Судова практика
Суд не має права покладати в обґрунтування вироку пояснення, отримані від обвинувачених під час судових дебатів
1 серпня 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 640/7928/17 задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, вказавши, що якщо обвинувачені відмовилися давати показання з приводу пред’явленого їм обвинувачення та їх допит не здійснювався, то суд першої інстанції не має права покладати інформацію, отриману від обвинувачених під час судових дебатів у вигляді пояснень, в обґрунтування вироку, а суд апеляційної інстанції повинен виключити посилання у вироку суду першої інстанції на ці пояснення як такі, що отримані не з передбачених кримінальним процесуальним законом джерел.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, осіб визнано винуватими та засуджено за ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК.
У касаційній скарзі прокурор стверджував, що поза увагою апеляційного суду залишилися доводи апеляції про те, що в основу свого рішення місцевий суд поклав пояснення засуджених, надані ними під час судових дебатів, що свідчить про порушення кримінального процесуального закону, враховуючи, що від дачі показань у суді вони відмовилися.
Верховний Суд нагадав, що показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження (ч. 1 ст. 95 КПК). Процесуальний порядок допиту під час досудового розслідування врегульований ст. 224 КПК, у судовому провадженні – ст.ст. 351–354, 356 КПК.
Окрім надання показань, КПК надає можливість на різних етапах провадження учасникам надати свої пояснення. Такі пояснення можуть стосуватися висловлювання позиції щодо поданих клопотань, скарг, у тому числі апеляційних, касаційних, тощо.
Проте, показання, які отримуються у суворо передбаченій процесуальній формі, не слід ототожнювати з поясненнями, які не є джерелами доказів у кримінальних провадженнях щодо злочинів (у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки пояснення осіб є процесуальними джерелами доказів згідно з ч. 1 ст. 298-1 КПК).
У судовому засіданні засуджені відмовилися давати показання з приводу пред’явленого їм обвинувачення, а тому їх допит не здійснювався. Вперше про обставини вчиненого ними злочину засуджені висловилися під час судових дебатів і виклали власну версію подій.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції не мав права покладати інформацію, отриману від обвинувачених під час судових дебатів, в обґрунтування вироку, а суд апеляційної інстанції мав би виключити посилання у вироку суду першої інстанції на такі пояснення як такі, що отриманні не із передбачених КПК джерел (один з критеріїв допустимості).
Переглядаючи вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції у судовому засіданні надав можливість одному з фігурантів надати пояснення щодо обставин інкримінованого злочину, на що останній погодився. Аналогічно суд апеляційної інстанції вчинив до іншого обвинуваченого.
Після цього апеляційний суд за правилами проведення допиту надав можливість поставити запитання обвинуваченим стороні захисту та прокурору, чим останні скористалися.
Доказів у кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не досліджував.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відсутність клопотань сторін про повторне дослідження доказів не виключає право апеляційного суду безпосередньо дослідити докази, керуючись загальними засадами кримінального провадження. Тобто, якщо апеляційний суд при перегляді кримінального провадження убачає можливу недоведеність винуватості особи або її винуватість у менш тяжкому кримінальному правопорушенні він повинен за власною ініціативою забезпечити повноту дослідження доказів, адже до цього спонукають завдання кримінального провадження, вказані у ст. 2 КПК та необхідність дотримання інших його засад, зокрема верховенства права, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, і це не суперечить такій засаді кримінального провадження, як диспозитивність (див. наприклад: постанову Верховного Суду від 18 грудня 2018 р. (справа № 659/579/16-к)).
З огляду на хід апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції по суті почав процедуру дослідження доказів шляхом фактичного допиту обвинувачених, оскільки пропозиція «надати пояснення щодо обставин інкримінованого злочину» нічого іншого не означає, крім пропозиції надати показання.
Підготував Леонід Лазебний
