Судова практика
За неузгодженості показань засудженого й потерпілого судам необхідно досліджувати ті докази, в яких безпосередньо зафіксована подія злочину
11 серпня 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 446/838/21 скасував ухвалу апеляційного суду, який виявив формальний підхід до перегляду вироку місцевого суду.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, фігуранта визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 240-1, ч. 2 ст. 263, ч. 1 ст. 345 КК.
Орган досудового розслідування інкримінував фігуранту вчинення злочину, передбаченого ст. 348 КК (замах на вбивство працівників правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цими працівниками службових обов’язків), за таких обставин.
Керуючи автомобілем в стані алкогольного сп’яніння, фігурант порушив Правила дорожнього руху та не виконав законні вимоги про зупинку транспортного засобу інспектора та почав втікати на цьому транспортному засобі. В подальшому фігурант зупинив свій автомобіль, вийшов з нього, взяв із собою мисливську рушницю та почав втікати від працівників поліції у бік поля. Під час переслідування фігурант із мисливської гладкоствольної рушниці, зарядженої патронами 12 калібру, здійснив два постріли в напрямку інспекторів.
У вироку місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, перекваліфікував дії фігуранта зі ст. 348 КК на ч. 1 ст. 345 КК (погроза вбивством щодо працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків).
У касаційній скарзі прокурор стверджував про формальний підхід апеляційного суду до апеляційного перегляду вироку місцевого суду за апеляційною скаргою сторони обвинувачення.
Верховний Суд, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції, вказав, що зі змісту ухвали апеляційного суду видно, що в основу своєї згоди із висновком місцевого суду про необхідність перекваліфікації дій фігуранта зі ст. 348 КК на ч. 1 ст. 345 КК суд апеляційної інстанції поклав твердження про те, що в момент пострілів засуджений перебував на безпосередній відстані (близько 20 метрів) від потерпілих протягом тривалого часу (більше 30 хвилин), за умов світлої пори доби та за наявності у нього достатньої кількості придатних патронів (більше 15 штук), а також достатніх вмінь при поводженні зі зброєю, так як дозвіл на її використання він мав, а тому при наявності у нього умислу на позбавлення життя працівників поліції міг безперешкодно реалізувати такий умисел шляхом пострілів у потерпілих.
Однак всупереч нормам ст. 84, 94, 95, 96 КПК показання як потерпілих, так і засудженого, який визнав факт здійснення трьох пострілів та не заперечував обстановки вчинюваного діяння, про яку вказували потерпілі, було залишено поза належною увагою суду апеляційної інстанції.
Як видно з ухвали суду апеляційної інстанції, цей суд не використав усіх наданих йому КПК процесуальних можливостей задля належної апеляційної перевірки вироку місцевого суду.
Так, подія вчинюваного фігурантом злочину була зафіксована на нагрудні камери працівників поліції, які було оглянуто слідчим, про що останній склав відповідний протокол та які були визнані речовими доказами та приєднані до матеріалів кримінального провадження. Тобто встановлені між показаннями засудженого та потерпілих розбіжності щодо напрямку пострілів судом апеляційної інстанції усунуто не було, хоча як свідчить текст вироку, суд першої інстанції досліджував у судовому засіданні відеозаписи щодо переслідування та затримання фігуранта. Без будь-якого обґрунтування апеляційний суд віддав перевагу показанням засудженого, однак з яких причин, за наявності доказів відеофіксації всієї події злочину, в ухвалі суду не вказано.
У випадку наявності неузгодженостей між показаннями засудженого та потерпілого судам необхідно досліджувати ті докази, на яких безпосередньо зафіксована подія злочину задля того, аби підтвердити чи спростувати ті чи інші обставини вчинення кримінального правопорушення, які повідомляються учасниками кримінального провадження та які є достовірним джерелом доказів, яке немає під собою суб’єктивного підґрунтя певної особи.
Всупереч положенням КПК, якими регламентовано правила оцінки доказів, суд апеляційної інстанції правового значення цим відеозаписам не надав попри наголошення прокурором в апеляційній скарзі про те, що оцінка сукупності доказів повинна надаватися з точки зору достатності та взаємозв’язку.
Проігнорувавши інформацію щодо знаряддя злочину (мисливська гладкоствольна рушниця), вчинення злочинних дій у світлу пору доби з достатньою видимістю на відстані приблизно 20 м від потерпілих, спрямування зброї, яке зображене у матеріалах відеофіксації нагрудних камер поліцейських апеляційний суд дійшов взаємосуперечливих та невмотивованих висновків під час правової оцінки дій фігуранта, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Підготував Леонід Лазебний
