Юридична практика
Запорізький титано-магнієвий комбінат: держава зберегла контроль над підприємством
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Цьогорічна осінь виявилася надзвичайно невдалою для юристів корпорації Дмитра Фірташа, які здійснювали представництво її інтересів у Верховному Суді. Спочатку Касаційний цивільний суд дозволив Одеському припортовому заводу не виконувати рішення Стокгольмського арбітражу про стягнення з нього 251 мільйона доларів США на користь компанії «Остхем Холдінг Лімітед», потім Касаційний кримінальний суд звелів переглянути виправдувальний вирок директору Запорізького титано-магнієвого комбінату Володимиру Сиваку, котрого свого часу було визнано невинуватим у розтраті 492 мільйонів гривень, а на додачу до цього Касаційний господарський суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які визнали незаконним усунення цього самого Сивака з посади керівника зазначеного підприємства. Про останню справу варто розповісти докладніше, оскільки в ній яскраво проявилося неоднозначне ставлення суддів до дій уряду, спрямованих на відновлення контролю держави над належним їй активом.
Читайте також: Нафтогаз залишився «з носом»: господарські суди всіх інстанцій відмовили в компенсації
Провалена модернізація
Після приходу до влади Віктора Януковича згаданому вище олігарху було передано під контроль чимало державних підприємств, у тому числі й Запорізький титано-магнієвий комбінат (далі — ЗТМК). Наприкінці 2010 року його директором було призначено ставленика Фірташа Володимира Сивака, який став керувати комбінатом в інтересах свого патрона, тобто купувати сировину в його структур за завищеними цінами, а готову продукцію продавати їм за заниженими. Зрозуміло, що під таким «чуйним» керівництвом ЗТМК скоро опинився в таких боргах перед Фірташем, що його можна було забирати голими руками, але керований Миколою Азаровим уряд вирішив інакше.
Відповідно до плану Кабміну Державне підприємство «ЗТМК» перетворювалося в однойменне товариство з обмеженою відповідальністю, в якому 51 відсоток належатиме державі в особі Фонду держмайна, а 49 — Фірташу, інтереси якого в даному випадку представляла кіпрська компанія «Толексіс трейдинг лімітед». Відповідно до установчого договору для того, щоб отримати ці 49% «іноземний» інвестор повинен був, по-перше, внести до статутного фонду новоутвореного ТОВ «ЗТМК» 110 мільйонів доларів і провести за їх рахунок масштабну модернізацію виробництва на підприємстві, а, по-друге, заплатити своїм коштом усі борги попередника товариства — ДП «ЗТМК», яке по тому мало бути ліквідоване.
Читайте також: Кременчуцький автозавод: банкрутство великого підприємства і доля його гуртожитку
Перша частина договору була виконана й кошти в названій вище сумі внесені в грудні 2013 року, а от з модернізацією не склалося: в лютому наступного року Янукович накивав з України п’ятами, а через три тижні по тому й самого Фірташа ув’язнили в Австрії, тож за таких обставин йому стало вже не до зведення в Запоріжжі нових рудотермічних печей і електролізних ванн. Разом із тим йому вдалося знайти спільну мову з новим главою держави й протягом усіх п’яти років президентства Порошенка правоохоронні органи з одного боку не давали спокою підприємствам Фірташа, але з іншого й не завдавали їм суттєвої шкоди. Так, у вересні 2016 року Володимир Сивак був затриманий детективами НАБУ за підозрою в розтраті 492 мільйонів гривень. Таке обвинувачення намалювалося після того, як очолюваний ним комбінат, так і не дочекавшись поки «Толексіс» відповідно до умов установчого договору погасить усі його попередні борги, погасив їх за рахунок частини тих коштів, які були призначені для проведення модернізації виробництва. Проте дуже скоро Солом’янський районний суд Києва звільнив Сивака під заставу в сумі 5 млн грн, а в травні 2019 року Заводський райсуд Запоріжжя ухвалив йому виправдувальний вирок.
Інший приклад — у лютому 2017 р. Спеціалізована антикорупційна прокуратура подала позов про розірвання установчого договору між Фондом держмайна і компанією «Толексіс», наслідком чого мало стати повернення державі частки ТОВ «ЗТМК» в розмірі 49%. Ця справа попервах складалася вдало для САП і її позов було задоволено рішенням Господарського суду Запорізької області, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду. Але 22 березня 2019 року Верховний Суд скасував зазначені вердикти судів попередніх інстанцій і відправив справу на новий розгляд, що, звичайно, викликало з боку громадськості обвинувачення на адресу суддів у тому, що ті, виконуючи вимогу Порошенка й відпрацьовуючи замовлення Фірташа, намагаються якомога далі відтягнути момент повернення комбінату під контроль держави.
Читайте також: Банк «Таврика»: винуваті є, відшкодування немає…
Новий Президент України Володимир Зеленський, судячи з усього не мав жодних домовленостей з Фірташем, а тому при ньому діло пішло значно веселіше. Ключовою подією було призначення нового очільника керівника Фонду держмайна, оскільки попереднє керівництво даного відомства займало надто лояльну до зазначеного олігарха позицію і в ході двох згаданих вище судових процесів заявляло, що воно не має жодних претензій ні до підсудного, ні до відповідача. Так, у лютому 2020 року Фонд запропонував уряду призначити замість Володимира Сивака виконуючим обов’язки директора ТОВ «ЗТМК» іншого управлінця — Сергія Лубенникова, а потім, отримавши згоду Кабміну, провів загальні збори учасників товариства, на яких і було змінено менеджмент комбінату. І саме правомірність прийнятих на цих зборах рішень стала предметом господарської справи.
Порушення закону було визнано несуттєвим
За статутом ТОВ «ЗТМК» загальні збори учасників товариства є вищим їх органом, до повноважень якого належить формування персонального складу його виконавчого органу, тобто призначення директора та його відкликання. В принципі за солідним словосполученням «загальні збори» в даному випадку крилася доволі скромна на вигляд процедура, в якій беруть участь дві основні дійові особи, не рахуючи, звичайно, секретаря та інший обслуговуючий персонал. З одного боку це голова Фонду або уповноважена ним особа, з іншого боку директор компанії «Толексіс» або його офіційний представник. Оскільки в першого з них 51 відсоток голосів, а в іншого лише 49, то збори можуть прийняти лише те рішення, за яке проголосує Фонд, тож якщо в іншого учасника товариства буде альтернативна позиція, то у відкритому голосуванні він буде приречений на поразку. Неучасть в роботі зборів також не рятує його, оскільки рішення на них приймаються простою більшістю голосів. Разом із тим власник меншої частки може в судовому порядку визнати недійсними невигідні для нього рішення зборів, якщо він зможе переконати суддів у тому, що іншим учасником були порушені вимоги Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Саме так вирішила вчинити компанія «Толексіс» після того, як отримала від Фонду лист про те, що на 30 квітня призначені загальні збори, на порядок денний яких винесені питання про звільнення одного директора й призначення іншого. Сам лист було відправлено 30 березня, але в офіс адресату в місті Лімасол Республіки Кіпр доставлений лише 3 квітня. А відповідно до згаданого закону учасник зборів має бути повідомлений про них не менш ніж за 30 днів до дати їх проведення, тож цей момент став першою зачіпкою для юристів позивача. Наступним моментом стало те, що директор компанії «Толексіс» фізично не міг прибути з Кіпру в Україну, оскільки саме в той момент у зв’язку з епідемією грипу були перекриті кордони. Про це він повідомив офіційним листом, просячи при цьому відкласти їх проведення до кращих часів. Попри це Фонд все ж таки провів збори саме 30 квітня, але не прийнявши в цей день жодного рішення, оголосив перерву спочатку до 12-го, а потім до 29 травня, коли й було звільнено Сивака, а на його місце призначено Лубенникова. Це стало третім пунктом обвинувачень, оскільки згаданим законом не передбачене перенесення загальних зборів учасників товариства, тож, на думку адвокатів «Толексісу», Фонд повинен був про кожну нову дату їх проведення повідомляти йому, згідно закону, в строк, не менший 30 днів. Третій момент був пов’язаний із місцем проведення загальних зборів, яким відповідно до вимог статті 33 згаданого закону мало бути місцезнаходження товариства, тобто місто Запоріжжя, в той час як Фонд провів їх у Києві в своєму офісі на вулиці Генерала Алмазова.
Читайте також: Справа ДПЗКУ: гроші повернуто, обвинувачувані виправдані
Усе це разом узяте й дало Господарському суду Запорізької області підстави задовольнити позов, визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ «ЗТМК» і скасувати внесені до Єдиного державного реєстру відомості про зміну керівника. Відповідне рішення було ухвалене 9 листопада 2020 р. і постановою Центрального АГС, але Верховний Суд зупинив його виконання до завершення розгляду касаційної скарги, поданої новим керівництвом ТОВ «ЗТМК», а 13 жовтня постановою Касаційного господарського суду названі вище вердикти судів попередніх інстанцій були скасовані.
Колегія суддів навела докладні заперечення по кожному пункту претензій. Так, щодо порушення 30-денного строку повідомлення про дату зборів було зазначено, що не затримка в три-чотири дні стала справжньою причиною неучасті в зборах директора компанії «Толексіс», а перекриття кордонів, бо хоч би він і був повідомлений завчасно, то все одно б не приїхав. Найцікавішим моментом, звичайно, було питання про те, чи можна було проводити збори, зважаючи на те, що інший учасник з незалежних від нього причин не зміг прибути з Кіпру до Києва. Тут Верховний Суд доволі слушно зауважив, що особиста присутність на зборах — не обов’язок, а право його учасника. В даній же ситуації директор «Толексісу» мав можливість прислати замість себе свого офіційно уповноваженого представника, як він це постійно робив до того. Представники ЗТМК з цього приводу надали докази, що під час проведення попередніх зборів той кіпріот жодного разу не був на них присутнім — замість нього постійно були представники з числа громадян України.
Стосовно перерв у зборах, то вони дійсно не передбачені законом, але, разом з тим, і не заборонені. Перерва, мовляв, може бути викликана різними причинами — як необхідністю пообідати, так і технічною неможливістю продовжити подальшу роботу. Що ж стосується проведення зборів не в Запоріжжі, а в Києві, то по цьому пункту Верховний Суд фактично визнав порушення закону з боку організаторів їх проведення, але зазначив, що саме по собі таке порушення не може бути безумовною підставою для визнання недійсними прийнятих на зборах рішень, якщо всі учасники були належним чином повідомлені про час і місце їх проведення.
Попри такі, здавалось би, вичерпні спростування висновків попередніх судів, судді ВС разом з тим не наважилися взяти на себе відповідальність за прийняття нового рішення по справі, яким було б відмовлено в задоволенні позову компанії «Толексіс», а тому справу було відправлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Однак головний підсумок полягає в тому, що держава все ж таки зберегла фактичний контроль над прибутковим комбінатом, який надовго, якщо не назавжди, випав з орбіти впливу корпорації Фірташа.
Джерело: Юридичний вісник України
