Думка експерта
Механізм контролю за дотриманням строку досудового розслідування
Микола Глотов, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду
Верховенство права та розумність строків є одними із загальних засад, яким має відповідати зміст та форма будь-якого кримінального провадження (підпункти 1, 21 ч. 1 ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). А в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який визначить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Норми кримінального процесуального закону передбачають, зокрема, необхідність проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні в межах розумного строку, а також визначають наслідки у випадку недотримання відповідних вимог. У цій статті автором проаналізовано механізм контролю за дотриманням строку досудового розслідування у кримінальному провадженні, передбачений КПК.
Для чого потрібні строки
Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), з урахуванням практики якого у кримінальному провадженні в Україні має застосовуватися принцип верховенства права (ч. 2 ст. 8 КПК), надаючи тлумачення цілі п. 1 ст. 6 Конвенції в частині її застосування до кримінальних справ, зазначив, що відповідну норму було розроблено з метою, щоб, зокрема запобігти надто тривалому перебуванню обвинуваченої особи в стані невизначеності щодо своєї долі (п. 5 частини «Застосований закон», рішення від 10.11.1969 р. у справі «Штеґмюллер проти Австрії» / Stögmüller v. Austria, заява № 1602/62; п. 71 рішення від 07.12.2006 р. у справі «Іванов проти України» / Ivanov v. Ukraine, заява № 15007/02).
Читайте також: Оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не скасовує обов`язку суду вчасно направляти його копії учасникам справи
Оскільки поняття «обвинувачення» в кримінальній справі має автономне значення, яке не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць (п. 30 рішення ЄСПЛ від 26.03.1982 р. у справі «Адольф проти Австрії» / Adolf v. Austria, заява № 8269/78), то воно дійсне не лише при визначенні «кримінального» характеру обвинувачення, але й моменту, з якого існує таке «обвинувачення». З точки зору «матеріально-правової», а не «формальної» концепції, передбаченої ст. 6 Конвенції, «обвинувачення» можна визначити як «офіційне повідомлення відповідного державного органу, яке висловлює підозру в скоєнні кримінального правопорушення»; це визначення залежить також від наявності чи відсутності «важливих наслідків для становища [підозрюваного]» (підпункти 42, 44, 46 рішення ЄСПЛ від 27.02.1980 р. у справі «Девеєр проти Бельгії» / Deweer v. Belgium, заява № 6903/75).
Серед іншого вважається «обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення» й може вимагати захисту згідно зі ст. 6 Конвенції особа: (1) офіційно звинувачена в кримінальному злочині за процедурою, встановленою національним законодавством (п. 66 рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє і Сасі проти Франції» / Pélissier and Sassi v. France, заява № 25444/94); (2) підозрювана, допитана про її участь у діях, які становлять кримінальне правопорушення (п. 23 рішення ЄСПЛ від 23.09.2010 р. у справі «Янков та інші проти Болгарії» / Yankov and Others v. Bulgaria, заява № 4570/05); (3) заарештована за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення (п. 42 рішення ЄСПЛ від 21.12.2000 р. у справі «Хіні і МакГіннесс проти Ірландії» / Heaney and McGuinness v. Ireland, заява № 34720/97). Отже, положення п. 1 ст. 6 Конвенції, спрямовані, зокрема, на запобігання надто тривалому перебуванню в стані невизначеності такої особи щодо своєї долі, у зв’язку з оцінкою поведінки якої згідно з національним законодавством складено обвинувальний акт, а також яку відповідно до КПК поінформовано про підозру щодо неї чи заарештовано за підозрою у вчиненні злочину.
Перша редакція нового КПК
Саме з метою запобігання надто тривалому перебуванню обвинуваченої особи, в тому числі підозрюваної, в стані невизначеності щодо своєї долі у зв’язку з проведенням розслідування в КПК, який набрав чинності 19.11.2012 р., було передбачено правила (ст. 219) щодо періоду в часі, упродовж якого в кримінальному провадженні має бути проведено досудове розслідування.
Водночас дещо подібні положення про строки також містилися в старому КПК, що діяв до 19.11.2012 р., згідно з ч. 5 ст. 120 якого правила про строки попереднього слідства не поширювалися на справи, в яких не встановлено особу, котра вчинила злочин. Аналогічний підхід фактично запроваджено з 19.11.2012 р. у ст. 219 КПК, оскільки період у часі, упродовж якого мало бути закінчене досудове розслідування, законодавець поставив у залежність від наявності підозрюваного (ч. 1 ст. 219 КПК). Тобто відповідні норми спочатку стосувалися проваджень із підозрюваними й не стосувалися кримінальних проваджень, у яких відсутні підозрювані (далі – фактові провадження).
Наслідком порушення строку досудового розслідування, який з 19.11.2012 р. передбачав кримінальний процесуальний закон, був імперативний припис про недопустимість доказів, отриманих у ході проведення слідчих (розшукових) або негласних слідчих (розшукових) дій після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених ч. 3 ст. 333 цього Кодексу (ч. 8 ст. 223 КПК).
Зміни в законодавстві
Однак 03.10.2017 р., в тому числі для того, щоб вирішити проблеми, на які не одноразово у своїх рішеннях щодо України вказував ЄСПЛ (недотримання розумних строків розгляду справ тощо), було прийнято закон України № 2147-VIII (пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – законопроект № 2147-VIII). Наведеним законом, зокрема було: (1) запроваджено норму про те, в які строки має бути проведене досудове розслідування у фактових провадженнях (ч. 1 ст. 219 КПК у редакції згідно з п. п. 14 п. 7 §1 розділу 4 закону № 2147-VIII); (2) визначено, що наслідком закінчення строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру, крім випадку повідомлення про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи, є також закриття кримінального провадження (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК у редакції відповідно до п. п. 19 п. 7 §1 розділу 4 закону № 2147-VIII); (3) покладено на прокурора обов’язок закрити кримінальне провадження у випадку, коли строк досудового розслідування закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру (п. 10 ч. 1, абз. 3 ч. 4 ст. 284 КПК у редакції відповідно до п. п. 19 п. 7 §1 розділу 4 закону № 2147-VIII); (4) наділено слідчого суддю повноваженням неодноразово продовжувати строк досудового розслідування у фактовому провадженні та визначено порядок такого продовження (статті 294, 295-1 КПК у редакції згідно з п. п. 20 і 22 п. 7 §1 розділу 4 закону № 2147-VIII і п. п. 2 п. 4 закону № 2234-VIII від 07.12.2017 р.); (5) покладено на прокурора обов’язок у випадку відмови слідчого судді продовжити строк досудового розслідування протягом п’яти днів здійснити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК (ч. 7 ст. 295-1 КПК).
Разом із тим станом на час, з якого вступили в дію відповідні положення, вже існував п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК, згідно з яким у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених, зокрема, п. 10 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу. Й хоча відповідним повноваженням суд було наділено у зв’язку з іншою підставою для закриття, яка нині наведена в п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК, але оскільки з прийняттям закону України № 2548-VIII від 18.09.2018 р. із переліку пунктів, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК, відсилання до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК законодавець не виключив, очевидно він вважав, що на стадії підготовчого судового засідання суд повинен мати можливість закрити кримінальне провадження з причини закінчення строку досудового розслідування.
Крім того, з метою запобігання зловживанням з боку сторони обвинувачення згідно із законом України № 2548-VIII від 18.09.2018 р. законодавець ст. 284 КПК доповнив ч. 9, наділивши слідчого суддю повноваженням закрити кримінальне провадження, в якому відсутні підозрювані, якщо прокурор згідно з абз. 2 п. 10 ч. 1, абз. 3 ч. 4 ст. 284 КПК не виконав свого обов’язку закрити кримінальне провадження в разі, коли строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, закінчився на момент, коли ще нікому не було повідомлено про підозру. Відповідні зміни прийняті для попередження випадків безпідставного продовження строків досудового розслідування в кримінальному проваджені, в якому жодній особі не повідомлено про підозру, оскільки зазначена ситуація може призвести до завдання шкоди особам, які не є підозрюваними, однак стосовно яких фактично проводяться процесуальні дії (пояснювальна записка до проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування» (далі – пояснювальна записка до законопроекту № 2548-VIII).
Складові механізму контролю
Як вважає автор, із наведених та інших положень КПК вбачається, що з набуттям чинності 04.11.2018 р. закону України № 2548-VIII завершився процес формування цілісного та багатоскладового механізму контролю за дотриманням строків досудового розслідування як у фактових кримінальних провадженнях, так і в провадженнях, в яких є підозрювані. Наразі невід’ємними елементами зазначеного механізму, спрямованого на запобігання тривалому перебуванню особи в стані невизначеності під час кримінального провадження, в межах якого розслідується вчинення кримінального правопорушення, є наступні складові: (1) конкретні строки, в межах яких має бути проведено розслідування у фактовому провадженні (ч. 2 ст. 219 КПК) та кримінальному провадженні, в якому наявні підозрювані (ч. 3 ст. 219 КПК); (2) обмеження щодо загального періоду, в межах якого може тривати досудове розслідування в кримінальному провадженні, в якому наявні підозрювані (ч. 4 ст. 219 КПК), що не поширюється на фактові провадження (ч. 1 ст. 294 КПК); (3) наявність у прокурора та слідчого судді повноважень продовжувати строк досудового розслідування у кримінальному провадженні у визначених процесуальним законом випадках або приймати рішення про відмову в продовженні зазначеного строку (статті 294, 295, 295-1 КПК); (4) повноваження прокурора погоджувати клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування чи відмовляти в такому погодженні (ч. 1, п. п. 2-3 ч. 3 ст. 294 КПК); (5) обов’язок прокурора закрити кримінальне провадження у разі, коли строк досудового розслідування закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру (абз. 2 п. 10 ч. 1, абз. 3 ч. 4 ст. 284 КПК); (6) можливість особи, права чи законні інтереси якої обмежуються (власника майна, на яке накладено арешт; свідка, котрий має обов’язок прибувати за викликом до слідчого тощо) під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому нікому не повідомлено про підозру, ініціювати перед слідчим суддею питання про закриття відповідного кримінального провадження з наявністю в слідчого судді в разі невиконання прокурором обов’язку, зазначеного в абз. 2 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, повноваження закрити кримінальне провадження у випадку, якщо закінчилися строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) до дня повідомлення особі про підозру (ч. 9 ст. 284 КПК); (7) повноваження слідчого судді розглянути скарги на бездіяльність прокурора у випадку невиконання ним приписів ч. 9 ст. 295, ч. 7 ст. 295-1 КПК (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК); (8) повноваження суду закрити кримінальне провадження у підготовчому судовому засіданні, зокрема у випадку встановлення підстав, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу (п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК); (9) повноваження суду визнати недопустимими докази, зібрані після закінчення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні (ч. 8 ст. 223 КПК).
Різновиди контролю за строками
Із наведених складових вбачається, що елементи відповідного контролю можна умовно поділити на певні групи в залежності від таких ознак: (1) суб’єкта, до повноважень якого віднесено його здійснення (прокурорський і судовий); (2) виду повноважень у межах контролю, якими наділено той чи інший орган влади чи посадову особу (погоджувати клопотання про продовження строку розслідування; продовжувати строк досудового розслідування; закривати кримінальне провадження; визнавати протиправною бездіяльність); (3) наявності підозрюваних (контроль у фактовому кримінальному провадженні чи в провадженні, в якому наявні підозрювані); (4) стадії, під час якої здійснюється відповідний контроль (до направлення обвинувального акта в суд чи після його направлення).
До направлення обвинувального акта
Із тим, щоб забезпечити дотриманням прав, свобод та інтересів особи в частині проведення розслідування в межах визначених процесуальним законом строків до направлення обвинувального акта в суд кримінальний процесуальний закон передбачає: (1) за відсутності підозрюваних у кримінальному провадженні (а) повноваження прокурора погодити клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування або відмовити в його погодженні (ч. 1 ст. 294 КПК), (б) повноваження слідчого судді продовжити строк досудового розслідування чи відмовити в його продовженні (ч. 1 ст. 294 КПК), (в) обов’язок прокурора закрити кримінальне провадження в разі закінчення строку (абз. 2 п. 10 ч. 1, абз. 3 ч. 4 ст. 284 КПК), (г) повноваження слідчого судді закрити кримінальне провадження у випадку закінчення строку (ч. 9 ст. 284 КПК); (2) за наявності підозрюваних у кримінальному провадженні (а) повноваження прокурора продовжити строк досудового розслідування або відмовити в його продовженні (п. 1 ч. 3 ст. 294 КПК), (б) повноваження слідчого судді продовжити строк досудового розслідування чи відмовити в його продовженні (п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 294 КПК), (в) повноваження прокурора закрити кримінальне провадження або вчинити інші дії, наведені в ч. 2 ст. 283 КПК, у разі відмови в продовженні строку досудового розслідування (ч. 9 ст. 295 і ч. 7 ст. 295-1 КПК), (г) повноваження слідчого судді розглянути скаргу на бездіяльність прокурора в кримінальному провадженні, пов’язану з невиконанням наведених у ч. 9 ст. 295 або ч. 7 ст. 295-1 КПК обов’язків (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК).
Читайте також: Закінчення строків як підстава для відмови в задоволенні скарги на держреєстратора
Указаний механізм дає змогу запобігти зловживанням з боку сторони обвинувачення, які можуть проявитися в надмірно тривалому утриманні особи в статусі невизначеності як такої, в права якої відбувається втручання в ході досудового розслідування. Адже навіть у випадку небажання прокурора закрити кримінальне провадження згідно з абз. 2 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (коли нікому не пред’явлено підозру і строк розслідування закінчився), особа, в права чи інтереси якої, у зв’язку з тривалим проведення досудового розслідування у фактовому провадженні, відбувається втручання (наприклад, шляхом накладення арешту на її майно з метою збереження речового доказу), може клопотати перед слідчим суддею щодо надання ним оцінки питанню «закінчився строк досудового розслідування, чи ні» і за підтвердження, що строк закінчився – правомірно очікувати на постановлення ухвали про закриття кримінального провадження (ч. 9 ст. 284 КПК).
Також, наприклад, у випадку погодження прокурором клопотання про продовження строку досудового розслідування, поданого у відповідності до ч. 1 чи пунктів 2 або 3 ч. 3 ст. 294 КПК, слідчий суддя може прийняти рішення не лише про продовження відповідного строку, але й про відмову в цьому – частини 4, 5 ст. 295-1 КПК. Й у випадку відмови слідчого судді продовжити строк досудового розслідування в провадженні, де є підозрювані, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення цього досудового розслідування, зобов’язаний протягом п’яти днів здійснити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 цього Кодексу (ч. 7 ст. 295-1 КПК). Подібний механізм передбачає й ч. 9 ст. 295 КПК для випадку, коли в продовженні строку досудового розслідування відмовляє прокурор. Проте в разі нездійснення прокурором відповідних дій, відсилання до яких наведено в ч. 9 ст. 295, ч. 7 ст. 295-1 КПК (незакриття кримінального провадження, або незвернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, чи незвернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру), за наведених обставин особа, яка у зв’язку з цим перебуває в стані невизначеності щодо своєї долі [підозрюваний], чи її захисник, може оскаржити бездіяльність процесуального керівника до слідчого судді (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК).
Після направлення обвинувального акта
Водночас суд на стадії підготовчого судового засідання законодавець наділив повноваженням закрити кримінальне провадження (п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК) за наявності підстав, зазначених, зокрема в п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК. У свою чергу вказаний пункт ч. 1 ст. 284 КПК передбачає дві різні підстави для закриття кримінального провадження (перша, зазначена в абз. 1, яка стосується випадку закінчення строків досудового розслідування в провадженні, в якому наявні підозрювані, а в другій, наведеній в абз. 2, йдеться про фактові провадження). І в п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК не зазначено про застосування даної норми лише до випадку, передбаченого абз. 1 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (строк розслідування закінчився після повідомлення про підозру), а згадано відповідний пункт у цілому.
Тому, якщо під час підготовчого судового засідання буде встановлено, що строк досудового розслідування закінчився до вручення повідомлення про підозру в кримінальному провадженні, але прокурор згідно з абз. 2 п. 10 ч. 1, абз. 3 ч. 4 ст. 284 КПК не виконав свого обов’язку із закриття відповідного провадження, та/або слідчий суддя не отримував і не розглядав клопотання, згадане в ч. 9 ст. 284 КПК, чи відмовив у його задоволенні а надалі в провадженні були вручені підозри, суд на відповідній стадії може прийняти рішення, передбачене п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК, про закриття кримінального провадження, встановивши факт закінчення строку досудового розслідування до або після повідомлення про підозру. Звичайно суд має відмовити в закритті провадження, якщо після повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи закінчився строк досудового розслідування або буде встановлено, що строк досудового розслідування в кримінальному провадженні, незалежно від того, події якого саме злочину в його межах розслідуються, не закінчився. Іншим наслідком, передбаченим процесуальним законом, є визнання доказів, зібраних поза межами строку досудового розслідування недопустимими (ч. 8 ст. 223 КПК).
Про межі повноважень слідчого судді
Поруч із наведеним важливим є питання чи входять до механізму контролю за дотриманням строку досудового розслідування повноваження слідчого судді щодо вирішення клопотання про (1) застосування заходу забезпечення кримінального провадження (розділ II КПК), (2) надання дозволу на проведення слідчих (розшукових) або негласних слідчих (розшукових) дій (розділ III КПК). На думку автора, такі повноваження не є складовою частиною відповідного механізму, адже в ході їх реалізації хоча слідчий суддя і вправі дійти висновку щодо надходження одного з наведених клопотань після закінчення строку досудового розслідування в кримінальному провадженні, що може бути підставою для відмови в задоволенні такого клопотання. Проте зробити відповідний висновок він може лише в разі існування на момент звернення з клопотанням чи наявності під час його розгляду в матеріалах судового провадження: (1) рішення про (а) закриття кримінального провадження, прийнятого прокурором (абз. 2 п. 10 ч. 1, абз. 3 ч. 4 ст. 284; п. 1 ч. 2 ст. 283, ч. 9 ст. 295 чи частини 4, 5 ст. 295-1 КПК) або слідчим суддею (ч. 9 ст. 284 КПК), (б) відмову в продовженні строку досудового розслідування, ухваленого прокурором (ч. 8 ст. 295 КПК) чи слідчим суддею (частини 4, 5 ст. 295-1 КПК), (в) зобов’язання прокурора вчинити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК, у разі добровільного невиконання прокурором приписів ч. 9 ст. 295 або ч. 7 ст. 295-1 КПК (п. 1 ч. 1 ст. 303 та п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК), якщо за змістом одного з указаних рішень можливо встановити, коли саме закінчився строк досудового розслідування у відповідному провадженні й він закінчився на момент надходження клопотання; або (2) доказів направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження (п. 5 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 283, ч. 1 ст. 293 КПК).
За відсутності в матеріалах клопотання одного з наведених рішень чи доказів слідчий суддя не може надати іншу оцінку, аніж вважати, що строк досудового розслідування в кримінальному провадженні не закінчився, зважаючи при цьому на витяг із ЄРДР, оскільки його подання в якості додатку до клопотання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження (ч. 7 ст. 132 КПК) та клопотання про дозвіл на проведення слідчих (розшукових) (абз. 2 ч. 3 ст. 234 КПК) або негласних слідчих (розшукових) дій (абз. 2 ч. 2 ст. 248 КПК) є обов’язком сторони обвинувачення. Крім того, серед питань, які має з’ясувати слідчий суддя під час вирішення питання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження, наведених у нормах розділу II КПК, питання про те чи подане клопотання в межах строку досудового розслідування прямо не зазначено.
Вказане є логічним, оскільки для повноти оцінки відповідного питання стосовно дотримання строків у розпорядженні слідчого судді на стадії досудового розслідування може не бути всіх документів і процесуальних рішень, які стосуються ходу розслідування, й сторона обвинувачення не може бути змушена до їх розкриття в повному обсязі до початку виконання вимог ст. 290 КПК, оскільки відповідні документи та витяги з ЄРДР, як і будь-які документи та процесуальні рішення в справі, що розслідується, можуть містити інформацію, яку прокурор вправі не розкривати, якщо це може, на його думку, нашкодити розслідуванню.
Конкуренція наслідків
Поруч із наведеним слід звернути увагу, що на сьогодні кримінальний процесуальний закон передбачає два взаємовиключні наслідки встановлення судом факту закінчення строку досудового розслідування в кримінальному провадженні. Так, одним із них є закриття кримінального провадження під час підготовчого судового засідання (п. 10 ч. 1 ст. 284, п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК), а іншим – визнання під час судового розгляду кримінальної справи по суті недопустимими доказів, отриманих у ході проведення слідчих (розшукових) або негласних слідчих (розшукових) дій після закінчення строків досудового розслідування (ч. 8 ст. 223 КПК).
Враховуючи, що всі формальні процедури, передбачені КПК, спрямовані на виконання основної цілі кримінального провадження щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, логіка законодавця щодо наявності в ч. 1 ст. 284 КПК абз. 1 п. 10 є незрозумілою. Адже на практиці застосування відповідної норми судами призводить до неможливості захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, що є загальновідомим фактом, виконуючи при цьому роль не інструмента, який має дисциплінувати сторону обвинувачення в питанні дотримання строків, а формальної підстави суду припинити з’ясування питання «винувата особа у вчиненні кримінального правопорушення, чи ні», у зв’язку з розслідуванням обставин вчинення якого в права особи часто упродовж всього періоду розслідування відбувалося втручання.
Висновки
Діючий нині КПК передбачає багатоскладовий механізм контролю за дотриманням строку досудового розслідування в кримінальному провадженні, в рамках функціонування якого наявні ряд інструментів, використання яких дозволяє запобігти випадкам надто тривалого утримання стороною обвинувачення в стані невизначеності щодо власної долі особи, котра зазнає втручання в свої права у зв’язку з проведенням досудового розслідування. Зазначений механізм контролю, на мою думку, по суті здатний ефективно запобігати порушенням права людини (про яке йшлося в цій статті), гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.
Водночас виключення (1) положень абз. 1 п. 10 з ч. 1 ст. 284 КПК як підстави для закриття кримінального провадження та (2) відсилання в п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК на п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, на думку автора, не призведе до послаблення механізму контролю за дотриманням правоохоронцями строку досудового розслідування, оскільки всі інші інструменти відповідного механізму залишатимуться чинними, а правило ч. 8 ст. 223 КПК й надалі стримуватиме сторону обвинувачення від збору доказів поза межами розумних строків, розуміючи, що завдяки його застосуванню кримінальне провадження під час розгляду справи по суті може бути закрите на підставі підпунктів 1–3 ч. 1 ст. 284 КПК. Натомість буде припинено негативну практику закриття кримінальних проваджень із формальних причин, яка унеможливлює встановлення мало місце вчинення злочину, чи ні, і якщо мало, то чи причетна до його вчинення особа.
Що ж до змін у КПК, які набувають чинності з 01.01.2024 р. (Закон № 3509-IX), стосовно питання строків розслідування, вважаю їх такими, що не лише не вирішують існуючої ситуації із закриттям справ (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК залишається чинним), але й послаблюють можливості захисту прав людини (у зв’язку із виключенням ч. 2 із ст. 219, абз. 18 ч. 1 і ч. 9 зі ст. 284 КПК сторона обвинувачення з метою збереження речового доказу може отримати рішення судді про арешт майна і утримувати його під контролем держави роками, так як власник (не підозрюваний), не зможе оскаржити надто тривале розслідування у фактовому провадженні). Чи поліпшить така зміна інвестиційний клімат? Думаю, що ні! Але сподіваюсь, що у майбутньому таке рішення законодавця не «народить» кейс проти України, схожий на той, що описаний в рішенні ЄСПЛ від 05.03.2019 р. у справі «Узан та інші проти Туреччини» / «Uzan and others v. Turkey», заяви № 19620/05, 41487/05, 17613/08 та 19316/08. Вважаю, що більш ефективно було би виключення абз. 1 п. 10 із ч. 1 ст. 284 КПК, альтернативою якому є механізм ч. 8 ст. 223 КПК, та посилення контролю за роботою прокурорів через механізми їх дисциплінарної відповідальності.
Джерело: Юридичний вісник України
