Судова практика
Звернення обвинуваченого до нарколога з проханням направити його на лікування свідчить про наявність мети уникнути відповідальності, а не вилікуватися
2 вересня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 184/2324/19 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який вказував, що засуджений підлягав звільненню від кримінальної відповідальності.
Вироком місцевого суду особу засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України, а ухвалою апеляційного суду зазначений вирок змінено в частині призначеного покарання.
У касаційній скарзі захисником порушено питання про необхідність скасування судових рішень, оскільки фігурант добровільно звернувся до лікувального закладу і пройшов повний курс стаціонарного лікування від наркоманії, а тому підлягав звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК.
Читайте також: При обранні запобіжного заходу в разі вчинення тяжкого наркозлочину заставу можна не визначати
Верховний Суд вказав, що положеннями ч. 4 ст. 309 КК України передбачено, що особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України.
Вирішуючи питання про таке звільнення, суду необхідно з’ясувати чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікуватися, а не ухилитися в такий спосіб від відповідальності за вчинений злочин.
Статтею 12 Закону «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» передбачає, що діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультаційною комісією.
Читайте також: Про умисел на збут наркотичних засобів можуть свідчити як їхній обсяг, так і інші обставини
Відповідно до листа та довідки медичного психіатричного центру з лікування залежностей фігурант звернувся зі скаргами на знижений настрій, порушення сну, тривожність та ін. до дільничного лікаря-нарколога, за направленням якого лікувався з 13 січня по 3 лютого 2020 р. Йому було встановлено діагноз: «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання канабіоїдів, синдром залежності, стан відміни», що жодним чином не свідчить про те, що він страждав на наркоманію та потребував лікування від неї.
Суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги й показання лікаря-нарколога, який повідомив, що засуджений самостійно звернувся до нього з приводу куріння. Оскільки у нього не було активної наркотичної залежності та діагнозу «наркоманія», лікування він не потребував, а був поставлений лише на профілактичний огляд. Направлення до лікувального закладу лікар видав засудженому виключно на прохання останнього, показань для обов’язкового проходження лікування не було.
Зважаючи на викладене, суди правильно зазначили, що засуджений не страждав на наркоманію та не потребував лікування від неї, оскільки йому не встановлено діагноз у визначений законом спосіб.
Стаціонарне лікування засуджений проходив з власної ініціативи, а не за результатами медичного обстеження чи рекомендаціями лікаря.
Заслуговує на увагу і той факт, що фігурант звернувся до лікаря-нарколога з проханням направити його до наркологічного закладу лише в грудні 2019 р., тобто через півтора місяці після вчинення ним злочину, набувши процесуальний статус обвинуваченого, а кримінальне провадження щодо нього перебувало на розгляді в суді.
Зазначені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що фігурант ставив за мету не вилікуватися від залежності, а ухилитися від відповідальності за вчинення злочину, тому суд вірно вказав на відсутність умов та підстав для його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України.
Підготував Леонід Лазебний
