Юридична практика
Ігри в зомбі навколо «Златобанку»: симуляція незаконного банкрутства не вдалася, відновлено процес законної ліквідації
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Публічне акціонерне товариство «Златобанк» відоме своєю належністю до числа «банків-зомбі» — так державний регулятор в особі Національного банку України охрестив ті фінустанови, колишні власники яких у судовому порядку домоглися скасування постанов НБУ про позбавлення їх банківської ліцензії. Однак ця перемога в судах так і не дала їм можливості встановити контроль ні над банками, ні над їхніми активами. І тоді вони придумали інший спосіб, про який докладно можна дізнатися з постанови Верховного Суду, ухваленої 18 листопада у справі про банкрутство «Златобанку» (№ 910/4475/19).
Читайте також: Уведення системи «Банкрутство та неплатоспроможність» відкладено ще на рік
Три стадії фінансової махінації
У кожного банку, викинутого вироком долі на звалище економічної історії, можна простежити три активні стадії життя. Перша — це коли його власник сам із собою грається в банк, тобто через мережу підставних фірм вкладає в нього гроші під високий процент, сам собі видає кредити під ще більший, а з різниці декларує високий дохід, що дає фінансовим аналітикам підстави стверджувати, ніби в цьому банку кипить ділове життя і з ним дуже вигідно мати справу. Другий етап — фінансова піраміда, це коли до банку починають тягнутися люди і в ньому вже крутяться не лише гроші його власника, а й реальних вкладників, котрі дійсно повертаються їм із лихвою, тільки не за рахунок ефективного кредитування прибуткових бізнес-проектів, а за рахунок коштів наступних вкладників. Третій етап — банкрутство, коли власник банку перестає повертати людям їхні вклади і привласнює зароблені в такий спосіб гроші, частиною яких щедро ділиться з працівниками компетентних органів, від яких залежить офіційна кваліфікація причин фінансового краху: цілеспрямоване шахрайство чи несприятливий збіг економічних обставин.
Постанова правління НБУ про відкликання банківської ліцензії «Златобанку» і його ліквідацію була ухвалена 12 травня 2015 року, а вже наступного дня рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було призначено ліквідатора, який мав повноваження керівника установи, що втратила статус банку, але поки ще не припинила існування як юридична особа. Його завданням було, в першу чергу, в найкоротші терміни (нехай навіть за рахунок держави) здійснити гарантоване відшкодування, тобто виплатити вкладникам з числа фізичних осіб їхні вклади в межах 200 тисяч гривень, а вже в другу, за рахунок активів, які пощастить знайти в ліквідованому банку, задовольнити претензії решти його вкладників.
Читайте також: Банки – учасники реорганізації мають відповідати вимогам щодо управління
За офіційними даними, «Златобанк» напередодні ліквідації мав 622 працівника, силами яких були залучені кошти вкладників на суму 7 мільярдів гривень, а кредити видані на 9 мільярдів. Отже, на папері активи переважували пасиви, але на ділі виявилося, що з цих дев’яти розданих позичальникам мільярдів стягнути в них вдасться в кращому випадку 1,6 млрд грн — саме такою виявився розмір ліквідаційної маси. Решту становили кредити, видані або під заставне майно із суттєво завищеною вартістю, або підставним фіктивним фірмам без будь-якої застави. Причому активи, які увійшли до складу ліквідаційної маси, ще треба було продати з аукціонів, а гарантоване відшкодування, розмір якого складав близько одного мільярда гривень, треба було здійснити негайно.
Операція «Реанімація»
Із завданням першої черги Фонд більш-менш впорався, та коли доля виплачених людям гарантованих вкладів сягнула 90 відсотків, Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов однієї з підконтрольних колишньому власнику банку фірм і скасував постанову НБУ про позбавлення «Златобанку» ліцензії і його ліквідацію. Згодом правильність цього рішення була підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 5.02.2019 р. (справа № 826/2184/17). Оскільки на прохання НБУ процес тривав у закритому режимі, всі ухвалені вердикти засекречені й недоступні для об’єктивного аналізу, але з численних коментарів можна дізнатися, що причиною скасування постанови НБУ стали порушення процедури її ухвалення. Так, на засіданні його правління не було дотримано належного кворуму, оскільки двоє з присутніх обіймали свої посади в статусі виконуючих обов’язки й формально не могли вважатися членами правління з правом вирішального голосу.
Відтак нормативно-правовий акт було скасовано через те, що він був прийнятий неповноважним на те органом, а слідом за постановою НБУ було скасоване як похідне від неї й рішення виконавчої дирекції фонду про призначення ліквідатора банку. Разом із тим суд відмовився задовольнити ту позовну вимогу, яка стосувалася негайного внесення до Єдиного реєстру юридичних осіб змін, які б відновлювали повноваження колишнього керівництва банку й надавали йому можливість розпоряджатися ще не проданими Фондом активами. Тож рішення суду позивач мав розтлумачити так, що можете мати від своєї перемоги моральне задоволення, але про матеріальну частину забудьте. Так воно в принципі й вийшло, бо всі подальші спроби колишнього власника банку взяти під контроль те, що від нього залишилось, успіхом не увінчалися.
Схема нової фінансової махінації
Після того, як спроба досягти своєї мети шляхом «воскресіння» ліквідованого банку провалилася, махінатори вирішили застосувати варіант «б», який полягав у тому, щоб очолити процес ліквідації банку, раз уже виявилося неможливим його відвернути. Як відомо, банки, на відміну від інших суб’єктів підприємницької діяльності, по-особливому народжуються, живуть і «помирають»: їх діяльність регламентована не лише загальним для всіх Законом «Про акціонерні товариства», а й низкою спеціальних законів, як-то «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України». Якщо звичайному публічному акціонерному товариству для того, аби почати свою діяльність, достатньо зареєструватися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, то банку необхідно ще й отримати ліцензію НБУ. Все подальше життя новоствореного банку проходить під пильним контролем зазначеного регулятора, і якщо ліквідація звичайного акціонерного товариства здійснюється відповідно до Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то для банку на цей випадок передбачений спеціальний Закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Читайте також: Рішення про визначення особи пов’язаною з банком набирає чинності наступного дня після його прийняття
Перша відмінність між ними в тому, що банкрутство звичайного товариства починається відповідною ухвалою господарського суду, постановленою за заявою ініціюючого кредитора, а банкрутство банку — в позасудовому порядку постановою Нацбанку про відкликання ліцензії та ліквідацію. Друга відмінність, якщо процес ліквідації звичайного товариства очолює арбітражний керуючий, вибір якого істотно залежить від позиції того самого ініціюючого кредитора, то очолити ліквідацію неплатоспроможного банку може лише Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
І от якось чиюсь світлу голову осяяла блискуча ідея: а що як спробувати провести ліквідацію банку не як банку, а як звичайного акціонерного товариства! Адже після того, як у нього було відкликано ліцензію, він втратив статус банку й перетворився на звичайний суб’єкт підприємницької діяльності! Отже, є резон від імені якої-небудь підставної особи, яка гратиме роль ініціюючого кредитора, звернутися до господарського суду і поставити питання про банкрутство ще вчора банку, а нині просто акціонерного товариства. Правда, чинним законодавством такі фокуси не передбачені, але якщо вмовити суддю скористатися своїм правом на помилку, то може щось і вигорить. Зате в разі, коли оборудка вдасться, з’явиться реальна можливість призначити арбітражним керуючим свою людину, яка продасть потім рештки активів у «хороші» руки й за «правильною» ціною.
Право судді на помилку є священним і недоторканним
У випадку із «Златобанком» ця ідея почала реалізовуватися ще до того, як він був офіційно оголошений неплатоспроможним. Так, у грудні 2014 року один із вкладників подав до Луцького міськрайонного суду Волинської області позов про стягнення з цього банку свого неповернутого вкладу в сумі 1,8 млн доларів США або 50 мільйонів гривень. Рішенням від 6.03.2015 р. цей позов було задоволено і з ним позивач пішов до Державної виконавчої служби Міністерства юстиції, яка аж у січні 2017 року ухвалила постанову про повернення виконавчого документа стягувачу через те, що «Златобанк» перебуває в управлінні Фонду ГВФО, тож з усіма претензіями до боржника слід звертатися саме до нього. Ні на що інше позивач, очевидно, й не розраховував, але ця постанова формально дала можливість тим, хто за ним стояв, звернутися до Господарського суду Києва із заявою про банкрутство «Златобанку», оскільки, мовляв, його безспірні вимоги до боржника не були задоволені протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.
Читайте також: Повернення старих схем у процедурі банкрутства
Попервах сталося так, як і розраховували махінатори: суддя Павло Чеберяк дійсно вирішив скористатися своїм правом на помилку, керуючись наступними міркуваннями. Так, згідно з положеннями закону про систему гарантування вкладів, процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідація регулюється цим законом. Але разом із тим жоден нормативно-правовий акт не містить заборони застосовувати закон про банкрутство до тих юридичних осіб, які не можуть вважатися банками через те, що в них відсутня банківська ліцензія, без наявності якої здійснення банківської діяльності заборонене. Виходячи з цього, суддя Чеберяк ухвалою від 19.06.2019 р. постановив відкрити провадження про банкрутство ПАТ «Златобанк», ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів і призначити розпорядником майна боржника арбітражного керуючого, на якого «випав жереб» автоматизованої системи.
Як не дивно, але така позиція судді ГС Києва зустріла розуміння з боку колегії суддів Північного апеляційного господарського суду в складі Бориса Полякова, Віталія Пантелієнка і Бориса Грека, які відмовилися задовольнити апеляційну скаргу Нацбанку та Фонду, мотивуючи це тим, що тут вбачається виключно спір між кредитором і боржником, який має вирішуватися відповідно до вимог закону про банкрутство, тож апелянти, мовляв, у даній ситуації ніхто і звуть їх ніяк. Аргумент протидії такій логіці суддів з’явився лише після того, як Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи аналогічний спір, пов’язаний з «Укрінбанком» (справа № 925/698/16), ухвалила зразково-показову постанову від 10.12.2019 р., в якій зазначила, що всі ліквідаційні процедури юридичних осіб, які були банками, а потім перестали ними бути внаслідок позбавлення банківської ліцензії, здійснюються відповідно до закону про гарантування й виключно Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Ця постанова ВП визначила новий напрямок вирішення подібних спорів, у руслі якого Північним АГС з другої спроби була скасована незаконна ухвала судді Чеберяка, а в порушенні провадження у справі про банкрутство ПАТ «Златобанк» відмовлено. Саме цей вердикт і було залишено без змін постановою Верховного Суду від 18.11.2021 р.
Джерело: Юридичний вісник України
