слова навіть за вчинення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК умисного вбивства винним рідко призначається позбавлення волі на строк, що перевищує 10 років, який, повторимо, є найменш суворим покаранням з-поміж тих, які мають призначатися на підставі ч. 3 ст. 201-1 Кримінального кодексу.
Вочевидь, кричущу неадекватність передбачених санкціями ч. 3 ст. 201-1 КК покарань усвідомлюють і правозастосувачі. Бо чим же інакше, як не їхнім «милосердям», можна пояснити той факт, що в згаданому вище випадку із судової практики дії особи, яка 18 березня 2020 р. (тобто після набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) намагалася перемістити через митний кордон України лісоматеріали вартістю 85 669 грн (тобто 82,4 НМДГ) були кваліфіковані не за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 201-1 КК, яка мала б застосовуватися у випадку контрабанди лісоматеріалів, вартість яких перевищує 36 НМДГ, а за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201-1 КК?
Оригінальніший, але від цього не менш незаконний спосіб «непомічання» наявності ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 201-1 КК, був використаний Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області, який розглядав справу щодо Особи-1. Останній 20 травня 2020 р. намагався незаконно перемістити через митний кордон України 32,138 м3 заборонених до експорту лісоматеріалів (а саме лісоматеріалів необроблених). Очевидно, що, зважаючи на вказаний об’єм, вартість відповідних лісоматеріалів і в цьому випадку істотно перевищила 36 НМДГ або щонайменше 18 НМДГ (ч. 2 ст. 201-1 КК), а тому зазначені дії мали б отримати кримінально-правову оцінку з посиланням саме на ч. 3 ст. 201-1 КК (або щонайменше на її ч. 2). Однак услід за органом досудового розслідування суд обмежився вказівкою на об’єм лісоматеріалів, не визнавши за потрібне встановити їхню вартість. Як наслідок, суд не знайшов підстав для кваліфікації дій Особи-1 за ч. 3 (або ч. 2) ст. 201-1 КК, інкримінувавши їй ч. 1 цієї статті (вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 7 грудня 2020 р. у справі № 138/2307/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93343127).
Після аналізу згаданих судових рішень у нас не могло не виникнути запитання, чи може неадекватність передбачених нормою Особливої частини КК санкцій бути підставою для такого собі «милосердя», фактично підміни права мораллю, що проявилося в нехтуванні елементарними правилами кваліфікації? Виявляється, що так, може.
Як уже зазначалося, головною метою доповнення КК ст. 201-1 проголошувалося посилення відповідальності за незаконний експорт деревини. Враховуючи суспільну небезпеку відповідних діянь, їхні загрозливі масштаби, задекларована ініціатива заслуговує на підтримку. Водночас нами вже приверталася увага до того, що прагнення посилити кримінальну відповідальність за певні екологічні та економічні правопорушення (а контрабанду деревини є підстави вважати еколого-економічним деліктом) за допомогою закріплення позбавлення волі на певний строк як єдиного виду покарання може призвести до зворотного ефекту, який спостерігається і сьогодні, коли замість «реального» відбування покарання чи не всі засуджені за вчинення певних кримінальних правопорушень звільняються від призначеного покарання у виді позбавлення волі на певний строк (те саме стосується й обмеження волі).
Тому ми рекомендували: 1) санкціями, які встановлюються за вчинення відповідних некваліфікованих кримінальних правопорушень, встановити єдиний безальтернативний основний вид покарання — штраф; 2) враховуючи підвищену суспільну небезпеку діянь, які утворюють кваліфіковані (особливо кваліфіковані) склади кримінальних правопорушень, пропонувалося зберегти у відповідних санкціях вказівку (поруч зі штрафом) на такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Однак рекомендації науковців були вкотре проігноровані. Як наслідок, не лише в ч. 3, а й у ч. 1 та ч. 2 ст. 201-1 КК передбачено єдине основне (безальтернативне) покарання у виді позбавлення волі (від 3 до 5 років і від 5 до 10 років, відповідно), що, за задумом законодавця, мало призвести до максимального посилення відповідальності за певні посягання. Що ж має місце насправді?
Для отримання відповіді на це питання ми вивчали вже не санкції ст. 201-1 КК, а тенденції судової практики, точніше не тенденції, а поодинокі випадки застосування розглядуваної кримінально-правової заборони. Виявилося, що ухвалені зміни не призвели до результатів, на які очікував законодавець, адже розгляд обох справ за ст. 201-1 КК, рішення щодо яких розміщені в ЄДРСР за 2020 р., був завершений призначенням покарання у виді позбавлення волі на певний строк (3 роки та 3 роки і 3 місяці, відповідно), від відбування якого винні особи звільнялися на підставі ст. 75 КК.
Замість післямови
У проекті КК України (контрольний текст станом на 17 січня 2021 р.) міститься низка цікавих і, сподіваємось, дієвих положень, покликаних забезпечити стабільність нового кримінального закону й належну якість відповідних законодавчих змін. Повністю підтримуючи учасників робочої групи в такому їхньому прагненні, водночас зауважимо, що головним запобіжником від необґрунтованих та поспішних законодавчих змін може й повинне стати підвищення рівня політичної та правової культури парламентарів. Без цього жодні вдосконалення законодавчих процедур позитивного ефекту не матимуть.
Джерело: Юридичний вісник України
