Деякі питання оскарження недотримання розумних строків на досудовому розслідуванні. Частина 1 - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Деякі питання оскарження недотримання розумних строків на досудовому розслідуванні. Частина 1

Дата публікації:

Віра МИХАЙЛЕНКО, суддя Вищого антикорупційного суду,
кандидат юридичних наук

Строки на досудовому розслідуванні мають важливе значення як у питанні раціональності та ефективності кримінального провадження на досудовій стадії, так і в контексті гарантій прав і свобод людини. Їх дотримання у кримінальному провадженні обумовлює законність вчинення процесуальних дій та зумовлює саму можливість представникам сторони обвинувачення здійснювати досудове розслідування. На відміну від судового розгляду, де визначених законом строків небагато, досудова стадія пронизана встановленими термінами, в межах яких мають бути здійснені ті чи інші процесуальні дії або постановлені процесуальні рішення. Більше того, досудове розслідування в цілому має присічний строк.

Читайте також: «Реформи» як основна причина руйнації системи органів досудового розслідування

Крім, власне, процесуальних строків, передбачених для проведення процесуальних дій чи постановлення процесуальних рішень, закон оперує поняттям «розумні строки». Розумність строків визначено однією із засад кримінального провадження. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, об’єктивно необхідні для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Питання розумного строку торкався Конституційний Суд України ще в далекому 2003 році. Так, у своєму рішенні від 30.01.2003 року КСУ зазначив, що поняття «розумний строк досудового слідства» є оціночним, тобто таким, що визначається в кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення й розслідування злочину/злочинів. Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідності проведення експертиз та отримання висновків тощо. Але за будь-яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без порушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Читайте також: Прокурорський нагляд за досудовим розслідуванням

Основна ідея розумних строків полягає в тому, що період провадження у кримінальній справі не може бути невизначеним та свавільним. Тому встановлені законом процесуальні строки апріорі вважаються розумними. В іншому випадку під загрозою опиняються права учасників кримінального провадження — в першу чергу, право підозрюваного на захист та інтерес потерпілого у швидкому розслідуванні і судовому розгляді вчиненого щодо нього правопорушення з відшкодуванням завданої шкоди. В цій парадигмі дотримання розумного строку в кримінальному провадженні можна розглядати як немайновий інтересів учасників, перелік яких визначений законом.

Законодавець виділяє спеціальну процедуру розгляду скарги на недотримання розумних строків. Вона передбачена ст. 308 КПК України, відповідно до якої підозрюваний, потерпілий та інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором. Прокурор вищого рівня зобов’язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.

Таке нормативне регулювання покладає на прокурора вищого рівня в разі оскарження йому недотримання розумних строків особами, які здійснюють досудове слідство, дізнання або процесуальне керівництво, такі обов’язки:

  • розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання;
  • перевірити викладені у скарзі обставини на предмет зволікання при вчиненні процесуальних дій, прийнятті процесуальних рішень або навпаки, належне (ретельне) здійснення досудового розслідування;
  • у випадку встановлення невиправданого зволікання надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень;
  • невідкладно письмово повідомити особу, яка подала скаргу про результати її розгляду (причому процесуальна форма письмового повідомлення залишена поза межами правового регулювання).

Ця локальна перевірочна процедура може бути предметом судового контролю. КПК України передбачає можливість оскаржити бездіяльність щодо розгляду скарги на недотримання розумних строків (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України) та рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування (п. 9-1 ч. 1 ст. 303 КПК України).

Читайте також: Нові підстави для спеціального досудового розслідування

Слід одразу акцентувати увагу на тому, що в першому випадку фактичні обставини справи не мають значення, адже слідчим суддею досліджується лише факт виконання/невиконання прокурором вищого рівня обов’язку розглянути подане клопотання протягом трьох днів після її подання та повідомити скаржника про результат цього розгляду. Тому при оскарженні бездіяльності цього виду не слід захаращувати скаргу надмірною кількістю фактичних обставин або деталей, які не мають відношення до процедурних питань направлення адвокатом скарги та її нерозгляду прокурором вищого рівня.

У другому випадку (коли оскаржується відмова у задоволенні скарги на недотримання розумних строків) необхідно показати історію кримінального провадження та представити наявний фактаж на підтвердження недотримання розумних строків. Судовий контроль за дотриманням розумних строків під час досудового розслідування має перелік проблем, які потребують вирішення на законодавчому рівні або шляхом вироблення єдиних підходів у судовій практиці (що за відсутності перегляду постановлених слідчими суддями рішень Верховним Судом вбачається недосяжним).

Вищий, старший, спеціалізований

Перша проблема полягає у співвідношенні понять «прокурор вищого рівня» і «старший групи прокурорів». У статті 308 КПК України повноваження розглядати скаргу на недотримання слідчим, дізнавачем, прокурором розумних строків передбачені у прокурора вищого рівня. Відповідна ієрархія прокурорів визначена у ч. 3 ст. 17 (щодо окружних і обласних прокуратур, першого заступника і заступника Генерального прокурора) та ч. 5 ст. 8-1 (для прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури) Закону України «Про прокуратуру».

Разом із тим, відповідно до ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у переважній більшості здійснюється групою прокурорів, до якої включаються також керівники структурних підрозділів відповідних прокуратур. Тобто у випадку, коли Генеральний прокурор, його заступник, заступник керівника САП, керівник чи заступник керівника підрозділу прокуратури включений до групи прокурорів, не будучи при цьому старшим групи прокурорів, він відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» є прокурором вищого рівня, однак у процесуальному сенсі підпорядкований іншому прокурору (старшому групи). В умовах процесуального підпорядкування прокурора вищого рівня нелогічним вбачається надання ним вказівок, спрямованих на дотримання розумних строків старшому групи, прокурором якої він є.

Слідчий суддя в кожному конкретному випадку може дійти висновку про те, що прокурором вищого рівня є прокурор, який не входить до групи прокурорів, що здійснюють досудове розслідування.

… На думку слідчого судді, М. О. Грищук не мав повноважень прокурора вищого рівня на момент розгляду скарги щодо недотримання розумних строків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки він є прокурором у цьому кримінальному провадженні, здійснює нагляд за кримінальним провадженням у формі процесуального керівництва. Тобто він позбавлений можливості приймати неупереджене та об’єктивне рішення щодо дотримання розумних строків у кримінальному провадженні, а його процесуальний статус прокурора виключає можливість прийняття рішень щодо даного питання в якості прокурора вищого рівня.

У п. 6.2 Положення про Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора № 125 від 05.03.2020 р., зазначено, що перший заступник та заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури організовують розгляд і вирішення скарг підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого на недотримання розумних строків детективом, прокурором під час досудового розслідування. Враховуючи передбачений у законі перелік прокурорів вищого рівня для прокурорів САП (керівник САП, його перший заступник та заступник) та можливість здійснення розгляду цієї категорії скарг першим заступником та заступниками керівника САП, слідчий суддя дійшов висновку, що розгляд скарг, поданих в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2, повинен бути здійснений одним із заступників керівника САП, який не входить до групи прокурорів у кримінальному провадженні (ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16.02.2021 р. у справі № 991/862/21; URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94929649).

Інше проблемне питання знаходиться в площині проваджень, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням в яких здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Адже в ст. 308 КПК України йдеться про повноваження прокурора вищого рівня надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Відповідно до ч. 5 ст. 8-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорами вищого рівня для керівників управлінь, відділів та їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури є керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його перший заступник та заступник; для заступника та першого заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури — керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підпорядковується безпосередньо Генеральному прокурору. Причому Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники не мають права давати вказівки прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та здійснювати інші дії, які прямо стосуються реалізації прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури їхніх повноважень. Це означає, що положення ст. 308 КПК України є «мертвими» при оскарженні недотримання розумних строків керівником (виконувачем обов’язків керівника) Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Чи потрібна постанова?

До проблемних питань оскарження недотримання розумних строків слід віднести нормативну невизначеність щодо необхідності оформлення рішення прокурора вищого рівня, прийнятого за результатами розгляду скарги, постановою. Так, стаття 308 КПК України визначає повноваження прокурора при визнанні обґрунтованою скарги на недотримання розумних строків — надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Разом із тим, поза межами правового регулювання перебуває необхідність винесення окремого процесуального документа у випадку незадоволення такої скарги. КПК України не встановлює жодних критеріїв, за якими має оцінюватися рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків, а слідчому судді належить оцінити таке рішення на предмет його обґрунтованості та вмотивованості.

Враховуючи «процесуальність» будь-якого рішення прокурора, яке приймається у формі постанови, логічним вбачається винесення постанови про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків. Проте постанова виноситься у випадках, передбачених КПК України, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне (ч. 3 ст. 110 КПК України).

У судовій практиці відсутня єдність з приводу обов’язкового оформлення відмови постановою. Деякі слідчі судді при розгляді скарг на відмову прокурора вищого рівня в задоволенні скарги на недотримання слідчим, прокурором розумного строку визнають необхідність постанови: … із системного аналізу ст. 308 КПК України та ст. 110 КПК України вбачається, що постанова за результатами розгляду скарги на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні в мотивувальній частині повинна містити висновок про дотримання, або ж недотримання слідчими, прокурорами розумних строків під час досудового розслідування із вказанням на мотиви та обґрунтування вказаного висновку.

Разом із тим, за зверненням заявника постанова не виносилася, а лише надана відповідь, яка не містить жодного посилання на дотримання або ж недотримання слідчими, прокурорами розумних строків під час досудового розслідування кримінального провадження, а отже, і не містить підстав для відмови в задоволенні відповідної скарги. Прокурором не надана оцінка причинам тривалого проведення досудового розслідування, не зроблено висновку про розумність строків виконання слідчими та прокурорами слідчих (розшукових) дій із метою встановлення осіб, винних у вчиненні кримінальних правопорушень.

Зазначене вище свідчить про порушення порядку розгляду скарги про недотримання розумних строків, неправильне оформлення прийнятого рішення, необґрунтованість наданої заявникові відповіді, тобто невідповідність її вимогам кримінального процесуального закону. Враховуючи викладені обставини, слідчий суддя вважає за необхідне задовольнити в частині визнання неправомірним рішення заступника керівника місцевої прокуратури Дніпропетровської області у вигляді листа про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування кримінального провадження та зобов’язати його чи іншого уповноваженого прокурора повторно розглянути скаргу потерпілої ОСОБА_1 від 05.09.2019 року на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні та винести вмотивовану постанову відповідно до вимог ст. 110 КПК України (ухвала слідчого судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 лист. 2019 року у справі № 173/2621/19; URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85812828).

В інших випадках приймається теза про те, що винесення постанови в контексті ст. 308 КПК України не є обов’язковим.

… Слідчий суддя вважає, що виконувачем обов’язків керівника Кременчуцької місцевої прокуратури було розглянуто скаргу, але будь-якого рішення по суті, а саме встановлення конкретних строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень винесено не було, що слід вважати відмовою в задоволенні скарги на недотримання розумних строків (ухвала слідчого судді Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 3 січня 2019 року у справі № 537/38/18; URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/79069918). …

Мотивуючи скаргу, скаржник посилається на ст. 110 КПК України та вважає, що за результатами розгляду скарги прокурор повинен був прийняти процесуальне рішення у формі постанови. Однак, відповідно до ч. 3 ст. 110 КПК України рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Статтею 308 КПК України, яка регламентує оскарження недотримання розумних строків до прокурора, не передбачено обов’язку прокурора виносити постанову.

Так, при розгляді скарги прокурором у межах строків, передбачених КПК України, було розглянуто таку та надано відповідь скаржнику, тобто виконано вимоги статті 308 КПК України щодо невідкладного письмового повідомлення особи, яка звернулася зі скаргою, про результати її розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Враховуючи викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що в частині вимог скарги про зобов’язання прокурора прийняти процесуальне рішення згідно зі ст. 110 КПК України, в якому надати прокурору обов’язкові для виконання вказівки слід відмовити за безпідставністю (ухвала слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 01 лист. 2019 року у справі № 463/9151/19; https://reyestr.court.gov.ua/Review/85340222).

Також зустрічається позиція, при якій … незалежно від того, як прокурор оформив своє рішення, таке рішення повинне відповідати загальним вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України щодо зазначення в ньому змісту обставин, які є підставами для його прийняття, та наведення і обґрунтування мотивів прийняття певного рішення, що вимагає від прокурора оцінки кожного із суттєвих, значущих доводів, які особа вказала у своїй скарзі щодо недотримання розумних строків прокурором у кримінальному провадженні (ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2021 року у справі № 991/1642/21; URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95633046).

Межі повноважень слідчого судді

Прогалина наявна і в питанні повноважень слідчого судді встановлювати конкретні строки для виконання процесуальних дій чи прийняття процесуальних рішень у випадку, якщо рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків буде визнано необґрунтованим. Особливо це стосується конкретних строків для завершення досудового розслідування. Судова практика також не виробила однозначного підходу до цього питання. Так, в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 23.01.2019 р., задовольняючи відповідну скаргу, слідчий суддя зобов’язав уповноважених осіб — слідчого Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області — здійснити досудове розслідування у кримінальному провадженні та прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, здійснювати досудове слідство й окремі процесуальні та слідчі дії у розумні строки (ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2019 року у справі № 522/22802/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/79487386). В інших випадках встановлені конкретні строки для закінчення досудового розслідування (наприклад, ухвала слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2021 р. у справі № 607/22389/20, де слідчий суддя, розглядаючи скаргу на бездіяльність розгляду прокурором вищого рівня скарги на недотримання розумних строків, встановив строк для закінчення досудового розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, в 1 (один) місяць з моменту отримання копії даної ухвали. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94717336). Але більшість слідчих суддів при розгляді скарг на рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків стоять на позиції про дискреційні повноваження слідчого і прокурора (наприклад, ухвала слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 р. у справі № 638/19604/19: в рамках розгляду скарги на рішення прокурора, поданої в порядку ст. 303 КПК України, слідчий суддя не наділений відповідними процесуальними повноваженнями щодо визнання таким, що не дотримується розумного строку досудового розслідування. До повноважень слідчого судді за наслідками розгляду скарги на постанову прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування належить виключно постановлення ухвали про скасування рішення слідчого чи прокурора, або про відмову в задоволенні скарги (частина 1 та 2 ст. 307 КПК України). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86597886).

З одного боку, це вбачається цілком логічним, адже згідно з положеннями КПК України прокурор, слідчий і дізнавач, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійними у своїй процесуальній діяльності. В постанові Касаційного кримінального суду від 16 травня 2019 року у справі № 761/20985/18 Друга судова палата зазначила, що слідчий суддя, задовольняючи частково клопотання адвоката про встановлення слідчому процесуального строку для закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні керувався ст. ст.1-35, 113, 114, 116, 219, 303309, 369371 КПК України. Проте жодною з норм кримінального процесуального закону, в тому числі і наведених слідчим суддею в ухвалі, не передбачене його повноваження про встановлення слідчому процесуального строку для закінчення досудового розслідування. Беззаперечно, ухваливши вказане рішення, слідчий суддя вийшов за межі КПК, адже таке рішення кримінальним процесуальним законом не передбачено (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/81953091).

З іншого боку, якщо бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора призводить до необґрунтованого розтягнення в часі досудового розслідування, зволікання і невиправданих затримок при проведенні процесуальних дій, що в підсумку спричиняє порушення розумних строків, то чи не має слідчий суддя реагувати більш конкретно, ніж зобов’язувати розглянути скаргу про недотримання розумних строків чи скасовувати постанову про відмову в задоволенні скарги про недотримання розумних строків? В практиці зустрічаються непоодинокі випадки, коли рішення про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків скасовувалося слідчим суддею декілька разів з аналогічних підстав, а прокурор за результатами чергового розгляду скарги (на виконання судового рішення) виносив аналогічну постанову, виклавши таке саме обґрунтування іншими словами. Такі випадки ілюструють, що за відсутності конкретних повноважень слідчого судді впливати на ситуацію зі зволіканням уповноважених суб’єктів при здійсненні досудового розслідування, про ефективність судового контролю стверджувати неможливо.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Якщо поліцейський не роз’яснив водієві його права, штраф незаконний

Опубліковано

on

От

Поліцейський оштрафував водія за порушення Правил дорожнього руху. Що було далі?

Читайте також: У справах про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту водіями автотехнічна експертиза не є обов’язковою

Той оскаржив штраф у суді. У позові водій зазначив, що інспектор не провів у встановленому порядку розгляд справи та не роз’яснив йому його права як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розглядаючи даний аргумент, судді наголосили, що дотримання передбаченої законом процедури має важливу роль для встановлення об’єктивної істини при розгляді справи. Суд констатував, що відповідно до передбаченої процедури розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до відповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права та обов’язки. Порушення інспектором цієї процедури зводить нанівець саму суть і завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності. Це ускладнює встановлення об’єктивної сторони вчиненого порушення та вини особи в його вчиненні.

Читайте також: Правила для тих, хто потрапив у ДТП

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суд встановив, що на місці зупинки інспектор не роз’яснив водію його права, як особи, яка притягається до відповідальності, відтак визнав такі дії грубим порушенням процедури накладення стягнення і скасував штраф поліції (справа № 760/402/21). Таким чином, не роз’яснення під час розгляду справи водієві його прав є грубим порушення процедури накладення стягнення і, як наслідок, є підставою для скасування штрафу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Зигзаг газової справи

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого місяця сталася чергова знакова подія в багаторічному процесі за позовом Юлії Тимошенко до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови уряду № 315 від 27.04.2016 р., якою було збільшено ціни на газ для житлово-комунального сектора. Вердикти судів перших двох інстанцій були позитивними для позивачки, проте Верховний Суд їх скасував і направив матеріали провадження на новий розгляд. Й ось 13 вересня Окружний адміністративний суд Києва ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову. Проте до фіналу цієї досить простої за своєю сутністю справи ще дуже далеко, оскільки служителі Феміди, судячи з усього, зробили з неї непогану для себе годівничку, тож для того, аби її розгляд тривав якомога довше, навмисне залишають у текстах судових рішень максимальну кількість помилкових висновків і нез’ясованих моментів.

Читайте також: Заборгованість перед Нафтогазом реструктуруватимуть за новим законом

Два способи цінового регулювання

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Якщо уважно розібратися, то позовні вимоги були дуже смішними: якби рішення про їх задоволення було виконане вчасно, тобто до того, як спірна урядова постанова втратила чинність з волі самого ж уряду, це призвело б не до здешевлення, а, навпаки, до здорожчання газу для населення. Як відомо, раніше цей вид палива належав до категорії тих товарів, ціни на які підлягають державному регулюванню, і займалася цим Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Процес регулювання був, так би мовити, безперервним: ціни на газ затверджувалися постановою НКРЕКП, і якщо виникала потреба їх змінити (як правило, в сторону підвищення), Нацкомісія ухвалювала нову постанову з новими ціновими показниками, а останнім пунктом скасовувала дію попередньої постанови. Якби трапилося так, що нова постанова рішенням суду була б визнана нечинною, то нечинним визнався б і її останній пункт, а відтак автоматично відновилася б дія попередньої постанови.

Читайте також: Тарифи до кінця опалювального сезону не зростатимуть

Такий порядок було змінено після прийняття у 2015 році Закону України «Про ринок природного газу» й відтоді ціни на нього мали встановлюватися не якимось-небудь державним органом, а шляхом вільної домовленості між продавцем і покупцем. Разом із тим у статті 11 згаданого закону було написано, що «З метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб’єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов’язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства». Фактично це означало, що уряд мав право наказати Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» (для якої він — єдиний акціонер) постачати газ для потреб житлово-комунального сектора не за ринковою ціною, а за такою, якою він скаже. Разом із тим витрати на виконання цих обов’язків мали бути компенсовані. Ще один важливий момент — дія урядової постанови про покладення спеціальних обов’язків була обмеженою в часі, тож у її тексті обов’язково мало бути зазначено, до якої дати вона діє. Ну а найцікавішим для нашої ситуації було те, що визнання в судовому порядку постанови КМУ нечинною автоматично знімало б з НАК «Нафтогаз України» обов’язок постачати газ для потреб населення за визначеними урядом, тобто зниженими цінами.

Спірна постанова не порушила прав позивачки

Зазначена постанова КМУ встановлювала, що протягом наступних 11 місяців — з 1.05.2016 по 31.03.2017 рр. пільгова ціна блакитного палива «нафтогазівського» походження для потреб житлово-комунального сектора складатиме 6,879 грн за 1 кубометр, в той час як раніше вона становила 7,2 грн в літній і 3,6 грн в зимовий період року. Юлія Тимошенко подала позов у червні 2016-го, а задоволений він був колегією суддів ОАС Києва у складі суддів Євгена Аблова, Альони Мазур й Олесі Чудак аж 4 березня 2019 року, тобто якраз напередодні президентських виборів, де позивачка була одним з основних претендентів на головну посаду країни. Протягом цих трьох років Кабмін прийняв ще дві постанови про ПСО й оскаржуваний урядовий акт уже давно втратив чинність. Його скасування в судовому порядку не тягло жодних наслідків ні для суб’єктів ринку природного газу, яким він був адресований, ні, тим більше, для населення, проте передвиборчий штаб кандидатки зумів сформувати в її виборців впевненість у тому, що в разі виконання зазначеного рішення суду буде проведено перерахунок та компенсацію зайво сплачених сум.

Ще більший резонанс у засобах масової інформації справило повідомлення про те, що 8 липня того ж року колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі Ярослава Собківа, Наталії Безименної та Олени Ганечко відмовила в задоволенні апеляційної скарги уряду й залишила в силі вердикт ОАС Києва, а це, нагадаємо, було якраз напередодні парламентських виборів. Цікаво, що після того дана справа зникла з інформаційного поля країни, тож ухвалення постанови Верховного Суду від 25 червня 2020 р. пройшло в обстановці повної байдужості з боку представників ЗМІ, хоча раніше вона для них була ніби медом намазана. Один з головних моментів, що став причиною бракування рішень попередніх судів, був пов’язаний із правом даного конкретного позивача на оскарження саме цього урядового акта. Взагалі-то в статті 55 Конституції України написано, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб», але це ще не означає, що суд зобов’язаний розглядати, а тим більше задовольняти такий позов, оскільки офіційне тлумачення наведеного вище положення, здійснене рішенням Конституційного Суду, уточнює, що право на судовий захист має лише та особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Отже, в даній ситуації ключовим було питання про те, чи порушила постанова КМУ права, свободи та законні інтереси позивачки? Остання позиціонувала себе звичайним побутовим споживачем, котрому, як і мільйонам іншим їй подібним, довелося дорожче платити за газ. Це, на її думку, було настільки очевидним, що не потребувало зайвих доказів, і судді ОАС Києва та Шостого ОАС цілком із цим погодилися. Інакше вирішила колегія суддів Касаційного адміністративного суду, яка вказала, що попередніми судами не були належним чином перевірені доводи Кабміну про відсутність порушеного права або інтересу, а тому справу треба відправити на повторний розгляд, в ході якого це питання слід ретельно дослідити й дати йому всебічну оцінку.

У ході повторного розгляду справи новий склад колегії суддів вирішив, що правою все ж таки була сторона відповідача. Справа в тому, що оскаржуваною постановою спеціальні обов’язки покладалися лише на обмежене коло газовидобувних, газопостачальних і газорозподільних підприємств, а от що стосується споживачів, то на них ще Цивільним кодексом України покладено загальний (а на спеціальний) обов’язок своєчасно і в повному обсязі оплачувати поставлені товари й надані послуги. Тим більше, що постанова КМУ № 315 жодним чином не перешкоджала споживачам природного газу скористатися гарантованим законом правом купувати його на вільному ринку в тих газопостачальних підприємств, на які, на відміну від Нафтогазу, спеціальні обов’язки не покладалися (якщо, звичайно, пощастить знайти на цьому вільному ринку ціни, дешевші за ті, що встановив уряд). Таким чином, оскаржувати цей урядовий акт могли тільки ті, кого він безпосередньо стосувався, зокрема, Нафтогаз або акціонерне товариство «Укргазвидобування». Вони, до речі, судилися з Кабміном, тільки не через покладання на них спеціальних обов’язків, а через відмову уряду здійснити передбачену законом компенсацію витрат на їх виконання, але це вже зовсім інша історія.

Нове рішення залишило нерозмінованою стару «міну»

Встановлена вище обставина була цілком достатньою підставою для відмови в задоволенні позову, що власне й було зроблено рішенням ОАС Києва від 13.09.2021 р., та попри це необхідно висвітлити ще один важливий момент, який так і лишився недослідженим судом, що може стати причиною скасування зазначеного вердикту в судах наступних інстанцій. Головний аргумент позивачки полягав у тому, що під час прийняття спірної постанови урядом не були виконані вимоги, передбачені законом «Про ціни і ціноутворення», а відтак встановлені ціни на газ вийшли економічно необґрунтованими. Цей довід легко спростовувався тим фактом, що газ є тим товаром, на операції з яким не поширюється дія зазначеного закону — в цих правовідносинах застосовується лише Закон «Про ринок природного газу», і для того, щоб встановити цей факт, зовсім необов’язково мати вищу юридичну освіту.

Ціни, встановлені Кабміном в рамках покладання передбачених зазначеним законом спеціальних обов’язків, могли бути, грубо кажучи, хоч взятими зі стелі, хоч висмоктаними з пальця, аби лише потім Нафтогазу та іншим суб’єктам ринку були компенсовані витрати на їх виконання. Позивачка в такий спосіб (можливо навмисно, а, можливо, й добросовісно помиляючись) заплутувала суд, але судді прийняли цю гру й вирішили, так би мовити, пошукати в темній кімнаті чорну кішку, якої в ній не було. Для того, щоб встановити, чи є передбачені спірною постановою ціни економічно обґрунтованими, перший склад суддів ОАС Києва призначив судово-економічну експертизу, проведення якої було доручене аж трьом науково-дослідним інститутам судових експертиз системи Міністерства юстиції України — Донецькому, Харківському й Київському. Думки експертів розділилися: донеччани написали, що ні, кияни — що так, а харків’яни від відповіді ухилилися, написавши, що не вбачається можливим дати відповідь у межах наданих для дослідження документів. При цьому жоден із них не набрався сміливості заявити про те, що було поставлене некоректне питання, на яке не може бути дана правильна відповідь.

Під час першого розгляду справи судді першої інстанції вирішили покластися на донецький висновок, який стверджував, що встановлені спірною постановою ціни були економічно необґрунтованими, і з ними в цьому повністю погодилися судді апеляційної інстанції. Верховний Суд, скасовуючи їхні вердикти, саме цьому моментові уваги не приділив і вказівок, обов’язкових для виконання суддям нижчих інстанцій у ході нового розгляду справи не дав. Нова ж колегія суддів ОАС Києва у складі Тетяни Шейко, Ірини Васильченко та Володимира Донця проігнорувати цей один з основних доводів позивачки, звичайно не могла, але вона при цьому не придумала нічого кращого, як спираючись на результати експертизи цього разу вже не Донецького, а Київського НДІСЕ, написати, що встановлені спірною постановою ціни на газ були економічно обґрунтованими. Саме цей некоректний висновок і може стати непоганою зачіпкою, якою невдоволена рішенням суду сторона може скористатися для того, аби домогтися його скасування в апеляційній інстанції.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

База правових позицій Верховного Суду: візія креаторів

Опубліковано

on

От

Процесуальне законодавство, яке набрало чинності в грудні 2017 року, впровадило дуже логічну та всеохопну схему забезпечення єдності судової практики, в якій вирішальну роль відіграють висновки Верховного Суду щодо застосування правових норм, котрі мають враховуватися як самим Верховним Судом, так і судами першої та апеляційної інстанцій. Крім того, це саме законодавство визначило механізми подолання неоднакової судової практики в розгляді справ палатами, об’єднаними палатами, Великою Палатою Верховного Суду.

Олег Смотров
директор компанії «Jusnote», кандидат юридичних наук


Расім Бабанли
керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду, доктор юридичних наук

Максим Селіванов
директор компанії «Дім юриста», кандидат юридичних наук, доцент, член НКР Верховного Суду

 

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

«Ілюзія абсолютного знання»

Ця концепція досить вдало спрацювала, і вже за три роки можна спостерігати вирішення численних правових проблем, які десятиліттями обговорювалися, викликали дискусію, але не більше — правозастосовувачі міцно стояли на своїх позиціях. Водночас саме це процесуальне законодавство фактично створило «ілюзію абсолютного знання» практики ВС самим Верховним Судом і судами першої та апеляційної інстанцій. Чому ілюзію? Бо щотижня на розгляд Верховного Суду надходить близько 1,5–2 тисячі касаційних скарг, приблизно така сама кількість справ розглядається ВС за тиждень.

Читайте також: Пошукова База правових позицій Верховного Суду поки не працює

Вочевидь перетворення цієї ілюзії на реальність можливе винятково за допомогою цифрових технологій, оскільки потенціалу людських умінь і навіть суперздібностей явно недостатньо для обробки такого величезного обсягу матеріалів. Із цих міркувань керівництвом Верховного Суду було поставлено завдання щодо пошуку й реалізації тих технологій, які б допомогли в питанні забезпечення єдності судової практики.

Рушієм для створення бази стало усвідомлення того, що єдність судової практики в Україні досить складно забезпечити без використання потенціалу сучасних цифрових технологій. Саме тут і саме зараз вважаємо за доцільне сказати, що база на сьогодні не використовує штучний інтелект. На етапі її розробки була спроба протестувати алгоритм штучного інтелекту, проте він не дав бажаних результатів. Натомість бажані результати було отримано внаслідок використання інших, більш простих алгоритмів пошуку.

Ключовою метою розробки бази було забезпечення повнотекстового добору релевантної практики. Тобто, щоб будь-який її користувач міг завантажити для цілей пошуку повнотекстовий документ (проект судового рішення, позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги) і база б автоматично підібрала під цей текст релевантну практику Верховного Суду.

Ми вважали, що такий інструмент може значно спростити пошук судової практики й підвищити якість роботи представників усіх юридичних професій. Безумовно, ключовим бенефіціаром бази ми бачили суддю, однак її загальний позитивний ефект у геометричній прогресії збільшиться за умови використання програми всією юридичною спільнотою, та, зрештою, громадськістю. Саме тому концепцією передбачалося створення пошукової бази з відкритим доступом.

Особливості новації

Однак сучасні цифрові технології мали йти в ногу з якісним контентним її наповненням. База правових позицій Верховного Суду не дорівнює базі судових рішень ВС. Наприклад, Верховний Суд розглянув тисячі спадкових або сімейних справ, однак якщо систематизувати відповідні справи чи правові позиції в них, то виявиться, що в цих справах було сформульовано не тисячі, а десятки «унікальних» правових позицій, які просто дублюються в десятках або сотнях рішень. Отже, метою контентного наповнення бази було вносити в неї лише ці «унікальні» позиції та не допустити їх дублювання. Це, на наш погляд, також спростило б пошук релевантної практики порівняно з Єдиним реєстром судових рішень — наявним на сьогодні загальнодоступним ресурсом, який використовуються для пошуку практики Верховного Суду.

Реалізація відповідної концепції втілилася в появі певних інструментів пошуку. Так, база здійснює пошук за великими фрагментами текстів, за текстовими документами, а також за посиланням на Єдиний державний реєстр судових рішень. Інакше кажучи, якщо ви переглядаєте в цьому реєстрі будь-яке судове рішення й маєте намір знайти релевантну йому практику Верховного Суду, то можете просто скопіювати посилання в реєстрі, вставити його в рядок пошуку в базі, і вона підбере практику під відповідне рішення. Крім того, існує можливість пошуку за ключовими словами та за правовим тематичним класифікатором (див. детальніше Інструкцію з використання інструментів пошуку в Базі правових позицій Верховного Суду).

Нині здійснюється робота з пошуку напрямів її вдосконалення: як щодо подолання ймовірних, виявлених під час тестової експлуатації недоліків, так і щодо покращення бази як інструменту пошуку. Маємо намір реалізувати ідею досягнення напівавтоматичного самооновлення бази та не полишаємо надії на використання штучного інтелекту.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link