Судова практика
Вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно є дієвим способом захисту прав щодо такого майна
20 травня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 361/953/16-ц залишив без задоволення касаційну скаргу відповідачки, яка набула право власності на земельну ділянку у спосіб, що суперечить встановленому законодавством України порядку.
Чоловік звернувся до суду з позовом до колишньої дружини, у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що під час розгляду справи про поділ спільного сумісного майна подружжя було затверджено укладену між ними мирову угоду, відповідно до якої за кожним із них визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки.
Проте, на порушення його прав як співвласника земельної ділянки, колишня дружина без його згоди та заяви самочинно здійснила розподіл цієї земельної ділянки у натурі на дві окремі земельні ділянки: право власності на одну з них зареєстровано за нею, а право власності на іншу ні за ким не зареєстровано.
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено з тих мотивів, що поділ земельної ділянки, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності, на дві земельні ділянки, проведено без згоди позивача як співвласника земельної ділянки, чим порушено його права. Суди відхилили посилання відповідачки на те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав.
У касаційній скарзі відповідачка наполягала, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, вимагаючи скасувати свідоцтво про право власності. Свідоцтво про право на спадщину є похідним від державної реєстрації прав, отже його дійсність залежить від законності рішення органу, яким вчинено державну реєстрацію. Вона не ухвалювала відповідного рішення щодо поділу спірної земельної ділянки, отже не є належним відповідачем у справі.
Верховний Суд вказав, що як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачка здійснила поділ спірної земельної ділянки, що перебуває у спільній частковій власності сторін із порушенням норм ЦК України, оскільки ініціювала та здійснила такий поділ в натурі спільного майна сторін без згоди іншого зі співвласників – позивача.
Аналіз положень ст. 152, ч. 1 ст. 155 ЗК України, ст. 21, до ч. 1 ст. 393 ЦК України, свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.
Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 р. у справі № 923/466/17, згідно із яким особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов`язку об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, вимагаючи скасувати свідоцтво про право власності, яке є похідним від державної реєстрації прав, отже його дійсність залежить від законності рішення органу, яким вчинено державну реєстрацію, Верховний Суд визнав необґрунтованими.
Схожий за змістом правовий висновок виклала Велика Палата у постанові від 12 грудня 2018 р. у справі № 2-3007/11: «Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку […]».
У постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 р. у справі № 915/1844/18 зазначено, що «… як підставно зазначили суди попередніх інстанцій, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких, згідно зі статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», провадиться державна реєстрація права власності, яке вони посвідчують, а визнання недійсним і скасування свідоцтв про право власності на майно має на меті захист прав позивача на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону. За наведених мотивів суд відхиляє посилання на неправильно обраний позивачем спосіб захисту, враховуючи, що скасування тільки свідоцтв про право власності не призведе до поновлення порушеного права».
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, що його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.
З урахуванням наведеного також необґрунтованими визнано доводи касаційної скарги про те, що відповідачка не приймала відповідного рішення щодо спірної земельної ділянки, отже не є належним відповідачем у справі.
Підготував Леонід Лазебний
