Застосування пені за порушення строків сплати податкового зобов’язання

Євген Морозов, адвокат

Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пеня — сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов’язань у встановлених цим кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Згідно з підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України при нарахуванні суми грошового зобов’язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, — починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов’язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). Відповідно до пункту 129.4 статті 129 ПКУ на суми грошового зобов’язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов’язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, діючої на кожний такий день.

Тобто незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов’язання, такий платник після фактичного погашення податкового боргу повинен сплатити пеню (штраф) у розмірі, який залежить від періоду прострочення. Податковий кодекс України не містить винятків для застосування пені (штрафу) за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання в залежності від того, як платник податку її сплатив — добровільно чи на підставі рішення суду, в тому числі й у випадку розстрочення його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2014 року у справі No 21-279а14. Так, 20 березня 2018 року в рамках справи No 2а-6855/12/2670, адміністративне провадження No К/9901/525/18 (ЄДРСРУ No 72867179) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з позицією податкового органу, що розстрочення податкового боргу означає перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу.

Пунктом 5.2 статті 5 ПКУ, яка встановлює співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу для регулювання відносин оподаткування. Аналіз наведених норм, предмета правового регулювання податкового законодавства та цивільного законодавства доводить безпідставність застосування судом апеляційної інстанції норм Цивільного кодексу до спірних правовідносин стосовно оцінки договору про розстрочення податкового боргу.

Важливо. Договір розстрочення податкового боргу є адміністративним договором у розумінні пункту 16 статті 4 КАСУ (п. 14 статті 3 Кодексу в редакції до 15 грудня 2017 р.). З урахуванням особливостей адміністративного договору, положень статті 100 ПКУ, розстрочення припиняється в силу закону у зв’язку з прийняттям відповідного рішення про скасування розстрочення, яке платник податку має право оскаржити.

Колегія суддів зазначила, що правова природа податкового боргу не змінюється в залежності від його способу сплати. Порушення граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов’язання, яке було предметом договору розстрочення в межах спірних відносин після його розірвання, є підставою для притягнення платника податків до відповідальності у вигляді штрафу, відповідно до статті 126 Податкового кодексу України.

Норми статті 100 Податкового кодексу, які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків, є спеціальними нормами щодо доказів як підстав для відстрочення податкового боргу (п. 100.5 ПКУ) та порядку погашення податкового боргу (п. 100.7 Податкового кодексу України).

Висновок

Таким чином, Верховний Суд підтверджує, що Податковий кодекс України не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків узгодженої суми податкового зобов’язання в залежності від того, як платник податку її сплатив — добровільно чи на умовах розстрочення.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути