Харківський тракторний завод: спроба списати чотириста мільйонів боргів не вдалася - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Харківський тракторний завод: спроба списати чотириста мільйонів боргів не вдалася

Дата публікації:

Юрій Котнюк,
ЮВУ

П’ятнадцятого вересня Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову, якою завершив процес за позовом акціонерного товариства «Харківський тракторний завод» до Міністерства фінансів України про визнання безнадійною та списання заборгованості по кредиту, взятому в далекому 1998 році в Державному експортно-імпортному банку. Юристи позивача, судячи з усього, розуміли, що в них немає шансів виграти цю справу, й затіяли її виключно для того, аби відтягнути «страшний час розплати», оскільки першим її вердиктом була ухвала про забезпечення позову, якою тимчасово зупинялося виконання ухваленого за п’ять років до того рішення Харківського адміністративного окружного суду про стягнення з ХТЗ бюджетної заборгованості в сумі 401 млн грн.

Читайте також: Дніпровський металургійний завод: Верховний Суд вирішив, що Антимонопольний комітет «переборщив» із сумою штрафу

Німецький контракт

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У кращі для нього вісімдесяті роки Харківський тракторний завод випускав близько сімдесяти тисяч машин на рік, але нині за цим показником не дотягує й до однієї тисячі. Причина його занепаду цілком типова для більшості вітчизняних машинобудівних підприємств — не витримав конкуренцію з аналогічними зарубіжними зразками. Так само, як не витримав конкуренцію з новими формами господарювання основний контингент його покупців — колгоспи радянського зразка, про які часто кажуть, що їх у 1999 році розвалив своїм указом Президент Кучма, хоча насправді він їх не розвалював, а лише дозволив селянам віддавати в оренду свої земельні паї не лише колективним сільськогосподарським підприємствам за місцем їх перебування, а будькому, хто заплатить більше грошей. Після цього основною виробничою силою в сільському господарстві стали щедро підживлені іноземними інвестиціями агрохолдинги, які віддавали перевагу більш надійним тракторам іноземного виробництва. Тож в епоху, коли королем полів став соняшник, а королевою експорту — олія, в ХТЗ немає перспектив на майбутнє. Це, очевидно, розуміє й нинішній його господар Олександр Ярославський, який почав говорити про те, що використає 150 гектарів землі, на яких розташований завод, для створення промислового парку і торговоосвітнього кластеру, з чого аналітики одразу зробили висновок, що рано чи пізно на цьому місці постане житловий комплекс із торгово-розважальним центром.

Читайте також: Львівський автобусний завод: інвестиційна війна за його майно почалася…

Проте в другій половині дев’яностих майбутнє бачилося більш оптимістичним. Виробництво тоді падало, але здавалося, що це ненадовго — варто лише поставити на трактор якісний німецький двигун (мотори місцевих заводу «Серп і молот» і Харківського заводу тракторних двигунів годилися хіба що на металобрухт) і справи знову підуть на підйом. Тоді ХТЗ вже мав статус акціонерного товариства, контрольний пакет акцій якого належав державі, яка підставила йому своє плече. З іншого боку, німці теж пішли на зустріч, погодившись продати двигуни в кредит, однак процедура оформлення даної оборудки, як для стороннього ока, все одно виглядала доволі громіздкою.

Так, у вересні 1997 року ХТЗ уклав з кельнською фірмою «Дойц» контракт на поставку двигунів, але це була, так би мовити, лишень декларація про наміри. Другим кроком стало ухвалення урядом постанови № 78 від 26.01.1998 р. з дуже довгою назвою — «Про надання гарантії Кабінету Міністрів України щодо забезпечення погашення кредиту ФРН, що залучається для фінансування проекту організації виробництва сільськогосподарських тракторів ХТЗ-17021 з двигунами німецької фірми «Дойц АГ» на ПАТ «Харківський тракторний завод імені С. Орджонікідзе» та їх реалізації». Третім кроком була кредитна угода між Державним експортно-імпортним банком України і державним німецьким банком «Кредитанштальт фюр відерауфбау», який спеціалізувався на кредитуванні зарубіжних підприємств, які купували продукцію німецького машинобудування. За цим контрактом Укрексімбанк отримав під гарантію держави 42 мільйони німецьких марок (що еквівалентно 21 мільйонам пізніше запровадженого євро), тож якби український банк не повернув ці гроші вчасно, держава повинна була б на першу вимогу німецького банку заплатити їх з бюджетних коштів. Ну а завершальним кроком стало укладення договору між Укрексімбанком і Харківським тракторним заводом, відповідно до умов якого він у тому ж 1998 році одержав ці 42 мільйони марок, які повинен був витратити виключно на придбання німецьких двигунів.

Фіскальна служба «прохлопала» мирову угоду

Ідея з німецькими моторами мала недовгу історію, і в подальшому основним постачальником двигунів для тракторів ХТЗ став Ярославський моторний завод (РФ), а от кредит державі на їх придбання було повернуто лише частково — останній платіж було проведено в листопаді 2001 року, після чого завод лишався винен ще близько 20 мільйонів марок тіла боргу, хвости якого у вигляді процентів, інфляційних втрат і штрафних санкцій з часом лише росли. Врешті-решт держава визнала, що вона є неефективним власником і продала свій пакет акцій українському бізнесмену Олександру Ярославському. Для нього це був непрофільний актив, який він придбав для того, аби потім вигідно перепродати. Виробництво трактора, що складається з двадцяти тисяч деталей, котрі постачають шістдесят підприємств з різних країн, і який потім продається в тридцять країн світу — таке поле діяльності було надто складним для Ярославського, тож завод приречений був потрапити до складу якоїнебудь потужної транснаціональної корпорації. Нею став холдинг «Російські машини», контрольований наближеним до Путіна олігархом Олегом Дерипаскою, і в цьому немає нічого дивного, оскільки основним покупцем тракторів ХТЗ стала Росія, куди суцільна «агрохолдингізація» дісталася значно пізніше, а певна подоба колгоспів зберігалася значно довше.

Читайте також: Запорізький завод «Мотор січ»: китайська диверсія чи українська розтрата?

Новий власник, звісно, не хотів платити борги попередника і, щоб ухилитися від цього, у 2007 році було застосовано давно опробуваний спосіб: самому собі позичити гроші і не повернути їх, потім розпочати процедуру банкрутства, сформувати слухняний комітет кредиторів, а головне — запровадити через суд мораторій на виплату всіх боргів. Держава дивилася на ці маніпуляції крізь пальці, оскільки обидва олігархи переконали уряд в тому, що стягнути борг прямо зараз означало би угробити завод, тобто зарізати курку, яка ще може нести золоті яйця. Але в 2014 році бути банкрутом стало невигідно. Справа в тому, що ХТЗ до 2008 року, окрім цивільної, виготовляв ще й певну кількість військової продукції, а саме багатоцільові броньовані тягачі. Після того, як почалася війна, завод міг отримати жирне оборонне замовлення, яке не можна розміщувати на підприємствах, що перебувають у процедурі банкрутства, тому комітет кредиторів поспішив намалювати мирову угоду, відповідно до якої мораторій на виплату заборгованості припинявся, але повна виплата боргу перед державою за кредит Укрексімбанку відкладалася аж до 2064 року, причому перший платіж мав надійти лише у 2035 році.

Ця угода була затверджена ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.10.2014 р. Інтереси держави в цій справі саме в частині згаданого кредиту представляла очолювана Ігорем Білоусом Державна фіскальна служба, яка для участі в судовому засіданні своїх представників не прислала і в подальшому цю ухвалу суду не оскаржувала, а за підсумками апеляційної та касаційної скарг Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування (які також представляли державу, але в частині заборгованості по своїй лінії) зазначена ухвала судами наступних інстанцій була залишена без змін. Зате після зміни керівництва ДФС фіскали вирішили виправити ситуацію та зайти з іншого флангу. В рамках виконання розробленого ними плану Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Харкові подала до Харківського окружного адміністративного суду позов про стягнення з ХТЗ на користь державного бюджету 553 мільйонів гривень.

Даний позов було задоволено не зразу і не в повному обсязі. Представники Харківського тракторного заводу заявили, що проблема з боргом перед Укрексімбанком вже улагоджена мировою угодою, яка затверджена рішенням суду, що набрало законної сили й не скасоване судами вищих інстанцій, тож нема чого, мовляв, город городити. Місцевий суд визнав таке пояснення переконливим і відмовив у задоволенні позову, зате Харківський апеляційний адміністративний суд зробив інший висновок. На його думку, мирова угода укладалася відповідно до положень статті 604 Цивільного кодексу України «Припинення зобов’язання за домовленістю сторін», а оскільки відповідач заборгував не абикому, а державному бюджету, то й спірні відносини в даній ситуації ґрунтуються на нормах не цивільного, а бюджетного законодавства, тому положення зазначеної статті ЦКУ застосуванню не підлягають. Разом із тим, перевіривши розрахунки позивача, суд вирішив, що він дещо перебрав і стягненню з ХТЗ підлягає не 553 млн грн, а лише 401 мільйон. Саме такий вердикт було ухвалено постановою ХААС від 8.12.2015 р., залишеною в подальшому без змін Вищим адміністративним судом України.

Затримати стягнення вдалося, але ненадовго

Після того, як зазначене рішення почало виконуватися, Дерипаска поспішив здихатися Харківського тракторного заводу, який став для нього токсичним активом, і контроль над підприємством знову перейшов до Ярославського. Про його справжні плани щодо майбутнього ХТЗ поки що можна лише здогадуватися, але перший їх пункт, однозначно, був пов’язаний з тим, аби в будь-який спосіб ухилитися від негайного погашення заборгованості перед державою. Одним із таким способів і був поданий до Харківського ОАС позов, у якому ХТЗ вимагав зобов’язати Мінфін визнати заборгованість безнадійною і списати. Його аргументи ґрунтувалися на положеннях уже згаданої вище статті 604 ЦКУ: якщо, мовляв, між боржником і кредитором укладено мирову угоду, то всі попередні боргові зобов’язання втрачають силу, а натомість дійсними вважаються лише ті, які прописані в мировій угоді. Таким чином ХТЗ теоретично не відмовлявся від свого обов’язку повернути державі борг, але тільки той борг, якому знайшлося місце в мировій угоді. Як уже було зазначено, в тексті останньої згадувалося про те, що ХТЗ має повернути ті ж самі чотириста мільйонів гривень за кредит перед Укрексімбанком, ось тільки строки надто вже віддалені.

Тим не менше, мета, яку ставив собі позивач, частково була досягнута, оскільки отримавши даний позов разом із заявою про його забезпечення, суддя Харківського ОАС Михайло Спірідонов ухвалою від 3.07.2020 р. зупинив процес стягнення 401 мільйона гривень, розпочатий органами Міністерства юстиції України відповідно до постанови ХААС від 8.12.2015 р. Проте в подальшому рішеннями адміністративних судів усіх трьох інстанцій у задоволенні позову було відмовлено й виконавче провадження нині можна вважати відновленим.

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement

Юридична практика

Скасувати борг за мікрокредитом: коли суди приймають сторону боржників

Опубліковано

on

От

Взяти мікрокредит іноді здається дуже вдалою ідеєю. Тим більше, що сьогодні з будь-якої «праски» чути рекламу з обіцянками про «без відсотків без переплат». Але все це не більше, ніж рекламний прийом. І якщо вже потрапив на вудку кредиторів, може статися, що скасовувати свої борги доведеться в суді. То чи може захистити себе боржник і чи є шанс скасувати кабальний договір?

Читайте також: Виписки за банківськими картковими рахунками можуть бути належними доказами заборгованості за кредитними договорами

За інформацією консалтингової агенції «Ольшанський та Партнери», з січня 2019 по вересень 2021 року попит в інтернеті на кредити серед українців зріс на 24%. Можливість взяти гроші в кредит шукають близько 6,2 млн разів на місяць. При цьому більшість компаній, які шукають українці, — це саме мікрокредитні організації.

Про те, на що перетворюються ті кілька тисяч, взяті, нібито, «без відсотків і переплат», писалося неодноразово. Насправді середня річна відсоткова ставка за такими «мікрокредитами» приголомшує — 28671%. І це ще без пені, штрафів, комісій тощо.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Дослідження ринку мікрокредитування в Україні, проведене в рамках проекту USAID «Трансформація фінансового сектора», свідчить, що 86% договорів мають положення, які можуть розглядатися як незаконні. Найчастіше це стосувалося збільшення процентної ставки за порушення зобов’язань, а також застосування і штрафу, і пені за те саме порушення. Типова ситуація, коли боржник сплачує суму більшу, ніж передбачено умовами договору. Борг росте, як на дріжджах, а колектори вибивають його, використовуючи прийоми психологічного тиску різного ступеня підлості. Чи може захистити себе боржник? Чи є шанс анулювати кабальний договір у суді? Які стратегії наперед програшні, а що допомагає?

«Я нічого не підписував!»

Мікрокредити оформлюють онлайн, і деякі боржники всерйоз розраховують на аргумент: «Покажіть, де я підписував договір? Де папір із печаткою?!». У Реєстрі судових рішень я знайшов історію мешканця Слов’янська, який розповідав у суді, що хтось без його відома перевірив операцію з перерахуванням грошей на його рахунок, і він готовий повернути всю суму (звісно, без відсотків та штрафів). Чоловік дійшов до Верховного Суду і програв.

Читайте також: Виключення запису про батьківство є підставою для звільнення особи від сплати заборгованості по аліментах за період, коли особа була записана батьком дітей

Хоча до схеми оформлення кредитів онлайн справді виникають питання. Як підпис використовується так званий одноразовий ідентифікатор: клієнту на мобільний телефон або пошту надсилають код. Але, як раніше писав УНІАН, цим часто користуються шахраї, які створюють мобільний клон або виманюють дані, необхідні для отримання грошей.

Утім, по суті, схема з електронним договором, укладеним таким обміном повідомлень, цілком законна. Щоб суддя засумнівався в законності договору, треба навести залізні аргументи. Наприклад, слідчі можуть довести, що телефонували до мікрофінансової компанії з міста «А», а власник телефону перебував у цей час у місті «Б».

«Я не розумів, що підписую!»

Ще один частий аргумент боржників: «Мені, як позичальнику, об’єктивно не вистачало знань, необхідних для здійснення правильного вибору під час підписання договору, що оспорюється». Адвокат юридичної компанії Investment Service Ukraine Олександр Муравський каже, що для суду важливим є не рівень вашої фінансової грамотності, а чи не суперечить договір законодавству України. «Вивчаючи договори оферти мікропозик, які фінансові установи укладають із потенційними позичальниками, я бачив, що у них зазначені всі істотні умови (реальна відсоткова ставка, розмір пені, штрафів тощо), як і в звичайних «банківських» кредитних договорах. Так, для цього потрібно прочитати не одну сторінку договору, щоб зрозуміти, на яких умовах видається кредитна позика. З одного боку, я погоджуюсь, що відсоткова ставка 2% на день від суми кредиту — це не дуже справедливо з точки зору математики. Але, з іншого боку, фінансові установи нікого не змушують купувати мікрокредит. Якщо ж ви отримали кредитні кошти, то треба розуміти, що крім грошей ви придбали й зобов’язання. Тут правило лише одне — уважно читати умови договору та розуміти, які документи підписуєш», — говорить адвокат.

За нашими спостереженнями, якщо ви не вперше берете мікрокредит, то про аргумент «незрозумілий договір» і мови не може бути. Власне, судді вважають, що якщо не з першого, то з другого чи третього разу ви точно повинні були розібратися. Приклад логіки суддів можна побачити в цитаті з одного рішення: «Твердження позивачки про те, що вона не мала можливості докладно ознайомитися з умовами кредитування перед укладенням кредитного договору, можливості оцінити умови, виявити їх недоліки та всі ризики, оскільки представник відповідача прискорював її, а сам договір був написаний дрібним шрифтом, не підтверджено жодними доказами, тому не беруться до уваги судом».

Занадто великі штрафи та пеня

Якщо вже й братися захищати себе на підставі претензій до договору, то слід звертати увагу суду не стільки на те, що ви самі щось у ньому не прочитали дрібним шрифтом, а на те, як мікрофінансовий договір може суперечити українському законодавству. Так, згідно із Законом «Про споживче кредитування», сукупна сума неустойки (штраф, пеня) не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором. Про цю норму часто «забувають». Але є судді, які стають на бік боржника.

Читайте також: Процедура погашення податкового боргу може змінитися

У Реєстрі судових рішень ми виявили історію харків’янина, для якого кредит в одну (!) тисячу гривень обернувся боргом… 33,9 тисяч. Фінансова компанія виграла суд першої інстанції, але Апеляційний суд скасував штрафні санкції та ухвалив виплатити борг у 1050 гривень. І подібні випадки непоодинокі.

Ще один прийом кредиторів — вказати в договорі, що кредит фізична особа отримує не на споживчі цілі, або що до договору не застосовується «Закон про споживче кредитування». Втім, цей закон — не єдиний захист. «У Цивільному кодексі України є стаття, в якій зазначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків. Це також може убезпечити позичальників від виплати захмарних штрафів та пені», — каже згаданий адвокат Олександр Муравський.

Також суд може вважати, що сума компенсації «не відповідає принципам справедливості, сумлінності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права». Тобто застосовується Закон «Про захист прав споживачів».

«Одна справа — закон, а інша — його тлумачення»

На щастя, в українських судах є судді, які перевірять законність кожної гривні боргу. Наприклад, рішенням Печерського суду одному боржнику зменшили пеню з 780 до 532,5 гривень. Сума не суттєва з урахуванням того, що не погашено кредит у 10 тисяч та відсотки — 2 550 гривень, але це приклад якісної роботи суддів.

Але бувають і рішення, які викликають питання. Так, при кредиті в 6 500 гривень фінкомпанія нарахувала пеню в 5 850 грн, і сума лишилася незмінною. Аргумент судді Баришівського райсуду Київської області: «При належному виконанні договірних зобов’язань штрафна санкція у вигляді пені не застосовується».

«Одна справа — закон, а інша — судове тлумачення. Іноді, здавалося б, за ідентичних обставин справи, на виході маємо два кардинально різні рішення», — говорить адвокат Вікторія Пархомчук.

Вона звертає увагу, що навіть якщо суд скасує штрафи (пеню), то борг по тілу кредиту все одно доведеться платити. «Кредитний договір можна визнати недійсним частково, щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації. Усі інші умови, у тому числі і щодо сплати суми тіла кредиту, залишаються чинними та обов’язковими до виконання», — каже Вікторія Пархомчук.

Зазначимо, що кожен проблемний кредит — окрема історія та універсальних рішень, які підійдуть будь-якому позичальнику, не може бути. Комусь вигідніше роками позиватися, комусь — домовлятися з мікрофінансовою компанією. Можна просити реструктуризувати борг, навіть списати його. Можливо, в договорі, який так мало читають, є пункт про форс-мажор, і він застосовується до пандемії.

Але, головне — все ж таки читати документи і не довіряти обіцянкам про легке фінансове життя. Так звана пролонгація виглядає привабливим рішенням, яке позбавляє негайної виплати боргу. Але часто боржник місяць за місяцем платить, а борг фактично залишається незмінним, а то й зростає. Єдиний вихід — не давати паніці волю, розібратися, за що ви платите, і стежити за тим, як зменшується борг.

І ще один аспект. Усі юристи одноголосно стверджують: важливо звертатися до мікрокредитних компаній у письмовій формі, спілкуватися за допомогою листів, а не телефоном. Адже все це, у разі потреби, можна буде використати у суді.

Влад АБРАМОВ,
журналіст

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Процесуальні «ляпсуси» навколо відводу експерта (за матеріалами конкретної справи)

Опубліковано

on

От

Леонід БУРКАЦЬКИЙ,
адвокат, заслужений юрист України,
ветеран адвокатури

В юридичній практиці нерідко трапляються випадки помилкового застосування норм процесуального права щодо визначення правного статусу експерта в судовому процесі та його повноважень при здійсненні обов’язків експертних досліджень. Окремі правники (судді, адвокати, інші) не завжди помічають істотні відмінності між статусом «учасників справи» та статусом осіб, віднесених законом до «інших учасників» судового процесу узагальнюючи їх процесуальні повноваження. Яскравим прикладом процесуальних «ляпсусів», пов’язаних із розмежуванням правного становища учасників справи та іншими учасниками судового процесу, є цивільна справа за позовом особи Г. Ю. до особи Л. М. про припинення частки в праві спільної часткової власності та виділення її в натурі, яка розглядається в одному з місцевих судів Київської області.

Читайте також: Судові експерти надаватимуть більше платних послуг

Визначення статусу експерта в цивільному процесі

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суддя цього суду на стадії підготовчого провадження з посиланням на ст. 212 ЦПК, задовольнив заяву експерта про проведення відеоконференції в дистанційному режимі в приміщенні іншого, обраного ним суду, за його безпосередньої участі в цьому дійстві.

Втім, служитель Феміди чомусь не помітив, що згідно вказаної ним норми (ст. 212 ЦПК) право ініціювання проведення судового засідання в режимі відеоконференції надано учасникам справи, а не експерту, який належить до інших учасників судового процесу. Не взято до уваги також вимоги закону щодо обов’язку заявника: надіслати учасникам справи копію Заяви про участь експерта у відеоконференції. Копія Заяви експерта не була вручена і під час судового засідання, на якому розглядалась Заява особи Л. М. про відвід експерта.

Своє рішення проведення відеоконференції суддя мотивував тим, що в експерта, начебто, немає можливості з’явитися за викликом до суду, який розглядає справу, хоча експерт у своїй заяві таких підстав не наводив і на будь-які інші причини не посилався. Отже, підставою для проведення відеоконференції суддя вважав неіснуючі причини неможливості експерта з’явитися до суду, який мав розглядати заяву про його відвід.

Читайте також: Новий закон про судово-експертну діяльність

У день, призначений для проведення відеоконференції, експерт на судове засідання не з’явився, що викликає сумніви в об’єктивному з’ясуванні обставин заявленого йому відводу з метою уникнути зустрічі та незручних питань від учасників справи.

При тому, що згідно ч. 4 ст. 72 ЦПК він зобов’язаний був з’явитися за викликом суду і дати пояснення щодо свого експертного висновку та відповісти на питання учасників справи.

Читайте також: Неодноразове ініціювання стороною обвинувачення додаткових експертиз щодо суми заподіяних збитків свідчити про сумніви з приводу підтвердження таких збитків

Разом із тим, слід зазначити, що експерт може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (виключно в приміщенні суду), але лише «за відсутності заперечень» учасників справи. Це абсолютна вимога процесуального закону (ч. 4 ст. 72 ЦПК).

Натомість учасники справи можуть брати участь у відеоконференції не тільки в приміщенні суду, визначеного судом, а й поза його межами, з використанням власних технічних засобів, відповідно до Порядку, затвердженого наказом № 169 Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 р. «Про внесення змін до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв’язку під час судового засідання в адміністративному цивільному та господарських процесах за участю сторін поза межами приміщення суду».

Відмінності процесуального статусу учасників
справи від інших учасників судового процесу

Як відомо, за правним становищем суб’єкти цивільно-процесуальних відносин поділяються на «учасників справи» та «інших учасників судового процесу», права й обов’язки яких в судовому процесі істотно відрізняються і регулюються різними нормами процесуального права. Згідно ст. 42 ЦПК у справах позовного провадження учасниками справи є сторони і треті особи, до яких належать (ст. 48 ЦПК) позивач (actor лат.) і відповідач (reus лат.), які мають матеріально-процесуальний інтерес. Їх права й обов’язки визначені ст. 49 ЦПК та деякими іншими нормами процесуального права.

До учасників справи також прирівняні треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, та треті особи, котрі не заявляють таких вимог до предмету спору. Перші — вступають у справу з метою захисту своїх охоронюваних законом інтересів (ст. 52 ЦПК), другі, які не заявляють самостійних вимог, можуть вступати у справу в інтересах сторін (ст. 53 ЦПК).

Читайте також: Електронний екзамен для судових експертів відклали на півроку

У справах наказного провадження учасниками справи визнаються заявники та боржник. Учасниками справи окремого провадження є заявник, інші заінтересовані особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (прокурор, державні органи, юридичні особи або фізичні особи).

Отже, процесуальним законом встановлено вичерпний перелік (складу) учасників справи, які посідають особливе (пріоритетне) місце серед інших учасників цивільно-процесуальних відносин.

До них однозначно не належить експерт, який надав суду висновок за результатом проведеної ним експертизи, що є одним із засобів доказування і прирівнюється законом до доказів, що підлягають належній оцінці нарівні з іншими доказами у справі. Для усунення різних суб’єктивних суджень (полярних тлумачень) правного становища осіб, які названі законом «іншими учасниками» судового процесу, звертаю увагу на положення норм процесуального права, якими ці питання повністю врегульовані.

Згідно ст. 65 ЦПК (§ 3 гл. 4) особами, які визнаються законом «іншими учасниками» судового процесу, крім учасників справи, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, експерт, перекладач, спеціаліст, свідок. «Інші учасники» судового процесу (названі в цій статті) на відміну від «учасників справи» (сторін, третіх осіб) не мають матеріально-процесуальної заінтересованості в справах, які розглядаються за вимогами учасників справи. Зокрема, судовий розпорядник, помічник судді, секретар судового засідання виконують по суті організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу. Експерт, спеціаліст, перекладач, свідок виконують зовсім інше допоміжне призначення в судовому процесі. Так, експерт (Expertus, лат. досвідчений) залучається до участі в справі судом або учасниками справи (сторонами та їх представниками). Він покликаний досліджувати об’єкти нерухомості (інше майно), пропонує варіанти розподілу майна, надає висновки, що належать до предмету цивільного спору та вирішує низку інших питань, які потребують спеціальних знань. Спеціаліст надає технічну допомогу (фотографування, схеми, креслення тощо), в залежності від володіння ним спеціальними знаннями та наявного досвіду. Перекладач — займається перекладом текстів показань тощо. Свідок, зрозуміло, надає суду свідчення відомих йому обставин, подій і фактів.

Читайте також: Відсутність печатки у висновку експертизи не обов’язково є істотним порушенням, що зумовлює визнання висновку недопустимим доказом

Водночас, серед вказаних вище «інших учасників» судового процесу експерт займає особливе місце у цивільному процесі. Його правний статус регулюється низкою норм процесуального права та іншими актами законодавства. Зокрема, ст. 72 ЦПК, ЗУ «Про судову експертизу», приписами підзаконних актів — Інструкціями Міністерства юстиції України, науково-методичними рекомендаціями та іншими нормативними актами. Діяльність приватних судових експертів регулюється також приписами наказу Мінюсту «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» (в редакції наказу МЮ від 07.09.2018 р. № 6559(5).

Право відводу експерта

Підстави для відводу експерта (в тому числі «інших учасників судового процесу») визначені ч. 1 ст. 38 Цивільно-процесуального кодексу, із врахуванням застосування ст. 36 ЦПК (аналогії закону), якою передбачено конкретний перелік підстав відводу експерта. В разі відводу експерта його висновок не приймається до розгляду у справі (ч. 7 ст. 106 ЦПК). Саме зазначені норми процесуального права стали підставою заявленого стороною та його представником відводу експерта за результатами проведення комплексної експертизи та наслідками складеного ним висновку.

Суддя відмовив у задоволенні заяви про відвід експерта, мотивуючи своє рішення тим, що він не вбачає підстав для її задоволення «оскільки обставини, на які посилається сторона, не відповідають вимогам статей 38, 39 ЦПК, а зводяться лише до незгоди з порядком проведення експертизи та висновком експерта». Проте в Ухвалі судді не наведено жодної аргументації та належної оцінки доводів заявників та долучених до справи матеріалів (у сукупності з висновком експерта), які переконано свідчать про явну упередженість, необ’єктивність експерта та неповноту експертних досліджень.

Зокрема, в Ухвалі суду відсутнє посилання заявників на підстави відводу експерта саме на ч. 1 ст. 38 ЦПК, згідно з якою експерт не може брати участь у розгляді справи та підлягає відводу з підстав, зазначених ст. 36 Цивільного процесуального кодексу України. Серед таких підстав є вимоги, що передбачають пряму чи побічну заінтересованість експерта, або сумніви в його неупередженості та об’єктивності.

Всупереч цим доводам суддя чомусь посилається на ч. 2 ст. 38 ЦПК (на яку заявники не посилалися), що визначає підстави відводу внаслідок службової чи іншої залежності від інших учасників справи або його дії виходять за межі сфери його спеціальних знань. Водночас, служитель Феміди вперто не помічає порушення експертом вимог ч. 1 ст. 112 ЦПК, згідно якої «комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань». Експерт самостійно взяв на себе обов’язок проведення Комплексної експертизи одноосібно, без участі другого експерта. Натомість, він залучає для проведення топографічно-геодезичних робіт (а не експертних досліджень) спеціаліста (інженера-геодезиста) ФОП, який жодної сторінки Висновку експерта не підписував, а складений ним Технічний звіт виконаних робіт до висновку не долучений (а можливо й не існує взагалі).

Відомо, що надання спеціалістом технічної допомоги виконання робіт, консультацій тощо не замінюють Висновок експерта. Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 112 ЦПК кожен експерт підписує ту частину Висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень та підписує єдиний Висновок. Дія цього процесуального закону поширюється, без виключення, як на тих експертів, хто проводить експертизу за призначенням суду, так і тих експертів, які проводять експертизу на замовлення учасників справи (приватних експертів).

Слід відмітити, що в згаданій справі суддя повністю проігнорував і не дав належної оцінки доводам заявників про відвід експерта — щодо серйозних сумнівів у його неупередженості та об’єктивності. Саме наявність таких «сумнівів» є законною підставою позбавлення експерта брати участь у розгляді справи та його відводу.

Ці критерії вимог процесуального закону (п. 3, 5 ч. 1 ст. 36 та ч. 1 ст. 38 ЦПК) узгоджуються з принципами законності, незалежності, об’єктивності та повноти досліджень, передбаченими ст. 3 Закону України «Про судову експертизу». Жодного посилання (доказу) на спростування численних фактів Заявників в Ухвалі судді не наведено.

У цьому зв’язку наводимо кілька обставин, що викликають сумніви в неупередженості і необ’єктивності експертних досліджень та Висновку експерта.

Це, зокрема, — розподіл експертом земельних ділянок визначено без врахування фактичного порядку користування ними та ігнорування межових знаків, які розділяють належні сторонам частки, відповідно до їх розміру у праві спільної часткової власності;

  • безпідставне вилучення з розподілу частки земельної ділянки з розташованими на ній воротами, хвірткою, парканом, якими володів і користувався колишній власник, для проїзду (проходу) з побічної вулиці до подвір’я (нерозподіленого експертом), і навпаки;
  • вилучення експертом з розрахунку вартості приміщенню кухні, бетонного підвалу з розміщеними в ньому спорудами, що виділяються та якими користується особа Г. Ю.;
  • виділ на користь особи Г. Ю. окремих споруд і будівель, якими володіє та користується особа Л. М. (побудовані за її кошти);
  • застосування при визначенні вартості, належних сторонам частин житлового будинку (різних за площею і комунальними зручностями) хибних показників застарілої інвентаризаційної вартості цих об’єктів, а не дійсну (ринкову) вартість.

Враховуючи зазначені обставини, ігнорування вимог процесуального закону та інших актів законодавства, особа Л. М. та представник звернулися до суду з повторною заявою про відвід експерта та неприйняття його Висновку до розгляду у справі.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Комп’ютери для НАЗК: суд вирішив, що орендар може не повертати орендодавцю його майно

Опубліковано

on

От

Четвертого листопада завершився резонансний процес за позовом ТОВ «Алтаюр» до Національного агентства з питань запобігання корупції, в ході якого позивач просив зобов’язати відповідача повернути надане в оренду обладнання й стягнути 8,4 мільйона гривень за несвоєчасне його повернення та незаконне користування ним: нічого з переліченого вище товариство не отримало. Суди не дуже обтяжували себе дотриманням «формальностей», до числа яких були віднесені вимоги процесуальних кодексів щодо повного і всебічного з’ясування обставин справи, через що ця історія може бути подана як приклад свавілля чиновників по відношенню до бізнесу. Але цей недолік повністю покриває той факт, що в кінцевому підсумку судове рішення було прийняте на користь держави і платників податків.

Читайте також: Нові «швидкі» перевірки декларацій НАЗК: що зміниться?

Дешевше було купити

У широких колах громадськості ТОВ «Алтаюр» має репутацію малосимпатичної фірми, на чому детально зупинимося нижче, але в 2016 році, коли про неї було відомо лише вузькому колу бізнесменів, керівництво новоствореного НАЗК вирішило взяти в нього в оренду комп’ютерне обладнання, на якому протягом 2017–2020 років функціонувала (а може й нині функціонує) інформаційно-телекомунікаційна система «Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (далі — ЄДРД). Закупівля послуг оренди проходила без тендерних процедур, договір укладався терміном на один рік, а коли його дія завершувався, укладався новий контракт на такий же термін. Так було на початку 2017-го і ще двох наступних років, очікувалося, що все повториться і в 2020-році. Зокрема, наприкінці грудня 2019-го НАЗК в письмовій формі повідомило «Алтаюр» про те, що по завершенні терміну дії укладеного в лютому 2019 року договору, воно збирається й надалі орендувати його обладнання й пропонує підписати новий контракт. Але перед його укладенням була виконана одна цікава процедура, наслідки якої гикнуться орендодавцю: 31 грудня 2019 р. сторони склали й підписали акт приймання-передачі майна, відповідно до якого НАЗК повертало «Алтаюр» належні йому комп’ютери, а наступного дня — 1 січня 2020 р. ті ж самі сторони склали акт приймання-передачі протилежного змісту, відповідно до якого вже навпаки «Алтаюр» передало НАЗК ці ж самі комп’ютери. Фізично техніка нікуди не переміщувалася — як стояла в кабінетах, так і залишилася там стояти, але на папері все виглядало так, ніби «пост здав, пост прийняв — потім знову здав і знову прийняв».

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Поки клерки займалися цими малозрозумілими бухгалтерськими маніпуляціями, новопризначений глава НАЗК Олександр Новіков провів ревізію ввіреного йому господарства і виявив, що співробітництво з «Алтаюром» є дуже невигідним для агентства. Так, при вартості обладнання 3 млн грн, протягом трьох років за його оренду було сплачено 11 мільйонів. Перше, що має зробити державний чиновник такого рівня в подібній ситуації, це припинити договірні стосунки (принаймні на таких умовах) і запропонувати партнеру відшкодувати завдані відомству збитки. Якщо відмовиться, то другим кроком має стати запуск механізму повернення безпідставно набутих коштів, до якого залучаються слідчі органи. Новіков так і зробив: спочатку запропонував укласти договір на інших, більш вигідних НАЗК умовах й отримавши на початку лютого 2020 року відмову, заявив про припинення подальшого співробітництва з «Алтаюр». Потім, уже в березні, матеріали внутрішньої перевірки були передані до Національного антикорупційного бюро України, яке відкрило кримінальне провадження, а 22 квітня того ж року ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду на вказане обладнання було накладено арешт із забороною його переміщення.

Читайте також: Корупційні ризики у земельній сфері усуватимуть Мінагрополітики разом із НАЗК

Таким чином, усе було начебто зроблено так як треба, але в цей невеличкий проміжок між відмовою підписання нового договору про оренду обладнання й накладенням на нього арешту «Алтаюр» встигло звернутися до НАЗК з вимогою повернути комп’ютери й отримати відмову без пояснення причини. Це й стало причиною для звернення в квітні 2020 р. до Господарського суду Києва з позовними вимогами про повернення майна й стягнення компенсації за незаконне користування ним.

Позиція місцевого господарського суду

Рішенням судді Тетяни Ващенко від 9.03.2021 р. позов по обох пунктах і було задоволено майже в повному обсязі, якщо не рахувати зменшення суми, що підлягала стягненню з 8,4 до 7,7 мільйонів гривень. На думку судді, з точки зору суто господарського судочинства, НАЗК не мало підстав утримувати в себе обладнання, договір на оренду якого не було укладено. Й тим більше воно зобов’язане заплатити за користування ним без згоди законного власника в розмірі, який обраховується виходячи із суми орендної плати, помноженої на коефіцієнт штрафних санкцій. Що ж стосується кримінального провадження, в рамках якого на спірну техніку було накладено арешт, то, мовляв, рішення господарського суду про задоволення позовної вимоги про її повернення не призведе до зняття арешту. Це слід розуміти так, що арешт майна — тимчасовий захід і рано чи пізно доля комп’ютерів вирішиться або їх конфіскацією (в разі ухвалення обвинувального вироку), або поверненням законному власнику (в разі закриття кримінального провадження). Тож якщо доля повернеться так, що арешт буде знято, НАЗК повинне буде негайно повернути обладнання.

Тут необхідно сказати кілька слів про згадане вище кримінальне провадження, відкрите 6 березня 2020 року за статтею 364 КК України — «Зловживання службовим становищем». За офіційною версією НАБУ службові особи Нацагентства у змові зі співробітниками ТОВ «Алтаюр» уклали з останнім договори оренди комп’ютерного обладнання за завищеними цінами, внаслідок чого було надмірно втрачено державних коштів на суму 9,4 млн грн. Відтоді минуло більш як півтора року, але після накладення арешту на спірне майно слідство не просунулося ні на крок і обвинувачення у вчиненні цього злочину так нікому пред’явлено не було. Фактично робота правоохоронців по цій справі звелася до відвідування Вищого антикорупційного суду, який адвокати «Алтаюр» невпинно бомбардують клопотаннями про зняття арешту. Складається враження, що провадження взагалі було відкрите виключно для того, аби нове керівництво НАЗК мало підставу не повертати майно.

Взаємозалік порушень закону

А тепер про те, чому ТОВ «Алтаюр» має погану репутацію в широких колах громадськості. Як відомо, 27 жовтня 2020 року Конституційний Суд України прийняв рішення, якими, зокрема, визнав нечинними ті положення Закону «Про запобігання корупції», які стосувалися повноважень НАЗК щодо ведення Єдиного державного реєстру декларацій. Наступного дня керівник Нацагенства Олександр Новіков офіційно оприлюднив своє повідомлення, що він, як законослухняний громадянин, закриває доступ до ЄДРД. Варто зазначити, що сама по собі практика декларування статків держслужбовців мала несуттєвий вплив на роботу правоохоронних органів із виявлення й переслідування посадових злочинів, але закриття реєстру викликало величезне обурення в суспільстві через те, що позбавило народ задоволення зазирнути в кишені чиновників. Тому вже 29 жовтня відбулося екстрене засідання РНБО, на якому Президент України Володимир Зеленський дав профільним відомствам відповідні доручення, на виконання яких доступ до реєстру того ж дня було відновлено.

«Алтаюр» у цій історії прославилося тим, що в листопаді того ж року подало до Окружного адміністративного суду Києва позов, в якому вимагало заборонити НАЗК використання його обладнання для забезпечення функціонування ЄДРД, визнаного антиконституційним. Країна затамувала подих в очікуванні того, що цей скандально відомий суд ухвалою в забезпечення позову знову закриє популярний реєстр, але цього не сталося — ОАСК повернув заяву без розгляду, зазначивши що не вбачає наявності публічно-правового спору, оскільки між позивачем і НАЗК існують виключно господарські стосунки, які з’ясовувати треба в суді господарської юрисдикції. Підсумком же подачі цього позову стало те, що вся країна дізналася про існування ТОВ «Алтаюр» й одразу ж пройнялася до нього глибокою антипатією. Тож як би не волали тепер його власники про те, що їх «пограбували», цей крик душі співчуття в народі не знайде.

Можливо саме внаслідок такого ставлення до позивача Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.06.2021 р. скасував рішення ГС Києва й ухвалив нове, яким у задоволенні позову повністю відмовив, і саме цей вердикт було залишено без змін постановою Верховного Суду від 4.11.2021 р. Цікаво, що в текстах обох цих судових рішень жодним словом не було згадано про відкрите детективами кримінальне провадження і накладений в його рамках арешт на спірне майно — судді ніби підкреслювали, що розглядають спір суто в рамках господарських відносин, що виникли між орендодавцем і орендарем.

Щодо пункту, який стосується повернення майна, то аргументи ПАГС грунтувалися на тому, що потреби в задоволенні саме цієї позовної вимоги немає, оскільки, відповідно до підписаного обома учасниками спору акту приймання-передачі від 31.12.2019 р. НАЗК передало, а ТОВ «Алтаюр» отримало обладнання в повному обсязі й справному стані. Про те, що 1 січня 2020 року був підписаний ще один акт приймання-передачі, відповідно до якого ТОВ «Алтаюр» передало, а НАЗК отримало це обладнання, суди зайве не згадували й дану обставину не досліджували. Вийшов такий собі «баш на баш»: «Алтаюр» не пояснює, чому він підписав акт приймання-передачі обладнання на виконання ще не укладеного договору його оренди, а судді, в свою чергу, не пояснюють, чому вони взяли до уваги лише перший з двох підписаних з інтервалом в один день актів і повністю проігнорували другий. Однак і без цих пояснень можна здогадатися, що між «Алтаюр» і колишнім керівництвом НАЗК існували якісь корупційні домовленості, через існування яких судді дозволили собі не повне й не всебічне дослідження всіх обставин справи.

Особливий подив можуть викликати закиди суддів ПАГС і ВС на адресу керівництва «Алтаюр» у тому, що воно саме винне в тому, що не забрало свої комп’ютери, оскільки матеріали справи, мовляв, не містять доказів того, що воно зверталося з відповідними заявками до НАЗК. Проте в тексті рішення ГС Києва містяться відомості не лише про те, що воно зверталося з подібними вимогами, а й про те, коли й від кого була отримана відмова в наданні дозволу на демонтаж обладнання, причому в той період, коли на нього ще не був накладений арешт. Що ж стосується другої позовної вимоги щодо стягнення коштів за користування технікою, то суди пояснили свою відмову в її задоволенні тим фактом, що між сторонами не існувало договорів оренди, а раз так, то НАЗК не має обов’язків і платити за неї орендну плату разом зі штрафними санкціями за її несвоєчасне внесення.

Таким чином, рішення судів останніх інстанцій вийшли не дуже зрозумілими з точки зору верховенства закону, але цілком справедливими з точки зору інтересів держави. Було б добре, як би з цим погодився Європейський суд з прав людини, про свій намір звернутися до якого вже повідомило ТОВ «Алтаюр».

Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link