Судова практика
У діях особи, від удару якої потерпіла впала, забилася і померла від отриманих тілесних ушкоджень, вбачається не лише спричинення смерті через необережність, а й злочинна недбалість
1 вересня 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 736/2398/18 відмовив у задоволенні касаційної скарги адвоката, який твердив про відсутність причиново-наслідкового зв’язку між ударом, нанесеним потерпілій, і її смертю.
Місцевий суд визнав фігуранта невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК, та виправдав.
Апеляційний суд скасував цей вирок і ухвалив новий вирок, яким визнав фігуранта винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК, за те, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в ході раптово виниклої сварки зі співмешканкою, діючи із злочинною недбалістю, не передбачаючи можливого настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння у виді заподіяння смерті потерпілій, хоча повинен був і міг їх передбачити, з метою спричинення тілесних ушкоджень умисно завдав одного удару правою долонею по обличчю потерпілої. У результаті вищевказаних дій остання втратила рівновагу, впала на підлогу з прискоренням із висоти власного зросту та забилася об кухонну стінку лобною ділянкою справа, внаслідок чого отримала комплекс тілесних ушкоджень, які є тяжкими за ознакою небезпеки для життя та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв’язку з настанням її смерті.
У касаційній скарзі захисник стверджував, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку щодо наявності причинно-наслідкового зв’язку між ударом, якого завдав його підзахисний потерпілій, та отриманням нею смертельної травми під час падіння.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на належних, допустимих та достовірних доказах, які були перевірені, досліджені та оцінені в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв’язку згідно зі ст. 94 КПК.
Зокрема, засуджений в суді апеляційної інстанції не заперечував завдання одного удару правою долонею по обличчю потерпілої, після чого вона впала та, намагаючись піднятись, знову впала. Проте зазначив, що завданий ним удар був не сильним.
Як убачається з висновку комплекс тілесних ушкоджень у потерпілої міг утворитися як від дії трьох травматичних впливів, так і від дії одного травматичного впливу. Сила, з якою були спричинені тілесні ушкодження, була достатньою для їх утворення. Виявлені тілесні ушкодження мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв’язку з настанням її смерті. Смерть настала через набряк-набухання головного мозку, який виник унаслідок закритої внутрішньочерепної травми.
З показань експерта, які перевірив апеляційний суд, убачається, що для отримання такого комплексу тілесних ушкоджень необхідно, як мінімум дві травмуючи сили з місцем прикладення сили по центру (чоло, нижня губа та перенісся) і права скроня. Також експерт зазначила, що особливістю комплексу отриманих тілесних ушкоджень потерпілою є те, що одне тілесне ушкодження накладається на інше та кожне наступне посилює попереднє. Вони утворились шляхом нашаровування одне на одне, а тому оцінювались у комплексі. Під час утворення тілесних ушкоджень сила їх спричинення була достатня, адже смерть наступила швидко. Аналогічні пояснення дав апеляційному суду і судово-медичний експерт.
Читайте також: Заподіяння шкоди нападнику, коли вже повністю відвернено напад, не може становити необхідної оборони
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність причинно-наслідкового зв’язку між ударом засудженого правою рукою по обличчю потерпілої та тяжкими наслідками у потерпілої у вигляді закритої внутрішньочерепної травми, що спричинила її смерть. Водночас ці ж самі докази свідчать про те, що засуджений, завдаючи під час конфлікту потерпілій одного удару долонею по обличчю, хоча і не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (падіння потерпілої з подальшим ударом головою та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала її смерть), однак повинен був і міг їх передбачити та діяти з більшою обачністю. Умислом засудженого не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, внаслідок яких настала її смерть. У його діях убачається необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості.
Підготував Леонід Лазебний
