Думка експерта
Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 1)
(в порівнянні зі статистичними
даними за 2016—2019 рр.)
Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.),
заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат,
кандидат юридичних наук,
заслужений юрист України.
Організована злочинність протягом, як мінімум, кількох десятиліть залишається однією з найбільших небезпек для політичного та економічного розвитку багатьох країн світу. Найчастіше потерпають від її негативних впливів держави, які знаходяться в стані суспільно-політичних трансформацій. Не стала винятком, на жаль, і наша країна. Організовані злочинні спільноти, які діють в Україні, охопили найприбутковіші злочинні ринки (сфера економіки та господарської діяльності, фінансів, зокрема банківської діяльності, використання бюджетних коштів, видобування корисних копалин, тобто в першу чергу ті, які тісно пов’язані з корупцією). Сьогодні ні в кого немає сумнівів, що торгівля людьми, зброєю, наркотиками, неконтрольоване державою виготовлення цигарок та спиртних напоїв також знаходяться в руках організованих злочинних угруповань та злочинних організацій. Але особливою специфічною діяльністю організованої злочинності в Україні є саме тісна взаємодія організованих злочинних груп (далі — ОЗГ) і злочинних організацій (далі — ЗО) з органами влади, в тому числі й органами правопорядку, як це не сумно визнавати.
Деякі зауваги по темі
Так, реконструюючи розвиток організованої злочинності та боротьби з нею в Україні, відомі вчені Олена Бусол і Богдан Романюк у статті: «Організована злочинність в Україні: від примітивізму до професійної витонченості» (https://lexinform.com.ua/dumka-eksperta/organizovana-zlochynnist-v-ukrayini-vid-prymityvizmu-do-profesijnoyi-vytonchenosti-reanimatsiya-zabutoyi-problemy-yaka-nabula-rafinovanogo-vyglyadu/) справедливо зазначали, «що деякі українці, особливо молодь, вже не пам’ятають про існування цього соціального явища в примітивному вигляді, проте воно не зникло, а навпаки, організована злочинність досягла свого професійного рівня, стала замаскованою, ешелованою, міцно вкоріненою у владні структури, в тому числі в правоохоронні органи, забезпечивши собі захист, та діє нині відкрито, зухвало через глибокі корупційні зв’язки. Отже, якщо організована злочинність спочатку в основному займалася накопиченням капіталу, потім — рвалася до влади, то сьогодні — практично керує державою».
Тому, ефективна протидія організованій злочинності в нашій державі, зважаючи на приголомшливий розмах отримуваних нею прибутків та корупційних зв’язків з органами влади і правопорядку, потребує надзвичайної уваги з боку суспільства з тим, щоб держава, в особі як виконавчої, так і законодавчої та судової влади, навіть у таких умовах належно виконувала свої функції з протидії організованій злочинності.
Але в Україні протягом останніх років все робиться навпаки. Так, уже котрий рік підряд я продовжую стверджувати про те, що саме після ліквідації спеціальних підрозділів МВС по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією, а також фактичного припинення дії Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», повністю втрачені не тільки величезний масив накопиченої за більше, аніж 20 років існування УБОЗ безцінної інформації про діяльність організованих злочинних груп та злочинних організацій в Україні, зокрема й із міжнародними зв’язками, а найголовніше — самі фахівці в галузі боротьби з організованими формами злочинності, які вміли документувати їх злочинну поведінку оперативно-розшуковим шляхом, попереджати та навіть контролювати їх діяльність. Непоправної шкоди спроможності держави ефективно протидіяти організованій злочинності заподіяли й законодавчі зміни, проведені протягом останніх 10 років, коли було прийнято новий КПК України та внесено зміни до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», якими оперативні підрозділи органів правопорядку були позбавлені права проводити оперативно-розшукові заходи (далі — ОРЗ) з метою розкриття вже вчинених злочинів, а за своєю ініціативою можуть проводити оперативно-розшукові заходи лише з метою розкриття злочинів, які тільки готуються, та викриття осіб, які їх готують. Тому по вже вчинених злочинах в організованих формах немає надії очікувати на докази, здобуті оперативними підрозділами в рамках ОРС, в тому числі й для викриття та документування найбільш активних членів злочинних угруповань та їх «главарів», я вже мовчу про викриття злочинних зв’язків кримінальних авторитетів з органами влади, зокрема й правоохоронцями, бо такі процесуальні дії вони можуть виконувати лише за дорученням слідчого та прокурора, рівень професійної підготовки яких з відомих причин край низький, а тим більше, коли вони надмірно завантажені, маючи в роботі на одного сотні кримінальних проваджень!
Немаловажливим є й те, що поступово також позабутими або навіть навмисно відкинутими виявилися форми і методи організації роботи зі збору, перевірки й оцінки доказів винуватості підозрюваних й обвинувачених у таких надзвичайно складних у розкритті та, тим більше, доказуванні кримінальних правопорушень.
Зверніть також увагу, як поступово протягом останніх кількох років взагалі було згорнуто діяльність держави із протидії організованій злочинності у сферах економіки й господарської діяльності — спочатку ліквідовані підрозділи Державної служби по боротьбі з економічними злочинами (ДСБЕЗ) МВС України. Коли можновладці зрозуміли шкідливість таких «змін» (хоча після прийнятого рішення було втрачено багато часу й цієї помилки «реформатори» так і не визнали), замість них у Національній поліції створили так звані «підрозділи захисту економіки», які були підпорядковані напряму центральному апарату в Києві і, як результат, фактично не співпрацювали з підрозділами поліції на місцях, діяли лише в обласних центрах, а тому будьякої протидії організованій злочинності в цій специфічній сфері не чинили, що стало, мабуть, однією з підстав і для їх ліквідації у вересні 2019 року. З того часу цей напрямок діяльності взагалі залишився безконтрольним з боку держави. Ту ж податкову міліцію теж намагаються ліквідувати вже протягом останніх п’яти чи навіть шести років, а тому і вона в таких умовах не могла бути й не є ефективним органом протидії ні економічній злочинності, ні, тим більше, в її організованих формах. Приблизно така ж ситуація з діяльністю підрозділів по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю СБУ, які також уже стільки років знаходяться в стані очікування їх ліквідації.
Щодо діяльності Департаменту стратегічних розслідувань
А далі ще цікавіше. Створений із великим запізненням і в напівдієвому вигляді в системі Національної поліції Департамент стратегічних розслідувань, який, за задумом творців, повинен був, начебто, займатися боротьбою з організованою злочинністю (хоча з моменту ліквідації УБОЗ було втрачено багато часу й ніхто, звісно, не визнав помилковості (як мінімум) такого рішення), також виявився неефективним, оскільки його підрозділи, знову ж таки, діють лише в обласних центрах і керівникам Національної поліції в областях не підпорядковані, а тому й говорити про будь-яку взаємодію із іншими її підрозділами, а тим більше на місцях, жодних підстав немає.
Як результат, наші нинішні «реформовані» правоохоронні органи, в тому числі й новостворені під тиском ззовні, в своїй практичній діяльності щодо боротьби з організованою злочинністю (особливо це проявляється при складанні підозр й обвинувальних актів) своє невміння та низький професійний рівень підміняють масовим порушенням вимог законів та прав і свобод громадян, зокрема й шляхом використання припущень та відвертих фантазій про обставини вчинення злочинів у складі ОЗГ чи, тим більше, ЗО. Скажу більше, наші правоохоронці тепер спільно з прокурорами-процесуальними керівниками значну частину таких обвинувальних актів направляють до суду саме з угодами про визнання винуватості, щоб таким способом штучно наростити показники з протидії організованій злочинності та приховати своє справжнє невміння збирати докази саме на підтвердження вчинення кримінальних правопорушень в організованих формах.
Не допомогло й прийняття нещодавно парламентом нового закону, який, за твердженням ініціаторів, начебто, повинен був сприяти посиленню протидії організованій злочинності, через послаблення впливу на неї так званих «ворів в законі». Й не тільки тому, що в норми закону було введено ненормативну, відверто кримінальну лексику, а, тим більше, слова іншомовного походження. Це не принесло й не могло принести бажаного результату, бо основним мотивом його прийняття була реалізація намірів керівників МВС та Національної поліції підмінити кропітку роботу правоохоронців і прокурорів зі збирання доказів винуватості ватажків організованого злочинного світу в скоєнні передбачених КК України кримінальних правопорушень шляхом використання наперед встановлених новим законом юридичних фактів належності цих осіб до таких категорій як «особа, яка здійснює злочинний вплив», та «особа, яка перебуває в статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, в тому числі в статусі «вора в законі». Правда, цей закон не уточняє, а хто саме і на якій підставі може визначити належність конкретної особи до такого «звання» чи злочинної категорії, бо не існує ні посвідчення про його присвоєння, ні протоколів зборів (сходок) про обрання чи призначення таких на посади, про які йдеться в новому законі. Свою негативну точку зору з цього приводу я висловлював ще 17 липня 2020 року в статті: «Що криється за новим законом про «злодіїв у законі» (URL: https://resonance.ua/shho-kriietsya-za-novim-zakonom-pro-zlodi/).
Скажу більше, а саме про відсутність у нашої влади бажання протидіяти організованій злочинності свідчить навіть той факт, що колишній профільний комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, який був створений постановою ВРУ 4-VI від 4 грудня 2007 року й проіснував всього лише до грудня 2014-го та був перейменований на комітет з питань запобігання і протидії корупції. Тобто про «злочинність в організованих формах» навіть у законодавчому органі теж не хотіли й чути, а не те, щоб розробляти відповідні закони щодо посилення протидії їй та контролювати ефективність діяльності органів правопорядку на цьому напрямку боротьби зі злочинністю.
Підозріла статистика
І все це в сукупності неминуче призвело до невтішних результатів у боротьбі з організованою злочинністю в нашій державі. Так, за даними статистичних звітів Офісу Генерального прокурора, упродовж 2020 року всіма правоохоронними органами (окрім НАБУ), начебто, було «викрито», як люблять говорити, до речі, непрофесійно, нинішні керівники поліції, СБУ та прокуратури, 356 організованих злочинних груп (хоча, звичайно, йдеться про кількість лише зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії, начебто, вчинених ОЗГ), що дійсно більше, аніж у 2013—2019 роках (у 2019 році — 293, у 2018 — 288, у 2017 — 210, у 2016 — 136 та 185 — у 2013), а також 21 злочинну організацію, що також перевищує показники 2016—2019 років (3, 5, 12, 16). В дійсності, про «викриття» злочинних груп та організацій можна було б вести мову, якби таким особам хоча було б винесено підозри, я вже не говорю про направлені стосовно їх обвинувальні акти про вчинення злочинів в організованих формах до суду. Але, підкреслюю, мова лише про реєстрацію в ЄРДР таких випадків, в описовій частині про які йдеться про злочини, начебто, вчинені ОЗГ і ЗО.
При цьому звертає на себе увагу той факт, що із загального числа зареєстрованих у 2020 році злочинів, ймовірно вчинених організованими злочинними групами та злочинними організаціями, 33 були, начебто, з корумпованими зв’язками, що теж більше, ніж у 2019 році — 29, у 2018 — 21, у 2017 — 25, у 2016 — 15, у 2015 — 17 та приблизно на рівні 2014 року — 32. Хоча про кількість проваджень, в яких за це конкретним особам було повідомлено про підозру, а тим більше — про направлені стосовно них обвинувальні акти до суду, а тим більше — про кількість таких підозрюваних та обвинувачених, статзвіти будьякої інформації не містять.
Теж саме й стосовно виявлених, начебто, в 2020 році 11 організованих злочинних груп та злочинних організацій з міжнародними зв’язками, що теж у цифрах більше ніж у 2018 році — 7 та 6 у 2019 році — є на рівні 2017 року, хоча суттєво менше у порівнянні з 2016 роком (18). А якщо взяти той же 2010 рік, то тоді їх було зареєстровано в шість разів більше — 40! Але, знову ж таки, перевірити ці цифри на предмет відповідності їх дійсності було неможливо (швидше за все, що й Офіс Генерального прокурора цього не зробив), тому нинішні органи правопорядку досить комфортно себе почувають, безкарно оперують такими сумнівними статданими при відсутності нагляду й будь-якого контролю з боку органів прокуратури, хоча, як по мені, то такі наглядові повноваження прокуратура має — з 2016 року після внесення відповідних змін до Конституції України.
Ще трохи цифр
А тепер конкретніше. Відповідно до офіційних даних, у 2020 році загалом, начебто, у складі ОЗГ та ЗО вчинено 3 710 кримінальних правопорушень, що теж більше, в тому числі й значно, показників 2019 року — 2 437, 2018 — 2 513, 2017 — 1 727 та 2016 — 1 235, але, ще раз підкреслю, що йдеться про кількість зареєстрованих злочинів, а не доведених в установленому законом порядку й не підтверджених не тільки направленими до суду обвинувальними актами, а відсутні навіть дані про кількість вручених таким особам конкретних підозр про це.
Аналогічно потрібно оцінювати й наявні статдані про кількість закінчених розслідуванням 3 595 кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення, що теж, начебто, вчинені в складі організованих злочинних груп та злочинних організацій.
Більше того, наявні в Офісі Генерального прокурора статзвіти містять цифрові дані про те, що в минулому році були зареєстровані й розслідувалися органами правопорядку такі злочини, начебто, вчинені в організованих формах: умисне вбивство (ст. 115) — 3 (що є на рівні 2019 року (3), але, в п’ять разів менше, наприклад, аніж у 2018 році — 16); торгівля людьми (ст. 149) — 57 (у 2019 році — 10, у 2018 — 6); крадіжка (ст. 185) — 144 (що менше, ніж у 2019 році — 179 та приблизно на одному рівні з 2018-им — 139); грабіж (ст. 186) — 123 (у 2019 році — 55, у 2018 — 5); розбій (ст. 187) — 55 (що більше 2019 — 45, але менше ніж у 2018 році — 77); вимагання (ст. 189) — 46 (що менше, ніж у 2019-му — 58 та приблизно на рівні 2018-го — 45); привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191) — 160 (що більше 2019-го — 85, але набагато менше, ніж у 2018 р. — 221), у тому числі в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191) всього — 25 (що приблизно на рівні 2019 року — 23, але менше, ніж у 2018 році — 30); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів (ст. 199) — 78 (у 2019 р. — 18, у 2018 р. — 12); незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204) — 66 (у 2019 р. — 47, у 2018 — 44); легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 209) — 37 (у 2019 р. — 8, у 2018 році — 12), ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) (ст. 212) — всього 3 (в той час, як у 2019 було 10 та у 2018 — 7); порушення правил охорони або використання надр (ст. 240) — 1 (у 2018—2019 роках — жодного); незаконне видобування, збут, придбання, передача, пересилання, перевезення, переробка бурштину (ст. 240-1) — всього 1 (в попередні два роки — жодного); незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу (ст. 246) — 58 (яких, начебто, у 2019—2018 роках взагалі не розслідувалося); створення, керівництво злочинною організацією, а також участь у ній (ст. 255) — 20 (у 2019 році — 14 , у 2018 — 11); бандитизм (ст. 257) — 17 (що більше 2019 року — 5, але менше ніж у 2018 — 20; незаконний обіг зброї (статті 262, 263, 263-1) — 77 (у 2019 році — 9, у 2018 р. — 26); контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, або фальсифікованих лікарських засобів (ст. 305) — 13, що значно менше, ніж у 2019 році — 25 та у 2018 — 23; використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних і сильнодіючих речовин або отруйних і сильнодіючих лікарських засобів (ст. 306) — 31 (у 2019 році — 17, у 2018 — 14), злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення (статті 307–327) — 1 178 (у 2019 — 801, у 2018 році — 706), незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332) — 28 (у 2019 році — 24, у 2018 — 15), хабарництво та отримання неправомірної вигоди (статті 368-370) — 32, що вдвічі менше, ніж у 2019 році — 71; та інші злочини — 1 362 (у 2019 році — 813, у 2018 — 1 060).
Звичайно, що за такими даними статистики здійснити об’єктивний висновок про реальний стан протидії організованій злочинності в Україні практично неможливо і це, я впевнений, зроблено навмисно керівниками Офісу Генерального прокурора та органів правопорядку, бо йдеться лише про ті провадження, які були зареєстровані в ЄРДР за такими злочинами та по них проводилося досудове розслідування. Але нинішні статзвіти явно приховують інформацію про те, протягом якого періоду і в якому об’ємі були розслідувані перераховані вище провадження (впевнений, що є серед них і ті, в яких взагалі не виконано жодної слідчої дії, або проведено кілька формальних процесуальних дій, після чого прийняті формальні рішення про закриття), у скількох із них конкретним особам було повідомлено про підозру у вчиненні таких злочинів саме окремо в складі ОЗГ і ЗО, скільки з них направлено до суду обвинувальних актів про вчинення саме таких злочинів в організованих формах, скільки з них було зупинено на досудовому розслідуванні.
Разом із тим, навіть у такій навмисно завуальованій ситуації звертає на себе увагу той факт, що органи правопорядку приділяли найбільшу увагу і зусилля розслідуванню злочинів, протидією яким, як по мені, взагалі неможливо зменшити вплив оргзлочинності на стан правопорядку в державі. Ну, наприклад, взяти хоча б виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збуту підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів, або незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів та інші.
Реєстрація злочинів: запитання і претензії
Разом із тим, що стосується навіть реєстрації, або як керівники прокуратури й органів правопорядку називають «виявлення» й розслідування резонансних злочинів у сфері діяльності ОЗГ і ЗО, в першу чергу, тяжких й особливо тяжких, то і в такій інтерпретації наявних результатів протидії цьому виду кримінальних правопорушень виникає багато запитань і претензій.
Так, якщо взяти факти привласнення, розкрадання майна, або заволодіння ним шляхом зловживання своїм службовим становищем, то дійсно в загальній сумі таких кримінальних проваджень закінчено більше, ніж у позаминулому році — 160 проти 85-ти, хоча це, наприклад, значно менше, ніж у 2018 році. В той же час, знову ж таки, нам взагалі невідомо, скільки з цієї кількості закінчено за частиною четвертою (у великих розмірах), а за ч. 5 (в особливо великих розмірах) лише 25 (або всього 15,6%), що приблизно на рівні із 2019 роком (23), але, знову ж таки, менше, ніж у 2018 році (30), що навіть у такій завуальованій формі не дає підстав зробити висновки про позитивні результати!
Як правило, розслідування таких злочинів як крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, яких у 2020 році значно більше зареєстровано, ніж у позаминулому році, теж не є заслугою правоохоронців та прокурорів, бо це, в першу чергу, пов’язане з ініціативою заявників або самих потерпілих звернутися до органів правопорядку.
У той же час, такі найбільш вразливі для суспільства, держави і громадян злочини та ще й в організованих формах, як умисні вбивства, нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлення бюджетних призначень або з їх перевищенням, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), отримання неправомірної вигоди, шахрайство з фінансовими ресурсами, контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, або фальсифікованих лікарських засобів, явно залишалися поза увагою органів правопорядку.
Викликає занепокоєння й відсутність активності правоохоронців та прокурорів щодо протидії порушенню правил охорони або використання надр, за вчинення якого в організованих формах у минулому році закінчено аж одне(!) провадження (до речі, в минулі два роки — жодного), а тим більше, незаконному видобуванню, збуту, придбанню, передачі, пересиланню, перевезенню, переробці того ж нашумілого бурштину, через який на тій же Рівненщині розгорталися цілі «війни» із застосуванням вогнепальної зброї. Я вже мовчу про безліч піар-компаній з боку органів правопорядку і прокуратури за останні кілька років, в той час, як у 2020 році ними закінчено лише одне таке провадження, в той час як в 2018—2019 роках — жодного! І то не відомо, чи було воно закрите, чи по ньому направлено до суду обвинувальний акт.
Не набагато краще працювали органи правопорядку та прокуратури й щодо викриття (реєстрації) та розслідування фактів створення і керівництва злочинною організацією, навіть незважаючи на прийняття на їх користь нового закону щодо, так званих, «ворів у законі», бо за минулий рік за цією статтею КК України було закінчено лише 20 проваджень, наприклад, проти 116 в 2018 році.
На жаль, нині діюча статистика не містить даних і про те, а скільки ж закінчено розслідуванням проваджень із направленням до суду обвинувальних актів за щойно прийнятими нормами КК України стосовно притягнення до кримінальної відповідальності так званих «ворів в законі». Цю інформацію ховають, бо її зміст невтішний. Та ж сама ситуація і щодо бандитизму, за ознаками якого в минулому році закінчено 17 проваджень (але, невідомо скільки з них направлено до суду обвинувальних актів), практично була згорнута робота із протидії тероризму та його фінансування, бо в минулому році не те, що не направлялися такі обвинувальні акти до суду, а навіть не закінчено розслідуванням жодного такого провадження, в той час, як у тому ж 2018 році було закінчено 7; суттєво погіршилась протидія хабарництву — закінчено 32 провадження, в той час, як у 2019 році їх було 71, тобто, вдвічі більше! Хоча, знову ж таки, теж невідомо, а скількох із них такими ознаками направлено до суду обвинувальних актів, або хоча б у скількох із них за такими ознаками було повідомлено про підозру конкретним особам.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
