Юридична практика
Одеський припортовий завод: уроки стокгольмської епопеї
Двадцять п’ятого листопада в Касаційному цивільному суді завершився спір про те, чи варто Міністерству юстиції України виконувати рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма, за якими Одеський припортовий завод мав би сплатити належній Дмитру Фірташу кіпрській компанії «Остхем Холдинг Лімітед» півмільярда доларів США. Нагадаємо, таких рішень було два: перше з них датується 25 липня 2016 року й стосується стягнення боргу за поставлений природний газ та штрафних санкцій за його несвоєчасну оплату на загальну суму 251 мільйон доларів, друге було ухвалене 10 жовтня того ж року і в ньому йдеться про компенсацію арбітражних витрат і сплату процентів за несвоєчасне виконання вердикту Стокгольмського арбітражу — їх набігло ще на 251 мільйон доларів. Судовий процес щодо виконання на території України першого з названих рішень проходив драматично й завершився постановою Верховного Суду від 8 червня поточного року, постановленою не на користь позивача. А іншою постановою того ж суду від 25.11.2021 р. компанії Фірташа було відмовлено й у виконанні другого рішення.
Читайте також: Львівський автобусний завод: інвестиційна війна за його майно почалася…
Борг за газ
Для початку зазначимо, що Одеський припортовий завод має статус публічного акціонерного товариства, майже сто відсотків акцій якого належать державі й перебувають в управлінні Фонду держмайна. У 2010 році дане підприємство потрапило під контроль наближеного до тодішньої влади олігарха Дмитра Фірташа, який і вирішував, у кого та за якою ціною воно купуватиме сировину, а кому і як продаватиме готову продукцію. Він не приховував, що із задоволенням взагалі приватизував би завод, але не зійшовся в ціні з тодішніми можновладцями, і Янукович з Азаровим не дали добро.
Після 2014 року налагоджені Фірташем схеми нікуди не поділися, хоча й перейшли на службу іншим людям, а в грудні 2016 року публіка була дуже здивована повідомленням про те, що ОПЗ програв Остхему 251 мільйон доларів, з яких 193 — борг за поставлений ще у 2013 році газ, а 58 — штрафні санкції за затримку. Й це ще було часткове рішення, а в жовтні було ухвалене остаточне, відповідно до якого на додачу до переліченого завод мав заплатити 670 тисяч євро витрат позивача на адвокатів та представницькі витрати, 240 тисяч євро арбітражних витрат, а головне — за кожен день простроченого виконання цього рішення відповідачеві, згідно із законом Швеції, нараховувалися проценти, верхня планка яких обмежувалася присудженою до стягнення сумою. Це означало, що боржник міг не платити за рішенням арбітражу хоч десять, хоч двадцять років, але проценти за його невиконання мали зупинитися на цифрі 251 мільйон доларів плюс 910 тисяч євро.
Про все це засоби масової інформації дізналися з ухвали Южного міського суду Одеської області, до якого надійшла заява Остхема про визнання та надання дозволу на примусове виконання часткового рішення Стокгольмського арбітражу, сам текст якого є комерційною таємницею. З подальших вердиктів українських судів можна дізнатися, що вся робота міжнародних арбітрів по суті звелася до затвердження мирової угоди між Остхемом й ОПЗ, але недоступність тексту їхнього рішення не дає можливості зробити висновок про те, що насправді стало причиною цього, нібито, спору. Можливо, багаторічний директор заводу Валерій Горбатко отримав від нових господарів життя команду більше не платити грошей структурам Фірташа, а можливо, ця схема була задумана ще при Януковичу і суть її полягала в тому, щоб спочатку сформувати невеликий борг, потім через несвоєчасне погашення роздути його до неймовірних розмірів, після цього легалізувати рішенням міжнародного суду і, врешті-решт, використати цей фактор для приватизації ОПЗ шляхом викупу за борги.
Коридор можливостей Нью-Йоркської конвенції
Як би там не було, але в тодішньому керівництві держави сформувалися дві групи, представники яких дивилися на це питання з двох діаметрально протилежних точок зору. Одні вважали, що необхідно будьякою ціною ухилитися від виконання рішень Стокгольмського арбітражу, гучно заявляючи при цьому, що треба докласти максимум зусиль, щоб надати заводу вигляд інвестиційно привабливого підприємства й вигідно продати його якомусь ефективному іноземному власнику, серед яких, зокрема, фігурувала норвезька компанія Яра. Інші ж утримувалися від публічності, однак тихою сапою робили все для того, аби ОПЗ дістався корпорації Фірташа.
Читайте також: Кременчуцький автозавод: банкрутство великого підприємства і доля його гуртожитку
Наслідки цього протистояння простежуються і в судових рішеннях. Так, у 2017 році Южний міський суд, а слідом за ним й Апеляційний суд Одеської області вирішили, що рішення Стокгольмського арбітражу треба визнати й дати дозвіл на його виконання. Проте постановою Верховного Суду від 27.06.2018 р. їхні вердикти були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції — жодного переконливого аргументу такого повороту судді при цьому не навели, а суть мотивувальної частини зводилася до заклику знайти хоч якусь більш-менш пристойну причину для відмови в задоволенні заяви Остхема.
Поки тривало перше коло судового розгляду даної справи, змінилося процесуальне законодавство, а тому справа потрапила не до міського суду за місцем розташування Одеського припортового заводу, а до апеляційного суду, за місцем розташування Міністерства юстиції України, в складі якого функціонує Державна виконавча служба, тобто до Київського апеляційного суду, який у даному випадку виконував роль суду першої інстанції. Жереб випав на суддю Наталію Поліщук, яка ухвалою від 24.04.2019 р. дала дозвіл на виконання рішення Стокгольмського арбітражу, оскільки не побачила жодних об’єктивних причин, які б цьому перешкоджали.
Ось тут якраз треба зануритися в нетрі правової бази. Ратифікована Україною Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень містить перелік випадків, коли суверенна держава може не виконувати на своїй території рішення міжнародного арбітражу, якщо таке виконання суперечить її публічному порядку. Ця норма в незмінному вигляді перекочувала в статтю 478 Цивільного процесуального кодексу України та статтю 36 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж», але тягар доведення наявності факту того, що виконання рішення суперечитиме публічному порядку, покладається на сторону, яка заперечує проти задоволення заяви стягувача, в даному випадку на ПАТ «Одеський припортовий завод» в особі його нового керівництва та Фонд держмайна.
Як тлумачиться поняття публічний порядок
Відстоюючи свою позицію в Київському апеляційному суді, вони, образно кажучи, давили на жалість. Так, за даними ОПЗ вартість його чистих активів становить 5 мільярдів гривень, тобто менше, ніж хоче стягнути з нього Остхем, тож у випадку виконання арбітражного рішення завод стане повним банкрутом. А оскільки він є підприємством хімічної промисловості й об’єктом підвищеної вибухо-пожежної небезпеки, то його фактичне розорення створить ризик техногенноекологічної катастрофи. Однак цей доказ не справив на суддю Поліщук очікуваного враження, оскільки, на її думку, належність заводу до даної категорії об’єктів зовсім не означає, що воно може не платити за отриманий товар. В Україні працює чимало подібних підприємств приватної форми власності, в комерційну діяльність яких держава не втручається, але при цьому контролює дотримання ними податкового, трудового й природоохоронного законодавства. Банкрутство такого підприємства не призводить автоматично до припинення ним дотримання правил техногенної безпеки — врешті-решт, цим займаються ще й спеціальні служби, які утримуються за бюджетний кошт, котрий, окрім іншого, поповнюється й екологічним податком, що стягується з усіх заводів і фабрик даного типу. А взагалі, мовляв, факт можливого порушення публічного порядку має бути підтверджений конкретною нормою якого-небудь закону, якій би суперечили дії Міністерства юстиції, спрямовані на виконання рішення Стокгольмського арбітражу.
Читайте також: Харківський тракторний завод: спроба списати чотириста мільйонів боргів не вдалася
Ця ухвала, звичайно ж, була оскаржена, але Верховний Суд скасував її, ухваливши постанову про відмову у визнанні та наданні дозволу на виконання арбітражного рішення вже у червні 2021 року, коли в Україні був обраний новий глава держави, а симпатики Фірташа втратили колишній вплив на судову систему. Без них судді Касаційного цивільного суду знайшли зачіпку, яка, на їх думку, дозволяла відмовити в задоволенні заяви Остхем. Нею стала стаття 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», котра в липні 2018 року була доповнена нормою, текст якої необхідно навести повністю: «В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/ або держави-окупанта».
Розшифруємо це положення більш доступною мовою. Для того, аби зазначена стаття була застосована до Одеського припортового заводу, він, по-перше, мав належати до підприємств оборонно-промислового комплексу, по-друге, повинен бути згаданим у постанові Кабміну № 83 від 4.03.2015 р., яка так і називається — «Про затвердження переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», по-третє, вигодонабувачем виконання стокгольмського вердикту мала бути Російська Федерація. Почнемо з третьої умови, якій дана ситуація цілком відповідала, оскільки компанія «Остхем Холдинг Лімітед», попри свою кіпрську прописку, була, грубо кажучи, створена й існувала на кредити «Газпромбанку» — докази цьому були отримані офіційними каналами з Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр. З другою умовою теж було все в порядку, оскільки ОПЗ дійсно перебував у переліку, затвердженому зазначеною урядовою постановою. А от з першою було не все гаразд, бо в цьому переліку завод містився в розділі «Хімічний комплекс», а не «Діяльність у сфері оборони».
Таким чином, колегія суддів постала перед вибором: або не застосовувати в даній справі статтю 81 Закону «Про міжнародне приватне право» з огляду на те, що завод не належав до числа підприємств оборонно-промислового комплексу, а також на те, що в згаданій вище редакції стаття була сформована вже після прийняття стокгольмського рішення, або закрити на це очі й застосувати. Судді обрали другий варіант, який об’єктивно був на користь платників податків держави Україна. Після того, як у такий спосіб вирішилося питання з частковим рішенням Стокгольмського арбітражу, розгляд заяви Остхема про виконання остаточного рішення вже не мав такого інтригуючого характеру. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27.07.2021 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду, в її задоволенні було відмовлено.
Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
