Думка експерта
Інформаційно-комунікаційна діяльність: правові проблеми розвитку. Частина 2
Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України
Закінчення. Початок
Щодо політико-правових норм поведінки з інформацією
За допомогою технологій «Big Data» комерційні операції проходять більш спрощено, транзакції прискорюються, взаємодія між бізнесовими структурами спрощується, змінюється та коригується поведінка споживачів, бізнесові процеси вдосконалюються, а це засвідчує використання нових широких можливостей для застосування цифрових технологій на всіх рівнях господарювання. Кількість користувачів таких технологій у світі стрімко зростає, що впливає на прискорення розвитку всіх соціально-економічних і соціально-політичних процесів, а тотальна диджиталізація економіки зумовлює перехід сучасного світу на нову модель економічного розвитку, що змінює світовий устрій.
Читайте також: Презумпцію недостовірності негативної інформації хочуть відродити
Для систем державного управління – це благо або додаткова можливість збереження управління й підвищення ефективності управління. Необхідність використання потенціалу «Big Data» обумовлено тим, що процеси ускладнення об’єкта управління наприкінці ХХ ст. і, як результат, збільшення ентропії – невизначеності, визначили зміну управлінських парадигм. Якщо для моделі управління «суспільством ризику» альтернативи були відомими, відомим повна більшість/множина виходів и можливість прорахувати вірогідність кожного, то в управлінні «суспільством ризику» альтернативи і виходи відомі, но вірогідність виходів невідома, часто навіть позбавлена сенсу.
Оскільки продуктом управління виступають управлінські рішення, спрямовані на розвиток об’єкта управління, то в цьому випадку не тільки технології управління, але й технології в управлінні (в нашому випадку технології «Big Data») будуть визначати його ефективність. У ситуації, що склалася, «особам, які прийматимуть управлінські рішення», та володіють величезним масивом даних в різних форматах, об’єм яких збільшується в геометричній прогресії при високій частоті оновлення, для їх обробки уже не доцільно використовувати традиційні статистичні методи аналізу й представлення даних: по-перше, через їх чуттєвість до якості даних, по-друге, через те, що їх орієнтовано на пояснення минулої динаміки (того, що було), на відміну від технологій «Big Data», менш чуттєвих до якості даних, більш орієнтованих на майбутнє й відповідальних щодо питання «що робити?». Крім того, технології «Big Data» дозволяють аналізувати більше типів даних (більш значних об’ємів, більш швидко отримуваних і змінюваних відомостей, неструктурованих даних) у порівнянні з інструментами бізнес-аналітики, що надає можливість фокусуватися не тільки на структурованих сховищах. У той же час, складність вирішуваних проблем і цифровізація державного сектора вимагають переходу від роботи з даними до роботи, орієнтованої на дані й аналітику. Тому не випадково технологіям «Big Data» в цифровому державному управлінні належить ключова роль.
Читайте також: Нардепів позбавлятимуть зарплати за поширення інформації про пленарне засідання ВР
Насамперед, ситуацію зумовлює необхідність зміни пріоритетів в інформаційно-аналітичному забезпеченні державного управління в бік аналітики «Big Data». Інакше: використання методів і інструментів «Big Data», їх інтеграцію на основі технологій штучного інтелекту й машинного навчання в BI-інструменти (збір, об’єднання, очищення, агрегацію й гармонізацію даних із різних інформаційних систем; уточнення і доповнення їх в асинхронному режимі, збереження історичності тощо, з метою перетворення їх в інформацію, необхідну при проведенні моніторингу, діагностики, побудови прогнозів і сценаріїв, виявлення кореляційної залежності з різними факторами впливу в контексті соціально-економічних, демографічних, виробничих, галузевих, регіональних та інших характеристик оточення в процесі прийняття управлінських рішень; моделювання й відслідковування самих процесів прийняття рішень).
Про право громадян на інформацію
Активне впровадження в наше життя і державне управління новітніх цифрових ІКТ вимагає від суспільства прискореного вирішення багатьох світоглядних та політико-правових, суспільно-політичних проблем, підвалини яких знаходяться в традиціях архаїчної структури розбудови нашої свідомості. Їх невирішеність всюди неминуче сьогодні викликає безліч протирічь, зокрема в свідомості та поведінці людини. Наші невпевненість і коливання багато в чому пов’язані з цим, а тому вимагає термінового вирішення проблема усунення причин соціально-економічної та інформаційної нерівності громадян. Безумовно, державна інформаційно-комунікаційна політика, як комплекс політичних, правових, економічних, соціально-культурних і організаційних заходів держави має це враховувати в умовах глибинної трансформації суспільно-політичних і економічних відносин, повинна повніше розглядати їх, вирішуючи всі питання інформаційно-комунікаційної політики, зокрема забезпечення рівного цивілізованого (конституційного) права громадян на доступ до інформації. На наш погляд, постало питання прийняти кардинальні рішення щодо виокремлення пропагандистської діяльності в розумінні поняття інформаційна політика, оскільки, скажімо, політика щодо використання знань й інтелектуальної власності громадян є, на наш погляд, не менш вагомою і пов’язана саме із поняттям «інформаційний ресурс розвитку економіки країни».
Інформаційно-комунікаційний ресурс владних структур завжди був основою при прийнятті управлінських рішень. Взаємодіючи й поглинаючи всі інші ресурси управління (фінансові, матеріальні, людські), він на сьогодні став найголовнішим в градації цінностей постіндустріальної епохи, оскільки сприяє концентрації та структуризації великої кількості баз даних, забезпечує їх взаємозв’язок тощо. До того ж, прийняті на сьогодні унаявлення інформації системи вимагають у цифровій формі, і це набуває вже властивостей матеріального ресурсу в розвитку будь-якої країни, пов’язуючи в собі кваліфікацію людей, рівень технологій промисловості та засобів державного апарату, відображаючи, по-перше, реальність стану справ у державі і суспільстві. Оскільки він, по-друге, дозволяє створювати нову «публічну» аналітичну, прогнозну, нормативну та розпорядчу інформацію, яка, безумовно, є, по суті, владною інформаційно-комунікаційною функцією держави.
Читайте також: Інформаційно-комунікаційна діяльність: правові проблеми розвитку
Програми створення систем управління інформацією як ресурсом при впровадженні новітніх ІКТ в провідних світових державах, на відміну від нас, постійно вдосконалюються, їх фінансування забезпечено на державному рівні й вони багато в чому виходять на перше місце, випереджаючи навіть за значимістю оборонні та космічні програми, оскільки доведено, що інформація стала чинником, здатним привести як до динамічного розвитку, наприклад, економіки, так і до великомасштабних аварій, військових конфліктів, дезорганізувати державне управління, фінансову систему, роботу наукових центрів.
Замість післямови
Протягом століть провідні держави підтримували свою інформаційно-комунікаційну могутність навколо таких феноменів, як аудиторія церковного, храмового приходу, а пізніше навколо аудиторії ЗМІ (адже газета, як ми пам’ятаємо, не тільки агітатор, а й організатор), то тепер – в глобальному інформаційно-комунікаційному просторі, який має абсолютно нові можливості, звернені до нових незадоволених потреб людини соціальних властивостей. Ми бачимо, що, скажімо, блогерська сфера, яка стрімко і майже неконтрольовано розвивається, практично нав’язує суспільству свої жорсткі умови, а іноді просто ультиматуми.
Невідповідність нових інформаційно-комунікаційних вимог в старого типу національних державах унеможливлює формування навколо існуючих телерадіоаудіторій, скажімо, більш ефективного простору для соціальних мереж, ефективно їх розвалює, набагато ефективніше, ніж світові фінансові кризи, які, на наш погляд, є, все ж таки, лише однією з форм прояву більш глибокої інформаційно-комунікаційної. На щастя, подолання цієї кризи, інформаційних бар’єрів взагалі, само по собі веде людство до розуміння законів ноосфери в житті суспільства, поступово знижує природну відчуженість людини до них, збуджує прагнення громадян до освіти, володіння інформацією, що сприяє розвитку всіх сфер її діяльності в суспільстві та державі в цілому, врешті-решт, це призводить до значних успіхів суспільства в економіці, бізнесі, фінансах. Однак, слід усвідомлювати, що прагнення до володіння цінною інформацією, володіти нею як власністю, а значить, і правом розпоряджатися цією інформацією, покладає на всіх нас високий ступінь відповідальності за її збереження і цілісність, захист від спотворення її можливими зовнішніми силами, впливу різного роду факторів і подій, що носять як навмисний, так і випадковий характер.
На жаль, у законодавця України ще відсутня цілісна картина того, хто, як і яким чином повинен нести відповідальність за формування державної інформаційно-комунікаційної політики. Зрозуміло, скажімо, що тільки правильно визначаючи інформаційний ресурс суспільства – не загальним поняттям «інформація», можна вести мову про надійний захист такої інформації, інтелектуальної власності своїх громадян, використовувати її як інвестиції, надавати послуги партнерам … впливати на всі процеси інформаційно-комунікаційної безпеки, стратегічного планування всієї державної політики та національної безпеки мало. Треба створити умови, щоб інтелектуальні та технологічні можливості міністерств і відомств у процесі цифрової трансформації нашого суспільства та держави були скеровані потужним імпульсом міжвідомчого координаційного центру. Як він має виглядати, сказати поки що важко, але вже сьогодні треба розпочинати вирішувати, насамперед, проблеми розвитку законодавства інформаційного суспільства із реально розвиненою економікою новітньої доби.
Джерело: Юридичний вісник України
