Судова практика
Квартира, призначена для проживання, проте в конкретний проміжок часу не придатна для цього, відповідає всім ознакам житла як предмета незаконного проникнення
17 липня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 686/4313/20 залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, який стверджував про відсутність складу кримінального правопорушення.
Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, фігуранта визнано винуватим у тому, що він без згоди власника, без рішення суду незаконно проник до належної на праві власності потерпілій квартири, де замінив замки вхідних дверей та зламав ручки вхідних дверей, зробивши у такий спосіб неможливим доступ потерпілої до власної квартири, чим порушив недоторканність житла останньої та вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 162 КК.
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що для визначення предмету інкримінованого йому кримінального правопорушення має значення чи належить він до переліку матеріальних об’єктів, зазначених у ст. 233 КПК, та чи підпадає цей об’єкт під ознаки фактичного володіння ним особою як житлом чи іншим володінням, тобто чи проживала ця особа у будинку та чи фактично користувалася ним. Сторона обвинувачення не довела, що потерпіла використовувала приміщення в якості житла, не спростувала аргументи щодо перебування там засудженого на законних підставах.
Верховний Суд вказав, що ознаки кримінального правопорушення визначаються виключно в КК. Обсяг і зміст поняття «житло» в розумінні ч. 1 ст. 162 КК обумовлений вимогами ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 11 КК, водночас не підпорядковується і не змінюється приписами ст. 233 КПК, як на те посилається засуджений.
У ст. 233 КПК йдеться про поняття і ознаки житла суто в процесуальному його розумінні, визначені задля забезпечення і реалізації приписів ст. 2, 7 КПК та відповідних процесуальних норм щодо їх впровадження у правозастосовній діяльності органів досудового розслідування та суду, зокрема і щодо недопущення порушень в аспектах, пов’язаних із дотриманням приписів ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо заборони будь-якого незаконного втручання в приватний простір людини.
В кримінально-правовому розумінні поняття житло має свої специфічні ознаки, які лише частково збігаються із тими, про які йдеться в ч. 2 ст. 233 КПК, оскільки за своїм обсягом є більш широким поняттям, яке охоплює його ознаки як в цивільно-правовому вимірі, так і кримінальному процесуальному аспекті.
Як вже зазначав Верховний Суд в постанові від 19 квітня 2023 р. (справа № 606/719/21), законом України про кримінальну відповідальність і кримінальним процесуальним законом не встановлено обов’язковості такої ознаки житла особи чи її іншого володіння, як їх належність особі на праві власності чи на праві володіння як одного з елементів юридично забезпеченого права власності і як вид права на чужі речі (ст. 317, 395 ЦК), що вказує на будь-які підстави набуття особою фактичного володіння житлом, яке може бути як пов’язаним, так і не пов’язаним з юридичною фіксацією цього факту в спосіб, передбачений законом.
Наявність спору щодо житла не виключає фактичного володіння та користування ним (постанова Верховного Суду України від 24 березня 2016 р. у справі № 5-299кз15).
Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, тобто особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. При цьому умисел винної особи спрямований на незаконне в будь-який спосіб проникнення до житла, яким фактично володіє потерпілий, зміст якого не потребує встановлення обізнаності винного в законності чи незаконності такого фактичного володіння.
В розумінні ч. 1 ст. 162 КК квартира, призначена для постійного або тимчасового проживання, проте в конкретний проміжок часу не придатна для цього через відсутність відповідного внутрішнього оздоблення та ремонту, відповідає всім ознакам житла як предмету кримінального правопорушення, визначеного у вказаній нормі.
Проникнення в квартиру, яка належить на праві власності іншій особі і перебуває у її фактичному володінні, без дозволу та відома власника, який є й фактичним володільцем, і без законних на те підстав, є порушенням недоторканності житла, що тягне настання відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК.
Досліджені і проаналізовані судом докази спростовують твердження засудженого про те, що він перебував у вказаному приміщенні на законних підставах.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 18 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
