Судова практика
Покарання, від якого особу було звільнено з випробуванням, вважається невідбутою частиною нового покарання та стає реальним в разі вчинення нею нового злочину
14 вересня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 127/25037/17 задовольнив касаційну скаргу прокурора, який оскаржував повторне звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
Міський суд вироком, залишеним без змін апеляційним судом, від 19 грудня 2019 р. засудив особу за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ст.ст. 71, 72 КК суд повністю приєднав до призначеного покарання, призначене вироком міського суду від 24 листопада 2016 р., і остаточно призначив засудженому покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Відповідно до ст. 75 КК суд першої інстанції звільнив особу від відбування основного покарання у виді обмеження волі, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки.
У касаційній скарзі прокурор зазначав, що апеляційний суд не виправив помилку суду першої інстанції, який не призначив особі остаточного покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, чим порушив приписи ч. 1 ст. 71 КК.
Верховний Суд вказав, що питання у цій справі полягає у можливості застосування ст. 75 КК – тобто звільнення від відбування покарання з випробуванням – у випадку призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 КК.
Верховний Суд виходить з того, що призначення ст. 75 КК полягає у наданні засудженій особі можливості протягом іспитового строку підтвердити можливість її виправлення і інтеграції у суспільство без відбування призначеного покарання.
Аналіз положень КК (ч. 3 ст. 78, ч.ч. 1, 4 ст. 71, ч. 3 ст. 72), п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про судову практику призначення судами кримінального покарання» дає можливість зробити висновок, що у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід’ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.
У цій справі міський суд вироком від 24 листопада 2016 р. засудив особу за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням.
30 липня 2017 р., в період іспитового строку, особа вчинила новий злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК.
Оскарженим вироком суд першої інстанції призначив особі покарання у виді штрафу, до якого на підставі ст.ст. 71, 72 КК повністю приєднав покарання за попереднім вироком. Водночас відповідно до ст. 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання у виді обмеження волі, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, зазначених порушень кримінального закону не усунув.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не врахували, що в разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням суперечить точному змісту кримінального закону.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний