Юридична практика
«Щеплення» від смертності на дорогах: Як забезпечити притягнення до відповідальності винних у скоєнні ДТП?
Артем Облетов,
радник кримінальної практики юридичної компанії «Міллер»
Перевищення безпечної швидкості, порушення правил маневрування та проїзду пішохідних переходів – три найчастіші причини смертельних аварій на дорогах в Україні. Це – цьогорічні дані. Кермування під дією наркотиків чи алкоголю посідає сьому сходинку, втім подекуди причини взаємопов’язані. Часто винним у смертельних ДТП вдається уникнути покарання. Це пов’язано зі специфікою та складністю розслідування такої категорії справ та перешкодами, створеними винуватцями або об’єктивними обставинами. Найбільше уваги привертають резонансні справи за участі топ-чиновників, правоохоронців або представників суддівського корпусу. Проте такі випадки становлять лише частину проблеми, оскільки багато справ не стають публічними.
Як винуватці ДТП залишаються безкарними?
Розслідування такої категорії кримінальних правопорушень – складний і тривалий процес. Це потребує уважності до деталей та прагнення органів слідства і прокуратури довести справу до справедливого й обґрунтованого рішення. Перешкоди, які можуть виникати на цьому шляху, зумовлені:
– умисними діями учасників ДТП, спрямованими на спотворення доказів (зокрема, із залученням правоохоронців) та об’єктивними обставинами кожної конкретної аварії (прямо не залежать від волі учасників або компетентності правоохоронців, наприклад, немає сліду від гальмівного шляху, або дощ змив сліди рідин на місці ДТП).
Почнемо з першої групи. Серед поширених тактик, спрямованих на уникнення відповідальності, є:
- втеча водія з місця аварії (умисне порушення кермувальником обов’язку не залишати місце пригоди задля уникнення відповідальності);
- спотворення доказів та слідів, залишених на місці ДТП (переміщення транспорту або елементів, пов’язаних із ДТП; викрадення відеореєстраторів або мобільних телефонів; надання неправдивих свідчень свідками та учасниками пригоди);
- переховування від слідства (ігнорування виклику до слідчого або суду, повідомлення неправдивих відомостей про адресу місця проживання або його зміну, втеча за кордон);
- затягування слідства та судового розгляду (перешкоджання в допиті свідків; систематичний зрив судових засідань без об’єктивних причин);
- зловживання процесуальними правами (подання завідомо необгрунтованих клопотань про проведення додаткових слідчих дій або експертиз);
- корупційна складова (хабар слідчому, прокурору).
Помилка (випадкова чи навмисна) з боку компетентних органів на будь-якому етапі досудового розслідування (навіть у встановленні відстані, швидкості, часу або інших величин) може призвести до спотворення доказів у кримінальному провадженні та може стати підставою як для його закриття, так і для вирішення питання про винуватість людини.
Друга група перешкод – об’єктивні, тобто неможливість встановити:
- обставини ДТП через відсутність слідової інформації та наявності суперечливих даних, встановлених під час слідчих дій (це трапляється, коли слідчий вичерпав можливі способи отримання інформації в конкретному випадку, а наявний обсяг доказів не дає розуміння, хто саме порушив ПДР або створив аварійну ситуацію);
- або підтвердити доказами особу водія, який перебував за кермом та втік з місця події;
- свідків та очевидців події (типова ситуація, коли на місці ДТП присутня велика кількість людей, однак, їхні анкетні дані не фіксують, або ж люди просто не бажають витрачати час на візити до слідчого та суду).
Що робити, аби довести справу до вироку?
Кожна слідча дія, починаючи з моменту огляду місця ДТП, завершуючи допитом окремої людини, мають однаково важливе значення для встановлення обставин справи і справедливого рішення. Водночас, неуважність слідчого може коштувати вироку у справі.
Тому дивитися треба глибше, а відповідь має бути комплексною:
1. Підвищення стандартів розслідування, а за їх недотримання також має наставати відповідальність: рівень фахової підготовки працівників правоохоронного органу має бути високим; збирати докази мають фахівці, які розуміють специфіку даної категорії правопорушень; корупційна складова у діяльності правоохоронних органів та свідоме нехтування службовими обов’язками мають бути зведені до нуля.
2. Розробка дієвого механізму перевірки висновків експертів.
3. Необхідність самостійної фіксації слідів ДТП та свідків, які опинилися на місці. Це допоможе під час встановлення обставин справи і знизить ризики спотворення дій чи фактів під час розслідування.
4. Дотримання вимог законодавства і співвіднесення їх із реальною необхідністю забезпечення прав людини. Багато проблемних ситуацій лежить у площині можливості примусового отримання зразків біологічних матеріалів людини (кров, слина, сеча тощо), аби порівняти їх із залишеними на місці злочину для встановлення причетності/непричетності людини.
5. Підвищення рівня правосвідомості кожного з учасників дорожнього руху та представників контролюючих органів (акцент на розвиток і підтримку безпечних поведінкових моделей серед водіїв, пішоходів і велосипедистів).
6. Зміщення акценту в напрямку вузької спеціалізації за напрямом роботи правоохоронців у цій категорії справ.
7. Зміна практики суддів при визначенні розміру компенсації моральної шкоди у бік збільшення, особливо з урахуванням грубості порушення правил безпеки руху з боку водія-винуватця.
Одним із ключових принципів, закріплених правилами ПДР, є правосвідомість – кожен учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники дотримуються цих норм. Ідеться про високий рівень правосвідомості та розуміння особистої відповідальності кожного за власну безпеку та безпеку оточуючих на дорозі.
Джерело: Юридичний вісник України
