Юридична практика
Деякі питання оскарження недотримання розумних строків на досудовому розслідуванні. Частина 2
Віра МИХАЙЛЕНКО, суддя Вищого антикорупційного суду,
кандидат юридичних наук
Закінчення. Початок
Розмежування ст. 308 і ст. 303 КПК
та ч. 6 ст. 28 і ст. 114 цього кодексу
Із прогалинами в питанні повноважень слідчого судді при оскарженні недотримання розумних строків пов’язана проблема співвідношення ст. 308 і ч. 6 ст. 28, ст. 114 КПК України. Відповідно до ч. 6 ст. 28 КПК України підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом. Процесуальні строки — це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, в межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії (ст. 113 КПК України). Разом із тим ст. 114 КПК України надає слідчому судді право встановлювати процесуальні строки в межах граничного строку для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку.
Читайте також: Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування в 2019 році
Системний аналіз статей 28, 113, 114 КПК України дає підстави для висновку, що слідчий суддя може встановити процесуальний строк лише для конкретних процесуальних дій, які підозрюваний, потерпілий або інші особи, права та інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, вважають за необхідне здійснити у більш короткі строки, ніж ті, що визначені КПК України. Тобто предметом клопотання, поданого в порядку ч. 6 ст. 28 КПК України, можуть стати лише ті процесуальні дії, необхідність вчинення яких у певний строк прямо випливає із норм кримінального процесуального закону або рішення стосовно проведення яких раніше було прийняте стороною обвинувачення. Такий механізм може мати місце, якщо підозрюваний, потерпілий, інша особа, права та інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, зацікавлені в прискоренні процесуальних дій чи рішень. Оскільки ця норма передбачає лише відповідне право, а не обов’язок слідчого судді, цей інтерес п о т р е б у є глибокого і скурпульозного обґрунтування у клопотанні. Слід окремо зазначити, що в цьому випадку не має значення, чи звертався зацікавлений суб’єкт з відповідним клопотанням до слідчого, дізнавача, прокурора до моменту аналогічного звернення до слідчого судді.
У той же час предметом судового контролю в питанні недотримання розумних строків у порядку ст. 308 КПК України є (1) бездіяльність прокурора вищого рівня щодо розгляду скарги на недотримання слідчим, дізнавачем, прокурором розумних строків (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України) або (2) відмова в задоволенні скарги (п. 9-1 ч. 1 ст. 303 КПК України). Таким чином, при застосуванні цього механізму обов’язковим вбачається попереднє процесуальне звернення до прокурора вищого рівня.
Інститут процесуальних строків покликаний забезпечити такі суттєві риси ефективного кримінального процесу, як швидкість і оперативність — швидке розслідування кримінальних правопорушень є завданням кримінального провадження. Процесуальні строки визначені в конкретних абсолютних величинах — годинах, днях, місяцях. У свою чергу розумність строку — це більше якісний компонент досудового розслідування. При оскарженні відмови прокурора вищого рівня в задоволенні скарги на недотримання розумних строків серцевиною питання є співвідношення кількості і якості проведених процесуальних дій та постановлених процесуальних рішень із тим часовим періодом, який на це витрачений відповідними уповноваженими суб’єктами. Для висновку про дотримання розумних строків цей часовий період має здаватися адекватним. Процесуальні строки, встановлені законом, є однаковими для всіх кримінальних проваджень щодо правопорушень відповідної тяжкості (крім тих справ, відомості по яких внесені до ЄРДР до 16.03.2018 р., а розумні строки — індивідуальні для кожного окремого випадку.
Випадки недотримання розумних строків
Про недотримання розумного строку в цілях його оскарження можна говорити, наприклад, коли:
- кримінальне провадження здійснюється тривалий строк без пред’явлення підозри, однак комплекс проведених процесуальних дій спрямовує досудове розслідування в сторону підозри конкретній особі. Тут мова йде про оскарження недотримання розумних строків особою, права та інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. В нормативному аспекті право на оскарження недотримання розумних строків таким суб’єктом не передбачене для кримінальних справ, відомості по яких внесені до 16.03.2018 р., хоча, враховуючи загальні засади кримінального провадження з цього приводу, можна дискутувати;
- після пред’явлення особі про підозру тривалий час не проводяться жодні процесуальні дії;
- досудове розслідування зупинене у зв’язку з розшуком підозрюваного, однак наявні відомості про те, що органу досудового розслідування відоме місце його перебування;
- неодноразове продовження строку досудового розслідування з одних і тих же підстав або за відсутності реально проведених процесуальних дій;
- тривале утримання майна, арештованого з метою збереження речових доказів тощо.
Висновку про недотримання розумного строку має передувати оцінка правової і фактичної складності кримінального провадження. При цьому значення мають обставини, які ускладнюють розслідування, необхідність проведення експертиз та їх складність, отримання відомостей у рамках міжнародної правової допомоги, необхідність допиту значної кількості осіб, чисельність епізодів, об’єднаних у єдиний предмет досудового розслідування, обсяг пред’явленої підозри, кількість підозрюваних, потерпілих тощо. Адже, закріпивши розумний строк кримінального провадження в засадах кримінального провадження, законодавець зробив вектор не на встановлення конкретних часових проміжків, а на підходах, які мають застосовуватися для визначення ефективності досудового розслідування.
Замість висновку
У відповідності до ч. 5 ст. 28 КПК України кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите. Згідно зі ст. 283 КПК України особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження. Прокурор зобов’язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Отже, розумний строк досудового розслідування можна визнати немайновим інтересом підозрюваного. Інші норми чинного законодавства закріплюють цей немайновий інтерес під час досудового розслідування за потерпілим та особою, права та інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Його зміст полягає в обмеженні певними термінами стану невизначеності, в якому перебуває особа у зв’язку з її участю в кримінальному провадженні, та умовна прогнозованість тривалості такої участі. В змагальній концепції кримінального процесу цьому інтересу кореспондується обов’язок співмірної по часу та ефективності (найкоротший строк) діяльності суб’єктів, уповноважених на вчинення процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень — слідчого, дізнавача, прокурора, прокурора вищого рівня.
Механізм оскарження недотримання розумних строків є двохелементним — зацікавлений суб’єкт може подати скаргу прокурору вищого рівня, а в разі відмови в задоволенні цієї скарги — звернутися до слідчого судді. Інститут оскарження недотримання розумних строків потребує законодавчого удосконалення щодо прокурорів, уповноважених на розгляд скарги, визначення критеріїв обґрунтованості та вмотивованості рішення прокурора вищого рівня про відмову в задоволенні скарги, а також повноважень слідчого судді на встановлення конкретних строків для проведення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Наявні прогалини правового регулювання та неоднозначна судова практика гальмують повну реалізацію вкладеної в ці положення ідеї та не сприяє правовій визначеності. У зв’язку з цим відповідні положення КПК України в узагальненому вигляді не можна визнати ефективним засобом легітимного впливу на прискорення досудового розслідування з одночасним підвищенням його ефективності.
Джерело: Юридичний вісник України
