Юридична практика
Злочевський, нарешті, визнаний злочинцем: вирок дуже м’який і цілком таємний
Юрій Котнюк, ЮВУ
Першого серпня Вищий антикорупційний суд, затвердивши угоду про визнання винуватості, ухвалив обвинувальний вирок колишньому міністру екології Миколі Злочевському, якому Національне антикорупційне бюро в липні 2020 року пред’явило обвинувачення в організації давання хабара в сумі 6 мільйонів доларів США за те, щоб закрити кримінальне провадження, в рамках якого його обвинувачували в співучасті в заволодінні кредитом у розмірі близько восьмиста мільйонів гривень, виданого в 2013 році Національним банком України приватному «Реал банку». Даний вердикт викликав неоднозначну реакцію публіки, оскільки мізерне покарання у вигляді штрафу в 68 тисяч гривень поєднувалося з добровільно взятим на себе підсудним зобов’язанням зробити благодійний внесок на користь Збройних сил України в сумі 805 млн грн. Вирок, на жаль, засекречений і не важко здогадатися чому: справа в тому, що над цією історією нависає тінь двох президентів США, й це, звісно, змушує українську владу поводити себе максимально дипломатично.
Читайте також: Ощадбанк і агрохолдинг «Креатив»: розкрадання державних коштів за згодою сторін
Корпорація «Бурісма» – «дійна корова» при всіх владах
Микола Злочевський відомий найперше тим, що перебуваючи у 2010–2012 роках спочатку головою Державного комітету природних ресурсів України, а потім міністром екології і природних ресурсів, роздав дуже багато спеціальних дозволів на розробку найпродуктивніших газових родовищ підприємствам корпорації «Бурісма», опосередкованим власником якої сам же він і був. За таке використання службового становища в своїх інтересах йому доводилося щедро ділитися з представниками найближчого оточення колишнього глави держави Януковича, але при цьому очолювана Віктором Пшонкою Генеральна прокуратура, бажаючи тримати його в перманентно підвішеному стані, розслідувала низку пов’язаних із вказаною корпорацією кримінальних справ.
Після Революції Гідності питань до нього з боку правоохоронних органів з’явилося ще більше: тут тобі й розкрадання при закупівлях консультаційних послуг для впровадження технологій дистанційного зондування землі, й ухилення від сплати податків, і незаконна видача газовидобувних ліцензій – всього близько 15 кримінальних проваджень, які розслідувала не лише ГПУ, а й інші компетентні органи. Для того, щоб втримати свою корпорацію на плаву, Злочевському довелося щедріше, аніж це було до 2014 року, ділитися з найближчим оточенням нового Президента України Петра Порошенка, але він далекоглядно зробив доволі хитрий хід, запросивши в травні 2014 року до наглядової ради «Бурісми» низку впливових іноземців, серед яких були колишній президент Польщі Олександр Квасьнєвський і син тодішнього віце-президента США Джозефа Байдена Хантер Байден, де вони за виконання якоїсь відомої лише вузькому колу осіб роботи отримували по 50 тисяч доларів на місяць.
Читайте також: Справа Запорізького ТМК: Черговий незрозумілий реверс Верховного Суду
Після цього правоохоронні органи України стали дуже лояльно ставитися до підприємств зазначеного холдингу: Державна фіскальна служба поспішила зняти претензії до «Бурісми» в обмін на доплату до держбюджету сотні-другої мільйонів гривень, а Спеціалізована антикорупційна прокуратура примудрилася програти в адміністративних судах позови про анулювання спецдозволів на розробку нею газових родовищ через пропуск терміну їх подання. Певний час пручалася Генеральна прокуратура України, але стосунки з нею дуже швидко налагодилися після того, як на початку 2016 року на вимогу Джозефа Байдена з посади очільника зазначеного відомства був знятий Віктор Шокін. Сам Злочевський, здебільшого перебуваючи за кордоном, проводив щорічний міжнародний форум з енергетичної безпеки в Монако, постійно відвідуваний офіційними українськими делегаціями, у складі яких, зокрема, були помічені віце-прем’єр-міністр України Володимир Кістіон і голова одного з парламентських комітетів Ніна Южаніна.
Фактор високої політики
Таке відносно комфортне життя Злочевського було несподівано перерване в березні 2019 року однією подією, яку можна умовно назвати «заколотом прокурора Кулика». Цей один із високопоставлених працівників ГПУ в рамках розслідування справи про неповернення «Реал Банком» наданого Нацбанком стабілізаційного кредиту неочікувано для всіх повідомив про підозру в пособництві вчиненню цього злочину колишній очільниці НБУ Валерії Гонтаревій, керівникам Адміністрації Президента України Борису Ложкіну й Олексію Філатову, а, крім того, ще й Миколі Злочевському. Перші троє підозрювалися в тому, що провалили судові процеси стягнення заставного майна, що ж стосується нашого героя, то йому шили пособництво в завищенні вартості заставного майна, в ролі якого виступав Херсонський нафтоперевалочний комплекс: придбавши останній за 9 мільйонів гривень, Злочевський, нібито, накрутив його вартість аж у сто разів і подарував юному олігарху Сергію Курченку, який узяв під нього кредит у вісімсот мільйонів гривень.
«Бунт прокурора Кулика» завершився тим, що його зняли з посади, а з Гонтаревої, Ложкіна й Філатова зняли підозри, а от Злочевського залишили в статусі підозрюваного, й саме за те, щоби припинити кримінальне переслідування, він у червні 2020 року й організував надання хабара колишнім очільникам САП і НАБУ Назару Холодницькому й Артему Ситнику.
Взагалі-то ця історія була густо замішана на високій політиці. В квітні 2019 року Джозеф Байден офіційно заявив, що братиме участь у наступних президентський виборах і його син Хантер у зв’язку з цим без зайвого галасу залишив посаду члена наглядової ради Бурисми. В Україні в цей час на президентських виборах переміг Володимир Зеленський і тодішній президент США Дональд Трамп у липні того ж року в ході телефонної розмови попросив його підкинути трошки пов’язаного з «Бурісмою» компромату на свого суперника, погрожуючи в разі відмови припинити військову підтримку країни. Записи цієї розмови були швидко оприлюднені в засобах масової інформації офіцерами американських спецслужб і конгрес США розпочав процедуру імпічменту.
От за таких обставин Злочевський і вирішив зам’яти історію зі своїм кримінальним переслідуванням, але все вийшло навпаки: 12 червня 2020 року за надання хабара в сумі 6 мільйонів доларів були затримані троє дуже довірених йому осіб – колишній перший заступник начальника Головного управління Державної податкової служби в місті Києві Микола Ілляшенко, колишня начальниця організаційно-розпорядчого департаменту Державної фіскальної служби Олена Мазурова і керівник юридичного відділу «Бурісми» Андрій Кіча. Що ж стосується Злочевського, який заховався на Кіпрі, то щодо нього велося заочне розслідування.
Незрозумілі маневри суддів ВАКСу
Симпатикам новоствореного Вищого антикорупційного суду, напевне, буде неприємно дізнатися, що його судді Сергій Мойсак, Ольга Саландяк і Катерина Широка, які розглядали справу Злочевського, зробили певний внесок у те, щоби підірвати довіру громадськості як до себе персонально, так і до установи, котру їм випало честь представляти. Йдеться про один доволі повчальний момент, пов’язаний із тим, що дане кримінальне провадження взагалі могло бути закрите через, нібито, порушення строків досудового розслідування.
Треба зазначити, що підсудний залучив до захисту своїх інтересів аж п’ять адвокатів, кожен із яких ретельно шукав помилки в роботі детективів і прокурорів, які би могли спричинити розвал справи. Одна зі знайдених ними таких зачіпок полягала в тому, що обвинувальний акт від 1.03.2022 року був підписаний не прокурором, який здійснював процесуальне керівництво, принаймні підпис, виконаний на вказаному документі, помітно відрізнявся від підписів, які зазвичай ставив цей посадовець. Сторона захисту швиденько замовила проведення почеркознавчих експертиз у п’яти експертних установах (в тому числі тих, що перебували в системах вітчизняних міністерств внутрішніх справ і юстиції), які дали відповідь, що підпис виконала не та людина, чиї прізвища й посада зазначені в обвинувальному акті.
Окрім того, адвокати якось примудрилися дістати наказ Генерального прокурора Венедіктової про тимчасове увільнення цього прокурора від виконання своїх посадових обов’язків через перебування в лавах Збройних сил України, й на підставі отриманих ними даних подали до колегії суддів ВАКС п’ять однотипних клопотань про повернення обвинувального акту прокурору, задоволення яких могло би мати наслідком закриття кримінального провадження через порушення строку досудового розслідування, який згідно закону обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру. В ході розгляду цих клопотань колегія з трьох вищеназваних суддів спростувала їх доводи трьома контраргументами наступного змісту. По-перше, тимчасове перебування прокурора у складі діючої армії не позбавляло його права в перервах між виконанням бойових завдань виконувати певні дії по лінії основної роботи, як то затвердження обвинувального акту. По друге, на момент його затвердження – 1 березня 2022 року – на підступах до Києва точилися запеклі бої і внаслідок емоційного впливу людина могла розписатися в документі не так, як завжди. По-третє, предметом дослідження почеркознавчих експертиз були не оригінальний примірник обвинувального акту, а його фотокопії, що відповідно до положень Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5, знижує доказову вагу експертних висновків до нуля.
Виходячи з цього, судді Мойсак, Саландяк і Широка відмовили в задоволенні чотирьох з п’яти поданих клопотань, а от останнє з них чомусь вирішили задовольнити й ухвалою від 19.10.2022 року постановили повернути прокурору його обвинувальний акт, навівши аргументи, які повністю суперечили логіці мотивувальних частин попередньо постановлених ними вердиктів з цього ж самого предмету. Таким чином, справа була на волосину від провалу, але її від цього врятувала ухвала Апеляційної палати ВАКС від 13.12.2022 р., якою зазначене вище рішення було скасоване, а кримінальне провадження направлене до Вищого антикорупційного суду для нового розгляду (причому тією ж самою колегією суддів). Такий поворот справи судді пояснили тим, що відповідно до положень статті 84 Кримінального процесуального кодексу України таке питання, як справжність чи несправжність підпису прокурора на затвердженому ним обвинувальному акті не відноситься до предмету доказування. Простіше кажучи, якщо прокурор у судовому засідання стверджує, що він затвердив обвинувальний акт і буде підтримувати обвинувачення, то вже не має жодного значення той факт, хто саме ставив підпис на офіційному документі – сам посадовець чи його помічниця. Ось у такий спосіб справі Злочевського був даний подальший хід, а сам він через півроку погодився на мирову.
Джерело: Юридичний вісник України
