Юридична практика
Бути філософом і альтруїстом, або Про «фундаментальне» в судочинстві
Юрий СТЕЦЕНКО,
адвокат
Притримуюсь думки, що ідея виділення окремих справ як малозначних тільки на підставі ціни позову, коли вона менша за 227 тис. гривень (у 2021), є поганою. Точніше сказати, вона є гарною для суддів. Суддя може розглядати малозначну справу без повідомлення сторін. Тримання суддею такої справи «під сукном» більше року стало звичною практикою. Судді апеляційних судів також не викликають учасників у такій справі, не поспішають із її вирішенням і не особливо дослухаються до аргументів сторін, бо знають, що їх рішення не буде оскаржено. Та більше всіх задоволені судді Верховного Суду, бо вони вправі відмовляти у відкритті провадження за касаційними скаргами у малозначних справах, приймати до розгляду лише ті з них, які їм сподобаються. У касаційній скарзі учасник такої справи має навести, зокрема, доводи про фундаментальне значення питання права для формування єдиної правозастосовчої практики, порушене в скарзі, або про значний суспільний інтерес цієї справи чи якесь виняткове значення для цього учасника. Лише за таких умов Верховний Суд вправі відкрити касаційне провадження.
Читайте також: Цифровізація кримінального процесу як панацея від неякісного судочинства
Ситуація, якою вона є Якщо подивитися на ухвали Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами в малозначних справах, то аргументи зводяться до особливого статусу суду касаційної інстанції, мовляв, нема коли суддям ВС займатися дрібницями. Наведу свої міркування щодо вимог до касаційної скарги в малозначній справі. Перша й головна — касаційна скарга повинна стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Для скорочення позначу цю вимогу як «фундаментальне значення». Прикметник фундаментальний за Академічним тлумачним словником (1970— 1980 рр.) означає: 1). міцний, великий, зроблений на тривалий час; 2). перен. який є головним, основним; ґрунтовний, глибокий, капітальний.
«Фундаментальне значення» звучить, як щось грандіозне, вище й глибше за звичайні судові спори. Це треба бути філософом права, щоб замахнутися на створення чогось фундаментального, того, що відрізняється від існуючого в судовій практиці. Очевидно, відповідь на питання, що слід вважати фундаментальним для єдиної правозастосовчої практики, варто шукати в рішеннях Верховного Суду, винесених у малозначних справах. Таких рішень небагато. Та й не може бути багато філософії.
То що ж судді Верховного Суду вважають фундаментальним? Наприклад, у постанові від 4 липня 2018 року у справі 308/13136/16-ц про стягнення аліментів мудреці Касаційного цивільного суду Верховного Суду навели таке мотивування: «Разом із цим, касаційна скарга ОСОБА_1 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення сторін». Уся фундаментальність значення цього рішення суду для судової практики втілена в наведеному реченні. Це не фундаментальність, це суб’єктивізм суддів Верховного Суду, коли вони запросто відмовляють у розгляді більшості касаційних скарг, а одну скаргу, яка не відрізняється від багатьох інших, чомусь розглядають, притому ніякого мотивування щодо її «фундаментального значення» не наводять.
Читайте також: Проблеми в судочинстві та кримінальній юстиції збирає Мін’юст
Типовими малозначними цивільними справами є справи про відшкодування шкоди, стягнення заборгованості за договорами, зокрема, позови банків про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Для чого наділяти таку справу якимось надзвичайним, філософським змістом, а щоб видно було її фундаментальне значення для розвитку правозастосовчої практики. Хіба стала наведена вище справа № 308/13136/16-ц такою, в якій Верховний Суд вирішив питання права, що має фундаментальне значення для єдиної судової практики? Це рішення ВС не містить нічого фундаментального. Це було б навіть дивним вважати, що в цій справі Верховний Суд вирішив якесь особливе питання права для справ про стягнення аліментів, бо ВС скасував рішення апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Не може бути чогось фундаментального в повторенні Верховним Судом аргументів суду першої інстанції.
Про «фундаментальне» в судочинстві
Немає жодного раціонального пояснення, чому, скажімо, учасник справи з ціною позову 50 тисяч гривень наділений меншими правами, аніж учасник справи з ціною в 240 тисяч гривень, він не може розраховувати на право касаційного оскарження рішення суду, мусить гратися у філософа, вигадувати щось «фундаментальне».
Штучність виділення окремих справ як малозначних тільки на підставі ціни позову я хочу показати на прикладі справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій я представляв інтереси відповідача. Суд відмовив у задоволенні позову Приватбанку за його недоведеністю (рішення див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90931578), а додатковим рішенням стягнув з позивача на користь мого клієнта витрати на правову допомогу (див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92064407). Приватбанк оскаржив це рішення, я подав відзив. Апеляційний суд залишив без задоволення скаргу банку (див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94663890). У постанові апеляційного суду написано, що відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано. Я подав заяву про виправлення описки й заяву про ухвалення додаткової постанови про стягнення з позивача витрат на правову допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу. Апеляційний суд задовольнив мою заяву про виправлення описки, постановив, що в мотивувальній частині постанови замість «відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано» правильно читати «відзив на апеляційну скаргу подано відповідачем» (див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95175567), а щодо стягнення витрат на правову допомогу відмовив, бо, начебто, під час розгляду справи в суді першої інстанції не було подано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які відповідач очікував понести у зв’язку з розглядом справи (див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95175568). Чомусь думаю, що судді вигадали причину відмови тільки тому, що я вказав на описку й додав їм роботи. Я оскаржив до Верховного Суду цю ухвалу на апеляційну скаргу, моя скарга була задоволена, стягнуто з Приватбанку понесені моїм клієнтом витрати на правову допомогу в розмірі 3 600 грн за підготовку відзиву на апеляційну скаргу (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/99556269). Верховний Суд встановив наявну в матеріалах справи заяву про попередній розрахунок суми судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи. Отже, апеляційний суд не захотів побачити таку заяву в матеріалах справи, а Верховний Суд розглянув касаційну скаргу щодо стягнення 3 600 грн.
Цей випадок близький до того, що маємо з малозначними справами, коли апеляційний суд легковажить аргументами учасників провадження, а Верховний Суд не приймає до розгляду касаційні скарги тільки тому, що ціна позову у цій справі менша 227-ми тисяч гривень. Такий стан знижує рівень обґрунтування судових рішень, бо в силі залишаються рішення не лише відверто незаконні, але й такі, що суперечать звичайному здоровому глузду.
Приклад із практики
Ось приклад. Справа про про відшкодування шкоди внаслідок залиття приміщення. Типова малозначна справа. Позивач посилався на Акт про залиття, затверджений головним інженером комунального підприємства, що обслуговує будинок і Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, нанесеного приміщенню, який виник як наслідок аварії, яка сталася в результаті халатного ставлення до експлуатації сантехнічних приладів і обладнання власника приміщення на поверх вище. Звіт складений оцінювачем, величина матеріального збитку склала 45 555 гривень. Суд не визнав за належні і допустимі докази Акт і Звіт. Акт — бо власник приміщення, зазначений як винна особа в залитті, з даним Актом ознайомлений не був, при його складанні також присутній не був, на чому ґрунтувалися висновки комісії про причини залиття та винних у цьому осіб — не зазначено. Звіт — бо суд позбавлений можливості встановити, чи відповідають вказані у ньому пошкодження в приміщенні позивача дійсним пошкодженням внаслідок залиття приміщення, особливо з огляду на те, що в Акті відмічено, що це було повторне залиття. При цьому в матеріалах справи відсутні відомості, коли сталося перше залиття приміщення позивача, з чиєї вини, які при цьому були пошкодження, та чи були вони усунуті. Суд відмовив у задоволенні позову (див. рішення URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/76757216).
Позивач оскаржив рішення суду. Апеляційний суд задовольнив клопотання представника позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, призначив таку експертизу, на вирішення експертизи поставив такі питання: 1) яка причина залиття приміщення? 2) який обсяг пошкоджень заподіяний залиттям приміщення? 3) який розмір шкоди заподіяний залиттям приміщення? 4) який обсяг ремонтних робіт та вартість відновлювального ремонту за наслідками заподіяного залиття приміщення? Ухвала суду не містить аргументів про винятковість випадку призначення експертизи вже під час апеляційного розгляду справи і неможливість зробити це позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/87754822).
Перше поставлене судом питання говорить про те, що суд не міг самостійно встановити з матеріалів справи причину залиття. Відповідь на це питання експертом дозволила б суду встановити протиправність поведінки, а також причинний зв’язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками. Це було клопотання представника позивача, значить, сторона позивача сама поставила таке питання на вирішення експерту. Отже, сторона позивача не знала напевно про причину залиття, не мала належних і допустимих доказів про це. Таким доказом мав би стати висновок експерта. Друге і наступні питання, поставлені судом експерту, спрямовані на встановлення збитків. І позивач, і апеляційний суд, призначивши цю експертизу, визнали, що для встановлення причини залиття і завданих збитків потрібні спеціальні знання, яких немає ні у суддів, ні у позивача.
Із наступної ухвали апеляційного суду видно, що до суду справа повернулася без виконання експертизи у зв’язку з несплатою витрат на її проведення (див. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89531359). Значить, позивач не довів ні причину залиття, ні розмір збитків. Але ні, не значить. Судді апеляційного суду знайшли вихід із цього становища, переклали вину на відповідача, навівши таку тезу в постанові: «В ході розгляду справи відповідачем не було заявлено клопотання про призначення судової експертизи у спростування Звіту про оцінку вартості матеріального збитку». Ось так! До часу призначення експертизи самого Звіту було недостатньо для отримання відповідей на поставлені питання експерту, а після відмови позивача оплатити експертизу виявилося, що й експертизи не потрібно. Також заслуговує на увагу «аргумент» про те, що залиття відбулося внаслідок аварії, що трапилась у зв’язку з халатним ставленням власника приміщення на поверх вище. Я б зрозумів сантехніка, який, аби зняти з себе відповідальність, в Акті про залиття пише про «халатне відношення і ставлення» власника приміщення до обслуговування якихось приладів. Однак в українській мові немає виразів «халатне ставлення» і «халатне відношення». А як нема такого поняття взагалі, то, зрозуміло, що нема й не може бути акту цивільного законодавства, який би встановлював юридичну відповідальність за «халатне ставлення». Але ж на підставі такої нісенітниці апеляційний суд скасував попереднє судове рішення і задовольнив позов (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/93356036).
Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою відповідача (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/95344959). Виходить, що судді можуть вигадати поняття, якого нема в актах цивільного законодавства і на підставі цього вигаданого поняття зобов’язати сплатити кошти. А щоб особі спростувати це, треба вдавати із себе філософа з тезами про питання права, що має фундаментальне значення для правозастосовчої практики.
Дещо про альтруїзм
Інші підстави, які слід навести в касаційній скарзі в малозначній справі для прийняття її Верховним Судом: справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає скаргу. При розгляді справи в суді першої інстанції та апеляційному суді учасник справи захищає свої конкретні права та інтереси. Коли ж після рішення апеляційного суду цей учасник залишається незадоволеним рішенням суду, то він мусить навести в касаційній скарзі, що судове рішення в цій справі торкається те тільки його прав, але й прав ще й «того хлопця», якого він не знає, але за якого переживає. Такий собі альтруїзм із турботою про суспільний інтерес, який ставиш вище свого, або вдаєш це у касаційній скарзі.
Категорію «виняткового значення для учасника справи» можна тлумачити як завгодно, вона дуже суб’єктивна, поки це тебе не торкнулося. А коли з тебе стягнуто кілька десятків тисяч гривень за підставами, які вважаєш вигаданими, то втрата цих коштів набуває виняткового значення. І це можна зрозуміти. Ось приклад. Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 210/1958/15-ц відкрито касаційне провадження у справі про стягнення заборгованості з ціною позову 23 934,93 гривень. У цій справі факт того, що справа становить виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, обґрунтовувався тим, що стягнута рішенням апеляційного суду сума є значною для сім’ї відповідача, виконання цього рішення може поставити родину в скрутне фінансове становище та вплинути на права малолітніх дітей. Я підтримую таку позицію, але ж це один відомий мені випадок із практики Верховного Суду. Натомість має місце усталена практика відхиляти виправдання скаржників про скрутне фінансове становище й відмовляти у відкритті касаційного провадження. Така позиція лише доводить штучність вимоги до касаційної скарги в малозначній справі про те, що справа повинна мати виняткове значення для її учасника. Це створює можливість суддям вибірково приймати до розгляду касаційні скарги.
Замість висновку
Мої критичні міркування не мали б особливого значення при належному рівні роботи апеляційних судів. Тоді, можливо, не слід було б переобтяжувати Верховний Суд розглядом малозначних справ. Але велика кількість ухвал Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження у таких справах доводить протилежне.
Наостанок наведу цитату Карла Густава Юнга: «Саме незначне в нашому житті, якщо воно наділене сенсом, може стати важливішим за найсуттєвіше» (The Aims of Psychotherapy (1931 р.)). Моя інтерпретація цієї ідеї стосовно судочинства: рішення суду в найдрібнішій справі, яке не має логіки й належного обґрунтування, набуває суттєвого значення для учасника, проти якого воно ухвалено. На мою думку, через штучні підстави касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах скаржники змушені бути вигадливими, поступатися вимогам процесуальних кодексів і не мають права прямо стверджувати про незаконність судового рішення. Так не повинно бути.
Джерело: Юридичний вісник України
