Судова практика
Сам факт припинення сімейних відносин з власником житла не позбавляє колишніх членів сім’ї права користування займаним приміщенням
1 березня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 296/1389/21 залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, яка обстоювала право користування квартирою.
Особа в інтересах свого неповнолітнього сина звернулася до суду з позовом до рідного брата про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстрації, вказуючи, що саме з вини відповідача її син не має можливості використовувати належну йому на праві власності квартиру для проживання та не може здати цю нерухомість в оренду. При цьому відповідач не є членом сім`ї власника та з ним не укладався договір оренди або ж найму житла. Відповідач з часу реєстрації комунальні послуги не оплачує, приміщення займає самовільно та відмовляється добровільно виселитися.
Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що відповідач вселився до спірної квартири як член сім’ї колишнього власника, тобто на законних підставах, зареєстрований та постійно проживає у спірній квартирі, іншого житла не має.
Розглянувши касаційну скаргу представника позивачки, Верховний Суд вказав, що аналіз положень ст. 64, 150, 156, 162 Житлового кодексу України дає підстави для висновку про те, що право членів сім’ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім’ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім’ї.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у ч. 1 ст. 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім’ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім’ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім’ї від прав власника. Ця норма не передбачає самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Разом із тим, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування члена сім’ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені ст. 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
В цій справі необхідно вирішити питання про співвідношення прав учасників справи, передбачених ст. 391, 395, 405, 406 ЦК України та ст. 64, 150 та 156 ЖК України.
Правові висновки щодо вирішення подібних спорів викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 р. у справі № 353/1096/16-ц, а також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 р. у справі № 715/574/20, від 19 травня 2021 р. у справі № 712/4380/20, від 31 серпня 2022 р. у справі № 554/2412/19.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (зокрема постанова від 18 січня 2023 р. у справі № 442/810/22).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди, правильно встановивши фактичні обставини, перевіривши доводи позивачки на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не можуть вважатися обґрунтованими.
У цій справі суди не встановили достатньої та пропорційної необхідності у захисті прав неповнолітнього, як власника житла, на користування квартирою, в якій він не проживає, шляхом серйозного втручання у право відповідача на повагу до житла, яким він користується протягом тривалого часу.
Підготував Леонід Лазебний
