В Україні
Правосуб’єктність Української держави
Держава — це за своєю суттю благо для її громадян. Це благо, яке поширюється на її здатність бути об’єднаною корпорацією, що має не лише перелік прав та обов’язків, а й здатність захищати себе, своїх членів, надавати їм можливість виступати учасниками певних правовідносин.
Власне — це універсальна юридична властивість поєднання серед членів такої корпорації ознак правоздатності, дієздатності та деліктозданості. Таку властивість має саме держава, адже саме вона, як суверенний суб’єкт, у певному порядку і за певних умов передає правовий зв’язок усім членам корпорації, усім носіям, які мають ознаку українського громадянства.
Читайте також: В Україні вважаються зниклими 1 184 дитини
Нагадувати про такі очевидні речі доводиться щодня й щоразу, як тільки виникають розмови з приводу наявності в Української держави лише часткового або обмеженого суверенітету, наявного зовнішнього контролю або зовнішньої залежності. В юридичному сенсі правосуб’єктність держави представляє органічну (природну) властивість, здатність виступати учасником правовідносин. Водночас існує не природна, а соціально набута ознака нездатності держави виконувати свої основні функції. Якщо конкретно щодо України, то йдеться про правовий дефолт, причиною якого є традиційний популізм. Голосування за закон про відкритість е-декларацій, коли лише наполегливість Президента змусила парламентарів підкоритися й змінити позицію, є яскравим доказом існування загрози дефолту. І таких прикладів можна навести не один десяток, а можливо, і не одну сотню.
Хочеться звернути увагу й на питання планування діяльності з допомоги нашій державі в умовах війни. Коли Міжвідомча донорська координаційна платформа для підтримки процесу відновлення та реконструкції України розпочала свою роботу в рамках «фінансового Рамштайну». Дивного в цьому нічого не має. Якщо ми сьогодні говоримо про державу, як суб’єкта міжнародних відносин, то маємо на увазі її дії, які здебільшого відбуваються під впливом внутрішніх чинників і меншою мірою зовнішніх. А коли вживаємо поняття «об’єкт» — маємо на увазі державу, яка діє під впливом зовнішніх гравців. Водночас із філософської точки зору, немає абсолютної об’єктності та суб’єктності. Навіть найпотужніший суб’єкт світу — США — залежать від менших і «слабших» країн. Так само слабка країна, найбільший об’єкт у міжнародних відносинах, також може впливати на суб’єктні держави. Так, ми звикли говорити про держави, які є провідними гравцями на міжнародній арені з точки зору їхньої могутності, сили чи впливу. В цьому контексті є низка способів їх вимірювання. Мається на увазі розмір території, національний дух, контроль над інформацією, рівень економіки, збройних сил. Але ці показники більше стосуються сили держави, що має стосунок до суб’єктності, але це далеко не одне й теж. Суб’єктність, як здатність держави реалізовувати свої національні інтереси на міжнародній арені, – ось що вимагає сили, бо якщо держава не здатна відстояти свої принципи, вона стає полем гри для інших. Важливим показником і суб’єктності, і могутності є ефективність державного керівництва та те, наскільки воно здатне визначати цілі, стратегії та реалізовувати їх. Ще одним фактором визначення держави є її здатність протидіяти корупції. Якщо країна не корумпована, то її важко зіштовхнути зі шляху, де вона могла б на рівних взаємодіяти із собі подібними гравцями на міжнародній арені.
Читайте також: Менше шлюбів, більше розлучень
Урешті-решт держава сама вирішує, чи бути їй суб’єктною і ставати повноцінним актором та активно пропагувати якісь дії. До речі, це стосується не тільки держав, а й кожного з нас. Україна може посилити свою суб’єктність за умови завершення системних реформ, обмеження корупції та посилення адміністративного потенціалу держави. А Україна майбутнього, на що ми сподіваємося, — це ефективна держава з соціально і політично відповідальним керівництвом. І досягнення цієї мети — справа усіх українців.
Віктор Ковальський
Джерело: Юридичний вісник України
