Судова практика
Компенсація протиправно звільненому викривачу підлягає стягненню з роботодавця в разі відмови такого працівника від поновлення на роботі
3 травня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/6805/21 задовольнив частково касаційну скаргу вищого навчального закладу у зв’язку з відсутністю підстав для стягнення з нього грошової компенсації працівнику.
Викривач звернувся до суду із позовом до державного вищого навчального закладу про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації, посилаючись на те, що для його звільнення були відсутні фактичні та правові підстави.
Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційним судом рішення скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково, оскільки повідомлення позивачем про можливі факти корупційних правопорушень ректором у подальшому стало причиною звільнення останнього. З огляду на викладене, суд визнав незаконним наказ про звільнення позивача, у зв’язку із чим поновив його на роботі, стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку на підставі ч. 4 ст. 235 КЗпП України.
Читайте також: Цькування викривачів: як у світі гальмують участь громадськості необґрунтованими позовами
У касаційній скарзі відповідач посилався на те, що суд апеляційної інстанції помилково стягнув грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку на підставі ч. 4 ст. 235 КЗпП України, оскільки ця норма підлягає застосуванню у разі відмови працівника від поновлення на роботі, однак у цьому випадку позивач просив поновити його на роботі.
Верховний Суд вказав, що відповідач не довів законність звільнення позивача за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності позивача займаній посаді, а саме, що позивач через недостатню кваліфікацію неналежно виконував покладені на нього трудові обов’язки.
Надані позивачем докази свідчать про те, що позивач є викривачем в запобіганні і протидії можливим корупційним діям керівництва відповідача, а отже повідомлення позивачем про можливі факти корупційних правопорушень ректором у подальшому могло стати причиною настання негативних змін для позивача, які знайшли свій прояв у його звільненні з роботи.
При цьому суд установив, що позивач повідомив про факти корупції ректора навчального закладу, а вже через декілька днів ректор видав перший наказ про звільнення позивача з роботи. У подальшому роботодавець змінив кваліфікаційні вимоги до посади, яку обіймав позивач, зазначивши наявність ступеню доктора наук як обов’язкову кваліфікаційну вимогу.
Така вимога не ставилась роботодавцем на час прийняття позивача на цю посаду, однак стала обов’язковою після повідомлення позивачем про можливі корупційні правопорушення з боку керівництва відповідача. Саме відсутність у позивача ступеню доктора наук стала підставою для звільнення позивача з роботи.
Отже, за висновком Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням вимог Закону України «Про запобігання корупції», що разом із констатацією незаконності звільнення позивача за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є правовою підставою для захисту трудових прав позивача.
Доводи позтвача про те, що позивач не довів причинно-наслідкового зв’язку та обумовленості його звільнення попереднім фактом звернення із заявою щодо неправомірних дій ректора ВС визнав необґрунтованими, оскільки за змістом ч. 3 ст. 81 ЦПК України обов’язок доказування цих обставин покладається не на позивача, а на відповідача.
Водночас, Верховний Суд не погодився із висновком суду апеляційної інстанції про стягнення компенсації відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України, оскільки ця норма підлягає застосуванню у разі відмови працівника від поновлення на роботі, однак у цьому випадку позивач просив поновити його на роботі і ці вимоги були задоволені судом апеляційної інстанції.
Отже, Верховний Суд судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації скасував і ухвалив в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, в частині вирішення інших позовних вимог залишив без змін.
Підготував Леонід Лазебний
